справа №758/4857/26 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/3638/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
27 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
адвоката: ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2024 року за №12024100070002752, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2024 року за №12024100070002752 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене 19 березня 2026 року у ОСОБА_7 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон Xiaomi 10 синього кольору ІМЕІ: НОМЕР_1 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_2 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409628;
- мобільний телефон Xiaomi 14 сірого кольору IMEI: НОМЕР_3 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_4 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409629.
Ухвала про арешт майна, у відповідності до вимог статті 175 КПК України, виконується негайно слідчим, прокурором.
Копію ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановлення надіслано слідчому, прокурору, третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Роз?яснено, що згідно із частинами першою, другою статті 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Уважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм кримінального процесуального права та Закону України про кримінальну відповідальність.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що до зазначеної закупівлі ОСОБА_7 , не має взагалі ніякого відношення.
Вказує, що він не є співробітником ані ФОП ОСОБА_9 , ані Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, не перебуває з ними в жодних господарських відносинах, не подавав тендерну документацію, не має статусу у справі ані підозрюваного, ані свідка, не має жодного мотиву та не отримує жодної вигоди від укладення договору, який є предметом дослідження кримінального провадження.
Посилається на те, що ОСОБА_7 під час обшуку добровільно надав доступ слідчим до вилучених у нього мобільних телефонів; телефони були оглянуті під час обшуку, жодної інформації, яка б стосувалася предмету обшуку на їх виявлено не було.
Зауважує, що самі по собі мобільні телефони і сім карти не можуть виступати доказами у справі, так як уся інформація, наявна на них зберігається в електронному вигляді.
Посилається на те, що сторона обвинувачення не надала суду жодного конкретного доказу, щодо відсутності доступу до інформації, яка міститься на вилучених телефонах, відсутності можливості провести їх огляд та копіювання наявної інформації, і взагалі того факту, що саме ці телефони містять інформацію, яка має істотне значення для кримінального провадження.
Також вказує, що арештовані телефони і сім карти не відповідають критеріям доказів, зазначених у статті 98 КПК України, а накладений арешт не відповідає критеріям розумності і співмірності такого обмеження права власності, завданням кримінального провадження.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що у відповідності до положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Подільською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2024 року за №12024100070002752, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.
19 березня 2026 року слідчим на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року проведено обшук за місцем мешкання гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_5 , за адресою: АДРЕСА_1 (згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власниками (1/3 частки) є гр. ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ), з метою відшукання та вилучення документів, що стосуються фінансово-господарських відносин між вказаними особами та Управління освіти Подільської районної в м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37393777).
В ході проведення обшуку 19 березня 2026 року за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 виявлено та вилучено:
- мобільний телефон Xiaomi 10 синього кольору ІМЕІ: НОМЕР_1 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_2 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409628;
- мобільний телефон Xiaomi 14 сірого кольору IMEI: НОМЕР_3 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_4 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409629.
Постановою слідчого від 20 березня 2026 року вказані речі визнані речовим доказом, оскільки вони можуть містити в собі докази вчинення злочину.
20 березня 2026 року до Подільського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2024 року за №12024100070002752 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2024 року за №12024100070002752 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене 19 березня 2026 року у ОСОБА_7 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон Xiaomi 10 синього кольору ІМЕІ: НОМЕР_1 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_2 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409628;
- мобільний телефон Xiaomi 14 сірого кольору IMEI: НОМЕР_3 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_4 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409629.
Ухвала про арешт майна, у відповідності до вимог статті 175 КПК України, виконується негайно слідчим, прокурором.
Копію ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановлення надіслано слідчому, прокурору, третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Роз?яснено, що згідно із частинами першою, другою статті 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон Xiaomi 10 синього кольору ІМЕІ: НОМЕР_1 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_2 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409628; мобільний телефон Xiaomi 14 сірого кольору IMEI: НОМЕР_3 з сімкарткою Київстар ( НОМЕР_4 ), який поміщено до сейф пакету NPU1409629, що належить ОСОБА_7 , які було вилучено під час проведення обшуку 19 березня 2026 року, з тих підстав, що вилучені мобільні телефони могли бути використані як знаряддя вчинення кримінального правопорушення чи могли зберегти на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи скаржника про те, що ОСОБА_7 під час обшуку добровільно надав доступ слідчим до вилучених у нього мобільних телефонів; телефони були оглянуті під час обшуку, жодної інформації, яка б стосувалася предмету обшуку на їх виявлено не було; самі по собі мобільні телефони і сім карти не можуть виступати доказами у справі, так як уся інформація, наявна на них зберігається в електронному вигляді; сторона обвинувачення не надала суду жодного конкретного доказу, щодо відсутності доступу до інформації, яка міститься на вилучених телефонах, відсутності можливості провести їх огляд та копіювання наявної інформації, і взагалі того факту, що саме ці телефони містять інформацію, яка має істотне значення для кримінального провадження; арештовані телефони і сім карти не відповідають критеріям доказів, зазначених у статті 98 КПК України, а накладений арешт не відповідає критеріям розумності і співмірності такого обмеження права власності, завданням кримінального провадження, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучений мобільний телефон може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, не заслуговують на увагу суду доводи скаржника про те, що до зазначеної закупівлі ОСОБА_7 , не має взагалі ніякого відношення.
Аргументи адвоката, що він не є співробітником ані ФОП ОСОБА_9 , ані Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, не перебуває з ними в жодних господарських відносинах, не подавав тендерну документацію, не має статусу у справі ані підозрюваного, ані свідка, не має жодного мотиву та не отримує жодної вигоди від укладення договору, який є предметом дослідження кримінального провадження, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4