Апеляційне провадження № 22-ц/824/8305/2026
Справа № 355/1919/25
Іменем України
29 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Цирулевської М.В. в с. Баришівка 29 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 сплачений ним на підставі рішення Баришівського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року у справі № 355/1665/24 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та сплачений ним гонорар адвокату під час розгляду апеляційним судом справи № 355/1665/24 у розмірі 5000 грн.
Позов мотивував тим, що рішенням Баришівського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року у справі № 355/1665/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 грошові кошти у відшкодування моральної шкоди 10000 грн., а також судовий збір в дохід держави у розмірі 1211,20 грн. Зазначене рішення було оскаржене ним в апеляційному порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року рішення Баришівського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 відмовлено у позові. Під час розгляду справи в апеляційному суді він користувався послугами адвоката, і в якості гонорару ним було сплачено грошові кошти в сумі 5000 грн.
Таким чином, стягнута з нього на підставі рішення Баришівського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року у справі № 355/1665/24 сума судового збору та сплачена ним сума гонорару адвоката підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його користь.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та несправедливість рішення, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 133, 137, 141 ЦПК України, не погоджувався із застосуванням судом першої інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19, де зокрема йдеться про те, що виходячи зі змісту позовної заяви, позивач ототожнює розмір майнової шкоди із судовими витратами, зокрема з витратами представника, пов'язаними з розглядом адміністративної справи.
Вказував, що насправді у згаданій постанові Верховного Суду йдеться про те, що він розглянув касаційну скаргу у справі № 461/1707/19 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року. Розглядаючи касаційну скаргу, Верховний Суд встановив, що в грудні 2018 року позивач звернувся з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25 вересня 2017 року Львівською митницею ДВС розглянуто матеріали справи про порушення митних правил за ознаками вчинення громадянином Німеччини правопорушення. передбаченого ч. 3 ст. 481 МК України, в результаті чого винесено постанову від 25 вересня 2017 року № 4175/20900/17, якою громадянина Німеччини визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 481 МК України та накладено штраф у розмірі 17000 грн.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2017 року у справі № 461/7109/17 скасовано постанову Львівської митниці ДФС у справі про порушення митних правил від 25 вересня 2017 року № 4175/20900/17 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. У відповідності до розрахунку позивачем витрачено 4 734,11 євро на одну поїздку, а всього таких поїздок здійснено п'ять, і всі вони були пов'язані із судовою справою та процесом захисту інтересів позивача. Відтак позивачем здійснено витрат на загальну суму 23 670,55 євро, що становить за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 20 грудня 2018 року 655 574,00 грн. Крім цього, позивачем понесено витрати на переклад з української мови на німецьку листів та документів, які надходили на адресу позивача з України. Дані витрати склали 600,00 євро відповідно до ставок, що зазначені у параграфі 11 законодавства ФРН, а саме «Закону про винагороду експертів, усних і письмових перекладачів, а також винагороду непрофесійних суддів, що виконують функції судової влади, свідків і третіх осіб», що становить за курсом НБУ станом на 20 грудня 2018 року 16 620,00 грн., витрати за послуги перекладу з німецької мови на українську при підготовці позовної заяви на суму 355,00 грн.
На підставі зазначеного позивач просив стягнути за рахунок державного бюджету (державні органи - Львівська митниця ДФС, Державна казначейська служба України) на свою користь майнову шкоду в сумі 672 549,00 грн. та 50 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначав, що натомість у його позовній заяві, яка залишена Баришівським районним судом без задоволення, жодним чином не йдеться про відшкодування майнової шкоди, а він просив відшкодувати виключно понесені ним судові витрати.
Вважав, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19 є хибним, оскільки в даному випадку правова позиція Верховного Суду, викладена в цій постанові, не може враховуватись при вирішенні його позовних вимог про відшкодування понесених ним судових витрат.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що витрати, пов'язані із розглядом справи, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що в серпні 2024 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Баришівського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року у справі № 355/1665/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 грошові кошти у відшкодування моральної шкоди 10000 грн., а також судовий збір в дохід держави у розмірі 1211,20 грн. (а. с. 4 - 7).
Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року рішення Баришівського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 відмовлено у позові (а. с. 8 - 11).
Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 користувався послугами адвоката, і в якості гонорару ним було сплачено грошові кошти в сумі 5000 грн. (а. с. 12 - 13).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що фактична підстава позову у цій справі, вказана позивачем, - стягнення із нього рішенням Баришівського районного суду Київської області від 28 листопада 2024 року у справі №355/1665/24 судового збору в розмірі 1211,20 грн., а також сплата позивачем суми 5000,00 грн. в якості гонорару адвокату за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у справі №355/1665/24.
Правової підстави позову позивачем у позовній заяві не зазначено, разом з тим, суд, виходячи із змісту позовної заяви, правильно зазначив, що позивачем заявлені до стягнення із відповідача грошові кошти, які за своєю суттю є судовими витратами у іншій судовій справі - справі № 355/1665/24 за участю тих же сторін, але в протилежному статусі, із предметом позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції правомірно зауважив, що витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, яка була належним чином врахована судом першої інстанції, згідно якої зазначено, що процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400цс18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191цс19).
Крім того, судом першої інстанції враховано релевантні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19, згідно яких, «виходячи із змісту позовної заяви, позивач ототожнює розмір майнової шкоди із судовими витратами, зокрема його (його представника) витратами, пов'язаними із розглядом адміністративної справи № 461/7109/17. Процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.
…
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати, пов'язані із розглядом справи, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством. Витрати, понесені позивачем в адміністративній справі № 461/7109/17, є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні».
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 317/1598/22 (провадження № 61-12859св23).
Отже, питання щодо відшкодування судових витрат, понесених ОСОБА_1 у справі № 355/1665/24 мало вирішуватись судом у цій же справі № 355/1665/24.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, у обох справах (№ 461/85/19, на правові висновки Верховного Суду в якій послався суд першої інстанції, та № 355/1919/25, яка переглядається) позивачі просили відшкодувати понесені ними судові витрати, понесені у інших справах.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19 хибним, і правова позиція Верховного Суду, викладена в цій постанові, не може враховуватись при вирішенні його позовних вимог про відшкодування понесених ним судових витрат.
Крім того, посилаючись на те, що у його позовній заяві, яка залишена Баришівським районним судом без задоволення, жодним чином не йдеться про відшкодування майнової шкоди, а він просив відшкодувати виключно понесені ним судові витрати, ОСОБА_1 не зазначає будь-яких інших норм матеріального права, які мали бути застосовані до спірних правовідносин, тобто правової підстави позову. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції про безпідставність заявлених вимог не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що витрати, понесені позивачем у цивільній справі №355/1665/24, є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні, зокрема, у цій справі.
Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.