"29" квітня 2026 р.
м. Київ
справа № 755/18738/25
провадження № 2-з/755/59/26
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та встановлено порядок розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без виклику/повідомлення сторін.
Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд: накласти арешт на належні відповідачу ОСОБА_2 на праві власності земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_2 , мотивуючи заяву тим, що існує загроза продажу вказаних об'єктів нерухомого майна, що ускладнить виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускаються як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 р. (п.4), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Разом з тим, статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статті 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Судова палата у цивільних справах ВСУ в Постанові від 25.05.2016 р., винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа №6-605цс16), зазначила, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною Постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Верховний суд України в п. 4 згаданої вище Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 р. № 9 зазначає, що суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову,
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність позовним вимогам виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 звертає увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Таким чином, ураховуючи реальну можливість відчуження відповідачем належного їй на праві власності нерухомого майна земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_2 , що є об'єктом предмета цивільно-правового спору, оскарженого у даному провадженні, суд вважає правомірним забезпечити позов шляхом задоволення заявленої позивачем заборони, зокрема, шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно.
Керуючись ст. ст. 149-153, 258-261 ЦПК України, суддя -
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:66:542:002 площею 0,0946 Га за адресою: АДРЕСА_1 та на будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_2 , що належать на праві власності ОСОБА_2 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали направити сторонам.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасники розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії даної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 29 квітня 2026 року.
Суддя: В.І. Галаган