Іменем України
30 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 643/10547/23
провадження № 22-ц/818/1895/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків справу цивільну справу за позовом комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , в особі представника ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2023 року, постановлене суддею Поліщук Т.В.,
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.03.2010 по 23.02.2022 у сумі 138212 грн. 70 коп., а також судові витрати в розмірі 2684 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з теплопостачання, згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 № 630.
Внаслідок неповної та несвоєчасної оплати послуг станом на 24.02.2022 у боржників виникла заборгованість в сумі 138212 грн. 70 коп., що утворилась за період з 01.03.2010 по 23.02.2022.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2023 року позов комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.03.2010 по 23.02.2022 у розмірі 138212 (сто тридцять вісім тисяч двісті дванадцять) гривень 70 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок, в рівних частках по 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок з кожного.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить застосувати наслідки строку позовної давності, скасувати рішення Московського районного суду м.Харкова від 07.12.2023 року по справі № 643/10547/23 та постановити нове про відмову в задоволенні позовних в частині стягнення заборгованості за період з 01.03.2010 по вересень 2020 року включно в загальній сумі 111091,84 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Відповідач ОСОБА_5 з 25.04.2022 року по 10.04.2024 року проживала як внутрішньо переміщена особа в м.Гадяч Полтавської області. Вказане унеможливило отримання нею поштової кореспонденції з суду. Вся поштова кореспонденція суду на ім?я ОСОБА_5 в т.ч. ухвала про відкриття провадження у справі та оскаржуване рішення, повернулася з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Вказаний правовий висновок викладений у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18). Через порушення норм процесуального права, ОСОБА_5 була позбавлена можливості подати відзив на позовну заяву та заявити про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Вважає, що заборгованість за період з 01.03.2010 по вересень 2020 року включно в загальній сумі 111091,84 грн розрахована за межами строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним задовольнити її частково з наступних підстав.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_5 зазначає, що її не було належим чином повідомлено про розгляд справи, у зв'язку з чим вона була позбавлена можливості надати свої заперечення проти вимог КП «ХТМ».
Як вбачається з матеріалів справи провадження по справі відкрито 10.10.2023 року, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Копія ухвали суду від 10.10.2023 року разом з позовною заявою, які були направлені відповідачці, було повернуто до суду першої інстанції без вручення за закінченням терміну зберігання. 07 грудня 2023 року по справі ухвалено рішення.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».
За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач була належним чином повідомлена про розгляд справи, що не виключає можливість застосування наслідків спливу строку позовної давності у суді апеляційної інстанції.
За таких умов, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення.
При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з теплопостачання, які надає позивач.
За вказаною адресою комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» на ім'я ОСОБА_1 відкрито обліковий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідно до відомості нарахування і оплати за послуги з теплопостачання, заборгованість за послуги, що надавалися на адресу: АДРЕСА_1 , за період з 01.03.2010 по 23.02.2022 становить 138212 грн. 70 коп.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст.ст. 67,68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
За вимогами п. 5 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 від 24.06.2004 (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII (який введено в дію з 01.05.2019) передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За положенням ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Споживач зобов'язаний оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 30 жовтня 2013 року по справі №6-59цс13 та від 25 листопада 2014 року по справі №3-184гс14.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказаний правовий висновок є незмінним.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами, та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, зобов'язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
КП «Харківські теплові мережі» створене на підставі рішення 16 сесії Харківської міської ради 4-го скликання № 191/03 від 24.09.2003 і є власністю територіальної громади міста Харкова, управління якою здійснює Харківська міська рада. Згідно з рішенням №946 від 30.09.2003 року Харківського міськвиконкому КП «Харківські теплові мережі» визначене виконавцем послуг у житловому фонді з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води у комунальної власності м.Харкова.
Відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», згідно постанові №446 від 30.03.2017 року КП «Харківські теплові мережі» має безстрокові ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), на право провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії.
Також, згідно з пунктом 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.
Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Виходячи із приписів ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Так, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» постачає теплову енергію на потреби опалення у багатоквартирні будинки м. Харкова на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання протягом року, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до інформаційної довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні від 28.09.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 відповідачі є зареєстрованими.
Суду не надано та не зазначено про існування доказів того, що відповідачі відмовлялися від споживання послуг з теплопостачання у встановленому порядку, або з претензіями щодо невиконання ним зобов'язань щодо постачання послуг, або надання неякісних послуг суду.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦПК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі є споживачами послуг з опалення, що надає КП «Харківські теплові мережі», шляхом відкриття абонентського особового рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав та надав теплову енергію відповідачу, що підтверджується відомостями про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу.
Відповідно до відомості нарахування і оплати за послуги з теплопостачання, заборгованість за послуги, що надавалися на адресу: АДРЕСА_1 , за період з 01.03.2010 по 23.02.2022 становить 138212 грн. 70 коп.
Згідно матеріалів справи, КП «ХТМ» надаються послуги з централізованого опалення, а відповідачі, в свою чергу, споживають зазначені послуги, що свідчить про наявність між ними взаємних зобов'язань.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі наміру споживачів припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, вони не були позбавлені можливості у передбачений законом спосіб провести відключення приміщення від мереж теплопостачання, а також звернення до позивача з відповідною претензією, однак відповідних документів з цього приводу до суду відповідачами не було надано.
Оскільки відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовилися від послуг, які надавало їм КП «Харківські теплові мережі», то в них виник обов'язок сплатити ці послуги.
Таким чином, є доведеним позивачем факт не виконання відповідачами обов'язку щодо оплати отриманих послуг.
Позивач просить стягнути заборгованість за комунальні послуги за період з 01.03.2010 року по 23.02.2022 року.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в апеляційній скарзі було заявлено про застосування строку позовної давності.
Отже, судом апеляційної інстанції приймаються до уваги доводи відповідача про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 257, п. 4 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.
Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми матеріального права, суд приходить до висновку про застосування строків позовної давності та стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 у розмірі 80 834,22 грн.
Отже, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за опалення за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у сумі 80 834,22 грн. в межах позовної давності
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено на 58,48%, сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1569,60 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі».
За звернення з апеляційною скаргою відповідачем сплачено 3220,80 грн., та оскільки апеляційну скаргу задоволено на 41,52% з КП «ХТМ» на користь відповідача ОСОБА_5 підлягає стягненню 1337,27 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368,п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , в особі представника Стець Максима Леонідовича - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2023 року скасувати.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 у розмірі 80 834,22 грн.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 1569,60 грн. - по 313,92 грн. з кожного.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_5 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1337,27 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
Ю.М. Мальований