Справа № 453/831/24 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.
Провадження № 22-ц/811/3786/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
29 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Костюк С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько Оксани Олександрівни на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 17 жовтня 2023 року між позивачем ТзОВ «Бізнес позика» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №478087-КС-001 про надання кредиту (далі - договір кредиту), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТзОВ «Бізнес позика» 17 жовтня 2023 року направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №478087-КС-001 про надання кредиту. 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору кредиту на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони ТзОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UА-3397, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено. Таким чином, 17 жовтня 2023 року між ТзОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №478087-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов договору кредиту ТзОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 20 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит (надалі - правила, а разом - договір). Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1.14874498 % за кожен день користування кредитом.
ТзОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті). Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за договором кредиту, станом на 10 квітня 2024 року утворилась заборгованість в розмірі 119 417, 36 грн., з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 30 000 гривень, сума прострочених платежів по процентах - 87 037,02 гривень, сума прострочених платежів за комісією - 2380, 34 гривень. Добровільно відповідач кредитну заборгованість не погашає, а тому просили стягнути з відповідача на користь позивача суму зазначеної заборгованості за кредитним договором, а також судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову до суду.
Оскаржуваним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року позовну заяву - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», загальну суму заборгованості за Кредитним договором №478087 від 17 жовтня 2023 року в розмірі 119 417 (сто дев'ятнадцять тисяч чотириста сімнадцять) гривень 36 копійок та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Шелудько Оксана Олександрівна, подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.
Покликається на те, що вимоги позивача є такими, що порушують положення Закону
України «Про споживче кредитування». Вважає, що нарахована позивачем сума по відсотках за кредитним договором в розмірі - 87 037,02 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога Позивача про стягнення цієї суми заборгованості за
відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст. 3 п. 6, ст. 509 ч.3 та
627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо
непомірним тягарем для Відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових
прибутків позивачем.
Звертає увагу на те, що згідно розрахунку заборгованості наданого Позивачам (тобто ця обставина визнається Позивачем), Відповідачем сплачено та Позивачем зараховано на
погашення комісії суму в розмірі 2 119, 66 грн. Окрім того, сплачена сума комісії (2 119, 66 грн.), яка відображена в розрахунку Позивача, повинна бути зарахована в рахунок погашення тіла кредиту, в зв'язку з чим сума заборгованості повинна бути зменшена.
Вважає, що отримання кредитором комісійної винагороди в розмірі 3000, 00 грн. від суми кредиту є таким, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування». Вже сплачена сума комісії повинна бути зарахована в рахунок погашення тіла кредиту, в зв'язку з чим сума заборгованості повинна бути зменшена.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ «Бізнес позика» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту №478087 від 17 жовтня 2023 року, однак в порушення норм закону та умов кредитного договору відповідачка ОСОБА_1 зобов'язання з повернення кредитних коштів належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість, яка, згідно розрахунку позивача станом на 10 квітня 2024 року, становить 119 417, 36 грн., з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 30000 грн., сума прострочених платежів по процентах - 87037,02 грн., сума прострочених платежів за комісією - 2380, 34 грн. Відповідачка не надала жодного належного і допустимого доказу, який би спростував доводи позивача щодо розміру заборгованості згідно укладеного між сторонами Договору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76,77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 17 жовтня 2023 року між ТзОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір №478087-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 20000 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів (а. с. 19-23).
Відповідно до п. 2.3. Кредитного договору строк, на який надається кредит: 24 тижні.
Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14874498, фіксована (п. 2.4. Кредитного договору).
Пунктом 2.5. Кредитного договору комісія за надання кредиту становить 3 000 грн.
Термін дії договору: до 02.04.2024 (п. 2.7. Кредитного договору).
Крім того, додатковою угодою №1 від 25 жовтня 2023 року до Договору №478087-КС-001 Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 10000 грн.
Відповідно наданої ТОВ «Бізнес Позика» довідки про стан заборгованості ОСОБА_1 станом на 06.05.2024 за договором про надання кредиту від 17.10.2023 складає 119 417, 36 грн, з яких: 30 000 грн - заборгованість за кредитом; 87037, 02 грн - заборгованість за відсотками; 2 380, 34 грн заборгованість за комісією (а. с. 18).
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена та погодилася з умовами надання кредиту, на підставі чого 17.10.2023 між сторонами укладено кредитний договір № 478087-КС-001, в якому відображені умови надання кредиту.
Факт укладення кредитного договору між сторонами відповідачем не заперечується в апеляційній скарзі.
Позивач належним чином виконав умови Кредитного договору, а саме надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі, встановленому договором.
Даних про те, що ОСОБА_1 було повернуто позивачу кредитні кошти матеріали справи не містять.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідач, отримавши від ТОВ «Бізнес Позика» кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки не повернула, відсотки та комісію у встановленому договором розмірі не сплатила, не надала доказів на підтвердження належного виконання зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір заборгованості таким, що порушує п. 2.8. Кредитного договору, в якому передбачено, що орієнтована загальна вартість кредиту становить
76 554,68 грн. грн, не заслуговують на увагу суду, оскільки вказаним пунктом встановлена саме орієнтована вартість, яка обрахована у випадку належного виконання боржником своїх зобов'язань за Кредитним договором, в той же час, з огляду на неналежне виконання зобов'язань відповідачем, нарахована кредитором заборгованість узгоджується з положеннями укладеного між сторонами договору та не суперечить його умовам в частині розміру та порядку нарахування заборгованості.
Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що передбачений кредитним договором розмір відсотків порушує принцип рівності сторін договору, з огляду на те, що умови та порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами були визначені та узгоджені сторонами Кредитного договору і такі умови договору відповідачем не були оспорені, а отже відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов'язковими до виконання.
Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Бізнес Позика» як фінансова установа, скориставшись необізнаністю ОСОБА_1 , діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не могла оцінити належно, є безпідставними, з огляду на те, що відповідач була належним чином ознайомлена та погодилася з умовами надання кредиту, на підставі чого 17 жовтня 2023 року між сторонами укладено кредитний договір №478087-КС-001, в якому відображені умови надання кредиту, і остання з відповідним договором погодилася, про що свідчить її електронний підпис.
На момент укладення кредитного договору відповідач не зверталася до ТОВ «Бізнес Позика» із заявою про надання роз'яснень умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилася з усіма умовами такого договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що зі змісту кредитного договору неможливо визначити та встановити за які саме послуги, надані банком, стягується комісія, а тому отримання кредитором комісійної винагороди в розмірі 1500 грн. є таким, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні ЗУ «Про споживче кредитування», суд не бере до уваги, з огляду на таке.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження№61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько Оксани Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.