29 квітня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/22102/22
Провадження № 11-кп/820/236/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2025 року у кримінальному провадженні №22022240000000119, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 травня 2022 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Пенза, СРСР, громадянина Російської Федерації, місце проживання не відоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, адреса місця роботи: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 110 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 110 КК України та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією (безоплатним вилученням у власність держави Україна) всього належного йому на праві власності майна, за виключенням житла.
Обраний ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 20 травня 2022 року стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до вирішення судом питання про його застосування, але не довше ніж до набрання вироком законної сили.
Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 на виконання цього вироку суду.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 , будучи представником влади, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків за наступних обставин.
Так, депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання ОСОБА_7 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де проголосував «за» постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
Таке голосування ОСОБА_7 за попередньою змовою з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації призвело до прийняття Державною Думою Федеральних Зборів Російської Федерації постанови із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
Використовуючи таке рішення Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та звернення керівників так званих Донецької та Луганської народних республік від 23.02.2022, президент Російської Федерації 24.02.2022 року оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні, на виконання якого збройні сили та інші військові формування Російської Федерації цього ж дня о 5 годині, застосовуючи ракети, авіацію, броньовану техніку та інше озброєння, завдавши вогневих ударів, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України.
Внаслідок цього в Україні загинуло та отримало тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості велика кількість людей, знищено будівлі, майно та інфраструктура.
У такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
За посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, ОСОБА_7 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 110 КК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2025 року скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
Вважає, що судом першої інстанції не з'ясовано об'єктивно усіх обставин, не наведено достатніх і належних мотивів ухвалення обвинувального вироку, не здійснено оцінки доказів згідно зі ст. 94 КПК України та покладено в основу вироку недопустимі, неналежні та недостовірні докази, що є істотним порушенням вимог КПК України.
Зазначає, що фактичні обставини за період до вересня 2021 року не можуть стосуватися обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки останній вступив у повноваження депутата Державної Думи Федеральних зборів РФ 19 вересня 2021 року.
Вказує, що не надано стороною обвинувачення в ході розгляду справи доказів щодо наявності попередньої змови осіб, більше того, не визначено, з якими особами - представниками влади Російської Федерації було вчинено інкримінований злочин, не конкретизовано як вказані дії потягли настання тих наслідків, про які зазначено в обвинуваченні, а саме загибель людей або інші тяжкі наслідки.
Посилається і на те, що жодних доказів того, що обвинувачений міг або повинен був передбачати, що його участь у голосуванні призведе до загибелі людей, стороною обвинувачення не надано. Згідно обвинувального акта потерпілі у вказаному кримінальному провадженні відсутні та шкода не завдана.
На думку захисника доручення Генерального прокурора ОСОБА_8 від 14 березня 2022 року про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022000000000083 за підозрою ОСОБА_9 , яким доручено Слідчому відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, здійснено без встановлення неефективності досудового розслідування, а відтак з недотриманням належної правової процедури застосування ч.5 ст.36 КПК України, наслідком чого є недопустимість доказів, здобутих в даному кримінальному провадженні після 14.03.2022.
Зазначає, що відомості протоколу огляду публікацій на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації від 10.03.2022 та відомості протоколу огляду електронних документів від 07.04.2022 є неналежними доказами, оскільки вони посвідчують процедуру розгляду законопроекту, але жодним чином не свідчать про вчинення умисних дій за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Вказує, що судом здійснено розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого, а повідомлення через публікацію повісток в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, не забезпечує повідомлення ОСОБА_7 про кримінальне переслідування та пред'явлене обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній та просила її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вважає вирок суду законним та обґрунтованим.
Обвинувачений ОСОБА_7 про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, шляхом опублікування повідомлення-повістки про виклик: 03 березня 2026 року в газеті «Урядовий кур'єр» та 23 лютого 2026 року на сайті Хмельницького апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Згідно зі статтею 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, застосовувати кримінальне процесуальне законодавство України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався та дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 , надав юридичну оцінку його діям та відповідно до вимог КК України кваліфікував його дії за частиною 3 статті 110 КК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, але вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Проаналізувавши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинуваченого визнано винним, та об'єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Вина ОСОБА_7 підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами, зокрема:
- даними протоколу огляду від 10.03.2022 року та додатків до нього мережі Інтернет, а саме публікації сайту «https://vote.duma.gov.ru/vote/117112», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 за звернення до президента Російської Федерації про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 368 депутатів, з яких «ЗА» вказане звернення проголосував 351 депутат, в тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_7 (т.4 а/п 30-76);
- DVD диском, який є додатком до протоколів оглядів від 10.03.22 DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN, на якому записано папки з назвами «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 15.02.2022 ДНР» (т.4 а/п 41);
- протоколом огляду від 27.03.2022 мережі Інтернет, а саме на офіційному інтернет веб-сайті Державної думи РФ «http://duma.gov.ru/ duma/deputies/» у розділі «Депутати» виявлено сторінку з інформацією про депутата Державної Думи 8 скликання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та те, що він 15.02.2022 проголосував «ЗА» проект постанови Державної Думи №58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської федерації до президента Російської федерації ОСОБА_10 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки» (т.3 а/п 11-17);
- протоколом огляду електронних документів від 07.04.2022 року, здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 від 15.02.2022 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_10 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», федеральних законів РФ № 75578-8 від 22.02.2022 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Донецькою народною республікою» та № 75577-8 від 22.02.2022, «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федеральних Зборів РФ по зазначеним законопроектам. У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_10 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», її текст у якому наголошується на тому, що: «Депутати Державної Думи вважають обґрунтованим та морально виправданим визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки, що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Також в додатках містяться паспортні дані законопроекту №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською федерацією і Донецькою народною республікою» та законопроекту №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку Російської Федерації військової допомоги для «усунення загрози». Саме ці статті вказують на початок військових дій, з метою начебто захисту (т.2 а/п 123-258);
- вироками Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.04.2023 (справа №733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.10.2023 (справа №585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2024 (справа №369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03.06.2024 року (справа №588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.06.2024 року (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05.08.2024 року (справа №766/1560/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31.05.2024 року, справа (№748/1469/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб (т.2 а/п 64-85).
Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.
Дії обвинуваченого, які призвели до тяжких наслідків правильно оцінені судом, це є загальновідомим фактом, що випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинені незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України та додатково доводиться дослідженими у судовому засіданні вироками судів України, якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями ЗС РФ на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.
Вказані дії вочевидь стали можливими завдяки спільним злочинним діям (рішенням) депутатів Державної Думи Російської Федерації, до складу яких входить обвинувачений ОСОБА_7 та які процедурно приймаються за наявності ряду умов (проведення зборів, наявності кворуму та ін.).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявні у справі докази підтверджують в сукупності, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримав та проголосував «за» постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури. Ці факти є загальновідомими.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним частинами 2 та 4 статті 17 КПК України, за змістом яких ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Відповідно до змісту статті 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
В контексті принципу доведення вини поза розумним сумнівом колегія суддів акцентує увагу на тому, що докази, не можуть оцінюватись відокремлено один від одного. Навіть якщо один із доказів не повною мірою підтверджує вину особи у вчиненні злочину, аналіз цього доказу у взаємозв'язку із іншими доказами може свідчити про доведеність такої вини.
Даючи правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_7 ,, згідно з пред'явленим обвинувачення, в посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, колегія суддів враховує, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.
Сукупністю міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Відповідно до ст.73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.
Статтями 132-134 Конституції України встановлено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Об'єктивна сторона вказаного злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.
Зміна території це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або зменшення території України шляхом утворення на території іншої суверенної держави. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки Верховною Радою України.
Тобто, об'єктивна сторона цього злочину виявляється у конкретній формі - дії вчинені з метою зміни меж території або державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Суб'єкт вказаного злочину є загальним, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
Отже, будь-які дії, пов'язані із зміною меж території України чи зміною меж державного кордону України без проведення всеукраїнського референдуму, утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст.110 КК України.
Визнання інших державних утворень, так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», у межах міжнародно-визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими саме на зміну меж території та державного кордону України.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 , будучи представником влади РФ, в силу посади яку він обіймав, а саме депутат Державної Думи РФ, яка є вищим законодавчим органом цієї країни, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. (Статут Організації Об'єднаних Націй, декларація Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року та резолюції - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії; резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ); заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року; конвенція про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року).
Також колегія суддів звертає увагу на обізнаність ОСОБА_7 щодо незалежності України як держави, з врахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація), де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу.
Факт усвідомлення та обізнаності представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно-визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений ратифікацією РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і РФ.
Вказане переконує, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Таким чином, депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання ОСОБА_7 , будучи представником влади РФ, проголосувавши «за» постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, оскільки наслідком цього голосування стало визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», підписання 22.02.2022 президента Російської Федерації з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день були ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ, в цей же день президент РФ з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
23.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
24.02.2022 о 05 годині президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. В подальшому, цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно було здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
Починаючи з 05 години 24.02.2022 підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснювались по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що місцевим судом не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_7 і вичерпані можливості їх отримати, є безпідставними, так як наявні в матеріалах провадження докази, які безпосередньо досліджені та проаналізовані судом, отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України, є належними, допустимими, достовірними, достатніми та взаємопов'язаними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за стандартом «поза розумним сумнівом».
Що стосується твердження захисту про відсутність такої кваліфікуючої ознаки як попередня змова, то апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
Верховний Суд у своїх постановах від 14.05.2020 р. (справа № 405/2648/18) та від 10.12.2020 р. (справа № 464/710/18) зауважував, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його вчинили декілька осіб (два і більше), які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. При цьому домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони, і не обов'язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.
В якості попередньої змови може виступати «мовчазна згода» одного з співучасників, коли він «не заперечує», якщо до нього приєднується інший співучасник, сприяючи у виконанні об'єктивної сторони злочину. Обоє злочинців усвідомлюють, що діють спільно, і, деякою мірою - узгоджено, а в якості домовленості (змови) виступає саме мовчазна згода обох учасників злочину. Але при цьому кожен із співучасників повинен розуміти характер дій іншого учасника, а також усвідомлювати свою участь саме навмисного злочину спільно з іншою особою.
Як вбачається із матеріалів провадження та встановлених фактичних обставин, обвинувачений ОСОБА_7 є депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання, який на момент голосування усвідомлював, що його колеги (депутати) будуть так само голосувати «ЗА» на підтримку вищезазначеної постанови про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
Про попередню змову групи осіб також свідчать виступи окремих депутатів Державної Думи Російської Федерації безпосередньо перед самими голосуваннями, а також офіційного представника президента Російської Федерації, які позитивно оцінюють «прийняте рішення», як встановлений факт, ще до проведення голосування.
Зазначені обставини, у тому числі чітке узгодження дій, свідчать про безумовну попередню змову депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації між собою та з представниками влади та збройних сил Російської Федерації на посягання на територіальну цілісність і недоторканість України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вказане кримінальне провадження було виділено в окреме провадження з кримінального провадження №22022000000000083 від 10.03.2022, по якому здійснюється досудове розслідування за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.110 КК України і іншими особами, а саме депутатами Державної Думи Федеральних Зборів РФ
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 за ч.3 ст.110 КК України правильно визначив таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.
Доводи сторони захисту, що протоколи огляду інтернет-ресурсу не підтверджують вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.110 КК України, у тому числі попередньої змови та його виступу на підтримку зміни меж території України, є безпідставними, виходячи з наступного.
Із протоколів огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет - публікації на офіційному сайті Державної Думи РФ, що містяться за посиланням «http://vote.duma.gov.ru/vote/117112», «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», «http://vote.duma.gov.ru/vote/1171237», вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів РФ, під час засідань палати 15.02.2022 р. підтримав постанову із зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, проголосувавши «ЗА». В подальшому, 22.02.2022 ОСОБА_7 підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, також проголосувавши «ЗА».
Вказане підтверджено даними з офіційного сайту держаної установи, що фіксує в автоматичному режимі позицію кожного з депутатів, що унеможливлює вчинення вказаного іншими особами.
Крім того, колегія суддів враховує, що маючи можливість голосувати по вказаних питаннях «проти» чи утриматись від голосування, адже такі варіанти волевиявлення наявні, ОСОБА_7 проголосував «за», здійснивши усвідомлений вольовий вибір і під час голосування розумів, що діє всупереч встановленим національним та міжнародним правовим актам.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно-визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» на всій території України введено воєнний стан з 05:00 год. 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась.
Отже, із даних протоколу огляду публікацій на офіційному сайті Державної Думи РФ вбачається, що ОСОБА_7 , проголосувавши «за» постанову із зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, що охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що інформація, зазначена у вищевказаних протоколах оглядів сайту Державної Думи Російської Федерації є офіційною, що підтверджується інформацією, яка розміщена на порталі «Государственная Дума Федерального Собрания Российской Федерации («http://duma.gov.ru/abaut/info/») у вкладці «о сайте» - «все материалы официального сайта Госдумы Федерального Собрания Российской Федерации могут быть воспроизведены в любых средствах массовой информации, на серверах сети Интернет или на любых иных носителях без каких - либо ограничений по обьему и срокам публикации. Это разрешение в равной степени распространяется на газеты, телеканалы, сайты и страницы Интернет. Единственным условием перепечатки и ретрансляции есть ссылка на первоисточник. Никакого предварительного согласия на перепечатку со стороны апарата государственной думы не требуется».
Отже, протоколи огляду інтернет - ресурсу, за якими був здійснений огляд публікацій на офіційному сайті Державної Думи РФ, є належними та допустимими доказами, і були обґрунтовано покладені в основу доведеності вини обвинуваченого.
Стосовно апеляційних доводів про відсутність належних та допустимих доказів настання саме тяжких наслідків від процесу голосування ОСОБА_7 та прямого причинного зв'язку між цими діяннями, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Особливою кваліфікуючою ознакою вказаного злочину є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків.
Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Колегія суддів звертає увагу, що загальновідомими є факти тимчасової окупації з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Так, із досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_7 підтримав звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, наслідком стала ратифікація Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» 24.02.2022 року здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Такі наслідки, окрім того, що є загальновідомими, підтверджуються значною кількістю кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за статтею 438 КК України стосовно воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил РФ, в тому числі що спричинили загибель людей, а також й вироками судів України за цією категорією справ, які є в загальному доступі в Єдиному реєстрі судових рішень.
Так, у зв'язку із збройною агресією РФ проти України, спричиненою внаслідок вищевказаних дій, порушено ряд прав громадян України, закріплених Конституцією України та міжнародними нормами, зокрема основне право людини - право на життя (ст. 27 Конституції України); право на свободу пересування та право вільного вибору місця проживання (ст. 33 Конституції України); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України).
Бойовими діями РФ постійно знищуються заклади охорони здоров'я, що унеможливлює надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує. Окрім того, внаслідок систематичних ракетних та артилерійських атак завдається шкода здоров'ю людей шляхом спричинення їм тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Також РФ, ігноруючи норми міжнародного права, не забезпечує безперешкодний гуманітарний доступ до всіх постраждалих та евакуацію цивільних осіб, які опинилися в зонах бойових дій.
Внаслідок повномасштабної агресії РФ проти України, яка на цей час триває на всій території України, з активними бойовими діями на території Луганської, Донецької, Запорізької, Харківської, Херсонської областей, громадяни України, які постійно проживали на цих територіях, змушені залишити або покинути своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства.
Відповідно до звіту Міністерства з питань реінтеграції за 2022 рік в Україні зареєстровано 4 867 106 осіб переселенців (внутрішньо переміщені особи). Фактично усі вказані особи внаслідок війни були позбавлені власної домівки.
Повномасштабна війна унеможливила або значно ускладнила роботу майже всіх галузей економіки по території України. У регіонах, де проводяться активні бойові дії, підприємства припинили роботу, були пошкоджені, зруйновані (наприклад заводи «Азовсталь» у Маріуполі та «Азот» у Сєвєродонецьку), їх тимчасова втрата для України - це величезна економічна шкода, оскільки завод «Азовсталь» за рівнем валового доходу посідав третє місце серед металургійних підприємств України. Зазначені заводи та інші підприємства повністю або частково зруйновані через обстріли російських військ, внаслідок чого економіка України несе значні втрати.
Захоплення та постійні атаки Запорізької АЕС завдали значної шкоди енергосистемі України, включно з пожежею поблизу енергоблоку 1, який на той час перебував на ремонті.
Окрім того, збройними силами РФ, згідно з даними Міністерства оборони, в 2022 році по території України завдано 16 тисяч ракетних ударів, при цьому 97% російських цілей - цивільні, більше 12,3 тисяч ударів було завдано по передмістях і селах, близько 1,9 тисячі ударів - по будинках, більше 500 ударів - по військових об'єктах, більше 250 ударів - по транспортній інфраструктурі, близько 220 ударів - по енергетичній інфраструктурі та понад 800 - по інших об'єктах.
Внаслідок надзвичайної ситуації, спричиненої військовою агресією Російської Федерації на території України, заподіяно шкоду навколишньому середовищу неорганізованими викидами забруднюючих речовин та сумішей таких речовин в атмосферне повітря та забруднено ґрунти.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеним, що вторгнення РФ в Україну в 2022 році та повномасштабна війна призвели до тяжких наслідків у вигляді: людських жертв (загибелі та поранення цивільних осіб в Україні); окупації та знищення територій (міст, селищ), що супроводжувалося жорстоким поводженням із цивільним населенням та іншими порушеннями законів та звичаїв війни; військово-технічних втрат - знищення і захоплення живої сили та бойової техніки Збройних Сил України та інших військових формувань України; економічних - у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури; екологічних наслідків.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає неспроможними доводи сторони захисту про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів настання саме тяжких наслідків від процесу голосування ОСОБА_7 .
Посилання захисника на порушення права обвинуваченого на захист за відсутності доказів обізнаності обвинуваченого про дане кримінальне провадження та розгляд справи за його відсутності не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України, в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч.1 ст.2971, ч.3 ст.323 КПК України).
В суді першої та апеляційної інстанцій судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 проведено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення ОСОБА_7 про дату, час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади, що відповідає положенням ч.3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення ОСОБА_7 про дату, час та місце судового розгляду даного провадження.
ОСОБА_7 усних показань суду не надавав, при цьому будь-яких письмових заяв, клопотань та заперечень на адресу суду не надходило.
Разом з тим, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду, вжитими заходами не вдалося. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Положеннями статті 2971 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочину, передбаченого ч.3 ст.110 КК України (який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 ) стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Встановлено, що ОСОБА_7 є громадянином Російської Федерації та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою - агресором, а саме на території Російської Федерації.
В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ч.8 ст.135, ч.1 ст.278 КПК України, 10.03.2022 року повідомлено про підозру у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації (т.1 а/п 195, 197).
Окрім того, у зв'язку із перебуванням ОСОБА_7 на території держави, визнаної ВР України державою - агресором, а саме на території РФ, відповідно до ч.8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру, а також повістки про виклик на 23, 24 та 25 квітня 2022 року в УСБ України у Хмельницькій області опубліковувались на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газеті «Урядовий кур'єр»).Однак, підозрюваний ОСОБА_7 до слідчого не з'являвся (т.1 а/п 194, 196).
Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 у порядку ст. ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області адвоката ОСОБА_6 , якій відповідно до ч. 2 ст. 2975 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному. Повідомлення про підозру ОСОБА_7 також вручено захиснику підозрюваного, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження (т.1 а/п 42-43).
Постановою слідчого від 04.05.2022 року на підставі ст.281 КПК України підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у розшук.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2022 року задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022240000000119 від 05 травня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, у зв'язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території Російської Федерації (т.1 а/п 209-210).
Відповідно до ч. 2 ст. 2975 КПК України повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
07.10.2022 року у газеті «Урядовий кур'єр» та 08.10.2022 року на сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повідомлення про здійснення стосовно ОСОБА_7 спеціального досудового розслідування та повістки про виклик до слідчого для проведення процесуальних дій, у тому числі ознайомлення із матеріалами кримінального провадження (повістки на 10.10.2022 р., 11.10.2022 р., 12.10.2022 р.) (т.1 а/п 211-219).
Систематичні виклики та повідомлення обвинуваченого ОСОБА_7 у порядку ст.135 КПК про необхідність явки до органів досудового розслідування повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі можливі способи інформування та виклику ОСОБА_7 до органів досудового розслідування.
Крім того, обвинувальний акт, перекладений на російську мову, був направлений на офіційну адресу Державної Думи Російської Федерації шляхом електронного звернення. Таке звернення було зареєстроване в Державній Думі від 12.09.2023, тобто ОСОБА_7 знав, або мав знати про наявність щодо нього кримінального провадження (т.1 а/п 141-175).
Після надходження кримінального провадження до суду, судом також було вжито всіх заходів для інформування обвинуваченого про розгляд кримінального провадження стосовно нього шляхом розміщення повідомлень, як на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та Офісу Генерального прокурора, так і шляхом опублікування відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 2975 КПК України. Зокрема, у газеті «Урядовий кур'єр» 20.12.2022, 30.03.2023, 03.05.2023, 03.08.2023, 13.09.2023, 02.11.2023,15.01.2024, 03.07.2024, 29.08.2024, 08.10.2024, 21.11.2024, 29.01.2025, 20.03.2025, 28.05.2025, 16.12.2025 були опубліковані повістки про виклик до суду (т.1 а/п 39, 60-66, 73-78, 84-94, 98-106, 112- 120, 125-130, 134-140, 224-225, 228-229, т.2 а/п 1, 6, 8-13, 18-22, 26-27, 31, 41-42, 45-46, 57-63).
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора та постановлено у даному кримінальному провадженні здійснювати спеціальне судове провадження (in absentia) стосовно ОСОБА_7 .При цьому, судовий розгляд здійснювався за обов'язковою участю захисника ОСОБА_6 , яка була забезпечена державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області. Їй відповідно до вимог ч.2 ст.2975 КПК України були вручені всі копії документів, що підлягали врученню ОСОБА_7 (т.1 а/п 222).
Отже, із наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого) вбачається, що ОСОБА_7 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду були вжиті всі можливі заходи для належного повідомлення обвинуваченого та для дотримання його прав на захист та доступ до правосуддя.
Враховуючи, що державою Україна вживались всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_7 про наявність щодо нього кримінального провадження та про виклики його до органу досудового розслідування і суду, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, протягом всього часу кримінального провадження його захист здійснювала адвокат ОСОБА_6 , судовий розгляд проведено з обов'язковою участю захисника, чим було забезпечено виконання вимог п.8 ст.52, ч.3 ст.323 КПК України і реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального провадження і забезпечення права на захист, колегія суддів вважає, що посилання сторони захисту на порушення права ОСОБА_7 на захист є безпідставним.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вжив всіх можливих дій, аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 цього Кодексу (ст. 400 ч. 3 КПК України).
Також, відповідно до ч.5 ст.374 КПК України у зазначеному рішенні суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваного (обвинуваченого) на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («inabsentia»).
Під час судового розгляду були враховані правові позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy) , рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії» (Somogyi v Italy), рішення від 18 травня 2004 року та інші), за якими суд під час розгляду справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати, чи були вжиті всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Таким чином, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.
Зважаючи на специфіку судового провадження in absentia, колегія суддів вважає, що орган досудового розслідування, а також суд першої інстанції та апеляційний суд вжили прямо передбачених кримінальним процесуальним законом заходів щодо інформування обвинуваченого про здійснення кримінального провадження стосовно нього, тому відсутні підстави вважати, що в цій частині було порушено вимоги КПК України.
Твердження захисника, що докази зібрані з порушенням правил підслідності у зв'язку із невмотивованістю постанови Генерального прокурора від 14.03.2022 року про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022240000000105Слідчому відділу Управління Служби Безпеки України у Хмельницькій області, а тому є недопустимими, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Згідно з приписами ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Отже, здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Відповідно до вимог ч.2 ст.216 КПК України, якою визначено підслідність, слідчі органи безпеки здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених в тому числі статтею 110 КК України.
Стратегічна мета інституту підслідності полягає в забезпеченні права особи на об'єктивне й неупереджене розслідування, і як результат - гарантування передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права особи на справедливий суд.
При оцінці ефективності досудового розслідування слід виходити з того, що ефективність досудового розслідування є співвідношенням процесуальних дій, процесуальних рішень, реалізованих учасниками кримінального провадження, а також їх результатів із положеннями КПК України, що визначають підстави, умови і порядок їх проведення чи прийняття, з урахуванням оптимальних затрат часу та зусиль на це.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов'язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об'єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного стану.
Згідно з висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2021 року у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20), обов'язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором повноважень, передбачених ч.5 ст.36 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.
Із постанови Генерального прокурора ОСОБА_8 від 14.03.2022 року про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022000000000083 Слідчому відділу Управління Служби Безпеки України у Хмельницькій області, вбачається, що першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Хмельницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022000000000083 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
На обґрунтування зазначено, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан.
Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Хмельницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому не забезпечено у повній мірі виконання завдань кримінального провадження та ефективне досудове розслідування, що обумовлено в тому числі введенням воєнного стану.
З метою досягнення цілей кримінального провадження та забезпечення ефективного досудового розслідування, проведення всіх необхідних слідчих (розшукових) дій для встановлення обставин, які відповідно до ст.91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, виникла необхідність у зміні органу досудового розслідування (т.4 а/п 183-184).
Колегія суддів також звертає увагу, що дане кримінальне провадження стосувалось 65 депутатів Державної Думи Російської Федерації.
Таким чином, враховуючи кількість осіб у кримінальному провадженні, введення воєнного стану, прокурор вважала, що Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Хмельницькому не забезпечить у повній мірі виконання завдань кримінального провадження та ефективне досудове розслідування.
На думку колегії суддів, постанова прокурора про зміну підслідності кримінального провадження є обґрунтованою, відповідає правовій позиції Верховного Суду, у ній зазначено оцінку досудового розслідування органом досудового розслідування, мотиви, які стали підставою для зміни підслідності кримінального провадження, зокрема, неефективність проведення досудового розслідування попереднім органом.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що порушень правил підслідності не допущено.
Доводи захисника, що фактичні обставини за період до вересня 2021 року не можуть стосуватися обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки останній вступив у повноваження депутата Державної Думи Федеральних зборів РФ 19 вересня 2021 року, є неспроможними.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримав та проголосував за постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
Суд першої інстанції провів судовий розгляд відповідно до вимог статті 337 КПК України лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, обвинувачення ОСОБА_7 та встановлені судом обставини не містить фактичних обставин вчинення ним кримінального правопорушення у період до вступу його у повноваження депутата Державної Думи Федеральних зборів РФ 19 вересня 2021 року.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи захисту, які не потребують детального аналізу суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
На думку колегії суддів, у цьому провадженні надані відповіді на всі вагомі аргументи поданої стороною захисту апеляційної скарги, апеляційний розгляд проведено в межах апеляційної скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України прийняте згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011, «Веренцов проти України» від 11.07.2013).
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим статтями 50, 65 КК України, є пропорційною карою за вчинений кримінальний злочин та є достатнім для виправлення обвинуваченого, а також буде запобігати вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.
Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 . Судом першої інстанції матеріальний закон застосовано правильно, ухвалено законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при ухваленні вироку не встановлено, апеляційних підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2025 рокустосовно ОСОБА_7 , залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3