Справа № 11-cc/824/3435/2026 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер № 761/1858/26
15 квітня 2026 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку «EasyCon», апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 ,
власника майна - ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12.03.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_11 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22024000000001119 від 28.11.2024 року.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12.03.2026 року, скасувати ухвалу її та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання старшого слідчого та накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9 , яке було тимчасово вилучене 20.01.2026 року у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти у вигляді купюр номіналом 50 Євро в кількості 200 шт., номіналом 100 Євро в кількості 31 шт., номіналом 200 Євро в кількості 2 шт.; номіналом 100 доларів США в кількості 241 шт.
Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12.03.2026 року прокурор зазначає, що прийняте слідчим суддею рішення не було оголошено у присутності слідчого чи прокурора, а також не повідомлено про час його оголошення, лише 20.03.2026 року шляхом пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень прокурором було знайдено оскаржувану ухвалу, де він дізнався про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна.
Мотивуючи апеляційні вимоги сторона обвинувачення зазначає, що ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, у подальшому, через не встановленням його місця перебування, він був оголошений у розшук. 20.01.2026 року у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26.12.2025 року. Разом з тим, сусідня квартира за адресою АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності його дружині ОСОБА_7 .
Вказує, що квартира АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_7 розміщена поряд із квартирою АДРЕСА_4 , яка належить підозрюваному, а купюри схожі на грошові кошти вилучені саме в приміщенні, яке належить ОСОБА_9 на праві власності.
Зауважує апелянт, що ОСОБА_7 не має офіційних джерел доходу, які б пояснили походження та приналежність коштів. Крім того, стверджуючи про те, що чоловік - ОСОБА_9 її покинув, а слідчі СБ України залишили її без засобів на існування, спростовується тим, що їх шлюб не розірвано, і остання користується майном підозрюваного, яке перебуває на території України.
Звертає увагу суду прокурор, що накладення арешту на майно, яке належить підозрюваному, є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а обставини кримінального провадження вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту, з метою конфіскації майна як виду покарання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив задовольнити її, пояснення представника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 та власника майна ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12.03.2026 року має бути поновлений прокурору ОСОБА_6 , як пропущений із поважної причини, якою є тривалість отримання останнім копії повного тексту оскаржуваної ухвали, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, 1 відділом 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000001119 від 28.11.2024 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Під час досудового розслідування серед іншого досліджуються обставини можливого вчинення ОСОБА_9 , за попередньою змовою групою осіб із невстановленими особами, пособництва державі-агресору.
20.01.2026 року ОСОБА_9 вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Органом досудового розслідування зазначено, що протиправна діяльність, у тому числі, здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 , де можуть знаходитьсь речі, предмети, документи, комп'ютерна та мобільна техніка, чорнові записи та інше, що може бути доказом здійснення злочинної діяльності, а також інші речі та документи, які мають значення для подальшого розслідування.
У зв'язку з чим, 20.01.2026 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26.12.2025 року проведено обшук за вказаною адресою, де фактично проживає ОСОБА_9 , під час якого виявлено та вилучено купюри схожі на грошові кошти: номіналом 50 Євро в кількості 200 шт., номіналом 100 Євро в кількості 31 шт., номіналом 200 Євро в кількості 2 шт.; номіналом 100 доларів США в кількості 241 шт.
23.01.2026 року (клопотання датовано 20.01.2026 року) старший слідчий в особливо важливих справах 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_11 за погодженням із прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся з клопотанням до Шевченківського районного суду міста Києва про накладення арешту у кримінальному провадженні № 22024000000001119 від 28.11.2024 року на майно підозрюваного ОСОБА_9 , яке було тимчасово вилучене 20.01.2026 року у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти у вигляді купюр номіналом 50 Євро в кількості 200 шт., номіналом 100 Євро в кількості 31 шт., номіналом 200 Євро в кількості 2 шт.; номіналом 100 доларів США в кількості 241 шт.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12.03.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_11 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22024000000001119 від 28.11.2024 року.
Відмовляючи у задоволенні клопотання сторони обвинувачення, внесеного в межах кримінального провадження № 22024000000001119 слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до обґрунтованого висновку, що на вищевказане майно не можна накладати арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Перевіряючи законність прийнятого слідчим суддею рішення, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Як вбачається з матеріалів провадження, сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з клопотанням про арешт майна зазначивши метою такого арешту забезпечення конфіскації майна як виду покарання, разом з тим, відповідно до ч. 5, 6 ст. 170 КПК України для реалізації вищенаведеної мети арешт накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд може застосувати покарання у виді конфіскації майна.
Крім того, обґрунтовуючи доцільність арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, у разі визнання осіб винними, стороною обвинувачення має бути доведено, і зазначено, що грошові кошти у вигляді купюр номіналом 50 Євро в кількості 200 шт., номіналом 100 Євро в кількості 31 шт., номіналом 200 Євро в кількості 2 шт.; номіналом 100 доларів США в кількості 241 шт., належать на праві власності безпосередньо ОСОБА_9 .
У клопотанні вказано, що ОСОБА_9 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, як вбачається з матеріалів, що ОСОБА_9 проживає за кордоном, адреса проживання не відома, згідно даних ДПС України 20.07.2024 року перетнув державний кордон України (у напрямку - виїзд).
Крім того, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді, що посилання прокурора на те, що вилучені грошові кошти належать підозрюваному на праві спільної сумісної власності подружжя не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки до клопотання не долученого жодного доказу набуття вилучених грошових коштів саме у період перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за час шлюбу. Крім того, прокурором не надано жодних доказів, які б спростовували позицію ОСОБА_7 про відсутність будь яких контактів останньої з підозрюваним ОСОБА_9 після його виїзду за межі України.
Виходячи зі змісту поданого до слідчого судді клопотання про арешт майна, прокурор, в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Отже, рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга навіть з урахуванням усіх викладених в них доводах, задоволенню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора, всупереч доводам апеляційної скарги.
Інші доводи апелянта не є безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити прокурору відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_11 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22024000000001119 від 28.11.2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 ,- залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
____________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4