Провадження № 22-ц/803/851/26 Справа № 176/2929/24 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 69
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Макарова М.О.,
при секретарі - Карпенко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 липня 2025 року у складі судді Гусейнова К.А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що починаючи з 2019 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , спочатку вони зустрічались як хлопець та дівчина, а з лютого 2022 року проживали вже як сім'я, вели господарство, мали спільні витрати, мандрували, спільно харчувалися, купували майно для спільного користування, надавали взаємну допомогу та підтримку один одному, піклувалися про один одного, були знайомі з батьками один одного, спілкувались сім'ями, ОСОБА_3 фінансово постійно допомагав та матеріально її забезпечував, вони фактично проживали по АДРЕСА_1 , квартиру вони винаймали, всі витрати зі сплати за проживання та комунальні послуги ніс ОСОБА_3 та самостійно забезпечував всі їхні спільні потреби.
Після військового нападу російської федерації та оголошення військового стану, ОСОБА_3 був призваний на військову службу та ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Новоолександрівка Покровського району Донецької області під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації ОСОБА_3 загинув.
Зазначає, що у загиблого чоловіка залишилася матір ОСОБА_2 , сестра ОСОБА_4 та вона, про що було згадано в публікації на інтернет сторінці видання щодо загибель під час виконання бойового завдання ОСОБА_3 , та зазначено, що він проживав та працював в м.Києві, на захист України став 08 травня 2024 року, а ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув, у захисника залишилася мати ОСОБА_5 , сестра ОСОБА_4 , та кохана дівчина ОСОБА_6 .
Враховуючи викладене, оскільки вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільні витрати, їздили відпочивати, ставилися один до одного як чоловік та дружина, планували спільне майбутнє, з метою можливості реалізувати свої права на отримання соціальної допомоги та одноразової грошової допомоги так, як підтвердити свій статус дружини в позасудовому порядку не має можливості, вимушена звернутися до суду та просити суд встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період часу з лютого 2022 року по день загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 12500,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами факту постійного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у період з лютого 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин у справі. Вказує, що висновок суду першої інстанції про відсутність спільного бюджету між нею та ОСОБА_3 є передчасним, необґрунтованим та судом проігноровано фактичні обставини справи, зокрема реальні витрати на спільне проживання, її пояснення та показання свідків, які засвідчили факт спільного бюджету та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заявлених позову. Крім того, вказує, що суд першої інстанції, проігнорувавши зазначені обставини та поклав в основу рішення недостовірні свідчення відповідача, неправильно застосував положення ст. 3 СК України, фактично проігнорував усі належні та допустимі докази, які підтверджують факт існування сімейних відносин між нею та ОСОБА_7 , не звернув уваги на особисту переписку, спільні фотографії, показання свідків, чеки та листування щодо спільного придбання побутових речей, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на професійну правничу допомогу, які не підтверджені належними та допустимими доказами у справі та не застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду з цього питання, а тому достатні підстави для скасування рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14 жовтня 1988 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьками зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .
Сповіщенням сім'ї №166 від 28 червня 2024 року четвертий відділ у ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив ОСОБА_2 про те, що її син, стрілець солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 мужньо виконавши військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободи і незалежність в районі н.п.Новоолександрівка, Покровського району, Донецької області.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 05 липня 2024 року Вільногірським відділом ДРАЦС у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки про причину смерті від 01 липня 2024 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; причина смерті: ушкодження внаслідок військових дій, спричинених вогнепальною та іншими видами звичайної зброї.
Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 09 жовтня 2024 року по справі №584/1081/24, заяву ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залишено без розгляду, оскільки в даній справі наявний спір про право.
Під час розгляду справи, судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які підтвердили факт постійного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 .
У відповідності до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. (ч.2 ст.315 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно вимог ч.4 ст.3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї») визначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім'єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у ст. 3 Сімейного Кодексу України.
Коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, визначене ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.3 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
Згідно з ч.4 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у п.п. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №456/1258/17, для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім'ї такого військовослужбовця, повинна довести: а) факт проживання з загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов'язків.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
В пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою у справі № 531/295/19 від 08 грудня 2021 року рішення апеляційного суду скасував, а рішення місцевого суду залишив в силі, вказавши наступне.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться: показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту; документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки; фотографії певних подій; документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
За положеннями ч.1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження №14-22 цс 20)).
Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України). Згідно із ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт її постійного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з лютого 2022 року по день його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки надані докази та покази свідків, якими підтверджується постійне проживання з ОСОБА_3 , самі по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільних коштів та наявності спільного бюджету, та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між ними склалися та мали місце протягом вказаного періоду усталені відносини, які притаманні подружжю у розумінні положень ст.3 СК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано договір про надання правничої допомоги від 21 листопада 2024 року укладений між адвокатом Черниш Т.І. та ОСОБА_2 , ордер від 21 листопада 2024 року на надання правової допомоги, рахунок №24/21 від 21 листопада 2024 року про оплату ОСОБА_2 послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 21 листопада 2024 року в розмірі 5500 грн; рахунок №24/24 від 23 грудня 2024 року про оплату ОСОБА_2 послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 21 листопада 2024 року в розмірі 2000 грн; квитанції від 22 листопада 2024 року, від 18 квітня 2025 року, від 09 червня 2025 року про оплату ОСОБА_2 послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 21 листопада 2024 року на загальну суму 12500,00 грн.
Розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції виходив із того, що наявні у матеріалах справи та надані суду документи, є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу з іншої сторони, заявлений розмір витрат відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та не спростований іншою стороною.
Враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг, критерій реальності адвокатських витрат, розумність їх розміру, та виходячи з конкретних обставин даної справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що витрати позивача на оплату послуг адвоката у сумі 12500,00 грн. підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовані відповідачем та відповідають критеріям розумності та виваженості таких витрат.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції поклав в основу рішення недостовірні свідчення відповідача, неправильно застосував положення ст. 3 СК України та фактично проігнорував усі належні та допустимі докази, які підтверджують факт існування сімейних відносин, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
Разом з цим, покази свідків, допитаних в суді першої інстанції не узгоджуються з встановленими обставинами справи та дослідженими під час розгляду справи доказами, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів. Жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на професійну правничу допомогу, які не підтверджені належними та допустимими доказами у справі, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надані належні та допустимі докази й з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання професійної правничої допомоги, виходячи з конкретних обставин справи та результату її розгляду, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення понесених витрат, які не спростовані скаржником.
Висновки суду першої інстанції не суперечить правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в апеляційній скарзі постановах.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 21 квітня 2026 року
Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2026 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
М.О. Макаров