ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83
18 січня 2011 р. Справа № 3/130
Господарський суд Івано-Франківської області у складі
судді Фрич М.М.
при секретарі судового засідання Ковалюк С.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Дочірнє підприємство "Запорізький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" вул. Українська, 50,Запоріжжя,Запорізька область,69000
до відповідача ТзОВ"ВАРТО" Старозамкова,2,Івано-Франківськ,76018
про визнання договору недійсним
з участю представників сторін
Від позивача: Федорів В.І. - представник, (довіреність № 13/14-10 від 14.12.10р.)
Від відповідача: Кривоніс Р.Б. - керівник товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРТО", довідка з ЄДРПОУ № 1195
встановив:
позивач звернувся до суду про визнання недійсним договору № 25/08Т від 9.08.2008р. поставки продукції укладеного / дальше договір/ ТзОВ "Варто" м.Івано-Франківськ та дочірним підприємством "Запорізький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", посилаючись при цьому на частину 1 ст.230 Цивільного кодексу України. При цьому позивач вказує на те, що 9 вересня 2008р. дочірним підприємством "Запорізький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та ТЗОВ "Варто" м.Івано-Франківськ підписано договір, п.1.2 якого передбачав, що постачальник, тобто відповідач, гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов"язання перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством. Крім того, сторони у договорі обумовили можливість зменшення кількості поставки товару, приймаючи до уваги той факт, що фінансування здійснюється за державні кошти.
Проте, 20 листопада 2009р. позивачу надійшла позовна заява від відповідача, із якої позивач довідався, що на момент укладення спірного договору відповідач не був власником товару за договором і мав тільки договір купівлі-продажу щебню № 04/06-1 від 4 червня 2008р., за яким був покупцем щебню у товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс". За таких обставин позивач вказує на те, що відповідач неправдиво гарантував своє право власності на товар та неправдиво засвідчив, що будь які обмеження / в т.ч. щодо необхідності закупівлі товару у інших осіб/ відсутні. Таким чином, при укладенні спірного договору відповідач замовчуав існування обставин, які перешкоджають вчиненню правочину і заперечував існування обмежень щодо своїх прав вільно розпоряджатися товаром. Статті 202, 215, 203 Цивільного кодексу дають визначення поняття правочину та підстави визнання їх недійсними. Стаття 230 Цивільного кодексу встановлює правило, за яким : якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення - такий правочин визнається судом недійсним. Таким чином, враховуючи наведене, позивач просить суд визнати недійсним договір № 25/08Т від 9.08.2008р. поставки продукції, укладений сторонами по справі.
Відповідач вимоги позивача не визнає, вказуючи, що постановою Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" /п.20/ визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Складовими частинами такої діяльності завжди є: наявність умислу, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману. Проте, діяльність відповідача щодо укладення спірного договору такими характеристиками не наділена, що пояснюється наступним.
1. Відповідач тлумачив для себе зміст правочину передбачаючи при цьому наявність у нього права власності на товар на момент його передачі позивачу /а не на моент укладення договору/. Діюче законодавство не ототожнює поняття "момент укладення договору" та "момент продажу товару". А враховуючи, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який буде створено в майбутньому - законодавство не зобов"язує постачальника при укладенні договору поставки володіти правом власності на товар. На підставі наведених доводів відповідач вважає, що з його сторони взагалі відсутній будь-який умисел щодо вчинення обману.
2. Щодо наявності істотних обставин, то відповідач посилається на роз"яснення Верховного Суду, відповідно до якого істотними вважаються обставини, які впливають на вчинення правочину і за відсутності яких угода не була б укладена. Стаття 180 Господарського кодексу визначає істотними умовами господарського договору : предмет, ціну і строк дії договору. Таким чином відсутні нормативні вимоги чи перешкоди щодо укладення договору поставки тільки з тією особою, яка являється власником товару на момент укладення такого договору.
3.Відповідач посилається на те, що сам факт обману є відсутнім,оскільки з огляду на зміст ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Проте, на момент укладення спірного договору відповідач перебував у договірних відносинах з виробником щебню, що є доказом реальності намірів відповідача щодо виконання своїх договірних відносин по спірному договору. Відсутність факту заволодіння авансовими коштами позивача - теж є доказом того, що у діях відповідача відсутній будь-який обман.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та керуючись вимогами діючого законодавства - дійшов в спірному випадку таких висновків.
Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу передбачає, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Стаття 230 Цивільного кодексу установлює правило, за яким : якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В спірному випадку сторони підписали договір, пункт 1.2 якого має наступну редакцію: "Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов"язання перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченного чинним в Україні законодавством".
Дана умова договору є повністю неправдивою, що випливає з матеріалів іншої судової справи № 11/425/09, яка за таких обставин в силу ст.35 ГПК України повторному доведенню не підлягає. Неправдивість цієї умови договору полягає в тому, що відповідач не був власником товару, зобов"язання по поставці якого взяв на себе, підписуючи договір. При цьому суд не визнає доводи відповідача щодо тлумачення цього пункту обгрунтованими. Стаття 213 Цивільного кодексу надає можливість стороні витлумачити зміст правочину, проте тільки в тому випадку якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з"ясувати зміст окремих частин правочину. В спірному випадку редакція п.1.2 договору є чіткою, зрозумілою і будь-яких тлумачень не потребує.
Відповідно до ст.334 ГПК України - право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, ствердження стороною про наявність у неї права власності на товар, як це зробив відповідач відповідно до редакції п.1.2 договору, передбачаючи виникнення такого права в майбутньому - є дією, яка діючим законодавством не передбачена.
Відповідно до ст.230 Цивільного кодексу самостійною підставою для визнання того, що обман має місце є заперечення стороною або замовчування - про обставини, які можуть перешкодити вчиненню правочину. В спірному випадку відповідач скрив від позивача той факт, що він не є власником щебню в момент підписання договору. Таким чином, він не володів повноваженнями власника майна, а відповідно відсутні підстави стверджувати, що обставини, які могли перешкодити виконанню зобов"язання відсутні.
Судом не заперечуються доводи відповідача про те, що діюче законодавство, зокрема ч.1ст.656 Цивільного кодексу, не забороняє укладення договорів купівлі-продажу матеріальних цінностей, які будуть створені в майбутньому. Проте, в спірному випадку сторона не скористалась наданим правом, а скрила від іншої сторони цю обставину - внаслідок чого суд вважає про наявність факту обману при укладенні спірного договору.
До того ж, аналізуючи укладені договори судом встановлено таке. Відповідно до п.3.2 Договору № 25/08 Т поставки продукції від 9.09.2008р. між ДП "Запорізький облавтодор" відповідач зобов"язувався здійснювати поставку товару протягом 3 календарних днів з моменту надходження письмової заяви позивача.
В той час відповідно до п.п.4.4 - 4.5 договору № 04/06-1 купівлі-продажу щебню від 4 червня 2008р. укладеного ТзОВ "Торгівельна мережа "Мегаполіс" та ТЗОВ "Варто" відвантаження продукції проводиться в 15 денний термін згідно письмової транспортної інструкції покупця, якому передує замовлення на відвантаженння товару і таке замовлення надається поставщику не пізніше ніж за 15 днів до дати відвантаження товару.Отже, відповідач, взявши на себе обов"язок по спірному договору поставки позивачу товару в 3-денний термін з моменту отримання його заявки- фактично ввів в оману позивача щодо наявності у нього такої можливості.
Стаття 230 Цивільного кодексу передбачає, що якщо одна сторона правочину навмисно ввела в оману іншу сторону щодо обставин, які мають істотне значення / а ч.1 ст.229 Цивільного кодексу до істотних обставин відносить права і обов"язки сторін/, такий правочин визнається судом недійсним.
З огляду на викладені обставини, докази та доводи в їх обгрунтування - суд прийшов до висновку про наявність факту обману щодо наявності у поставщика права власності на предмет договору, що має істотне значення - а тому такий договір в силу ст. ст. 203 /ч.1/, 215, 230 Цивільного кодексу підлягає визнанню недійсним. Отже, позовні вимоги визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Судові витрати по справі необхідно віднести на відповідача згідно порядку визначеного ст.49 ГПК України.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 49, 82-84, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовільнити.
Визнати договір № 25/08Т від 09.08.2008р. поставки продукції, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Варто" Старозамкова, 2, Івано-Франківськ,76018 та Дочірнє підприємство "Запорізький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" вул. Українська, 50,Запоріжжя,Запорізька область,69000 - недійсним.
Стягнути з відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "Варто" Старозамкова, 2, Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 31790542 в користь позивача - Дочірнє підприємство "Запорізький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" вул. Українська, 50,Запоріжжя,Запорізька область,69000 - код ЄДРПОУ 32025623 - 85 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Марія Фрич
рішення підписане 19.01.11