Провадження № 22-ц/803/671/26 Справа № 196/661/22 Суддя у 1-й інстанції - Бабічева Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
28 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування реєстрації права власності.
Позов мотивовано тим, що ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року встановлено, що 19 червня 2009 року відповідачка ОСОБА_2 , маючи умисел на підроблення офіційного документа, усвідомлюючи протиправність своїх дій, звернулася до секретаря Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області Омелян Інни Михайлівни з проханням скласти та зареєструвати заповіт від імені її матері ОСОБА_3 без її присутності, в якому єдиним спадкоємцем була б відповідачка.
Нa підставі зазначеного завідомо підробленого документу державним нотаріусом Царичанської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 21 червня 2017 року видано відповідачці свідоцтво про право на спадщину НМА 981933 від 21 червня 2017 року, яка складається із земельної ділянки площею 4,9600 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225683000:01:003:0401. Органами досудового слідства такі дії відповідачки кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.
Вказаною ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року відповідачку ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. ч. 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НМА за №981933 від 21.06.2017 року, видане держаним нотаріусом Царичанської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 21 червня 2017 року на земельну ділянку площею 4,9600 гектарів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225683000:01:003:0401; а також скасувати державну реєстрацію права власності, номер запису про право власності /довірчої власності 21034796, дата, час державної реєстрації 21 червня 2017 року 15:51:11, державний реєстратор Фрізен Наталія Юріївна, Царичанська державна нотаріальна контора, Дніпровський районний нотаріальний округ Дніпропетровської області. Підстава внесення запису: Рішення про реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35796542 від 21.06.2017 року 15:56:35, Фрізен Наталія Юріївна, Царичанська державна нотаріальна контора Дніпровського районного нотаріального округу, Дніпропетровської області. Крім того, позивач просив покласти судові витрати на відповідачку та стягнути з останньої на свою користь професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 пр визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано відсутністю порушення оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом спадкових прав позивача з огляду на те, що він не є особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , що є, у свою чергу, самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, а тому суд не надавав оцінку спірному свідоцтву про право на спадщину на предмет його відповідності вимогам законодавства. Враховуючи, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності є похідною від вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, судом у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не з'ясовано всіх обставин, що мають значення для справи, не досліджено належним чином докази, надані на підтвердження заявлених вимог, та безпідставно відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності. Зазначено апелянтом також те, що відповідачка скоїла три кримінальні правопорушення, внаслідок чого злочинним шляхом заволоділа належною йому 1/ 2 частиною спадкового майна, однак рішенням суду викрадене майно фактично залишено у власності відповідачки.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка не погоджується з позицією позивача, викладеною у скарзі, та вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу позивача такою, що не підлягає задоволенню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача та відповідачки - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 21 жовтня 2014 року.
Після смерті матері сторін ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема, належну на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,9600 га, розташовану на території Ляшківської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 1225683000:01:003:0401, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю ІІ-ДП №116941, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області від 30 березня 2015 року № 22, ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно мешкала одна з 1979 року і на день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
03 квітня 2015 року відповідачка ОСОБА_2 подала державному нотаріусу Царичанської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_3 за заповітом, у якій зазначила, що на день смерті матері залишилось спадкове майно, що складається з приватизованої земельної ділянки, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, на підставі якої була заведена спадкова справа №62/2015.
У дублікаті заповіту від 19 червня 2009 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області Омелян І.М., який міститься в матеріалах спадкової справи №62/2015, зазначено, що ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла своїй дочці ОСОБА_2 земельну ділянку, належну їй на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії II-ДП №116941.
21 червня 2017 року державним нотаріусом Царичанської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Фрізен Н.Ю. на підставі дублікату заповіту, виданого 12 квітня 2017 року секретарем виконавчого комітету Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в реєстрі за №15, замість втраченого заповіту, посвідченого 19 червня 2009 року секретарем виконавчого комітету Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в реєстрі за №23, відповідачці ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НМА 981933 від 21 червня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за №378, згідно з яким об'єктом спадщини є земельна ділянка площею 4,9600 гектарів, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225683000:01:003:0401, яка належала спадкодавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії II-ДП №116941.
Інші спадкоємці, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, відсутні, що підтверджується копією спадкової справи №62/2015 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року у справі №196/81/22, яка набрала законної сили 24 серпня 2022 року, ОСОБА_2 (відповідачку у даній справі) було звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 і ч. 2 ст. 190 КК України, відповідно до пунктів 2 та 3 частини 1 статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 травня 2021 року за № 12021041600000065, відносно ОСОБА_2 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 і ч. 2 ст. 190 КК України, закрито у зв'язку із закінченням строків давності на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КК України.
Вказаною ухвалою суду від 16 серпня 2022 року умисні дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за ч. 3 ст. 358 КК України, як підроблення офіційного документа, який посвідчується іншою особою, яка має право посвідчувати такий документ, і який надає права, з метою використання його підроблювачем, вчиненого за попередньою змовою групою осіб. В ухвалі суду, у тому числі, зазначено, що ОСОБА_2 , маючи на руках заповіт у період із 19 червня 2009 року по 20 червня 2009 року достовірно знаючи, що не вправі підписувати заповіт від заповідача своєї матері ОСОБА_3 , повністю усвідомлюючи протиправність своїх дій, умисно, власноручно заповнила в заповіті графу «Прочитано мною вголос, власноручно підписано» та підробила підпис своєї матері ОСОБА_3 .
Також умисні дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа. Зокрема, ОСОБА_2 у період часу з 12 квітня 2017 року по 21 червня 2017 року, маючи корисливий мотив, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою набуття права власності на земельну ділянку, надала до Царичанської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області завідомо підроблений документ,а саме дублікат заповіту від імені покійної ОСОБА_3 за № 15 від 12 квітня 2017 року як один з документів, необхідних для отримання спадщини після смерті ОСОБА_3 , тим самим використавши його. Нa підставі вказаного завідомо підробленого документу держаним нотаріусом Царичанської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 21 червня 2017 року видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину НМЛ 981933 від 21 червня 2017 року, яка складається із земельної ділянки площею 4,9600 гектарів, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225683000:01:003:0401.
Так, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України вищевказана ухвала Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року у даному випадку є обов'язковою для суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 на час відкриття спадщини після смерті його матері ОСОБА_3 постійно не проживав із спадкодавцем та впродовж шестимісячного строку з часу відкриття спадщини не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини мати сторін у справі.
Так, ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку не вчинив дій щодо прийняття спадщини та з часу її відкриття не заявив про свої спадкові права.
Крім того, ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини після смерті матері.
При цьому ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2023 року провадження у даній справі про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №196/718/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2024 року у цивільній справі № 196/718/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було задоволено повністю та визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_3 , тривалістю три місяці, який обчислюється з дня набрання рішенням законної сили.
Проте постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у зазначеній справі №196/718/23 вищевказане рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2024 року було скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У постанові Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року вказується, що причини, зазначені позивачем у позові, які пов'язані з порушенням кримінальної справи та її розглядом щодо заповіту матері, не є поважними, адже це не є об'єктивною, непереборною перешкодою для звернення з заявою про прийняття спадщини. Позивач не є особою, який прийняв спадщину, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивач, будучі достеменно обізнаним про смерть спадкодавця, наявність спадкового майна, не подавши своєчасно заяву про прийняття спадщини без поважних причин, вважається таким, що не прийняв її.
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року провадження у справі визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності було поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року.
Враховуючи викладені обставини, ОСОБА_1 не є особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не є особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , а тому оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом на його спадкові права не впливає та їх не порушує. У свою чергу, відсутність порушення оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, у зв'язку з чим суд не надавав оцінку спірному свідоцтву про право на спадщину на предмет його відповідності вимогам законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 1301 ЦК України визначені підстави визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Згідно з ч. 1 ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14-ц, аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням зазначених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси такої особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести конкретні факти порушення його прав та інтересів оскаржуваним свідоцтвом про право на спадщину.
Критерієм заінтересованості позивача в оспорюванні свідоцтва про право на спадщину є: 1) права і законні інтереси позивача безпосередньо порушені свідоцтвом про право на спадщину; 2) у результаті визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину майнові інтереси позивача будуть відновлені.
У відповідності до ч. 1 ст. 1261 ЦК України позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_3 .
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У даному випадку судом встановлено, що мати сторін у справі - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно не проживав із спадкодавцем та впродовж шестимісячного строку з часу відкриття спадщини не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Таким чином, ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку не вчинив дій щодо прийняття спадщини та з часу її відкриття не заявив про свої спадкові права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності, оскільки спадкові права позивача не порушені.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності, позивач обґрунтовував свої вимоги фактом підроблення заповіту, що встановлено ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. ч. 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Судом у межах кримінального провадження підтверджено факт підроблення ОСОБА_2 офіційного документа - підпису своєї матері - заповідача ОСОБА_3 у заповіті.
Разом з тим обов'язковою умовою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є не лише наявність підстав для недійсності, а й порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача оспорюваним документом.
Так судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням суду, а саме постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року було ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ..
Отже, станом на момент розгляду даної справи, позивач є особою, яка не прийняла спадщину у встановленому законом порядку в силу статей 1270, 1272 ЦК України).
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові в справі № 227/3750/19 та у справі № 145/2047/16-ц, право на оскарження свідоцтва про право на спадщину має лише та особа, чиї спадкові права були порушені видачею такого свідоцтва, тобто інший спадкоємець, який прийняв спадщину.
Оскільки позивач не набув статусу спадкоємця, який прийняв спадщину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я відповідачки не впливає на його спадкові права та не порушує їх.
Встановлений факт протиправних дій відповідачки при складанні заповіту не може бути підставою для задоволення позову особи, яка не має права на спадкування у зв'язку з пропуском строку та наявністю судового рішення про відмову у визначенні їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обраний спосіб захисту не призведе до відновлення прав позивача з огляду на недоведеність останнім наявності у нього права на спадкування.
Доводи апеляційної скарги про те, що факт підроблення заповіту є безумовною підставою для визнання свідоцтва недійсним, колегія суддів відхиляє, оскільки захисту в судовому порядку підлягає саме порушене право. Відсутність у позивача права на спадкування та відповідно порушення оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину прав та інтересів позивача виключає можливість задоволення такого позову, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх спростував.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позову та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Водночас заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 28 квітня 2026 року.
Повний текст судового рішення виготовлено 29 квітня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида