Справа № 639/5594/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/926/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.185 КК України
29 квітня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Новобаварського районного суду м.Харкова від 11 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше неодноразово судимого, востаннє - вироком Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року за ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 186, ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року, призначивши ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахується з дня ухвалення вироку - з 11 грудня 2025 року.
Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 3342-IX від 23 серпня 2023 року) зараховано у строк покарання ОСОБА_7 строк застосування до нього по даному кримінальному провадженню запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з 31 липня 2025 року до 07 серпня 2025 року включно, з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Як встановив суд, ОСОБА_7 , будучи раніше судимий за злочини проти власності, маючи незняту та непогашену в встановленому законом порядку судимість, повторно вчинив умисне кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, за таких обставин.
Так, ОСОБА_7 у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні») та в подальшому продовженого відповідно до ст. ст. 85,106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, а саме 26 червня 2025 року близько 22 години 00 хвилин ОСОБА_7 , перебував за адресою: м. Харків, вул. Навчальна, буд. 23/2, де побачив велосипед торгової марки «U Vega», синього кольору, діаметр колес: 24 дюйми, кількість швидкостей: 21 (7 позаду та 3 попереду), з написом чорним кольором «U Vega» з лівого та правого боків рами, з жовто-синьою наліпкою із зображенням козака на рамі, з металевим багажником чорного кольору попереду керма, нижче керма наявний номер: 220990, який належний потерпілому ОСОБА_9 .
Саме в той час у ОСОБА_7 виник протиправний злочинний умисел на вчинення крадіжки вказаного велосипеду, який перебував без нагляду власника поблизу входу до під'їзду житлового багатоповерхового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Реалізовуючи свій протиправний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , оцінивши ситуацію, що склалася, використовуючи ту обставину, що за його діями ніхто, як на його думку, із сторонніх осіб не спостерігає, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи протиправність своїх дій, безперешкодно, шляхом вільного доступу, таємно заволодів велосипедом торгової марки «U Vega», синього кольору, діаметр колес: 24 дюйми, кількість швидкостей: 21 (7 позаду та 3 попереду), з написом чорним кольором «U Vega» з лівого та правого боків рами, з жовто- синьою наліпкою із зображенням козака на рамі, з металевим багажником чорного кольору попереду керма, нижче керма наявний номер: 220990, який належний потерпілому ОСОБА_9 , який не був причеплений замком та знаходився поблизу входу до під'їзду.
Після цього ОСОБА_7 розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
У результаті протиправного діяння, в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 таємно заволодів майном, належним потерпілому ОСОБА_9 , завдавши матеріальної шкоди на суму 3900 гривень 00 копійок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить вирок суду змінити та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленою санкцією ч.4 ст.185 КК України.
В обґрунтування доводів зазначає, що вину у вчиненому злочині він визнав повністю, усвідомив свій вчинок та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, викрадене майно повернуто потерпілому, який при призначенні покарання покладався на розсуд суду, у зв'язку з чим вважає, що є всі підстави для призначення покарання із застосуванням положень ст.69 КК України.
29 квітня 2026 року на адресу Харківського апеляційного суду від потерпілого ОСОБА_9 надійшла заява про розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 без його участі. Крім того, у заяві зазначено, що претензій до обвинуваченого він не має, просить призначити покарання на розсуд суду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та вважали, що судом першої інстанції невірно застосована ст.71 КК України, а також прокурора, який не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин справи у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, які в суді першої інстанції сторонами не заперечувались і відносно яких, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, докази не досліджувались, колегія суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, у частині 2 ст. 50 КК України зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Згідно ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд діяв з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК України, а саме суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є умисним тяжким злочином, конкретні обставини та наслідки, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, дітей та інших непрацездатних осіб на утриманні не має, має постійне місце проживання.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно ст.66 КК України, суд визнав щире каяття. При цьому, судом враховано, що ОСОБА_7 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, піддав свої дії критичній оцінці, висловив жаль щодо скоєного, а викрадене майно було повернуто потерпілому ОСОБА_9 .
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Суд першої інстанції зазначив, що посилання в обвинувальному акті на наявність такої обставини, що обтяжує покарання, як повторність вчинення злочину, є безпідставним, з огляду на положення ч.4 ст.67 КК України, відповідно до якої, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу, як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкцією закону, за якими визнав ОСОБА_7 винним, вважав за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
При цьому, враховуючи, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення після ухвалення вироку Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року, суд першої інстанції правильно призначив обвинуваченому остаточне покарання із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Доводи обвинуваченого в суді апеляційної інстанції про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.71 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Зокрема, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Шевченківського районного суду м.Харкова від 12 червня 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.186 КК України та йому призначено остаточне покарання із застосуванням ст.70 КК України, у виді позбавлення волі строком на 7 років.
У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні 26 червня 2025 року кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, тобто після ухвалення вироку Шевченківським районним судом м.Харкова від 12 червня 2025 року.
У частині 1 ст. 71 КК України зазначено, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч.4 ст.71 КК України).
Згідно з правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 243/7758/20), для застосування закріплених у ч.1 ст.71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов'язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності: вчинення нового кримінального правопорушення засудженим після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попереднім вироком, а також наявність невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Суд апеляційної інстанції також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 01 липня 2020 року у справі №766/39/17, в якій зазначено, що при визначені того, які з правил призначення остаточного покарання підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
Отже, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного покарання за новий вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст.71 КК України, з дотриманням норм частини 4 цієї статті. При цьому, належить точно встановлювати вид та розмір невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Таким чином, колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання, у тому числі із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України, відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, у тому числі, за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, реально відбував покарання в місцях позбавлення волі,однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до правослухняної поведінки в суспільстві. Разом з цим, ОСОБА_7 на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, вчинивши, зокрема, нове кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, після ухвалення Шевченківським районним судом м. Харкова обвинувального вироку від 12 червня 2025 року.
Поряд із цим, ОСОБА_7 , будучи працездатною особою, офіційно не працевлаштований, легального джерела доходу не має, суспільно-корисною працею не займається, що свідчить про відсутність в нього наміру мати стабільне та законне джерело доходу і займатись суспільно корисною працею.
При цьому, обвинувачений не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей або інших осіб не має, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, у зв'язку з чим відсутні інші стримуючи фактори у запобіганні вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Тобто, системний характер вчинення обвинуваченим умисних злочинів, зокрема, проти власності, та відомості про особу обвинуваченого характеризують його як особу схильну до вчинення кримінальних правопорушень та про високий рівень суспільної небезпечності, а тому колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого не можливо без його ізоляції від суспільства.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд призначив явно несправедливе покарання через надмірну його суворість не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного вироку в апеляційному порядку.
Відповідно до ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд в межах своїх дискреційних повноважень при призначенні покарання, як вбачається з мотивувальної частини вироку, фактично прийняв до уваги всі дані, що характеризують особу обвинуваченого, в тому числі і в соціально-побутовому плані, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, мотивацію кримінального правопорушення.
Обвинуваченим ОСОБА_7 не наведено в апеляційній скарзі нових обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли свідчити б про явну суворість призначеного покарання у мінімальних межах санкції ч.4 ст.185 КК України.
Ті обставини, що обвинувачений свою вину визнав та щиро розкаявся, відсутність претензій з боку потерпілого, вже були враховані судом при призначенні покарання та не є достатніми підставами для призначення покарання із застосуванням положень статей 69 КК України у даному конкретному випадку.
Зокрема, законодавець визначив обов'язкові умови для застосування норм ст.69 КК України, а саме - наявність двох і більше встановлених судом обставин, що пом'якшують покарання і які саме істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
На думку колегії суддів, такі обставини у цьому кримінальному провадженні, відсутні.
Крім того, стороною захисту не надані відомості та докази, які б підтверджували вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що перелік викраденого обвинуваченим майна не є предметами першої необхідності та не є предметами, які забезпечують життєдіяльність людини.
Про зазначені обставини, які потрібно врахувати суду при ухваленні остаточного судового рішення та призначення покарання винній особі, також зазначає і Верховний Суд у своїх постановах від 29 листопада 2023 року (справа №754/3214/22) та від 30 серпня 2023 року (справа №649/1724/22).
Посилання апелянта на відсутність претензій з боку потерпілого, позбавлені підстав, оскільки визначене покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Таким чином, стороною захисту не зазначено обґрунтованих підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, та колегією суддів під час апеляційного перегляду вироку не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання, у тому числі із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі відповідає вимогам статей 50 та 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі сторони захисту.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування вироку, судом апеляційної інстанції також не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Новобаварського районного суду м.Харкова від 11 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді: