Номер провадження 22-ц/821/379/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/14883/18 Категорія: 304090000 Марцішевська О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
28 квітня 2026 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» адвокат Назаренко Сергій Миколайович,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» адвоката Назаренка Сергія Миколайовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2025 року, у складі судді Марцішевської О.М., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 85913,43 грн., яка складається з 77340,81 грн. - тіло кредиту та 8572,62 грн. - відсотки за період з 18.02.2011 по 01.03.2018 та судові витрати у розмірі 1762,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до заяви № б/н від 18.02.2011 відповідач отримав кредит в розмірі 21000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на 30.09.2018 року має заборгованість 235973,10 грн., яка складається з 77340,81 грн. - тіло кредиту, 101340,87 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 57291,42 грн.- заборгованість за пенею.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення суд мотивував тим, що позивачем не доведено належними доказами обставин, на які він посилався в обгрунтування позовних вимог.
Не погодившись із рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Назаренко С.М. оскаржив його в апеляційному порядку.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов банку задовольнити повністю та стягнути з відповідача судові витрати.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач з метою отримання банківських послуг, підписав анкету-заяву б/н від 18.02.2011 та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в тій редакції, що діяла на момент підписання та розміщена на сайті банку.
Безпосередньо заява-анкета про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг містить всі умови надання кредиту, зокрема сплату відсотків за користування кредитом, порядок погашення заборгованості та обов'язки позичальника.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок, що підтверджується випискою по рахунку, яка долучена до позову, та встановлено кредитний ліміт у розмірі, що зазначена у довідці про умови кредитування та обслуговування картрахунку, яка також додана до позовної заяви.
Скаржник вказує, що для користування кредитними коштами відповідач отримав кредитну картку, яка надалі була перевипущена в зв'язку із закінченням строку дії.
Звертає увагу на те, що підписанням заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами даного договору. Та обставина, що відповідач тривалий час вносив оплату відповідно до умов договору, свідчить про повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.
Вважає, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм матеріального права.
Наголошує на тому, що суд в рішенні не навів жодних правових підстав в існуванні у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків. Суд не звернув уваги на те, що відповідно до виписки відповідач здійснював часткове погашення заборгованості в тому числі за нарахованими відсотками, після чого знову користувався кредитним лімітом, оскільки кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією.
Зауважує, що представником банку на виконання ухвали суду було надано банківську виписку по картці/рахунку та повідомлено, що заявка на укладення кредитного договору буда подана 18.02.2011, а договір стартував 06.03.2012, коли і встановлено кредитний ліміт.
Оскільки укладений між відповідачем та банком договір б/н від 18.02.2011 не визнаний недійсним і його правомірність презюмується, що свідчить про згоду відповідача з усіма умовами договору, тому він є обов'язковим до виконання.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Ткач В.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, мотивуючи тим, що суд обгрунтовано встановив, що позивач не довів зміст зобов'язання, яке, за твердженням банку, виникло з анкети-заяви від 18.02.2011.
Представник відповідача зазначає, що суд у рішенні правильно встановив, що анкета-заява від 18.02.2011 не містить відомостей про розмір процентної ставки, не визначає строк кредитування, не містить конкретного тарифного плану, не встановлює порядок нарахування відсотків та відповідальності. Саме ці обставини стали підставою для висновку суду про відсутність доказів погодження істотних умов, а надані представником банку скріншоти з внутрішніх інформаційних систем банку не спростовують вказані обставини.
Позивачем, незважаючи на ухвалу суду про витребування доказів, не надано жодного належного доказу на підтвердження погодження істотних умов кредитного договору від 18.02.2011.
Надані до суду скріншоти документів, не є первинними бухгалтерськими документами, не підтверджують погодження сторонами істотних умов договору саме на момент його укладення, не доводять правового зв'язку між заявкою від 18.02.2011 та умовами, на які посилається апелянт.
Вважає хибними доводи скаржника про висновок суду щодо визнання кредиту безпроцентним, оскільки суд встановив, що позивачем не доведено погодження сторонами умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків, внаслідок чого були відсутні правові підстави для стягнення відсотків.
Відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19 січня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2025 року відповідає вказаним вимогам закону, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 18.02.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, згідно якого позивач зобов'язувався надати відповідачу кредит у формі встановлення кредитного ліміту на кредитну картку, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. (а.с. 19 т.1)
У графі про надання виду банківських послуг відповідачем проставлено відмітку отримання ощадкнижки (депозиту).
Пункт визначення суми кредитного ліміту незаповнений.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До позовної заяви позивач додав витяг Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна», 30 днів пільгового періоду", що містять відомості про зміни тарифів 01.09.2014р. та 01.09.2015р., а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. (а.с. 20-54 т.1)
11 липня 2014 року відповідач звернувся до позивача із заявою на зміну персональних даних клієнта ПриватБанку. (а.с. 56 т.1)
В обгрунтування суми заборгованості за кредитним договором б/н від 18.02.2011р. позивачем надано розрахунок заборгованості станом на 30.09.2018 року, відповідно до якого заборгованість становить 235973,10 грн. та складається з: 77340,81 грн. - тіло кредиту, 101340,87 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 57291,42 грн.- заборгованість за пенею.
Водночас, позивач заявляв вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 85913,43 грн., яка складається з 77340,81 грн. - тіло кредиту та 8572,62 грн. - відсотки за період з 18.02.2011 по 01.03.2018. (а.с.8-18 т.1)
Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем 16.10.2025 до суду було надано інформацію про укладений між сторонами договір SAMDN52000059088424 від 06.03.2012р. та виписки АТ КБ "Приватбанк" по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додатковим рахункам за договором SAMDN52000059088424 від 06.03.2012р. за період з 06.03.2012 по 16.10.2025р.
Правове регулювання спірних правовідносин наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд дійшов висновку про недоведеність позивачем узгодження між сторонами істотних умов договору, факту перерахування відповідачу коштів, погодження суми кредитного ліміту та відсотків за користування коштами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
З анкети-заяви від 18.02.2011, підписаної відповідачем, вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до банку за отриманням банківської послуги «Ощадкнижка (депозит)». Анкета заява від 18.02.2011 не містить жодних умов щодо наміру отримати кредит та розміру кредитного ліміту, встановленої процентної ставки за користування кредитними коштами та інших умов притаманних для кредитного договору.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду щодо неможливості застосування в даному випадку положень ст. 634 ЦК України, оскільки у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У анкеті-заяві від 18.02.2011, підписаній сторонами, відсутні умови договору про визначення розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 18.02.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг», що розміщений на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» узгоджені з відповідачем при підписанні анкети-заяви від 18.02.2011 року.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою- споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Згідно з п. 22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що також зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов, отже стверджувати, що з 2011 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2018 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст договору був незмінним підстав немає.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір та порядок нарахування відсотків, надані банком Витяги з Умов та Тарифів, які суд обгрунтовано визнав неналежними доказами на підтвердження погодження між сторонами процентної ставки по кредиту, самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору між сторонами справи.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, яку обгрунтовано застосував суд першої інстанції.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що анкета-заява від 18.02.2011 не містить достатніх відомостей, на підставі яких можна встановити волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору на умовах, що заявлені позивачем. Незазначеною є і схема погашення кредиту, нарахування відсотків та міри відповідальності за порушення зобов'язань.
За викладених обставин доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності погодження всіх істотних умов договору, зокрема визначення розміру відсоткової ставки та порядку погашення кредиту, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Висновки суду про відсутність доказів на підтвердження факту перерахування відповідачу кредиту в розмірі 21 000 грн на виконання умов договору від 18.02.2011, про отримання якого вказував позивач, скаржником в апеляційній скарзі не спростовано.
Натомість, суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів про відсутність належних та достовірних доказів про видачу ОСОБА_1 кредиту в сумі 21 000 грн за договором б/н від 18.02.2011.
Керуючись принципом диспозитивності, змагальності процесу, позивач не надав доказів, які були витребувані ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.09.2025 на підтвердження отримання кредиту відповідачем.
Колегія суддів вважає, що суд правильно надав критичну оцінку наданим представником позивача доказам у вигляді виписок за договором SAMDN52000059088424 від 06.03.2012р. та виписки АТ КБ "Приватбанк" по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додатковим рахункам за договором SAMDN52000059088424 від 06.03.2012р. за період 06.03.2012 по 16.10.2025р, оскільки будь-яких доказів щодо правового зв'язку з договором б/н від 18.02.2011 позивачем не надано.
Доводи скаржника про відкриття відповідачу на виконання договору б/н від 18.02.2011 кредитного рахунку, встановлення кредитного ліміту, випуск та перевипуск кредитної картки жодними доказами не підтверджено, а тому колегія суддів вважає такі доводи скаржника безпідставними, які не підтверджено доказами по справі.
Колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про погодження та прийняття відповідачем умов договору, на підтвердження чого свідчить банківська виписка, оскільки позивачем не надано виписки по рахунку відкритого на виконання договору б/н від 18.02.2011. Надані до суду першої інстанції банківські виписки по договору SAMDN52000059088424 від 06.03.2012р. та по картці НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) не є підтвердженням прийняття відповідачем умов договору б/н від 18.02.2011, оскільки скаржником не надано доказів про зв'язок цього договору та картки з договором у спірних правовідносинах.
Твердження скаржника про те, що фактично договір на підставі анкети-заяви від 18.02.2011 було укладено 06.03.2012 не підтверджено будь-якими доказами у справі.
Не доведено позивачем як видачі, так і перевипуску кредитної картки на виконання умов договору б/н від 18.02.2011, тому протилежні доводи апеляційної скарги є неспроможними.
Інші доводи, наведені в обгрунтування апеляційної скарги, суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів доходить висновку, що рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 17 листопада 2025 року є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування або зміни, за наведеними у скарзі доводами немає.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» адвоката Назаренка Сергія Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2025 року у даній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст.389 ЦПК України.
Судді: Ю.В. Сіренко
Л.І. Василенко
Т.Л. Фетісова