Справа № 752/3011/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3708/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
22 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12024100000001151 від 09.10.2024 року,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт у кримінальному провадженні №12024100000001151, відомості щодо якого внесені 09.10.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, на майно, яке вилучене 26.03.2026 під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки iPhone 13 Pro, imei: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки iPhone 16 Plus, imei: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, яку в подальшому доповнив, у якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
На переконання представника, оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановленою за наслідком неповного судового розгляду, без належної оцінки доводів представника та з істотним порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України.
Апелянт звертає увагу на те, що телефон марки iPhone 16 Plus належить компанії ТОВ «СВІТЛА ДОБА», у якій ОСОБА_6 працює. Телефон йому наданий 27.02.2026 виключно для службового користування. Таким чином, клопотання прокурора фактично стосується не лише прав ОСОБА_6 , а й майнових прав третьої особи, що потребує особливо ретельного та належного обґрунтування необхідності такого втручання.
На переконання адвоката, слідчий суддя допустив істотну неповноту судового розгляду, що призвело до передчасних та необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також до істотного порушення вимог КПК України.
Зокрема, слідчий суддя не надав належної оцінки доводам щодо відсутності у вилучених телефонів ознак речових доказів, у розумінні ст. 98 КПК України.
Апелянт вказує, що у поданих запереченнях детально зазначалося, що сторона обвинувачення не довела, що вилучені телефони відповідають хоча б одній із ознак речового доказу, передбачених ч. 1 ст. 98 КПК України.
Однак слідчий суддя не навів належних мотивів, з яких відхилив ці доводи, не встановив, які саме конкретні ознаки речового доказу притаманні кожному з двох вилучених телефонів, та не пояснив, у чому саме полягає їх зв'язок із предметом доказування у даному кримінальному провадженні.
Саме по собі посилання на постанову слідчого про визнання телефонів речовими доказами не звільняло слідчого суддю від обов'язку самостійно перевірити, чи справді майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України. На цьому представник окремо наголошував у запереченнях, однак слідчий суддя цьому доводу належної оцінки не надав.
Отже, на думку апелянта, висновок про наявність у вилучених телефонів ознак речових доказів зроблено передчасно, формально та без дослідження конкретних обставин, на які посилався представник.
Також слідчий суддя не надав належної оцінки доводам представника щодо бездіяльності слідства у досягненні задекларованої мети арешту.
Так, в запереченнях представник окремо вказував, що сторона обвинувачення, посилаючись на потребу в арешті телефонів задля збереження речових доказів, не навела відомостей про реальні процесуальні дії, вже вчинені або заплановані щодо цих телефонів.
В апеляційній скарзі адвокат також зазначав, що слідчий суддя не надав належної оцінки доводам про недоведеність того, що телефони були знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
Зокрема, представник в запереченнях посилався на те, що прокурор не пояснив, яким саме чином ОСОБА_6 взагалі причетний до кримінального правопорушення, яке розслідується, і яким чином саме вилучені телефони використовувалися як засоби чи знаряддя його вчинення. Ні у клопотанні прокурора, ні у постанові слідчого не зазначено: які саме дії за допомогою цих телефонів вчинялися; коли саме це відбувалося; з ким саме відбувалася комунікація; які саме застосунки, сервіси або акаунти використовувалися; яким чином це співвідноситься з предметом доказування у провадженні.
Однак, слідчий суддя цих аргументів не спростував, не навів у рішенні жодного конкретного факту, який би свідчив про використання саме цих телефонів як знарядь злочину, та фактично залишив без відповіді ключове питання: чому звичайні мобільні телефони, вилучені за місцем проживання особи, автоматично розцінені як речові докази.
За таких умов, висновок суду про можливість арешту телефонів у зв'язку з їх нібито доказовим значенням не відповідає фактичним обставинам справи.
Крім цього, слідчий суддя не надав належної оцінки доводам про відсутність конкретизації відомостей, які нібито містяться у телефонах.
Так, одним із основних доводів заперечень було те, що сторона обвинувачення не конкретизувала, які саме відомості, документи, повідомлення, історія дзвінків, листування, фотографії, геолокаційні дані чи інша інформація можуть міститися у вилучених телефонах та чому саме така інформація може бути доказом у кримінальному провадженні. Представник наголошував, що абстрактне посилання на те, що у телефоні «може міститися інформація, яка має значення для досудового розслідування», не відповідає вимогам ст. 98, 170, 173 КПК України, оскільки доказове значення майна має бути не гіпотетичним, а належно обґрунтованим.
Проте, слідчий суддя цей аргумент належним чином не оцінив, не встановив, які саме конкретні відомості на думку сторони обвинувачення містяться у телефонах, не перевірив, чи пов'язані ці відомості з предметом доказування, і в ухвалі не пояснив, чому посилання прокурора на абстрактну можливість наявності даних є достатнім для такого істотного втручання у право власності.
Таким чином, на думку адвоката, суд фактично погодився із припущенням сторони обвинувачення замість оцінки конкретних фактів.
Апелянт також вважає, що слідчий суддя не надав належної оцінки доводам про недоведеність того, що телефони набуті кримінально протиправним шляхом.
Зазначає, що у запереченнях представник прямо вказував, що прокурор не навів жодних фактичних даних про те, що вилучені телефони були набуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Більше того, у запереченнях окремо зверталась увага суду на те, що мобільний телефон iPhone 16 Plus є власністю ТОВ «СВІТЛА ДОБА», з яким ОСОБА_6 перебуває у трудових відносинах з 19.09.2025, а відтак цей телефон фізично не міг бути отриманий внаслідок подій 2023-2024 років, які досліджуються у межах кримінального провадження.
Однак, слідчий суддя не дав належної оцінки цьому окремому й самостійному доводу, не пояснив, з яких підстав дійшов висновку про допустимість арешту такого майна, попри прямі доводи представника про його походження, час отримання та належність третій особі.
Представник зазначає, що слідчий суддя не надав належної оцінки доводам щодо відсутності спеціальних підстав для арешту мобільних телефонів, передбачених абз. 2 ч. 3 ст. 170 КПК України, а також не надав належної оцінки доводам щодо відсутності необхідності у проведенні експертного дослідження саме шляхом арешту телефонів.
Звертає увагу на те, що слідчий суддя не надав належної оцінки доводам про відсутність будь-якого обмеження доступу до телефонів з боку власника майна, так як ОСОБА_6 під час обшуку добровільно надав слідчим телефони та паролі до них, не перешкоджав огляду пристроїв і не створював жодних технічних чи фактичних перешкод у доступі до інформації.
Ця обставина мала принципове значення, оскільки за відсутності обмеження доступу до пристрою сторона обвинувачення не могла посилатись на відповідну спеціальну підставу для арешту цифрового пристрою, передбачену абз. 2 ч. 3 ст. 170 КПК України.
Однак слідчий суддя цього доводу не оцінив належним чином, не спростував його і не пояснив, чому за наявності добровільного доступу до телефонів усе ж виникла необхідність у їх арешті.
Крім цього, апелянт наголошує, що у запереченнях представник посилався на те, що ухвалою слідчого судді від 20.03.2026 було дозволено виявлення та зняття інформації з технічних пристроїв, а не безумовне вилучення самих мобільних телефонів. Представник прямо вказував, що фактичне вилучення телефонів під час обшуку суперечило способу проведення процесуальної дії, визначеному судом, і тому подальше звернення з клопотанням про арешт фактично було спрямоване на легітимізацію дій, уже вчинених поза межами наданого судового дозволу.
Ігнорування цього доводу, на переконання представника, призвело до того, що суд не перевірив законність первинного вибуття майна з володіння власника, хоча саме це є необхідною передумовою подальшого арешту.
Також слідчий суддя не надав належної оцінки доводам про можливість досягнення цілей кримінального провадження менш обтяжливим способом, оскільки представник в запереченнях посилався на вимоги ч. 2 ст. 168 КПК України, абз. 2 ч. 3 ст. 170 КПК України, п. 5 ч. 2 ст. 173 КПК України, а також на те, що саме такий менш обтяжливий спосіб прямо відповідав змісту ухвали про обшук.
Однак слідчий суддя не надав належної оцінки питанню пропорційності втручання у право власності, не перевірив, чи була реальна необхідність саме в арешті телефонів, не мотивував, чому копіювання інформації було б недостатнім, і фактично не розглянув можливість досягнення мети кримінального провадження іншим способом.
З урахуванням викладеного, на переконання апелянта, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024100000001151, відомості щодо якого 09.10.2024 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України.
Згідно даних клопотання, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що міжнародним каналом ІНФОРМАЦІЯ_3 на адресу Департаменту кіберполіції Національної поліції України надійшов лист з Чеської Республіки щодо виявлення веб - ресурсу, за допомогою якого група осіб з числа громадян України та країн Європейського Союзу, за попередньою змовою між собою, в умовах воєнного стану заволодівають чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах.
Так встановлено, що виявлено веб - ресурс ІНФОРМАЦІЯ_2, за допомогою якого група осіб з числа громадян України та країн Європейського Союзу, за попередньою змовою між собою в період часу протягом 2023-2024 років вчиняють заволодіння грошовими коштами громадян Чеської Республіки похилого віку під виглядом залучення інвестицій в торгівлю на біржах із зобов'язанням збільшення вкладених коштів, з подальшим не виконанням зобов'язань, використовуючи програму віддаленого робочого столу із закритим кодом AnyDesk. Загальна сума збитків на теперішній час становить 4 331 017 грн. (2,5 млн. чеських крон).
Зазначена група зловмисників шахрайським шляхом заволодівають грошовими коштами громадян країн Європейського Союзу, здійснюють обмін грошових коштів, за допомогою сайтів з онлайн обміну, та переводять грошові кошти, здобуті злочинним шляхом в крипто валюту та в подальшому за допомогою сервісу криптовалютних бірж.
В ході проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій співробітниками Департаменту кіберполіції Національної поліції України встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення, серед інших, причетний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
26.03.2026 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва проведено обшук у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки iPhone 13 Pro, imei: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки iPhone 16 Plus, imei: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 .
Постановою старшого слідчого слідчого управління ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 від 26.03.2026 року виявлені та вилучені мобільні телефони за вищевказаною адресою визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №12024100000001151.
26.03.2026 року прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про арешт майна, в якому просив накласти арешт на майно, яке вилучене 26.03.2026 під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки iPhone 13 Pro, imei: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки iPhone 16 Plus, imei: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 .
Прокурор в клопотанні зазначив, що підставою, у зв'язку з якою потрібно накласти арешт на мобільні телефони, які було вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , є те, що вони визнані речовими доказами у зазначеному кримінальному провадженні та містять відомості щодо даного кримінального правопорушення, а також те, що вони одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а у разі їх передачі власнику вони можуть бути передані іншим особам, знищені або спотворені в будь-який спосіб.
Тому, з метою забезпечення збереження майна та запобігання можливості його приховування, а також вилучення інформації, яка зберігається на вказаних мобільних телефонах, з метою проведення судових експертиз у кримінальному провадженні, прокурор просив задовольнити вказане клопотання.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт у кримінальному провадженні №12024100000001151, відомості щодо якого внесені 09.10.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, на майно, яке вилучене 26.03.2026 під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки iPhone 13 Pro, imei: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки iPhone 16 Plus, imei: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт вилучених мобільних телефонів, належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту та можливість використання даного майна як доказу у кримінальному провадженні, та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами вищевказане майно, прокурором у клопотанні не доведено таку мету арешту вилучених мобільних телефонів, як збереження речових доказів.
Долучена до матеріалів клопотання постанова старшого слідчого слідчого управління ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 від 26.03.2026 року про визнання майна речовими доказами, містить лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин вчинення кримінального правопорушення, без обґрунтування висновку, яким конкретно ознакам речових доказів відповідають вилучені під час обшуку мобільні телефони.
При цьому, у клопотанні прокурора не вказано, у який спосіб та для з'ясування яких саме обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання вилучених під час обшуку мобільних телефонів.
Враховуючи наведені обставини, клопотання про арешт майна не містить, та органом досудового розслідування не надано доказів того, що вилучені під час обшуку мобільні телефони можуть бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, в якості підстави для накладення арешту на майно.
Крім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту на вилучені мобільні телефони, прокурор не перевірив, чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, завданням цього кримінального провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, рішення якого застосовуються на території України поряд з національним законодавством, для того, щоб втручання в право власності вважалось допустимим, воно повинну слугувати не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна дотримуватись розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. Зазначене твердження міститься у Рішенні «АГОСІ» проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986 року.
Таким чином, на переконання колегії суддів, накладення арешту на належне ОСОБА_6 майно не виправдовує такий ступінь втручання у його права і свободи потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Крім того, як зазначив прокурор в судовому засіданні, сторона обвинувачення не заперечує проти скасування арешту на вилучені мобільні телефони, так як на даний час відпала потреба у подальшому застосуванні такого виду забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, у зв'язку із тим, що при проведенні огляду мобільних телефонів не було виявлено жодної інформації, яка має значення для встановлення фактичних обставин кримінального провадження.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно, яке вилучене 26.03.2026 під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки iPhone 13 Pro, imei: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки iPhone 16 Plus, imei: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 , підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, яке було вилучено за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мобільний телефон марки iPhone 13 Pro, imei: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки iPhone 16 Plus, imei: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 - відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3