Справа № 757/3935/26-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2726/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
23 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12025000000002163 від 06.08.2025 року,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 рокузадоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025000000002163 від 06.08.2025 року.
Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, виявлене під час проведення обшуку 15.01.2026 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S25 Ultra», моделі SM-S 93813/DS, s/n НОМЕР_1 , imei 1 НОМЕР_2 , imei 2 НОМЕР_3 , з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_4 та сім карткою мобільний оператор «Лайфселл» з номером НОМЕР_5 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 29.01.2026 року про накладення арешту на майно, вилучене 15 січня 2026 року під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна, яке було виявлене під час проведення обшуку 15.01.2026 року за місцем мешкання ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2 , а саме: мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S25 Ultra», моделі SM-S 93813/DS, IMEI НОМЕР_2 , з сім-картками мобільного оператора «Київстар» «Лайфселл», та зобов'язати старшого слідчого в ОВС ОСОБА_9 повернути законному власнику ОСОБА_6 майно, вилучене 15.01.2026 року під час проведення обшуку.
Обгрунтовуючи скаргу, апелянт зазначає, що вважає ухвалу слідчого судді від 29.01.2026 року незаконною, необгрунтованою та невмотивованою, прийнятою із порушенням норм процесуального права, та такою, що підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про її скасування та задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/64460/25-к, слідчим Органу досудового розслідування та Прокурорам був наданий дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6 , з метою виявлення та відшукання речей та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, зокрема: засобів накопичення та зберігання інформації (флешки, жорсткі диски, карти пам'яті, відео реєстратори та інше), електронних систем або їх частини (системні блоки, ноутбуки та інше), мобільних терміналів системи зв'язку (мобільні телефони, планшети та інше), шляхом зняття копії інформації з них.
Але, незважаючи на вимоги ухвали слідчого судді та ті обставини, що під час проведення обшуку ОСОБА_6 був наданий слідчим органу досудового розслідування мобільний телефон для огляду, з можливістю зняття інформації, співробітниками поліції був безпідставно вилучений даний мобільний телефон.
Апелянт зазначає, що 23 січня 2026 р. ОСОБА_6 звернувся до органу досудового розслідування з клопотанням про повернення тимчасово вилученого майна.
Дане клопотання було подано через скриню ГУ НП та направлено засобами поштового зв'язку Укрпошти (трекінг відправлення № 0100101369310, дата відправлення: 23.01.2026, дата отримання: 30.01.2026).
На підтвердження викладеного апелянтом надається копія клопотання, докази направлення засобами поштового зв'язку Укрпошти та роздруківки сторінок з веб-сайту Укрпошти, з інформацією щодо вручення поштового відправлення.
26 січня 2026 р. ОСОБА_6 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з запитом щодо надання інформації стосовно надходження до суду клопотання про арешт майна та щодо накладення арешту на тимчасове вилучене майно (зареєстровано в суді 26.01.2026 р. ).
28 січня 2026 р. ОСОБА_6 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням (скаргою) про повернення тимчасово вилученого майна (зареєстровано в суді за № 11048 від 28.01.2026 р., справа № 757/5198/26-К, провадження № 1-кс-4174/26, слідчий суддя ОСОБА_10 ).
30 січня 2026 р. представник скаржника звернувся до Печерського районного суду м. Києва з заявою щодо повідомлення про судові засідання, у разі надходження клопотання про арешт майна.
Також, до суду подано адвокатський запит щодо надходження клопотання про арешт майна у даному кримінальному провадженні та у разі прийняття відповідної ухвали слідчого судді, направлення її представнику.
У відповідь на дані запити скаржника та його представника, листами Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2026 та 03.02.2026, за підписом голови суду ОСОБА_11 було повідомлено, що клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_6 у період з 15.01.2026 по 30.01.2026 до суду не надходили та в провадженні суду на розгляді не перебувають.
06 лютого 2026 р. ОСОБА_6 повторно звернувся до органу досудового розслідування та прокурора з клопотанням про повернення тимчасово вилученого майна. В додатках надаються докази направлення засобами поштового зв'язку Укрпошти: цінні листи/описи відправлення та чеки Укрпошти.
08 лютого 2026 р. представник скаржника звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з скаргою в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність старшого слідчого ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України щодо неповернення тимчасово вилученого майна - мобільного телефону SAMSUNG S25 ULTRA, моделі SM S938B, IMEI НОМЕР_2 , який був вилучений під час проведення обшуку у межах кримінального провадження № 12025000000002163 від 06.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України (справа № 757/8535/26-к, провадження № 1- кс-11789/26, слідчий суддя ОСОБА_12 ).
Апелянт зазначає, що саме 17 лютого 2026 року скаржнику та його представнику стало відомо, що за наслідками розгляду клопотання про накладення арешту на тимчасове вилучене майно, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/3935/26-к від 29.01.2026 р. було накладено арешт на майно, вилучене під час проведення за місцем його мешкання. Із даною ухвалою слідчого судді, скаржник ознайомився у єдиному державному реєстрі судових рішень.
Апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді ухвалена з істотним порушенням процесуального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, ухвала є необґрунтованою, невмотивованою та незаконною.
На переконання скаржника, неповне з'ясування усіх обставин справи, не повідомлення про розгляд власника майна - ОСОБА_6 , а також представника, які в судовому засіданні могли би надати вагомі аргументи та докази, щодо безпідставності накладення арешту та формальний розгляд клопотання прокурора, допущене судом порушення норм процесуального права призвело до обмеження прав Скаржника на справедливий суд, проголошеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, що призвело до прийняття необґрунтованого та незаконного рішення.
В даному випадку розгляд справи неможливо вважати справедливим, оскільки слідчий суддя підійшов до розгляду заяви занадто формально, що не відповідає одній з аксіом судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Скаржник вказує на те, що виходячи зі змісту ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва клопотання про арешт майна до суду надійшло 26.01.2026 року, не дивлячись на той факт, що вказане майно було вилучено 15.01.2026 року.
Згідно інформації на веб-сайті Судова влада України, клопотання Прокурора надійшло до Печерського районного суду м. Києва та було зареєстровано і здійснений авторозподіл - 26 січня 2026 року.
Таким чином, є усі підстави допускати, що прокурором із очевидним порушення процесуальних строків було подано до Печерського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
За таких обставин звернення до суду з клопотанням про арешт майна відбулось поза межами строку на його звернення (обшук був проведений - 15.01.2026 року, клопотання надійшло до суду 26.01.2026 року).
На вказану обставину слідчий суддя уваги не звернув, однак вказані обставини доводять факт порушення норм процесуального права та без скасування ухвали слідчого судді виправити такі порушення неможливо.
Адвокат ОСОБА_7 вказує на те, що ОСОБА_6 є власником майна, яке було вилучено під час проведення обшуку 15 січня 2026 року слідчими Органу досудового розслідування за адресою: АДРЕСА_2 (вилучений мобільний телефон: SAMSUNG S25 ULTRA, моделі SM-S938B, IMEI НОМЕР_2 , про що був складений протокол обшуку), та в додатках до апеляційної скарги надаються документи, які підтверджують придбання мобільного телефону.
Апелянт вказує, що згідно ухвали слідчого судді відсутня інформація, про розгляд в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України, тобто що дане клопотання розглядалося без повідомлення власника майна, що є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
У разі, якщо навіть даний розгляд відбувся порядку ч. 2 ст. 172 КПК України, процесуальні вимоги статей 172, 173, 372 КПК України зобов'язують слідчого суддю в ухвалі про накладення арешту на майно наводити відповідні мотиви необхідності розгляду такого клопотання за відсутності власника майна чи його представників.
Виходячи з положень зазначених вище норм КПК України, можна зробити висновок, що необхідність розгляду клопотання про арешт майна за відсутності власника майна має бути об'єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності і всебічності судового розгляду. Розгляд без участі власника майна може бути здійснено лише у разі, коли воно не є тимчасово вилученим.
У даній справі слідчим суддею вирішувалось питання про арешт тимчасово вилученого майна, а отже, відповідне питання повинно розглядатися слідчим суддею із повідомленням та за участю власника (володільця) такого майна.
Із змісту ухвали слідчого судді вбачається, що розгляд клопотання слідчим суддею було здійснено за відсутності (без виклику) власника майна, у якого його вилучено.
Також, за змістом ухвали слідчого судді відсутня інформація та посилання на відповідні документи, щодо підтвердження повідомлення власника тимчасово вилученого майна про розгляд клопотання про арешт майна у цій справі.
Отже, не повідомивши власника майна про розгляд клопотання про арешт, слідчий суддя, фактично, обмежив його у можливості реалізувати визначені законом процесуальні права та обов'язки, зокрема заявляти клопотання, надавати докази (частина четверта статті 172 КПК України).
Крім цього, скаржник посилається на відсутність події кримінального правопорушення.
Також зазначає, що незважаючи на ту обставину, що досудове розслідування в кримінальному провадженні здійснюється протягом тривалого часу, жодній посадовій особі юридичних осіб, зазначених у ухвалі слідчого судді, про підозру у вчиненні злочину, не повідомлено, не встановлено потерпілого у кримінальному провадженні у розумінні ст. 55 КПК України, відсутній цивільний позов, версія сторони обвинувачення про те, що вилучене в ході обшуку майно є речовим доказом та відповідно, є доказами злочину, належним чином не обґрунтовані. Фактично на даний час наявність події кримінального правопорушення нічим не підтверджена.
Крім цього, під час розгляду клопотання прокурора про арешт майна поза увагою слідчого судді залишились порушення, допущені слідчим під час проведення обшуку.
Відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/64460/25-к, слідчим Органу досудового розслідування та Прокурорам був наданий дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6 , з метою виявлення та відшукання речей та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, зокрема: засобів накопичення та зберігання інформації (флешки, жорсткі диски, карти пам'яті, відео реєстратори та інше), електронних систем або їх частини (системні блоки, ноутбуки та інше), мобільних терміналів системи зв'язку (мобільні телефони, планшети та інше), шляхом зняття копії інформації з них.
Згідно ч. 2 ст. 168 КПК України забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Під час проведення обшуку, скаржником було добровільно надано слідчим органу досудового розслідування для огляду мобільний телефон: SAMSUNG S25 ULTRA.
Але, незважаючи на вимоги ухвали слідчого судді та ті обставини, що під час проведення обшуку ОСОБА_6 був наданий слідчим органу досудового розслідування мобільний телефон для огляду, з можливістю зняття інформації, співробітниками поліції був безпідставно вилучений даний мобільний телефон.
Апелянт посилається на те, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Під час розгляду клопотання прокурора про арешт майна поза увагою слідчого судді залишились порушення, допущені слідчим під час проведення обшуку, щодо вилучення телефону (як вже було зазначено, дозвіл ухвалою слідчого судді був наданий на зняття саме інформації).
Скаржник наголошує, що вилучений під час проведення обшуку мобільний телефон SAMSUNG S25 ULTRA не є знаряддям кримінального правопорушення або майном, яке здобуте у результаті його вчинення, не має значення для досудового розслідування, не містить відомостей про обставини вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, вилучене майно не відповідає ознакам-критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
На думку адвоката ОСОБА_7 , слідчим суддею не наведено жодних встановлених ним під час розгляду клопотання прокурора обставин із посиланням на будь-які досліджені докази, а також не наведено мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали, зокрема щодо наявності достатніх підстав вважати, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та може бути використане як доказ у кримінальному провадженні; існування обставин, які підтверджують, що незастосування заборони обмеження користування майном призведе до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення тощо.
Отже, слід констатувати, що слідчий суддя не навів у судовому рішенні мотивів прийняття аргументів прокурора щодо обґрунтованості накладення арешту на вилучене майно під час обшуку, яке явно не має жодного відношення до фабули кримінального провадження.
У разі, якщо би в судове засідання був викликаний власник майна, слідчий суддя заслухав його, то він прийшов би до правильних висновків, що дане майно не є речовим доказом та предметом кримінального правопорушення, не відповідає вимогам ст. 98 КПК України.
В судове засідання власник майна не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , яка щодо апеляційної скарги заперечувала, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно з висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.11.2019 року у справі № 760/12179/16-к, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без виклику та за відсутності власника майна та його представника.
При цьому, відповідно до змісту апеляційної скарги власник майна ОСОБА_6 та його представник - адвокат ОСОБА_7 із змістом оскаржуваної ухвали ознайомилися 17.02.2026 року в ЄДРСР та звернувся з апеляційною скаргою 20.02.2026 року, тому, з урахуванням абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України колегія суддів не вбачає підстав для розгляду клопотання представника власника майна про поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025000000002163 від 06.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Центру Гуманітарного розмінування ( код ЄДРПОУ 45011096), Центру протимінної діяльності (код ЄДРПОУ 26630158), ТОВ «Гуманітарна безпека»( код ЄДРПОУ 45156385), ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» ( код ЄДРПОУ 30039257), ТОВ «Українські сервіси розмінування» (код ЄДРПОУ 45405742) та ТОВ «Трансімпекс Демайнінг» (код ЄДРПОУ 32660255), зловживаючи своїм службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди, всупереч інтересам служби під час укладання та виконання договорів за програмою «Компенсація витрат за гуманітарне розмінування земель сільськогосподарського призначення», внесли неправдиві дані щодо фактичної площі об'ємів виконання робіт по розмінуванню, що спричинило тяжкі наслідки державі.
Відповідно до постанови КМУ від 12.03.2024 №284 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення компенсацій витрат на гуманітарне розмінування земель.
ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» (код ЄДРПОУ 30039257) подала заявку через Державний аграрний реєстр про необхідність розмінування земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 6320288000:01:000:0005, загальною площею 1 721,4730 га, яка розташована на території Ізюмського району Харківської області поблизу с. Вовчий Яр та перебуває у власності ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» (код ЄДРПОУ 30039257).
В подальшому подані документи ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» перевіряє Центр гуманітарного розмінування та визначає вартість розмінування земельної ділянки сільськогосподарського призначення і проводить закупівлю таких послуг.
Надалі, Центром гуманітарного розмінування проведено відкриті торги по закупівлі «Послуг у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами» - закупівля UA-2025-03-28-010612-а.
За результатами проведення закупівлі переможцем визнано ТОВ «Гуманітарна безпека».
Так між Центром гуманітарного розмінування (код ЄДРПОУ 45011096) та ТОВ «Гуманітарна безпека» (код ЄДРПОУ 45156385) укладено Договір про надання послуг № 2025-14-р від 06.05.2025 на суму 129,110 млн. грн з розмінування земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 6320288000:01:000:0005, загальною площею 1 721,4730 га, яка розташована на території Ізюмського району Харківської області поблизу с. Вовчий Яр, та використовується на праві постійного користування ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика».
В свою чергу ТОВ «Гуманітарна безпека» для виконання вказаних робіт укладає договори про надання послуг з ТОВ «Українські сервіси розмінування» (код ЄДРПОУ 45405742) та Трансімпекс Демайнінг (код ЄДРПОУ 32660255), розпочинають розмінування земельної ділянки, яка використовується на праві постійного користування ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика».
Факт підтвердження виконання розмінування контролює Центр протимінної діяльності, після чого видає відповідний сертифікат.
Після того як оператор завершує розмінування ділянки та надсилає Центру гуманітарного розмінування документи (первинні бухгалтерські документи, акти виконаних робіт, сертифікати), останні перераховують кошти з спец рахунку на рахунок ТОВ «Гуманітарна безпека». Так 26.09.2025 на рахунок ТОВ «Гуманітарна безпека» перераховано 129 110 млн. грн за виконання умов договору №2025-14-р від 06.05.2025.
Так, аналізом діяльності ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» (код ЄДРПОУ 30039257) станом на 18.08.2025 встановлено, що протягом 2023-2025 років службові особи ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» (код ЄДРПОУ 30039257) на єдиній земельній ділянці сільськогосподарського призначення, що мають у власності чи в оренді, кадастровий номер 6320288000:01:000:0005, загальною площею 1 721,4730 га, яка розташована на території Ізюмського району Харківської області поблизу с. Вовчий Яр, яка значиться як замінована, та яку згідно договору №2025-14-P від 06.05.2025 року, укладеного між Центром гуманітарного розмінування (код ЄДРПОУ 45011096) та ТОВ «Гуманітарна безпека» (код ЄДРПОУ 45156385) необхідно розмінувати за рахунок бюджетних коштів згідно до постанови КМУ, проводились сільськогосподарські роботи з оброблення вказаної земельної ділянки, посіву та збору врожаю сільгоспкультур: сільгоспроботи з культивації, посів сільгоспкультур та інше.
В ході проведення розшукових дій на земельній ділянці з кадастровим номером 6320288000:01:000:0005, загальною площею 1 721,4730 га, яка розташована на території Ізюмського району Харківської області поблизу с. Вовчий Яр зафіксовано, що на земельній ділянці, яку необхідно розмінувати, проводились сільськогосподарські роботи з оброблення вказаної земельної ділянки та збір врожаю сільськогосподарських культур.
Центр гуманітарного розмінування (код ЄДРПОУ 45011096) зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 12/2, фактично знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34.
Так, директором Центру гуманітарного розмінування є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
В результаті виконання доручення слідчого, наданого в порядку, передбаченому ст. 40 КПК України, оперативними працівниками встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення, що розслідується у даному кримінальному провадженні, причетні службові особи Центру гуманітарного розмінування (код ЄДРПОУ 45011096), Центру протимінної діяльності (код ЄДРПОУ 26630158), ТОВ «Гуманітарна безпека» код ЕДРПОУ 45156385), ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» (код ЄДРПОУ 30039257), правонаступником наразі якої є ТОВ «Агрогеофізика» ( код ЄДРПОУ 30039257), ТОВ «Українські сервіси розмінування» (код ЄДРПОУ 45405742), ТОВ «Орлан-Транс-Груп» (код ЄДПОУ 30221264).
15.01.2026 року на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва було проведено обшук квартири АДРЕСА_1 , яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінальних правопорушень, а також відшукання та вилучення майна у вигляді речей та документів.
В ході проведення обшуку за вказаною адресою виявлено та вилучено:
- мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S25 Ultra», моделі SM-S 93813/DS, s/n НОМЕР_1 , imei 1 НОМЕР_2 , imei 2 НОМЕР_3 , з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_4 та сім карткою мобільний оператор «Лайфселл» з номером НОМЕР_5 .
Вищевказане вилучене майно належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою слідчого від 15.01.2026, вилучене майно визнане речовим доказом у кримінальному провадженні №12025000000002163 від 06.08.2025.
16.01.2026 року (шляхом поштового направлення) прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, виявлене під час проведення обшуку 15.01.2026 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S25 Ultra», моделі SM-S 93813/DS, s/n НОМЕР_1 , imei1 НОМЕР_2 , imei 2 НОМЕР_3 , з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_4 та сім карткою мобільний оператор «Лайфселл» з номером НОМЕР_5 .
В обґрунтування клопотання прокурор посилалась на те, що враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, у сторони обвинувачення є підстави вважати, що вищевказане тимчасово вилучене майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та має значення речового доказу у кримінальному провадженні, оскільки відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а тому підлягає збереженню органом досудового розслідування на час слідства та судового розгляду.
Таким чином, є обґрунтована необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою збереження речових доказів.
Враховуючи те, що обшук за вказаною адресою проведено за відсутності спеціаліста, з метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, а також аналізуючи зібрані в процесі досудового розслідування дані та докази у їх сукупності, надаючи їм відповідну оцінку з точки зору достатності та взаємозв'язку, у сторони обвинувачення є ґрунтовні підстави необхідності проведення відповідних судових експертиз щодо електронних носіїв інформації, флеш накопичувачів, персональних комп'ютерів, мобільних терміналів систем зв?язку, оскільки на них можуть зберігатись файли та міститься інформація щодо протиправних дій осіб, коло яких на даний час встановлюється.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 рокузадоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025000000002163 від 06.08.2025 року.
Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, виявлене під час проведення обшуку 15.01.2026 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мобільний телефон марки «Samsung Galaxy S25 Ultra», моделі SM-S 93813/DS, s/n НОМЕР_1 , imei1 НОМЕР_2 , imei 2 НОМЕР_3 , з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_4 та сім карткою мобільний оператор «Лайфселл» з номером НОМЕР_5 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12025000000002163 від 06.08.2025 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою старшого слідчого від 15.01.2026 року.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам власника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи адвоката ОСОБА_7 про відсутність події кримінального правопорушення є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, та мобільний телефон не може бути доказом у даному кримінальному провадженні, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що мобільний телефон міг зберегти на собі сліди вчинення злочинів, або містити інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, а отже, відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Посилання представника власника майна в апеляційній скарзі на ту обставину, що ухвалою слідчого судді не було надано дозвіл на вилучення техніки, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна з наступних підстав.
Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
У відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
З урахуванням наведеного, відсутність мобільного телефону у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання та вилучення в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук за місцем мешкання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 , не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про його арешт, тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.
Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, так як орган досудового розслідування мав можливість зняти копії інформації з мобільного телефону і не було потреби у його вилученні, до уваги колегією суддів не приймаються, враховуючи наступне.
Так, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна. Крім того, у органу досудового розслідування є необхідність у проведенні відповідних судових експертиз, які без наявності вилученої техніки провести неможливо.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що інформація на мобільному телефоні може мати доказове значення в даному кримінальному провадженні, а також містити відомості, які можуть бути використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Доводи скаржника про непричетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, а також те, що нікому у даному кримінальному провадженні не вручалась підозра, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги про те, що орган досудового розслідування пропустив строк звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, обшук житла було проведено 15.01.2026 року, а клопотання було направлено до суду першої інстанції поштою 16.01.2026, про що свідчить копія конверту, тобто в межах визначеного законом строку звернення з клопотанням про арешт майна до слідчого судді.
Відповідно абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судці, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. При вирішенні питання про арешт майна, яке має значення для виконання завдань кримінального провадження, слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.
Отже, сам по собі факт порушення строків звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) «сили» в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
Крім того, варто зазначити, що сплив процесуального строку виконання обов'язку вжиття заходів до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов'язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов'язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов'язку детально висвітлена в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 08.04.2020 у справі №263/15845/2019.
Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України строку є юридичним фактом, з яким закон пов'язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст. 169 КПК України «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов'язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна.
Колегією суддів перевірено і доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна та його представника. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3