Справа № 643/4058/26
Провадження № 3/643/1124/26
30.04.2026 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Новіченко Н.В., розглянувши матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи.
23.02.2026 об 11:11 год. у м. Харкові по вул. Академіка Павлова, буд. 140, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Acura MDX», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest 6820» та в медичному закладі КНП ХОР «ОКНЛ» по вул. Ахієзерів, буд. 18-А, водій відмовився.
ІІ. Пояснення осіб, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Клочкова А.О. просив суд закрити провадження у справі, оскільки викладені у протоколі про адміністративне правопорушення факти не відповідають дійсним обставинам справи, а сам адміністративний матеріал складений працівниками поліції з грубим порушенням встановленої процедури проведення огляду водіїв на стан сп'яніння, що дає підстави дійти висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Так, посилаючись на положення ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» захисник зазначає, що поліцейський має право ставити перед особою вимогу про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). При цьому, у випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння є неправомірними. Таким чином, беручи до уваги той факт, що співробітники патрульної поліції не зупинили автомобіль під керуванням ОСОБА_1 з підстав, наведених у ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», тобто в установленому законом порядку за порушення водієм транспортного засобу відповідного пункту Правил дорожнього руху чи ін., то вимога інспектора патрульної поліції про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння була безпідставною та протиправною, внаслідок чого у ОСОБА_1 не виникло обов'язку проходження відповідного огляду на стан сп'яніння, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, твердження поліцейського про наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння є надуманим та таким, що не відповідає дійсності, оскільки з пояснень ОСОБА_1 та наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що він не підтверджує факт вживання алкогольних напоїв, на протязі усього часу спілкування із працівником патрульної поліції поводить себе спокійно, координація рухів та мови у нього не порушена, пальці його рук не тремтять та він має цілком природне забарвлення шкірного покриву. Таким чином, зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 ознак сп'яніння, направлення його на огляд є безпідставним та протиправним, а тому у нього не виникло обов'язку його проходження, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, наявним у матеріалах справи відеозаписом підтверджується, що працівниками поліції фактично самостійно було спровоковано ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, та у подальшому складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, з відеозапису вбачається, що у процесі спілкування з працівниками поліції, останні схиляли ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, зокрема, повідомляючи йому, як особі яка притягається до адміністративної відповідальності право на відмову від проходження огляду на стан сп'яніння. 03:56 хв. export-35zic.mp4 - «...Ви можете пройти огляд або можете відмовитись...». 04:08 хв. export-35zic.mp4 - «..у Вас є вибір або проходите або відмовляєтесь...». Отже, у даному випадку, патрульний поліцейський, будучи посадовою особою, яка наділена повноваженнями роз'ясняти права та обов'язки особи під час складання протоколів, а також проведення дій, пов'язаних із їх складенням, повідомив порядок проходження огляду у спосіб, що не передбачений законом, чим ввів в оману ОСОБА_1 та склав протокол за порушення останнім вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачено відповідальність за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Отже, у даному конкретному випадку відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння не може становити складу адміністративного правопорушення, оскільки дії працівників поліції не відповідали вимогам закону. Таким чином, мала місце провокація вчинення правопорушення працівниками поліції, яка полягає у схилянні особи суб'єктом владних повноважень до певних протиправних дій з метою подальшого їх виявлення та порушення питання адміністративного переслідування.
Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 та матеріалів справи, вони не містять жодних доказів, які б підтверджували відсторонення особи від керування транспортним засобом, наприклад: акту тимчасового вилучення автомобіля, розписки уповноваженої особи про передачу права керування, розписки особи, яка притягається до відповідальності із зобов'язанням не здійснювати керування транспортним засобом, що свідчить про формальне складення протоколу за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 .
Також захисник зазначає, що навіть у разі притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, до нього не може бути застосовано такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки станом на 05.02.2026 він був позбавлений права керування та не отримував нове посвідчення водія.
Акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів складається у двох примірниках виключно у випадку проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. З матеріалів справи вбачається, що поліцейські не проводили огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, а склали відносно ОСОБА_1 протокол за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу. З огляду на вищевикладене, сторона захисту просить суд визнати наявний в матеріалах справи акт огляду неналежним доказом.
Направлення, яке міститься в матеріалах справи, не містить жодних відомостей про те що ОСОБА_1 був ознайомлений з його змістом або ж воно було вручено йому під підпис. ОСОБА_1 стверджує, що йому ніхто не вручав копії направлення на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я та не ознайомлював з його змістом. У зв'язку з цим захисник вважає, що співробітники поліції сфальсифікували матеріали справи та наразі намагаються створити хибне враження того, що ними нібито було дотримано встановленого порядку направлення особи на огляд до закладу охорони здоров'я, хоча, як було зазначено вище, цього працівниками поліції дотримано не було.
Рапорт не може бути визнаний судом як належний та допустимий доказ вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в розумінні ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення рапорт не може вважатися належним і допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
З огляду на вищевикладене захисник вважає, що в силу допущених працівниками поліції порушень під час складання та оформлення матеріалів відносно ОСОБА_1 , а також беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які беззаперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що є підставою для закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ІІІ. Нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до вимог пункту 2.5. Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ІV. Оцінка суду.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 23.02.2026 серії ЕПР1 № 598854, який відповідає вимогам ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила;
- відеозаписами з відеореєстратора та нагрудної камери працівників поліції, на яких зафіксовано факт руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , його зупинку, пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою технічних засобів або в закладі охорони здоров'я та відмову ОСОБА_1 від проходження такого огляду;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
- рапортом працівника поліції.
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вимоги ст. ст. 256, 266, 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, поліцейськими при складанні протоколу про адміністративне правопорушення були дотримані.
Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду не надано.
Надаючи оцінку доводам захисника щодо відсутності законних підстав для зупинки ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Частина 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок огляду водіїв на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції врегульовано ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тоді як підстави для зупинення поліцейським транспортного засобу визначені ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».
З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що незгода водія з причинами зупинки, або його необізнаність про це, не нівелює його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп'яніння.
Неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності. Проте, правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Водночас, керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
До того ж, наявність або відсутність законних причин для зупинки транспортного засобу не входять до складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а відтак не підлягають доказуванню у даній справі.
У постановах Харківського апеляційного суду від 01.11.2023 у справі № 953/7013/22, від 14.08.2024 у справі № 643/5827/24, від 10.07.2024 у справі № 638/17211/23, Закарпатського апеляційного суду від 02.09.2024 у справі № 297/3000/23, Сумського апеляційного суду від 02.09.2024 у справі № 583/3020/23 та ін. також зазначено, що підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Аналогічних висновків дійшла Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, яка у п.п. 30-33 рішення № 33/3дп/15-26 від 14.01.2026 зазначила, що з буквального змісту цих законодавчих положень випливає, що наявність підстав для зупинення поліцейським транспортного засобу, як-от і допущення водієм порушення ПДР, не перебуває у будь-якому причинно-наслідковому зв'язку з обов'язком поліцейського зафіксувати факт перебування водія у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння за наявності ознак такого, скласти відповідний адміністративний матеріал у встановленому порядку. Інтерпретація зазначених положень як таких, що стосовно водія, щодо якого є підстави вважати, що він перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, може бути проведено огляд лише за наявності визначених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для зупинення транспортного засобу, є ірраціональною та такою, що суперечить чіткому та зрозумілому змісту статей 130 і 266 КУпАП. Адже такий підхід до інтерпретації цих положень передбачає, що водій, який дійсно перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, може безперешкодно продовжувати рух транспортним засобом за умови ситуативного дотримання вимог ПДР; що водій, який перебуває у стані наркотичного чи алкогольного сп'яніння, має право керувати транспортним засобом без можливості бути притягнутим до адміністративної відповідальності - якщо він не порушуватиме ПДР у часовому проміжку, в якому за ним спостерігає поліцейський. З огляду на викладене вимоги зазначених положень не визначають порушення водієм ПДР, як і взагалі наявність підстав для зупинення транспортного засобу з урахуванням положень ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», як передумови для можливості оформлення поліцейським адміністративних матеріалів щодо допущення правопорушення, передбаченого статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також суд зазначає, що відповідно до п. п. 2, 3 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, зазначеними положеннями чинного законодавства встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак алкогольного сп'яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Суд зазначає, що вирішення наявності чи відсутності у водія ознак алкогольного сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейського, який керуючись загальносуспільними нормами зовнішнього вигляду особи, яка не перебуває в алкогольному сп'янінні, на власний розсуд визначає наявність чи відсутність ознак алкогольного сп'яніння.
За таких обставин, доводи захисника щодо відсутності доказів про наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння суд до уваги не приймає.
Суд критично оцінює доводи захисника щодо нібито провокації працівниками поліції відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння та вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху водій зобов'язаний на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою визначення стану сп'яніння. Вказаний обов'язок є імперативним та не передбачає альтернативної правомірної поведінки у вигляді «вибору» між проходженням огляду чи відмовою від нього без настання відповідних правових наслідків.
З дослідженого судом відеозапису вбачається, що поліцейський повідомляє ОСОБА_1 про наявність у нього ознак алкогольного сп'яніння та пропонує йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки або у медичному закладі. ОСОБА_1 відповів що марно проходити огляд та запитав чи можна вирішити питання якось по іншому. Поліцейський відповів, що ОСОБА_1 може або пройти огляд, або відмовитися від його проходження, але в такому випадку на нього буде складено протокол за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і прямо запитав: «Або проходимо або ні». ОСОБА_1 відповів що може якось це по іншому вирішити, на що поліцейський повідомив що за це передбачена кримінальна відповідальність і запропонував надати чітку відповідь «Так» чи «Ні». ОСОБА_1 відповів «Ні». Після цього працівник поліції запитав, чи розуміє ОСОБА_1 що на нього буде складено протокол за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У відповідь на це ОСОБА_1 кивком голови повідомив що так.
Аналіз відеозапису свідчить, що працівники поліції, повідомляючи ОСОБА_1 про можливість пройти огляд або відмовитися від нього, фактично роз'яснювали йому його права та наслідки відповідних дій.
Саме по собі інформування особи про наявність у неї права відмовитися від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння з одночасним попередженням що відмова від проходження огляду тягне за собою відповідальність за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не може розцінюватися як схиляння особи до вчинення правопорушення чи провокація.
Суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє працівникам поліції повідомляти особу про юридичні наслідки її поведінки, у тому числі і про те, що відмова від проходження огляду тягне за собою адміністративну відповідальність. Водночас, зі змісту відеозапису не вбачається будь-яких ознак психологічного тиску, обману, примусу чи навмисного введення особи в оману з метою спонукання її до відмови від огляду.
Доводи захисника про те, що працівники поліції повідомили порядок проходження огляду у спосіб, не передбачений законом, також не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Вказані фрази («ви можете пройти огляд або відмовитись», «у вас є вибір») у контексті спілкування сторін свідчать лише про формулювання альтернативних варіантів поведінки особи, але не спростовують того факту, що обов'язок пройти огляд прямо передбачений законом, а відмова від нього є правопорушенням.
Суд також враховує, що для констатації провокації правопорушення необхідним є встановлення активних дій з боку суб'єкта владних повноважень, спрямованих на формування у особи наміру вчинити протиправну дію, який би не виник без такого втручання. У даному випадку таких обставин не встановлено. Рішення про відмову від проходження огляду було прийнято ОСОБА_1 самостійно, без доказів того, що воно стало наслідком неправомірного впливу працівників поліції.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії працівників поліції відповідали вимогам чинного законодавства, а доводи захисника про наявність провокації є припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.
Надаючи оцінку доводам захисника про те, що працівниками поліції не було здійснено відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Факт відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом зафіксований як на відеозаписі з бодікамер працівників поліції, так і в рапорті працівника поліції.
При цьому, відповідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення відсторонення особи від керування транспортним засобом є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, спрямованим на припинення правопорушення та запобігання можливим негативним наслідкам. Водночас, таке відсторонення не є обов'язковою юридичною умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у даному випадку полягає у відмові водія від проходження огляду на стан сп'яніння на законну вимогу працівника поліції. Таким чином, для наявності складу правопорушення визначальним є факт керування транспортним засобом та подальша відмова від проходження огляду, а не вчинення чи невчинення поліцейськими окремих дій, зокрема відсторонення від керування.
Суд зазначає, що навіть у разі, якщо працівниками поліції не було формалізовано відсторонення особи від керування транспортним засобом, це саме по собі не спростовує факту вчинення правопорушення та не звільняє особу від відповідальності за відмову від проходження огляду.
Відтак, доводи захисника суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.
Також суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства, направлення особи на огляд є процесуальною дією, спрямованою на забезпечення можливості встановлення стану сп'яніння. Водночас, склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у випадку відмови від проходження огляду, пов'язується не з фактом вручення чи невручення письмового направлення, а з фактом невиконання особою законної вимоги працівника поліції пройти такий огляд.
Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить у залежність наявність складу адміністративного правопорушення від обов'язкового вручення особі копії направлення під підпис. Вирішальним є те, чи була особа належним чином поінформована про необхідність проходження огляду та чи мала реальну можливість його пройти.
З матеріалів справи, зокрема з відеозапису події, вбачається, що працівниками поліції ОСОБА_1 було неодноразово повідомлено про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння, а також роз'яснено порядок його проведення, у тому числі в закладі охорони здоров'я. Таким чином, доводи про те, що останній не був обізнаний зі змістом направлення або не розумів суті запропонованої йому процесуальної дії, спростовуються дослідженими судом доказами.
Твердження захисника про фальсифікацію матеріалів справи є припущеннями, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Отже, доводи захисника щодо неналежності направлення, його невручення та фальсифікації матеріалів справи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, є припущеннями, у зв'язку з чим відхиляються судом.
Суд також перевірив доводи захисника про те, що рапорт працівника поліції не є належним та допустимим доказом у справі, і дійшов висновку про їх безпідставність з огляду на таке.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Рапорт працівника поліції за своєю правовою природою є службовим документом, складеним уповноваженою особою під час виконання службових обов'язків, у якому фіксуються обставини виявлення правопорушення. Такий документ містить відомості про фактичні обставини події, що підлягають перевірці та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Суд зазначає, що саме по собі посилання сторони захисту на те, що рапорт не передбачений окремо як вид доказу, не виключає можливості його використання як джерела доказів, оскільки закон прямо відносить до доказів «інші документи». Отже, рапорт працівника поліції може бути належним доказом у розумінні ст. 251 КУпАП за умови, що він містить інформацію, яка має значення для справи.
Водночас суд наголошує, що рапорт не має наперед встановленої доказової сили та підлягає оцінці на загальних засадах разом з іншими доказами відповідно до принципу всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи. У даному випадку відомості, викладені у рапорті працівника поліції, узгоджуються з іншими матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення та відеозаписом події, що додатково підтверджує їх достовірність.
Доводи захисника про те, що рапорт є виключно внутрішнім службовим документом і не може використовуватися як доказ вини особи, не відповідають вимогам закону, оскільки КУпАП не містить обмежень щодо використання таких документів у доказуванні, а навпаки передбачає можливість використання будь-яких документів, що містять відомості про обставини правопорушення.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що рапорт працівника поліції у даній справі є належним та допустимим доказом, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, а доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена у повному обсязі.
V. Накладення стягнення за адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При визначенні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суд, враховуючи характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки - дане правопорушення є грубим порушенням правил дорожнього руху, є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров'ю, тяжкість ймовірних наслідків, а також відомості про особу ОСОБА_1 , дійшов висновку, що достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових правопорушень буде призначення адміністративного стягнення у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення з одночасним позбавленням права керування транспортними засобами, оскільки саме такий вид адміністративного стягнення досягне мети, визначеної ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Доводи захисника щодо неможливості накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд відхиляє з наступних підстав.
В санкціях статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення позбавлення права керування транспортним засобом є додатковим обов'язковим стягненням.
Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2025 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» дійсно передбачено, що позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 121, ч. 4 ст. 122, ст. 122-2, ч. ст. 123, статтями 124 і 130 КпАП. Можливості накладати на винну особу таке стягнення як додаткове цей Кодекс не надає. Суди не вправі застосовувати його й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Проте, Законом № 1231-IX від 16.02.2021 статтю 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення доповнено частиною третьою, якою прямо передбачено можливість накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка не має права керування транспортними засобами або вже позбавлена такого права, та визначено, що у такому разі до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення.
Як вбачається з пояснювальної записки до Закону № 1231-IX, він прийнятий у зв'язку із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян, підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху та сприятиме запобіганню вчиненню правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, більш стриманій і виваженій поведінці водіїв на дорогах і, як наслідок, призведе до зменшення кількості ДТП, особливо ДТП, учинених особами, які керували транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння або в стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, а також до підвищення рівня правової культури, зміцнення законності та виховання водіїв, осіб, які керують транспортними засобами, пасажирів у дусі точного і неухильного додержання вимог чинного законодавства.
Таким чином, Законом № 1231-IX було посилено відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема доповнено ст. 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення частиною третьою, які прямо передбачають можливість накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка вже позбавлена такого права або не має його.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що після надання в 2005 роз'яснень Пленумом Верховного Суду України щодо неможливості позбавлення права керування транспортними засобами винної особи, яка вже позбавлена такого права або взагалі його не мала, КУпАП зазнав змін, якими прямо передбачено можливість накладення такого стягнення на вказану категорію осіб.
Суд також звертає увагу, що роз'яснення Пленуму Верховного Суду України носять рекомендаційний характер, на відміну від обов'язкових приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, суд звертає увагу на приписи Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС 07.12.2009 № 515.
Згідно з абзацом 2 частини четвертої Розділу І Інструкції, право на керування транспортними засобами надається особі, до якої не застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами чи якій не встановлено тимчасове обмеження у праві на керування транспортними засобами.
Відповідно до пункту 7 Розділу V вказаної вище Інструкції, у разі коли за отриманням посвідчення водія звертається особа, позбавлена в установленому порядку права на керування транспортними засобами, після оформлення посвідчення водія уповноважений працівник ТСЦ МВС викликає поліцейських для його вилучення. У такому разі оформлене посвідчення водія вважається виданим, але особа його не отримує.
Таким чином, положеннями Інструкції також передбачено можливість позбавлення права керування транспортними засобами особи, яка не має такого права.
Внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Підхід щодо неможливості призначення покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами або позбавлена такого права, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Також суд звертає увагу на релевантну практику Верховного Суду щодо призначення покарання в кримінальних справах, яку суд вважає за можливе врахувати під час розгляду даної справи з огляду на таке.
Правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виходячи з критеріїв Енгеля (Engel and Others v. the Netherlands, рішення 8 червня 1976 року, заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), відноситься до «кримінальних» у розумінні ЄСПЛ.
В ситуаціях, коли нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення чітко не врегульовано ті чи інші питання, суди відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 263/10894/2020).
За таких обставин, суд вважає за можливе під час розгляду даної справи врахувати наведені нижче висновки щодо застосування норм права суду касаційної інстанції.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 702/301/20 зроблений висновок щодо правозастосування, згідно якого особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Аналогічні рекомендації надав Верховний Суд у листі № 718/0/158-25 від 04.12.2025, в якому зазначив, що в ході вирішення питання про накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в тих випадках, коли особа такого права не мала або була його позбавлена, є підстави, з урахуванням статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення, для застосування підходу, аналогічному тому, що був сформований у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 702/301/20.
Ураховуючи вказані вище положення законодавства України та релевантну практику Верховного Суду, суд накладає на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, стягнення, передбачене санкціями вказаних вище норм КУпАП, у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що забезпечить реалізацію конституційних засад рівності перед законом осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, позбавить особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливості реалізації права керування транспортними засобами у законний спосіб на певний строк у подальшому, і, таким чином, сприятиме виконанню завдань КУпАП, підвищенню ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху, запобіганню вчиненню правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та створенню безпечних умов для його учасників.
VІ. Інші питання, які вирішує суд при розгляді даної справи.
Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у провадженні у справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні дані, які б підтверджували звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 35, 130, 251, 280, 283-285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд
Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп (отримувач: ГУК у Харківській області 21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, р/р UA168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету 21081300, призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху») з одночасним позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 (шістсот шістдесят п'ять) грн 60 коп на користь держави (отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: «судовий збір при ухваленні судом постанови про накладення адміністративного стягнення»).
Роз'яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя Н.В. Новіченко