29 квітня 2026 року
м. Київ
справа №420/19572/25
адміністративне провадження № К/990/12481/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, ухвалену колегією суддів у складі Єщенка О. В., Бітова А. І., Градовського Ю. М., у справі № 420/19572/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 (0009658), заступника начальника управління - начальника 1-го відділу управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, накази від 12 травня 2025 року №1181 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських УМП ГУНП в Одеській області» та від 20 травня 2025 року №599 о/с «По особовому складу»;
- поновити полковника поліції ОСОБА_1 (0009658) з 20 травня 2025 року на посаді заступника начальника управління - начальника 1-го відділу управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 травня 2025 року по день поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що висновки Головного управління Національної поліції в Одеській області про вчинення ним дисциплінарного проступку є необ'єктивними та документально непідтвердженими. Позивач зауважував, що саме лише посилання на загальні положення Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції, Правил етичної поведінки поліцейських не є достатнім для належного обґрунтування рішення про застосування у відношенні поліцейського дисциплінарного стягнення.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року відкрито провадження у цій справі.
03 липня 2025 року Головне управління Національної поліції в Одеській області звернулось до суду першої інстанції із заявою, в якій просило залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 у зв'язку із пропуском встановленого частиною четвертою статті Дисциплінарного статуту Національної поліції України строку звернення до адміністративного суду.
Так, відповідач наголошував на тому, що оскаржуваний наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20 травня 2025 року №599, яким позивача звільнено зі служби в поліції, останнім отримано особисто під розписку у день видання цього наказу. Однак з цим позовом позивач звернувся до суду лише 19 червня 2025 року, тобто із пропуском строку, встановленого спеціальним законодавством.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку із наведенням поважних причин пропуску цього строку.
На виконання вимог зазначеної ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем було подано клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та про поновлення цього строку.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги поданого клопотання, позивач зауважував на тому, що положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України щодо встановлення п'ятнадцятиденного строку звернення до суду поширюються на поліцейського у випадку оскарження ним дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади та пониження у спеціальному званні на один ступінь. Однак у випадку позивача має місце звільнення зі служби в поліції, тобто внаслідок реалізації оспорюваних наказів позивач втратив статус поліцейського. Отже, на спірні правовідносини не поширюється дія частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, натомість застосуванню підлягають положення частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якими процесуально врегульовано строки звернення до адміністративного суду за захистом прав та інтересів у сфері публічної служби.
Головне управління Національної поліції в Одеській області подало заперечення на клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, в якому наголошувало на тому, що відповідно до частини третьої статті 122 КАС України (в частині можливості встановлення іншими законами строків звернення до суду) застосуванню у спірних правовідносинах підлягають положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (спеціально передбачені під час проходження служби в поліції в період дії воєнного стану).
Під час підготовчого провадження позивач, в підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду із позовом, надав до суду медичну документацію: виписку з історії хвороби терапевтичного відділення з неврологічними ліжками №5632/1175, виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, згідно яких останній перебував на стаціонарному лікуванні з 29 квітня 2025 року по 15 травня 2025 року, з 16 травня 2025 року по 23 травня 2025 року перебував на амбулаторному лікуванні, з 24 травня 2025 року по 06 червня 2025 року проходив лікування в КНП «МКЛ №1» Одеської міської ради.
17 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12 травня 2025 року №1181 про застосування дисциплінарних стягнень виключно в частині застосування частини 1 статті 38 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Одеській області про залишення позову без розгляду. Визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та поновлено цей строк.
Водночас суд першої інстанції зауважив, що до спірних правовідносин потрібно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, яка передбачає оскарження наказу про звільнення зі служби в поліції у п'ятнадцятиденний термін з дня ознайомлення із відповідним наказом.
Поряд з цим, суд першої інстанції, врахувавши повідомлені позивачем обставини та надані на їх підтвердження докази (медичну документацію), зауважив, що перебування ОСОБА_1 у період з 29 квітня 2025 року по 06 червня 2025 року на стаціонарному та амбулаторному лікуванні дійсно завдало останньому об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з цим позовом, а саме, у встановлений законом п'ятнадцятиденний строк з дня ознайомлення з наказом про звільнення (20 травня 2025 року). Відтак, звернення із цим позовом 19 червня 2025 року відбулось без невиправданого зволікання з боку позивача.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог. Позовні вимоги ОСОБА_1 , що заявлені у первісному позові, залишено без розгляду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських УМП ГУНП в Одеській області» від 12 травня 2025 року №1181 виключно в частині застосування до ОСОБА_1 частини 1 статті 38 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції».
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовну заяву залишено без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з наявної в матеріалах справи розписки, копію наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції від 20 травня 2025 року № 599о/с позивач отримав 20 травня 2025 року. Водночас із позовом до суду першої інстанції позивач звернувся 19 червня 2025 року, тобто поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
При цьому, суд апеляційної інстанції визнав помилковими доводи позивача про те, що звернення із цим позовом відбулось у межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Також суд апеляційної інстанції зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду внаслідок перебування позивача на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у період з 29 квітня 2025 року по 06 червня 2025 року.
Так, суд апеляційної інстанції зауважив, що на момент одержання копії наказу по особовому складу про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції та у період п'ятнадцятиденного строку, встановленого частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, позивач перебував на амбулаторному лікуванні та проходив лікування у відповідній міській клінічній лікарні.
Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до положень статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення (частина третя цієї статті Дисциплінарного статуту). Крім того, перебування на амбулаторному лікуванні (без залишення в лікарні на стаціонар) та/або вдома не є перешкодою для звернення до суду з позовом, не є об'єктивно непереборною обставиною, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону. Такі обставини (що стосуються проходження позивачем лікування) не позбавляють можливості позивача реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не наведено та в ході розгляду справи не встановлено поважні причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року залишити в силі.
У поданій касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Так, в обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість реалізації останнім свого права на судовий захист знаходячись на амбулаторному лікуванні.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції формально підійшов до аналізу фактичної можливості останнім скористатися своїм правом на судовий захист, що призвело до висновків про те, що амбулаторне лікування не є перешкодою для звернення до суду у такий достатньо короткий термін часу. Як наслідок, хвороба позивача та перебування на лікарняному не були визнані поважними причинами для пропуску процесуального строку, що, своєю чергою, порушує право на доступ до правосуддя та справедливий суд.
Скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме статтю 122 КАС України, без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22.
Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року - без змін.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20 травня 2025 року № 599о/с полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління начальника 1-го відділу управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції) 20 травня 2025 року.
Згідно із наявної в матеріалах справи розписки, копію наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції від 20 травня 2025 року № 599о/с позивач отримав 20 травня 2025 року.
До адміністративного суду з позовною заявою позивач звернувся 19 червня 2025 року.
У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку із звільненням позивача зі служби в поліції у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення.
Вирішуючи питання застосування строків звернення до суду з позовами про оскарження застосованих до поліцейських дисциплінарних стягнень, Верховний Суд зазначає таке.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 2123-IX) внесено зміни до указаних нормативно-правових актів. Зокрема, Дисциплінарний статут доповнено розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», яким з 01 травня 2022 року, зокрема, запроваджено інші строки звернення до суду.
Так, відповідно до частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Отже, законодавець обумовив виникнення права на оскарження застосованого до поліцейського дисциплінарного стягнення та обчислення строку на таке оскарження з моментом ознайомлення особи з наказом про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 1).
При цьому, надалі відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжено, такий правовий режим триває й на сьогодні.
Верховний Суд звертає увагу, що приймаючи Закон № 2123-ІХ та доповнюючи Дисциплінарний статут розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», зокрема щодо встановлення такого короткого строку на оскарження дисциплінарного стягнення, законодавець мав на меті оптимізувати діяльність поліції, у тому числі, під час дії режиму воєнного стану, та врегулювати питання діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану.
Тобто, внесення відповідних змін до Дисциплінарного статуту спрямовані на забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, а також задля швидкого та оперативного реагування на дії (бездіяльність) поліцейського, у разі кваліфікування їх як такі, що можуть виразитися у грубому порушенні службової дисципліни в умовах посиленого варіанту службової діяльності та (або) підриву авторитету Національної поліції України в цілому.
Верховний Суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним (КАС України) та спеціальним законом (Дисциплінарний статут) застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2023 року у справі № 120/7567/22, від 31 травня 2023 року у справі № 160/9356/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23, від 28 березня 2024 року у справі № 420/22052/23, від 30 вересня 2024 року у справі № 520/5571/24, від 04 жовтня 2024 року у справі № 580/4340/24, від 27 грудня 2024 року у справі № 420/13235/24.
Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що до правовідносин, які склались у цій справі, необхідно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, які передбачають оскарження наказу про звільнення у 15-ти денний термін з дня ознайомлення з відповідним наказом.
Водночас скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовну заяву було подано поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту, а поважних причин пропуску такого строку позивачем не наведено.
Щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Таким чином, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та згідно із матеріалами справи, у період з 29 квітня 2025 року по 15 травня 2025 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП "Міська клінічна лікарня № 1" Одеської міської ради, що підтверджується випискою з історії хвороби терапевтичного відділення з неврологічними ліжками № 5632/1175; у період з 16 травня 2025 року по 23 травня 2025 року перебував на амбулаторному лікуванні у Поліклінічному відділенні № 1 ТОВ "Свята Катерина-Одеса" (номер лікарняного в ЄРЛН 17200594-2032242804-1) та 24 травня 2025 року був направлений до КНП "МКЛ №1" ОМР, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого; у період з 24 травня 2025 року по 06 червня 2025 року проходив лікування у КНП "МКЛ № 1" ОМР, що підтверджується консультативним висновком терапевта - лікаря ОСОБА_2 .
Отже, на момент одержання копії наказу по особовому складу про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції (20 травня 2025 року) та у період п'ятнадцятиденного строку, встановленого частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту, позивач перебував на амбулаторному лікуванні та проходив лікування у відповідній міській клінічній лікарні. Із позовом до суду позивач звернувся 19 червня 2025 року
Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перебування позивача, зокрема, на амбулаторному лікуванні не може вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до суду з огляду на таке.
Так, Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.
Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об'єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі "Електронний суд" або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв'язку, з метою реалізації своїх прав та обов'язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22.
Отже, в цьому випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду (постанову від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22), то колегія суддів Верховного Суду зауважує, що питання поновлення процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Також колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18, від 17 червня 2021 року у справі №570/4516/19, від 18 лютого 2022 року у справі №380/893/20.
Також колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 420/19572/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов