Справа № 484/2115/26
Провадження № 2-а/484/62/26
про передачу справи за підсудністю
30 квітня 2026 року м. Первомайськ
Суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області Маржина Т.В., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -
20.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до Першого відділу ДВС у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Ознайомившись із матеріалами справи, приходжу за висновку, що зазначена цивільна справа не може бути розглянута Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області та підлягає передачі за підсудністю до Миколаївського окружного адміністративного суду з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 КАС України Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч.2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 КАС України визначено справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Статтею 20 КАС України визначено критерії розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ч.1 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Відповідно до ч.1 ст. 168 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Статтею 287 КАС України передбачені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Статтею 374 КАС України передбачено визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, але вказана норма застосовується при виконанні судових рішень, ухвалених в адміністративних справах, а не у справах про адміністративні правопорушення.
Згідно ч.1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За позовом оскаржувані дії державного виконавця стосуються примусового виконання судового рішення про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 757/62025/17-ц зазначено, що справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КпАП України, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.
Оскільки у справі, що розглядалась, позивач оскаржував дії державного виконавця у зв'язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленим в порядку КУпАП України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Такі справи (про накладення адміністративного стягнення) відповідно до приписів ст. 20 КАС України розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними судами, в порядку, встановленому КУпАП, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення.
Проте Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.10.2023 у справі № 460/10292/23 та від 04.10.2023 у справі № 240/8781/23, де ОСОБА_1 оскаржує постанови державного виконавця, винесені у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання постанов суду, ухвалених в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення про накладення адміністративного стягнення, законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб, тому суд дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства окружним адміністративним судом, а не місцевим загальним судом, як адміністративним судом.
Таким чином ст. 374 КАС України не підлягає застосуванню в даному випадку.
ОСОБА_1 вправі звернутися до суду з адміністративним позовом про оскарження дій, рішень, бездіяльності державного виконавця в порядку ст. 287 КАС України, однак таке звернення не передбачає можливості заявити вимогу про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконання, оскільки така вимога може бути заявлена лише в порядку виконання рішення в адміністративній справі, яке в даному випадку відсутнє.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що КАС України не передбачає можливості заявити вимогу про визнання виконавчого документу, виданого не в адміністративній справі таким, шо не підлягає виконанню.
Відповідно до ст. 20 КАС України зазначена справа підсудна Миколаївському окружному адміністративному суду і не підсудна Первомайському міськрайонному суду Миколаївської області.
Враховуючи наведене, на підставі ст. 29 КАС України справу слід передати на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Керуючись ст. 29 КАС України, суддя, -
Передати справу № 484/2115/26, провадження № 2-а/484/62/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню до Миколаївського окружного адміністративного суду (вул. Декабристів, 41/10, м. Миколаїв, 54000) за підсудністю.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання її суддею.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 30 квітня 2026 року.