Справа № 953/35/26 Головуючий суддя І інстанції Юрлагіна Т.В.
Апеляційне провадження № 33/818/997/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: ч.1 ст.173-2 КУпАП
27 квітня 2026 року м.Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 ,
захисника - Матюха О.В.,
представника потерпілої - адвоката Бєлінського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові у режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м.Харкова від 09 лютого 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ФОП « ОСОБА_2 », який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340 гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.
Постановою встановлено, що 04.01.2026 року о 10 годині 30 хвилин гр. ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство психологічного і фізичного характеру по відношенню до дружини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, ображав, хапав за плечі, чим ОСОБА_1 завдав шкоди здоров'ю дружини.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 19.10.2023 стосовно нього, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Просить викликати та допитати під час апеляційного розгляду в якості свідків: ОСОБА_4 , інспектора СПДН ВП Харківського РУП № 1 Богуша Івана Олександровича та його колегу.
Свої апеляційні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що висновки суд, що викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки він не вчиняв домашнього насильства, конфлікт розпочався з вини ОСОБА_3 , яка вихопила з його рук мобільний телефон та він лише намагався забрати у неї майно, яке йому належить. Зазначає, що пояснення потерпілої про нібито заборону спілкування з батьками чи подругами є відвертою неправдою, .
Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції не надана належна оцінка доказам у справі, а саме наявному у справі відеозапису, з відомостей якого вбачається, що він поводив себе спокійно до моменту, поки потерпіла не вчинила дії щодо заволодіння його майном. Зазначає, що він не пам'ятає, щоб висловлювався нецензурну лексику, а якби така й була, то нецензурна лексика в ході емоційної суперечки спровокована потерпілою та не була спрямована на приниження чи залякування потерпілої.
Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що пояснення потерпілої щодо «контролю» в минулому та претензій до моєї матері, а також долучений аудіозапис, який долучений потерпілою стороною, не стосуються події від 04.01.2026 року, проте були взяті судом до уваги як доказ його агресивної поведінки, що порушує принцип об'єктивності розгляду цієї справи. Зазначає, що суд безпідставно відхилив мої докази (квитанції про регулярні грошові перекази потерпілій, дитині та тестю), мотивуючи це тим, що «економічне насильство не інкримінується», оскільки у протоколі поліції потерпіла зазначала саме про фінансовий тиск та наявність квитанцій повністю спростовує її неправдиві показання в цій частині, а також в їх сукупності.
В своїх апеляційних доводах ОСОБА_1 також зазначає про те, що судом першої інстанції було порушено його процесуальне право на захист, оскільки йому не надано можливості ознайомитись з аудіозаписом, який зроблений потерпілою та долучений до матеріалів справи. Зазначає, що судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про долучення до матеріалів справи витягу з ЄРДР в якості доказу та не було допитано ключового свідка - ОСОБА_4 , яка є його матір'ю та була безпосереднім очевидцем подій 04.01.2026, а також безпідставно не було допитано свідків - інспекторів СПДН ВП Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області, які були присутні під час складання адміністративних матеріалів у цій справі та могли підтвердити, що мобільний телефон йому повернули тільки після прибуття працівників поліції.
В судове засідання, яке призначалося судом апеляційної інстанції, потерпіла ОСОБА_3 не з'явилась, але вона була належним чином повідомлена про дату, місце та час апеляційного розгляду, про що свідчить відомості рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з відомостей якого вбачається, що ОСОБА_3 отримала судову повістку 28.03.2026 (а.с.151).
Представник потерпілої - адвокат Бєлінський О.В. повідомив суду, що потерпіла ОСОБА_3 не буде приймати участь під час апеляційного розгляду, але з нею узгодження процесуальна позиція, а тому просив провадити судовий розгляд за її відсутності.
ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Матюх О.В. не заперечували щодо проведення апеляційного розгляду за відсутності потерпілої ОСОБА_3 .
Крім того, до початку апеляційного розгляду до Харківського апеляційного суду не надходило від потерпілої ОСОБА_3 клопотань про відкладення судового розгляду чи її обов'язкової участі в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У цьому контексті суд також звертає увагу , що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, а неявка цієї особи або інших учасників справи у судове засідання, за умови, якщо вони були належним чином повідомлена про місце і час розгляду справи, не є перешкоджає судовому розгляду.
Отже, враховуючи зазначені обставини та думку сторони захисту, суд вирішив провадити апеляційний розгляд за відсутності потерпілої ОСОБА_3 , з урахуванням наявних відомостей матеріалів справи та доводів апеляційної скарги.
Вислухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Матюха О.В., які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту у повному обсязі, думку представника потерпілої - адвоката Бєлінського О.В., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення подану апеляційну скаргу, з наступних підстав.
Частиною 7 статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.
З аналізу наведеної вище норми вбачається, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суддя повинен зробити обґрунтований висновок про їх достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами, та мають значення для справи.
Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, такий та його невід'ємні складові повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного проступку.
Отже, на суддю при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення ст. 278 КУпАП покладено обов'язок вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання наявності/відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
В своїй апеляційній скарзі та під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови ОСОБА_1 та його захисником Матюх О.В. не наведено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
При цьому належить врахувати те, що диспозиція частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, встановлені в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Самі по собі, нецензурні висловлювання та образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Для того щоб відрізнити насильство від конфлікту, необхідно звернути увагу на те, що насильство є результатом свідомих дій людини і характеризується такими основними ознаками: умисність; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, економічних, чи пов'язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Насильство - це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують права і свободи та відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби. Під час конфлікту часто відсутні одна чи кілька вищеперерахованих ознак.
В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 стверджує, що не вчиняв домашнього насильство відносно своєї колишньої дружини - потерпілої ОСОБА_3 , між ними мало місце сімейні конфлікти з підстав того, що потерпіла забрала його мобільний телефон, який було йому повернуто лише коли приїхали працівники поліції, будь-якого домашнього насильства психологічного або фізичного характеру він не вчиняв, однак апеляційний суд ставиться критично до цих доводів апелянта, оскільки такі твердження повністю спростовуються відомостями доказів, що долучені до матеріалів справи та досліджені під час судового розгляду.
Зокрема, з відомостей протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 200716 від 04.01.2026 вбачається, що 04.01.2026 о 10 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного і фізичного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_3 , а саме ображав її, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, хапав за плечі. Своїми діями ОСОБА_1 завдав шкоди здоров'ю дружини (а.с.3).
В своїй письмовій заяві від 04.01.2026 потерпіла ОСОБА_3 просила органи Національної поліції прийняти міри відносно її чоловіка гр. ОСОБА_1 , який 04.01.2026 за місцем мешкання вчинив відносно неї домашнє насильство фізичного та психологічного характеру (а.с.4).
З відомостей копії письмових пояснень потерпілої ОСОБА_3 від 04.01.2026 вбачається, що остання проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Цього дня, близько 10 год. 00 хв., за місцем її мешкання її чоловік гр. ОСОБА_1 вчинив з нею сварку та конфлікт, під час якого висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, схопив її за плечі та намагався її штовхнути з тих причин, що вони разом не мешкають та не можуть знайти спільну мову стосовно їх спільної дитини, якій один рік. Дитина під час конфлікту не була присутня, знаходилась в іншій кімнаті (а.с.5).
Викладені обставини, які потерпіла ОСОБА_3 зазначила в своїй заяві про вжиття працівниками поліції заходів щодо її чоловіка від 04.01.2026 та письмових пояснень від 04.01.2026, також підтверджується відомостями копій форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (а.с.7) та термінового заборонного припису стосовно кривдника від 04.01.2026 (а.с.8).
Так, з відомостей копії форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, який складений інспектором СПДН ВП ХРУП №1 ГУНП в Харківській області, старшим лейтенантом поліції Богуш І.О. за наслідком проведення бесіди із потерпілою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , вбачається, окрім іншого, що кривдник: погрожував вбити постраждалу особу; схильний до сильних або постійних ревнощів і контролює більшу частину повсякденного життя постраждалої особи; його поведінка вплинула на безпеку постраждалої особи (а.с.7).
Згідно відомостей копії термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №488964 від 04.01.2026, до ОСОБА_1 , у зв'язку із скоєнням домашнього насильства за фактичних обставин події у цій справі, застосовано заходи термінового заборонного припису відносно постраждалої особи ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_1 на 3 доби з 11 год. 40 хв. 04.01.2026 до 11 год. 40 хв. 07.01.2026 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою - потерпілою ОСОБА_3 (а.с.8).
Апеляційний суд враховує, що терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров'я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.
Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Наведене вказує на те, що у працівника поліції були достатні підстави вважати, що на час його винесення, тобто станом на 04.01.2026, існує безпосередня та реальна загроза для потерпілої внаслідок вчинення щодо неї ОСОБА_1 домашнього насильства.
Належить також зазначити, що особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (п. 16 ч. 1 ст. 1, ч.9 ст. 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Натомість, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 або його захисник оскаржував вищезазначений терміновий заборонний припис, хоча вони не були позбавлені такої процесуальної можливості.
Тобто, сторона захисту не скористалась своєю процесуальною можливістю оскаржити дії посадової особи - інспектора СПДН ВП ХРУП №1 ГУНП в Харківській області, старшого лейтенанта поліції Богуш І.О. в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України, як того передбачають положення ч.9 ст. 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому у суду апеляційної інстанції, у даному конкретному випадку, відсутні правові підстави ставити під сумнів відомості, що містяться у формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства та термінового заборонного припису стосовно кривдника від 04.01.2026, які долучені до матеріалів цієї справи.
З відомостей відеозапису, який наданий ОСОБА_1 та долучений до матеріалів справи, вбачається, що останній разом зі своєю матір'ю, дитиною та потерпілою перебувають за столом. Потерпіла ОСОБА_1 висловлює матері ОСОБА_1 своє незадоволення тим, що остання передивлялась її речі, що є недопустимим. При цьому, усі ці події фіксуються ОСОБА_1 на камеру його мобільного телефону, що помітила потерпіла, внаслідок чого забрала цей телефон та побігла до іншої кімнати, після чого відеозапис переривається.
При цьому, під час свого допиту в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_3 пояснила, що 04.01.2026 вранці приїхав її чоловік зі свекрухою відвідати дитину, під час спілкування вона нарікала на те, що вони дивились її речі, що їй не подобалось, в цей час її чоловік почав знімати усе на відео, вона сказала припинити, він не послухав та продовжив знімати, через що вона вихопила його телефон та пішла до іншої кімнати. Він побіг за нею, хапав її за плечі, нецензурно висловлювався на її адресу, потім до кімнати зайшли її батьки, та намагались заспокоїти її чоловіка та припинити конфлікт. Також зазначила, що наразі проживає з дитиною та батьками у Харкові, оскільки після народження дитини перебувала під контролем її чоловіка та його матері. Його мати навіть ходила разом з нею до лікаря-гінеколога, заходила до кабінету, постійно виказувала незадоволення тим, як вона доглядає за дитиною та ставленням до її сина, на цьому ґрунті постійно відбувались конфлікти. Чоловік погодився з тим, щоб вона пожила у батьків лише після того, як вона залишила закордонний паспорт дитини у нього. Чоловік заперечував щодо її працевлаштування, шляхом часткової зайнятості, не хотів привозити її персональний комп'ютер. Її чоловік поводив себе агресивно за кермом коли вони їхали, що її дуже налякало. Поведінка чоловіка впливає на її емоційний стан, через що вона відвідує психолога.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Крім того, як вбачається з відомостей цієї справи, під час судового розгляду в суді першої інстанції потерпілою стороною було додані наступні докази: аудіофайл, який зроблений потерпілою ОСОБА_3 при розмові зі своїм чоловіком ОСОБА_1 ; виписку з медичної амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.01.2026; консультативний висновок спеціаліста №10/14313 від 05.01.2026, які були досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду та з яких вбачається наступне.
Зокрема, згідно відомостей копії консультативного висновку спеціаліста №10/14313 від 05.01.2026, у результаті лабораторного дослідження лікарем-консультантом зроблено висновок (становлено діагноз), що у ОСОБА_3 гостра реакція на стрес та вона потребує консультації психотерапевта, а також звернення до спеціалізованої громадської організації (а.с.112).
Відповідно до відомостей копії виписки із медичної амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.01.2026 вбачається, окрім іншого, що 05.01.2026 ОСОБА_3 звернулась до лікаря-терапевта зі скаргами на загубленість, тривожність. Перші прояви захворювання у зв'язку із стресом 04.01.2026 після сварки із чоловіком, викликами поліції. ОСОБА_3 рекомендовано прийом ліків (за списком). 05.01.2026 оглянута лікарем-неврологом. Висновок: гостра реакція на стрес (04-05.01.2026) (а.с.110-111).
Зазначені відомості, що містяться у виписці з медичної амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.01.2026 та консультативного висновку спеціаліста №10/14313 від 05.01.2026, не оспорювались та не спростовані стороною захисту під час апеляційного розгляду, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити їх під сумнів.
Належить також зазначити, що потерпіла ОСОБА_3 проходила вищезазначені медичні обстеження проходила у КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР та у КЗОЗ «Харківська міська лікарня №28».
З відомостей аудіозапису розмови між потерпілою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який міститься на долученому до справи флеш-накопичувачі, вбачається, що між останніми існував конфлікт під час їх спільного мешкання до фактичних обставин у цій справі, що не оспорювалось стороною захисту як в своїй апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду.
Крім того, до початку апеляційного розгляду представником потерпілої ОСОБА_3 - адвокатом Бєлінським О.В. надано суду апеляційної інстанції копію довідки №1 голови ХВВБ «Фонду допомоги жертвам насилля» ОСОБА_5 від 09.04.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_3 з 16.01.2026 по теперішній час проходила курс психосоціальної та психологічної реабілітації з приводу домашнього фізичного, економічного та психологічного насильства (з боку чоловіка) в Центрі Харківського відділення ВБ «Фонду допомоги жертвам насилля». Клієнтка потребує подальшого психологічного консультування у медичного психолога та психотерапевта (а.с.164).
При цьому, апеляційний суд не погоджується з апеляційним доводами ОСОБА_1 про неможливість врахування судом доказів, які надані потерпілою стороною, оскільки усі учасники справи мають рівні права на збирання та подання до суду доказів, які мають істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення.
Окрім цього, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів, що свідчить про безпідставність апеляційних доводів ОСОБА_1 в цій частині.
За таких обставин, апеляційний суд ставиться критично до апеляційних доводів сторони захисту про неможливість врахування судом доказів, які надані потерпілою стороною, у тому числі аудіозапис, на якому зафіксовано розмову ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_3 , яка передувала до обставин події у цій справі.
З метою повного та всебічного судового розгляду, апеляційним судом було задоволено клопотання сторони захисту про допит під час апеляційного розгляду в якості свідка матір ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка пояснила наступне.
Так, під час свого допиту в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_4 пояснила, що ОСОБА_1 є її сином. 04.01.2026 вона разом із ОСОБА_1 приїхали до потерпілої ОСОБА_3 , де остання мешкає разом з дитиною та своїми батьками. Зустріч була узгоджена заздалегідь. Приїхали до ОСОБА_3 , щоб відвідати онуку. Коли свідок перебували на кухні разом із своїм сином і вона годувала онуку, яка перебувала у дитячому стільчику для годування, до приміщення зайшла ОСОБА_3 , яка почала її звинувачувати, що свідок дивилась речі потерпілої, що не відповідало дійсності. При цьому, в цей момент її син знімав на свій мобільний телефон як свідок годує онуку, але ОСОБА_3 різко вихватила з рук ОСОБА_1 цей телефон та побігла в іншу кімнату. Свідок зазначила, що ОСОБА_1 побіг за потерпілою, щоб забрати свій телефон, а вона залишилась на кухні разом з дитиною. Через деякий час, приблизно через хвилину, свідок почула крики з сусідньої кімнати, у зв'язку з чим вона побігла до сина. У кімнаті вона побачила, що ОСОБА_1 перебував на підлозі, а на ньому сидів батько потерпілої, який наносив її сину удари. Після цього вона допомогла сину піднятися, вони повернулись до онуки, взяли її та пішли у коридор. В цей час ОСОБА_6 викликали поліцію, яка приїхала через 5-7 хвилин. Свідок зазначила, що мобільний телефон віддали її сину тільки після приїзду працівників поліції.
Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, такі показання свідка ОСОБА_4 на спростовують висновків суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного і фізичного характеру по відношенню до своєї дружини - ОСОБА_3 та не підтверджують версію сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки з показань цього свідка об'єктивно вбачається, що вона не була безпосереднім очевидцем події, яка відбувалась в іншій кімнаті між ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_3 , а до цієї кімнати, як сама зазначила свідок, остання потрапила лише через хвилину після початку конфлікту.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що потерпіла ОСОБА_3 була ініціатором конфлікту з тієї підстави, що вона поводила себе агресивно та забрала мобільний телефон ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 перебував у домоволодінні, де мешкає потерпіла разом зі своїми батьками, та таємно знімав дії потерпілої на відео.
При цьому, під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_4 підтвердили, що ОСОБА_3 не надавала дозволу знімати її на відео за її місцем мешкання, а тому така поведінка ОСОБА_1 оцінюється апеляційним судом, як спроба розпочати конфлікт та здійснити психологічний тиск на потерпілу.
Належить також зазначити, що поведінка потерпілої, яка вихопила з рук ОСОБА_1 його мобільний телефон та втекла до іншої кімнати, на переконання апеляційного суду, об'єктивно не виправдовують подальших протиправних дій останнього по відношенню до своєї дружини.
Крім того, наявність у потерпілої гострої реакції на стрес, яку вона отримала за обставин події у цій справі, також підтверджується відомостями копій вищезазначеної виписки з медичної амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.01.2026, консультативного висновку спеціаліста №10/14313 від 05.01.2026 та довідки №1 голови ХВВБ «Фонду допомоги жертвам насилля» ОСОБА_5 від 09.04.2026.
Що стосується тверджень апелянта про те, що 04.01.2026 він отримав тілесні ушкодження внаслідок протиправних дій батьків потерпілої, у зв'язку з чим ним було подано заяву до правоохоронних органів в порядку ст.214 КПК України та 21.01.2026 були внесені відповідні відомості в ЄРДР за №12026221130000094 за ч.1 ст.122 КК України, то апеляційний суд зазначає, що зазначені обставини не є предметом судового розгляду у цій справі та повинні вирішуватись в межах кримінального процесуального закону.
Більш того, з відповіді дізнавача СД Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області, старшого лейтенанта поліції Бєлєвцової К. від 15.04.2026, наданої на запит адвоката Бєлінського О.В., вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026221130000094 від 21.01.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, було завершено шляхом прийняття рішення про його закриття, а саме постановою дізнавача від 25.02.2026 закрито кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.163).
Щодо апеляційних доводів ОСОБА_1 щодо порушення процесуального права на захист з тієї підстави, що його не було ознайомлено з усіма матеріалами справи, апеляційний суд зазначає, що такі твердження також є безпідставними та субєктивними, оскільки суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, а тому ОСОБА_1 не був обмежений процесуальною можливістю прибути до суду першої інстанції, подати відповідне клопотання та ознайомитись з матеріалами справи.
Належить також зазначити, що інспектором СПДН ВП Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області Богуш І.О. викладені усі фактичні обставини справи у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВБА № 200716 від 04.01.2026, формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства та терміновому заборонному приписі стосовно кривдника від 04.01.2026, які він вважав за необхідне зазначити, а тому апеляційний суд критично ставиться до апеляційних доводів ОСОБА_1 про порушення права на захист через відмову судом першої інстанції у задоволенні його клопотання про виклик цього свідка та його напарника.
При цьому, під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 та його захисник обґрунтовували необхідність виклику та допит працівників поліції в якості свідків лише з тієї підстави, що вони могли підтвердити, що мобільний телефон було повернуто ОСОБА_1 лише після приїзду цих поліцейських. Разом з цим, зазначені обставини не оспорював представник потерпілого при апеляційному розгляді, у зв'язку з чим апеляційний суд також відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик та допит інспектора ОСОБА_7 в якості свідка.
Доводи ОСОБА_1 про те, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВБА № 200716 від 04.01.2026 зазначено, що він вчинив психологічне насильство економічного характеру, є безпідставними, оскільки повністю спростовуються змістом цього протоколу (а.с.3).
Отже, матеріали цієї справи містять усі відомості, які працівники поліції і потерпіла, а також особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисник вважали за необхідне до них долучити.
Перевіривши долучені у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони, у даному конкретному випадку, надають можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, з'ясувати взаємовідносини між потерпілою та ОСОБА_1 , які передували до та під час фактичних обставин у цій справі, наслідки, які настали для потерпілої внаслідок вчиненого стосовно неї правопорушення, а також встановити інші фактичні обставини, що мають значення у вирішенні цієї справи.
Таким чином, матеріали цієї справи містять усі необхідні та достатні відомості, які оцінюються судом апеляційної інстанції в їх сукупності та дають підстави, у тому числі сторонньому спостерігачу, стверджувати про правильність висновкв суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме в тому, що він вчинив домашнє насильство психологічного і фізичного характеру по відношенню до дружини - потерпілої ОСОБА_3 , а саме висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, ображав, хапав за плечі, чим ОСОБА_1 завдав шкоди здоров'ю своєї дружини.
Інших доказів, які б могли підтвердити твердження апелянта про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, ОСОБА_1 та захисником не надано суду. Цих обставин не встановлено і під час апеляційного розгляду.
Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з приводу безпідставного притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, є необґрунтованими, констатуються з формальних підстав, і такими, що спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції надав належну та об'єктивну оцінку, що також перевірено в суді апеляційної інстанції.
Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, а матеріали справи їх не містять. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Дослідивши зібрані докази у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , апеляційний суд визнає їх та такими, що відповідають вимогам статті 251 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Обраний судом першої інстанції вид адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн., відповідає обставинам справи та вимогам статей 23, 33 КУпАП.
При цьому, апеляційний суд також не погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції неповністю враховані усі відомості про його особу, при вирішенні питання накладення стягнення, оскільки оскаржуваною постановою на ОСОБА_1 накладено мінімальне стягнення, що передбачено санкцією ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Київського районного суду м.Харкова від 09 лютого 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков