27.03.2026 Справа № 756/14135/25
Справа № 756/14135/25
Провадження № 2/756/1261/26
27 березня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Тихої О.О., за участі секретаря судового засідання Ребеко О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з вищевказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.09.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 08.09.2024-100001026, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 17 000,00 грн.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало, разом з тим, відповідач у порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість за Кредитним договором № 08.09.2024-100001026 від 08.09.2024 у сумі 53 628,83 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 17 000,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 29 750,00 грн.; заборгованості за комісією, пов'язаної з наданням кредиту, - 1 268,83 грн. та неустойки у розмірі 5 610,00 грн.
З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором № 08.09.2024-100001026 від 08.09.2024 в розмірі 53 628,83 грн., а також судові витрати.
Ухвалою суду від 12.09.2025 по справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
27.11.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, з огляду на наступне. Вказав, що позивачем не доведений факт перерахування грошових коштів відповідачу, оскільки надані позивачем документи не є первинними документами, які б підтверджували вказаний факт. Також позивачем не доведений розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача, оскільки надана довідка про розрахунок заборгованості не відображає, за який період нараховувалась заборгованість, з якої дати почалось нарахування неустойки та за якою відсотковою ставкою, тобто дана довідка є довільним викладенням інформації позивачем без деталізації таких нарахувань. Позивачем не надано доказів укладення з відповідачем Кредитного договору № 08.09.2024-100001026 від 08.09.2024 уповноваженою особою від імені позивача, не надано доказів накладання електронного підпису на договір (протоколу накладання КЕП або довідки про валідацію), а також не доведено, що електронний підпис від імені позичальника на договорі належить саме відповідачці.
05.12.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що сторона відповідача, нехтуючи принципом змагальності сторін, не надала жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. Усупереч твердженням представника відповідача, між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 08.09.2024; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 08.09.2024-100001026 (кредитної лінії) від 08.09.2024; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №08.09.2024- 100001026 (кредитної лінії) від 08.09.2024. При цьому, стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останньою як фінансовий - 0974590678. Водночас, відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв'язку. Твердження сторони відповідача про те, що позивачем не надано доказів перерахування коштів не відповідають дійсності, оскільки ТОВ «Споживчий центр» надано квитанцію від 08.09.2024, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Таким чином, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
Вказав на те, що, зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку НОМЕР_2, який відповідач зазначила в договорі як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.
Вважав безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, з огляду на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема: надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи.
Пояснив, що ідентифікація клієнта була проведена через систему BankID банком-ідентифікатором, в той час, як позивач є абонентом-надавачем послуг, тобто абонент системи BankID Національного банку, який отримує дані користувача від абонента-ідентифікатора.
Крім того, всупереч того, що представником відповідача заперечується як факт укладання кредитного договору, так і факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, останньою була здійснено часткове погашення заборгованості, що свідчить про визнання боргу відповідачем.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, у позові просила розглянути справу за відсутності представника позивача.
Відповідач та її представник у судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин, про час і місце судового розгляду повідомлені у встановленому законом порядку.
Враховуючи, що у судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 08.09.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 08.09.2024-100001026.
Згідно із п. 3.1. Договору, кредитодавець зобов'язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісії, якщо комісії встановлені договором.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п.3.3. Договору Кредитодавець надає Позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; тип кредиту - фінансовий кредит; строк, на який надається кредит, встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) встановлюються у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; графік платежів встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
У Заявці зазначено суму кредиту - 17 000,00 грн.; строк, на який надається кредит - 210 днів; дата повернення - 05.04.2025; процентна ставка фіксована незмінна - 1% за один день користування кредитом; денна процентна ставка - 0,88%; комісія, пов'язана з наданням кредиту - 20 % від суми кредиту та дорівнює 3 400,00 грн.
Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності (п. 4.1 Договору).
Згідно із умовами Договору, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника № НОМЕР_2 .
Кредитний договір № 08.09.2024-100001026 від 08.09.2024, заявка підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № Е191, який було направлено відповідачу на номер його мобільного телефону.
Позичальник ідентифікована та верифікована за допомогою Системи BankID НБУ, що підтверджується Інформацією отриманою з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, відповідно до якої «укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Таким чином, підписання відповідачем договору, шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом ст. 509, ч. 3 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст. 598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
З наданих доказів вбачається, що під час укладення вищевказаного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений договір є обов'язковим до виконання.
Стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б спростовували факт укладення між стронами кредитного догвоору № 08.09.2024-100001026.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про відсутність доказів укладення кредитного договору, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (паспорта громадянина України, картки фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку позивачем здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення договору від її імені, відповідачем до суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.
Відповідно до ч.1 ст. 638 та ч.1 ст.640 ЦПК України та правової позиції Верховного Суду України по справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згод усіх істотних умов такого договору.
У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17 (провадження №61-18730св20) за позовом про стягнення коштів зазначено, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Також суд відхиляє посилання представника відповідача на відсутність у матеріалах справи первинних банківських документів, оскільки, враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав можливість надати суду виписку з свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору. Крім того, сторона відповідача була обізнана про суть та характер спору, надала відзив на позовну заяву, однак жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог стороною відповідача не надано.
Натомість на доведення факту перерахування відповідачу грошових коштів за кредитним договором від 08.09.2024 позивачем надано картку субконто за Кредитним договором № 08.09.2024-100001026 (контрагент ОСОБА_1 ), яка містить детальну інформацію про рух коштів за вказаним договром за період з 08.09.2024 по 02.12.2025. Даною довідкою підтверджений факт перерахування ОСОБА_1 08.09.2024 грошових коштів у розмірі 17 000,00 грн., комісії у розмірі 3 400,00 грн., а також нарахування щодня відсотків за користування кредитом у розмірі 170,00 грн. та часткове погашення відповідачем 29.10.2024 заборгованості за кредитом на загальну суму 10 971,17 грн.
При цьому, суд приймає до уваги позицію Верховного Суду, викладену в його постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, відповідно до якої принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за вищевказаним договором, проте не виконувала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у передбачені строки, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість відповідача за Кредитним договором № 08.09.2024-100001026 від 08.09.2024 становить 53 628,83 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 17 000,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 29 750,00 грн.; заборгованості за комісією, пов'язаної з наданням кредиту, - 1 268,83 грн. та неустойки у розмірі 5 610,00 грн.
Суд погоджується з даним розрахунком позивача в частині суми заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та комісією, який не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.
Разом з тим суд відхиляє позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 5610,00 грн., нарахованої кредитором за прострочення виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки, з огляду на таке.
Так, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Водночас, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З системного аналізу приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», на який посилається представник позивача, та п.18 Прикінцевих та перехіднихположень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, який триває з 24.02.2022 по теперішній час, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме: прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 08.09.2024-100001026 від 08.09.2024 у розмірі 48 018,83 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 17 000,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 29 750,00 грн.; заборгованості за комісією, пов'язаної з наданням кредиту, - 1 268,83 грн.
За правилами статті 141 ЦПК України при розподілі судових витрат судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 08.09.2024-100001026 від 08.09.2024 в розмірі 48 018 (сорок вісім тисяч вісімнадцять) гривень 83 копійки; витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 169 (дві тисячі сто шістдесят дев'ять) гривень 02 копійки.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А;
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О. Тиха