Провадження № 22-ц/803/5328/26 Справа № 175/11936/25 Суддя у 1-й інстанції - Войтух О. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
29 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №175/11936/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Коваль Вікторії Станіславівни на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року про зупинення провадження у справі, постановлену у складі судді Войтуха О.М.,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року зупинено провадження у цивільній справі №175/11936/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, до ухвалення рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №308/17634/23.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Коваль В.С. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини, які виникли у справі №308/17634/23, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду є подібними правовідносинами, що виникли у цій справі, а тому наявні підстави для зупинення провадження у цій справі.
У справі №308/17634/23 Велика Палата Верховного Суду має сформувати висновок щодо можливості встановлення судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою подальшого оформлення одноразової грошової допомоги.
Ключовим фактором в цьому є саме неможливість розгляду справи, оскільки її результат залежить від рішення Великої Палати Верховного Суду. Суд повинен обґрунтувати необхідність зупинення провадження у справі, а не формально підійти до цього питання.
Звертає увагу, що наразі Великою Палатою Верховного Суду вирішується лише питання підсудності у подібних правовідносинах, що не впливає на результат розгляду.
Обставини, на які послався суд в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження у справі не свідчать про наявність достатніх підстав для зупинення провадження у справі.
У зв'язку із чим просив суд ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року про зупинення провадження у справі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі підставі п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України, суд першої інстанції зазначив, що правовідносини у справі №308/17634/23, що знаходиться на розгляді Великої Палати Верховного Суду, є подібними, суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі, що є предметом розгляду до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №308/17634/23 та формування Верховним Судом відповідного правового висновку, який в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов'язковим для врахування.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Право на ефективний судовий захист закріплено у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими.
За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №740/724/22, провадження №61-10177св22, тлумачення пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України свідчить про те, що суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об'єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду та прийняття ними до свого провадження.
При цьому така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, у якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилась колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі №504/2453/15-ц, провадження №61-17850св18, визначаючи наявність передбачених статтею 252 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 10 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли у інших справах, які переглядаються у касаційному порядку, вирішуються питання у подібних правовідносинах та від результату їх розгляду залежить можливість розгляду справи, що переглядається.
Щодо визначення подібності правовідносин, то апеляційний суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19, провадження №14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження №14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Розумність строків розгляду справи згідно зі ст.2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступ до суду.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування у стані невизначеності учасників процесу (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у справі №308/17634/23 має сформувати висновки щодо можливості встановлення судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою подальшого оформлення одноразової грошової допомоги.
Однак, судом не наведено та не розкрито мотивів та підстав, з яких суд дійшов висновку саме про об'єктивну неможливість розгляду даної цивільної справи у загальному позовному провадженні, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість здійснення судом перевірки законності та обґрунтованості позовних вимог до закінчення перегляду судового рішення у справі №308/17634/23 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, яка має сформувати висновок щодо можливості встановлення такого судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції наведених обставин не врахував і зупинив провадження у справі з порушенням положень процесуального закону та всупереч засадам пропорційності, розумності строків розгляду і ефективності судового процесу.
Застосування судом такого процесуального рішення як зупинення провадження, яке полягає у тимчасовому й повному припиненні всіх процесуальних дій у справі, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, заслуговують на увагу.
При цьому ст.252 ЦПК України вказує саме про право суду зупинити провадження у справі, що у свою чергу покладає на суд обов'язок урахувати усі істотні обставини справи, в тому числі й приписи процесуального закону наведені вище.
Крім того, 11 лютого 2026 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 308/17634/23.
Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року про зупинення провадження у справі скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коваль Вікторії Станіславівни - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року про зупинення провадження у справі №175/11936/25 - скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.
Судді: