Справа №641/1583/26 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/392/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія арешт майна
29 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
представника власника майна ОСОБА_7
власника майна ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Слобідського районного суду м.Харкова від 05 березня 2026 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Слобідської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні за № 42025222050000161 від 19 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
04.03.2026 року слідчий звернувся до суду з клопотанням, погодженим прокурором, в якому просив накласти арешт на майно, вилучене 27.02.2026 року у проміжок часу з 07-05 годин по 15-24 год. у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що метою накладання арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, що передбачено п.1 ч.2 ст.170 КПК України, з метою недопущення приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі цих доказів, а також вказував, що метою накладання арешту на майно є ще й забезпечення у майбутньому конфіскації майна, як виду покарання.
Ухвалою слідчого судді Слобідського районного суду м.Харкова від 05 березня 2026 року клопотання про арешт майна задоволено.
Суд вирішив накласти арешт на майно, зазначене в резолютивній частині ухвали.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна в частині накладення арешту на грошові кошти, купюрами номіналом по 200 та 500 гривень у загальній сумі 600 000 гривень, грошові кошти, купюрами номіналом по 500, 200 та 100 гривень на загальну суму 44 300 гривень, грошові кошти, купюрами номіналом 1000 гривень у загальній сумі 700 000 гривень, грошові кошти, купюрами номіналом по 200 та 500 гривень на загальну суму 460 000 гривень; грошові кошти, купюрами номіналом по 200, 500 та 1000 гривень, на загальну суму 45 500 гривень.
В обґрунтування вимог апеляційних скарг представник власника майна зазначає, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, оскільки вилучені грошові кошти не відповідають критеріям речового доказу у кримінальному провадженні, органом досудового розслідування не підтверджено належними доказами, що грошові кошти здобуті незаконним шляхом.
Також, постановою старшого слідчого СВ відділу поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області від 20.04.2026 року змінено правову кваліфікацію кримінального провадження № 42025222050000161 від 19.11.2025 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України на ч. 2 ст. 369-2 КК України та 21 квітня 2026 року повідомлено ОСОБА_8 про зміну раніше повідомленої підозри. Згідно вказаної підозри ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України - пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування за надання неправомірної вигоди та одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування. Санкція вказаної статті передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років. Вважає, що мета накладення арешту на майно у вигляді спеціальної конфіскації та конфіскації як виду покарання зазначена в ухвалі Слобідського районного суду м. Харкова від 05.03.2026 року втратила актуальність.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та не заперечував проти її задоволення, посилаючись на те, що на даний час вилучені грошові кошти були досліджені та встановлено, що вони не мають відношення до кримінального правопорушення, щодо якого на даний час здійснюється досудове розслідування. Також, зазначив, що на даний час ОСОБА_8 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, згідно якої вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, санкція якої не передбачає покарання у виді конфіскації майна, а тому арешт грошових коштів на даний час є безпідставним.
Заслухавши доповідь судді, доводи власника майна, її представника, прокурора на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, в порядку ч.1 ст.404 КПК України, про перегляд ухвали слідчого судді Слобідського районного суду м.Харкова від 05 березня 2026 року лише в межах накладення арешту на грошові кошти, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі. В іншій частині ухвала слідчого судді не переглядається.
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні СВ ВП №2 Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про кримінальне правопорушення, у якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025222050000161 від 19.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за фактом вимагання неправомірної вигоди посадовими особами структурного підрозділу органу місцевого самоврядування за попередньою змовою групою осіб за безперешкодне виконання останніми функціональних обов'язків в рамках виконання договору.
Ухвалою слідчого судді Слобідського районного суду міста Харкова від 25.02.2026 задоволено клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури міста Харкова та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 , а саме в приміщенні квартири АДРЕСА_2 .
27.02.2026 року у проміжок часу з 07-05 год. по 15-24 год. було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено: у приміщенні балкону кімнати № 1, виявлено та вилучено грошові кошти, купюрами номіналом по 200 та 500 гривень у загальній сумі 600 000 гривень; у кімнаті № 1 за диваном грошові кошти, купюрами номіналом по 500, 200 та 100 гривень на загальну суму 44 300 гривень; у кімнаті № 1 у правому куті серед особистих речей у подарунковому пакеті було виявлено та вилучено грошові кошти, купюрами номіналом 1000 гривень у загальній сумі 700 000 гривень; у правому куті кімнати № 1 серед особистих речей у коробці, було виявлено та вилучено грошові кошти, купюрами номіналом по 200 та 500 гривень на загальну суму 460 000 грн. Окрім цього, у ході проведення обшуку у серванті, який знаходиться у кімнаті № 1, виявлено дві коробки від телефонів Iphone, які містять на собі номери IMEI НОМЕР_1 та IMEI НОМЕР_2 , блокнот з обкладинкою червоного кольору із черновими записами та чернові записи на листах формату А-4 у кількості 21 лист. Також, у кімнаті № 1 у боковому відсіку дивану, виявлено та вилучено 4 (чотири) предмети візуально схожі на флеш-накопичувачі, які у присутності учасників проведення обшуку вилучено. Крім цього, у кімнаті № 3, яка розташована ліворуч від входу у квартиру у ході проведення обшуку, на столі, який розташований ліворуч від входу на балкон, виявлено та вилучено 2 чохли від телефонів та залишки 2-х пошкоджених телефонів, які у присутності учасників проведення обшуку вилучено. Також, у кімнаті № 3 біля столу зліва, виявлена жіноча шкіряна сумочка чорного кольору, у якій виявлено та вилучено грошові кошти, купюрами номіналом по 200, 500 та 1000 гривень, загальною сумою 45 500 гривень, чернові записи на листах формату А-4 у кількості 7 листів та клаптик паперу із черновим записом.
27.02.2026 року постановою слідчого вилучене в ході обшуку майно визнано речовими доказами по вказаному кримінальному провадженню.
Частиною 2 ст.59 КК України передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Тобто, для перевірки апеляційним судом доцільності застосування такої правової підстави для арешту майна, як його можлива конфіскація, обов'язковими умовами є обґрунтованість підозри, а також можливість застосування конфіскації майна як додаткового покарання за інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Викладена у письмовому повідомленні та вручена у належний спосіб підозра є підставою для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і у такий спосіб з'являються можливості для підозрюваного впливати на наступне формулювання обвинувачення. Сформульована підозра встановлює межі, в яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний та його захисник одержують можливість цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених статтею 42 КПК України (п.2.2. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №536/2475/14-к, провадження №13-34кс19).
При цьому, статус підозрюваного особа набуває з моменту вручення їй повідомлення про підозру у належний спосіб.
Разом з цим, як було встановлено апеляційним судом, 21.04.2026 року ОСОБА_8 було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри. Згідно вказаної підозри ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України - пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування за надання неправомірної вигоди та одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування.
Санкція ч.2 ст.369-2 КК України передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Колегія суддів приймає до уваги те, що прокурор в судовому засіданні апеляційного суду фактично не підтримав клопотання слідчого про арешт грошових коштів, оскільки на даний час встановлено, що вилучені грошові кошти не є предметом або знаряддям кримінального правопорушення, а тому відсутні правові підстави для їх арешту.
За таких обставин, з урахування зміненої раніше повідомленої підозри, пояснень прокурора мета накладення арешту на майно у виді конфіскації як виду покарання на даний час є необґрунтованою.
Також, колегія суддів приймає до уваги пояснення прокурора про те, що на даний час органами досудового розслідування грошові кошти були досліджені та встановлено, що вони не мають відношення до кримінального правопорушення, щодо якого на даний час здійснюється досудове розслідування, а тому колегія суддів вбачає підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що на день розгляду апеляційним судом справи, відсутні підстави для застосування щодо всіх грошових коштів зазначених в клопотанні обмежувальних заходів.
Отже, з урахуванням положень п.2 ч.3 ст.407 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленню нової ухвали про часткове задоволення клопотання про арешт майна.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Слобідського районного суду м.Харкова від 05 березня 2026 року про арешт майна скасувати.
Клопотання слідчого СВ ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Слобідської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_6 , про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт на вилучені 27.02.2026 року у проміжок часу з 07-05 години по 15-24 годину у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 :
- дві коробки від телефонів Iphone, які містять на собі номера IMEI НОМЕР_1 та IMEI НОМЕР_2 ;
- блокнот з обкладинкою червоного кольору із чорновими записами та чорнові записи на листах формату А-4 у кількості 21 лист;
- 4 (чотири) предмети візуально схожі на флеш-накопичувачі, які поміщено до сейф-пакету RIC 2147032;
- 2 (два) чохли від телефонів та залишки 2-х пошкоджених телефонів;
- чорнові записи на листах формату А-4 у кількості 7 (сім) листів та клаптик паперу із чорновим записом з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування майном.
В решті клопотання про арешт майна відмовити.
Майно, на яке накладено арешт, зберігати у камері схову СВ ВП №2 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області.
Майно, на яке накладено арешт, зберігати у відповідності до порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012 «Про затвердження порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження».
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4