ЄУН 387/1681/25
Номер провадження по справі 2/387/158/26
28 квітня 2026 року селище Добровеличківка
Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :
головуючого судді Майстер І.П.
за участю секретаря судового засідання Полюхович Т.А.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
І. Описова частина
Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача
До Добровеличківського районного суду Кіровоградської області 27.10.2025 року надійшла позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 24 669,50 грн за кредитним договором № 77633 від 23.05.2019 року.
Свої вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» обґрунтовує тим, що 23.05.2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 77633 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов договору, ТОВ «ФК «Гелексі» надало позичальнику грошові кошти у позику в розмірі 5 000 грн на засадах строковості, поворотності та платності, а позичальник зобов'язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування позикою у порядку і на умовах, визначених договором. Згідно з умовами договору, процентна ставка становить 0,01 % на день.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором позики виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачу грошові кошти у розмірі 5 000 грн на картковий рахунок, вказаний останньою під час укладення договору.
Разом з тим, відповідач належним чином свої зобов'язання за договором не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 24 669,50 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19 669,50 грн - заборгованість за нарахованими відсотками та комісії.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 77633 від 23.05.2019 року у розмірі 24 669,50 грн, а також судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В позовній заяві просив справу слухати за відсутності представника позивача.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце слухання справи повідомлялась. Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відзиві звернуто увагу суду на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів відповідачу, зокрема первинних бухгалтерських документів. Надана довідка ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01.09.2025 року, на думку сторони відповідача, не є належним доказом здійснення такого перерахування.
Крім того, представник відповідача зазначає, що позивач посилається на укладення 23.05.2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 договору позики № 77633, на підтвердження чого надано копію договору позики та паспорт позики, які, за твердженням відповідача, містять суттєві розбіжності. Зокрема, у паспорті позики визначено загальну суму заборгованості у розмірі 6 609,50 грн, що істотно відрізняється від заявлених позовних вимог. Також звернуто увагу на відмінності у написанні прізвища позичальника.
З аналізу наданих документів, на думку відповідача, вбачається, що спірний договір за своєю правовою природою є договором споживчого кредиту, оскільки містить умови щодо плати за користування позикою, комісій, неустойки у вигляді пені та штрафів, а також передбачає ціль використання коштів - на споживчі потреби. При цьому відповідач зазначає, що сам позивач фактично визнає кредитний характер правовідносин, що підтверджується актом наданих послуг правничої допомоги, в якому зазначено про складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості.
Також представник відповідача заперечує право позивача здійснювати діяльність з кредитування, посилаючись на відсутність у нього відповідного виду економічної діяльності згідно з даними Єдиного державного реєстру.
Окрім цього, відповідач не виключає можливості отримання спірних коштів іншою особою з використанням її персональних даних, оскільки у 2019 році вона неодноразово передавала свій телефон у ремонт стороннім особам. Про наявність кредитного зобов'язання відповідач дізналася лише після отримання відповідної інформації через застосунок «Дія», у зв'язку з чим до правоохоронних органів раніше не зверталася.
Щодо розрахунку заборгованості, наданого позивачем, представник відповідача зазначає, що він включає: 5 000,00 грн - основний борг, 74,50 грн - відсотки, 19 595,00 грн - комісії, а також штрафні санкції (пеня), загальний розмір яких становить 24 669,50 гривень.
При цьому сторона відповідача вважає, що у разі доведеності факту існування заборгованості, стягненню можуть підлягати лише сума основного боргу та відсотки, тоді як нараховані комісії та штрафні санкції є неправомірними.
На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на положення Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про споживче кредитування», відповідно до яких умови договору щодо встановлення платежів за дії, що не є послугами, є нікчемними, а також на правову позицію, викладену у постанові справа №496/3134/19.
У зв'язку з цим відповідач вважає нікчемними окремі положення договору позики, якими передбачено сплату комісій та штрафних санкцій, та просить відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Крім того, представник відповідача посилається на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України, відповідно до якого у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема від сплати неустойки (штрафу, пені), а такі нарахування підлягають списанню.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечив доводи сторони відповідача та просив позов задовольнити у повному обсязі.
У відповіді на відзив зазначено, що порядок укладення електронного договору визначений положеннями Закон України «Про електронну комерцію», зокрема статтею 11 цього Закону, відповідно до якої електронний договір укладається шляхом направлення оферти та її акцепту.
Позивач вказує, що акцепт пропозиції укласти договір позики здійснювався відповідачем шляхом вчинення послідовних дій в інформаційно-телекомунікаційній системі, а саме: підтвердження ознайомлення з умовами договору (проставлення відповідної відмітки), підтвердження банківської картки, подання заявки та введення одноразового ідентифікатора (коду), що, відповідно до статті 12 зазначеного Закону, є електронним підписом.
На підтвердження правомірності укладення договору позивач посилається на правові висновки, викладені у постанові справа №640/7029/19, а також у низці інших рішень Верховного Суду, відповідно до яких укладення договору шляхом використання одноразового ідентифікатора відповідає вимогам законодавства та прирівнюється до письмової форми правочину.
Позивач зазначає, що алгоритм укладення договору передбачає обов'язкову ідентифікацію клієнта, зокрема шляхом підтвердження номера телефону та верифікації банківської картки, а також введення персональних даних, без чого укладення договору є неможливим.
Щодо доводів відповідача про відсутність доказів перерахування грошових коштів, представник позивача зазначає, що перерахування коштів здійснювалося через платіжного провайдера - ТОВ «ФК «Елаєнс», на підставі укладеного договору про надання платіжних послуг. Надана довідка платіжної організації, на думку позивача, містить усі необхідні реквізити платіжної операції та є належним доказом зарахування коштів на рахунок відповідача.
При цьому позивач наголошує, що у разі заперечення відповідачем належності банківської картки або факту отримання коштів, обов'язок доказування таких обставин покладається саме на відповідача.
Також позивач посилається на положення Цивільний кодекс України щодо обов'язку належного виконання зобов'язань (стаття 526) та правових наслідків їх порушення (статті 610, 611, 625), зазначаючи, що відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення позики.
Щодо нарахування процентів, комісії та інших платежів позивач зазначає, що такі платежі прямо передбачені умовами договору позики, з якими відповідач погодився під час його укладення.
Позивач вказує, що відповідно до умов договору проценти, комісійна винагорода та підвищена комісія у разі прострочення є складовими плати за користування позикою та/або відповідальністю за порушення грошового зобов'язання.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до положень Закон України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за кредитом можуть включатися, зокрема, комісії, пов'язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, якщо такі умови передбачені договором.
Позивач також посилається на правові висновки Верховного Суду щодо можливості нарахування платежів у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, у тому числі після спливу строку кредитування, якщо це передбачено договором.
З огляду на викладене, представник позивача вважає, що укладення договору позики, перерахування коштів та нарахування заборгованості здійснено відповідно до вимог законодавства, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Процесуальні дії суду
Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05.11.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд даної цивільної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Судом встановлено, що між ТОВ "Фінансова Компанія "Гелексі" та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 77633 від 23.05.2019 в електронній формі.
Відповідно до п. 1.1.1 Договору сторони домовились, що сума позики - 5000,0 гривень; плата за користування позикою у вигляді процентів 0,01% в день від поточного залишку позики, комісія 1,1%. Строк повернення 21.06.2019. Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.1.1 договору в безготівковій формі. Якщо позичальник повертає позику в той самий день, що і день отримання позики-позичальник сплачує на користь позикодавця компенсацію в розмірі 100,00 грн.Крім того, відповідачем підписано Паспорт позики, який містить загальні умови щодо позики.
Позивач свої зобов'язання за договором позики виконав в повному обсязі, перерахувавши на картковий рахунок відповідача 5000 грн, що підтверджується довідкою ТОВ "Фінансова Компанія "Елаєнс" № 77633 від 01 вересня 2025 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, з 23 травня 2019 року по 01 серпня 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 24669,50 грн, з яких 5000 грн - заборгованість за позикою, 19669,50 грн - заборгованість за процентами за користування позикою.
З листа АТ КБ "Приват Банк" від 25.03.2026 №20.1.0.0.0/7-260323/60270-БТ встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 було емітовано карту НОМЕР_1 , номер телефону на який відправляється інформація 0684877139. Також суду надана виписка за договором за №б/н за період з 22.05.2019 по 24.05.2019 на ім'я ОСОБА_1 з її анкетними даними з якої видно, що відбулося поповнення картки (переказ) 23.05.2019 в сумі 4975 гривень.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При цьому, частиною 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Згідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже суду доведено, що між ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 23.05.2019 року в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, укладено договір позики № 77633 на умовах невідновлювальної кредитної лінії.
Відповідно до умов договору, сума позики становить 5 000,00 грн, процентна ставка - 0,01 % на день, комісійна винагорода - 1,1 % на день від початкової суми позики. Строк повернення позики визначено до 21.06.2019 року. Також договором передбачено інші платежі та відповідальність за порушення зобов'язань.
Факт укладення договору підтверджується його електронною формою, Паспортом позики, а також матеріалами справи щодо алгоритму укладення правочину через інформаційну систему позивача.
Судом встановлено, що укладення договору здійснювалося із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
З наданих доказів, зокрема довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01.09.2025 року, вбачається, що 23.05.2019 року на картковий рахунок, емітований на ім'я ОСОБА_1 , було здійснено переказ коштів у розмірі 4 975,00 грн.
Згідно з листом АТ КБ «ПриватБанк» від 25.03.2026 року та випискою по рахунку, на ім'я відповідача емітовано банківську картку та зафіксовано надходження коштів у відповідний період, що кореспондується з датою укладення договору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов'язання за договором та надав відповідачці грошові кошти.
Доводи представника відповідача щодо відсутності належних доказів перерахування коштів спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, зокрема довідкою платіжної установи та банківською випискою.
Щодо доводів про те, що договір є недійсним або має ознаки іншого виду правочину, суд зазначає, що сам по собі змішаний характер умов договору (наявність процентів, комісій та відповідальності) не змінює його правової природи як договору позики, укладеного в електронній формі.
Посилання представника відповідача на відсутність у позивача права здійснювати кредитування є безпідставними, оскільки спірні правовідносини не пов'язані з банківською діяльністю, а регулюються цивільно-правовим договором позики.
Доводи відповідача про можливе використання її персональних даних іншою особою є припущеннями та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Суд також враховує, що відповідно до наданих банківських даних та даних оператора зв'язку, фінансовий номер телефону та банківська картка використовувалися під час укладення договору, що виключає довільний характер формування зобов'язання.
Оцінюючи доводи сторін у сукупності з доказами, суд виходить із принципу змагальності сторін та обов'язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається.
Позивач довів факт укладення договору, перерахування коштів та наявність заборгованості. Відповідач належних доказів на спростування цих обставин не надала.
Щодо розміру заборгованості, суд бере до уваги розрахунок позивача, згідно з яким заборгованість становить 24 669,50 грн, з яких 5 000,00 грн - тіло кредиту, 74,50 грн - проценти, 19 595,00 грн - комісія, та вважає необґрунтованим, а також нікчемним нарахування відповідачці комісійної винагороди за користування позикою.
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 19595,00 грн, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що за змістом п.1.1.2.2 Договору позики передбачена необхідність внесення комісії (надалі за текстом договору - «комісійної винагороди») в розмірі 1,1% в день від початкового розміру позики, а пунктом 5.3 Договору позики визначено, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості, Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на 17 квітня 2020 року) передбачено право позикодавця нараховувати комісії, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Проте в наявному у матеріалах справи Договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов'язані з нарахуванням комісії за користування позикою, комісійної винагороди в розмірі 1,1% в день від початкового розміру позики та підвищеної комісійної винагороди в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення у випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості.
Ураховуючи, що позивач як позикодавець не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Договору позики та додаткових угод, то положення Договору позики щодо обов'язку позичальника сплачувати комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В Договорі №77633 від 23.05.2019 відповідач своїм підписом погодила комісію за надання кредиту, проте позивач не роз'яснює за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредиту. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 в справі № 216/7637/21 (провадження № 61-5692св23).
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі №359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Відтак, суд приходить до висновку про неправомірність нарахування комісій та про відмову в стягненні такої складової заборгованості.
Суд враховує доводи позивача про те, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України, а не як відсотки за правомірне користування кредитом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас суд зауважує, що проценти за користування кредитом та комісії є складовими загальних витрат за споживчим кредитом, але мають різну правову природу, а тому посилання позивача на те, що підвищена комісійна винагорода нарахована ним відповідно до ст. 625 ЦК України без обґрунтування за що саме нараховано таку комісію є безпідставними та не ґрунтуються на законі.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредиту, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Так, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.
З урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд дійшов до висновку, що умови Договору № 84101 від 20.06.2019 про встановлення комісії за обслуговування кредиту є нікчемними.
Крім того, суд зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.»
Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовної вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у розмірі 19595,00 гривень.
Враховуючи викладене, загалом позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню, а саме: підлягає стягненню заборгованість по позиці № 77633 від 23.05.2019: 5 000,00 грн за тілом кредиту, 74,50 грн за процентами, а загалом 5 074,50 грн, а в іншій частині позову необхідно відмовити за необґрунтованістю їх вимог.
Щодо вирішення питання розподілу судових витрат, заявленого представником позивача в позові, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження факту понесених судових витрат представником позивача до матеріалів справи було надано: Акт наданих послуг правничої допомоги № 7763 від 09.07.2025 на суму 5 000,00 грн, Договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Зважаючи на вищевикладене, оцінюючи наявні у справі докази, суд вважає, що з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1 028 гривень 49 копійок.
На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 498 гривень 40 копійок.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за кредитним договором №77633 від 23.05.2019 в розмірі 5 074 (п'ять тисяч сімдесят чотири) гривні 50 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК " ГЕЛЕКСІ" судові витрати судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 498 (чотириста дев'яносто вісім) гривень 40 копійок та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 1 028 (тисячу двадцять вісім) гривень 49 копійок.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення ( виклику ) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В порядку п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕЛЕКСІ" (01054, вул.В'ячеслава Липинського, 10/1, м. Київ, код ЄДРПОУ 41229318);
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Суддя
Добровеличківського районного суду
Кіровоградської області Майстер І.П.