Справа № 152/576/26
іменем України
30 квітня 2026 року м. Шаргород
Суддя Шаргородського районного суду Вінницької області Войнаровський І.В.,
за участі: ОСОБА_1
розглянувши матеріали, які надійшли від ВП №2 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, жительки АДРЕСА_1 , не працюючої,
за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі- КУпАП),
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 02 квітня 2026 року серії ВАВ №424795, 02 квітня 2026 року о 12 годині АДРЕСА_1 , під час перевірки спільно із ССД сім'ї ОСОБА_1 , яка ухилилась від покладених на неї ст. 184 КУпАп, статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства» обов'язків по вихованню своєї неповнолітніх та малолітніх дітей, не забезпечивши умов проживання.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вказала, що є внутрішньо переміщеною особою та проживає в АДРЕСА_1 та під час обстеження умов проживання дійсно були розкидані речі, оскільки сім'я облаштовує нове місце проживання, робить ремонт у будинку.
Заслухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В частині 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007, з наступними змінами, містяться роз'яснення щодо ухилення батьків від виконання своїх обов'язків, згідно яких ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються не в повному обсязі.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №424795 від 02 квітня 2026 року, вбачається, що працівником поліції в основу обвинувачення ОСОБА_1 покладено ухилення від виконання покладених ч. 1 ст. 184 КУпАП, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» обов'язків по вихованню своїх малолітніх дітей, не забезпечивши належних умов для проживання.
При цьому, суд зауважує, що всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Так, об'єктом правопорушення, передбаченого ст. 184 КпАП України, є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх; об'єктивна сторона правопорушення полягає в: 1) ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ч.1) (формальний склад); 2) вчиненні неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом (ч.3) (матеріальний склад); 3) діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, (ч.4) (матеріальний склад). Суб'єкт адміністративного проступку - фізичні осудні особи - батьки, або особи, що їх замінюють. Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Частиною 1 ст.184 КпАП України передбачено відповідальність за ухилення, в тому числі, батьків, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Судом встановлено, що у протоколі від 02 квітня 2026 року не розкрито об'єктивну сторону правопорушення, оскільки працівником поліції конкретно не зазначено, які саме обов'язки по вихованню неповнолітніх дітей не забезпечила ОСОБА_1 та у чому полягає протиправна поведінка останньої. При цьому, працівником поліції в протоколі не вказано відносно яких саме неповнолітніх дітей, оскільки до протоколу про адміністративне правопорушення не додано жодного свідоцтва про народження неповнолітніх дітей.
Частинами 1, 2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Так, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення працівник поліції не зазначив, які з вказаних вище обов'язків щодо виховання неповнолітніх дітей не виконувала ОСОБА_1 ..
Крім того, суд зауважує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Оскільки, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Так, наприклад, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1ст. 51 КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму дії або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
При розгляді протоколу в суді не встановлено наявності складових та події адміністративного правопорушення, зокрема, відсутня об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, не розкрита суб'єктивна сторона правопорушення.
Виходячи з наведеного, вважаю, що в протоколі про адміністративне правопорушення не доведено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а тому не вбачаю підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Так, пунктом 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Крім того, суд враховує вимоги ч. 1 ст. 284 КУпАП, відповідно до якої за наслідками розгляду по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Отже, на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України, провадження у даній справі підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 184, п. 1 ст. 247, статтями 283, 284 КУпАП, суд,
Провадження в справі за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 КУпАП, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 КУпАП.
Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим.
Скарга подається до Вінницького апеляційного суду через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя І.В. Войнаровський