Справа №:755/23874/25
Провадження №: 1-кс/755/1379/26
"16" квітня 2026 р. слідча суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 від 03.02.2026 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040002971 від 15.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,
адвокат ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , звернулась зі скаргою на постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 від 03.02.2026 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040002971 від 15.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Адвокат ОСОБА_3 скаргу обґрунтовує тим, що заявник звертався до слідчого з клопотанням про визнання його потерпілим, детально обґрунтував, що йому завдано як майнової, так і моральної шкоди, внаслідок обманних дій та введення в оману, зокрема шляхом маніпулювання довірою, отримання грошових коштів та їх подальшого використання не за заявленою метою і надав відповідні матеріали. Такі обставини за своїм змістом відповідають вимогам ч. 2 ст. 55 КПК України та є достатніми для виникнення у заявника прав потерпілого з моменту подання відповідної заяви.
Незважаючи на це, слідчий відмовив, неправильно застосувавши закон, оскільки поставив визнання особи потерпілим у залежність від того, чи доведено вже остаточно факт і розмір шкоди. Водночас закон передбачає те, що достатньо самої заяви та відсутності очевидних підстав вважати, що шкоди не було.
Натомість слідчий необґрунтовано поклав на заявника обов'язок довести шкоду у повному обсязі ще до проведення розслідування, що є процесуально неприпустимим.
Більше того, аналогічну відмову раніше вже скасовував суд, однак слідчий повторно прийняв таке ж рішення фактично з тих самих підстав.
Також адвокат вказує на суперечливі дії поліції щодо отримання ухвали суду: в одних документах зазначається, що вона була отримана, в інших що ні, що додатково ставить під сумнів належність і добросовісність розгляду клопотання.
Крім того, зазначила, що перша, що друга постанова слідчого не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, оскільки не містить належної мотивувальної частини: у ній відсутній аналіз конкретних обставин, не наведено логічного обґрунтування висновків, не зазначено, з яких саме причин слідчий дійшов висновку про відсутність шкоди. Формальне викладення загальних фраз без співвіднесення з доводами заяви свідчить про поверхневий та формальний розгляд клопотання.
Відмова у визнанні заявника потерпілим фактично позбавляє його можливості реалізувати процесуальні права, передбачені КПК України, зокрема право брати участь у досудовому розслідуванні, подавати клопотання, надавати докази, оскаржувати процесуальні рішення та ефективно захищати свої законні інтереси. Така ситуація суперечить завданням кримінального провадження, визначеним ст. 2 КПК України, та порушує право особи на доступ до правосуддя.
Враховуючи вищевикладене, адвокат вважає, що постанова винесена без аналізу доказів та без достатньої правової аргументації, є формальною, необґрунтованою і незаконною, підлягає обов'язковому скасуванню.
У судове засідання представник скаржника ОСОБА_3 та скаржник ОСОБА_6 не з'явились, однак подали заяву без їх участі.
Особи, бездіяльність яких оскаржується, в судове засідання не з'явилися, однак слідча СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві подала письмову заяву, у якій просить скаргу розглядати без її участі щодо її задоволення не заперечує.
Вивчивши доводи скарги, дослідивши надані до скарги докази, слідча суддя встановила наступне.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим він після початку кримінального провадження подав заяву про залучення його до провадження як потерпілого.
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні особою, якій відмовлено у визнанні потерпілим, може бути оскаржене рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100040002971 від 15.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України здійснюється Дніпровським УП ГУНП у м. Києві.
25 листопада 2025 року слідчий СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 виніс постанову про відмову у визнанні ОСОБА_4 потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні.
Слідчий у своїй постанові послався на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні данні, які б вказували на те, що ОСОБА_8 завдано будь-яку шкоду.
Ухвалою слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва вищевказана постанова про відмову у визнанні ОСОБА_4 потерпілим скасована.
При цьому, 03 лютого 2026 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 повторно з тих самих підстав відмовлено у визнанні ОСОБА_4 потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні.
Зазначена постанова є тотожною за своїм змістом постанові від 25.11.2025, яка вже скасована ухвалою слідчого судді, незважаючи на це, органом досудового розслідування, повторно розглядаючи відповідне клопотання, вказано ті самі підстави відмови.
Оскаржувана постанова не містить нових обставин, які б відрізняли її від попередньої, не враховує доводів заявника, не містить аналізу наданих матеріалів та не спростовує обставин, на які він посилається.
Зокрема, слідчим повторно поставлено питання про визнання особи потерпілим у залежність від попереднього встановлення факту та розміру шкоди, що прямо суперечить вимогам ст. 55 КПК України.
Слідча суддя звертає увагу, на те, що ч. 5 ст. 55 КПК України надає слідчому, прокурору право винести постанову про відмову у визнанні потерпілим лише в тому разі, якщо заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 110 КПК України, якою передбачено, що мотивувальна частина рішення слідчого, викладеного у формі постанови, повинна містити відомості про мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу, разом з тим слідчим при винесенні оскаржуваної постанови не вчинено всіх необхідних дій для обґрунтування відомостей щодо наявності або відсутності підстав вважати ОСОБА_4 особою, якій завдано матеріальну чи моральну шкоду кримінальним правопорушенням, за фактом якого і здійснюється вищевказане кримінальне провадження.
Все це в сукупності дає підстави вважати, що рішення про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні є необґрунтованим, повторним, тотожним за змістом раніше скасованій, і таким, що не підтверджений сукупністю належних та допустимих доказів, здобутих під час проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а тому скарга адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 24, 26, 40-1, 55, 110, 303-305, 307, 309 КПК України, слідча суддя,
скаргу адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 від 03.02.2026 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040002971 від 15.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України - задовольнити.
Скасувати постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 від 03.02.2026 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № № 12025100040002971 від 15.09.2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідча суддя: ОСОБА_9