Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про відмову у забезпеченні адміністративного позову
30 квітня 2026 року № 520/10682/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу у зв'язку з мобілізацією;
- скасувати наказ командира Військової частини в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини;
- зобов'язати військову частину виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Разом з адміністративним позовом представником позивача було подано клопотання, в якому він просив:
- зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- заборонити відповідачам та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо подальшого проходження позивачем військової служби; реалізовувати рішення про його призов; вчиняти дії щодо переміщення, направлення або залучення позивача до виконання обов'язків військової служби.
В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач на даний час фактично перебуває у статусі військовослужбовця та підпорядковується наказам командування військової частини. Представник позивача посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист порушених прав позивача, оскільки останній продовжує проходити військову службу.
Також у клопотанні зазначено, що позивач підлягав бронюванню, однак, на думку представника, процедура його призову на військову службу була проведена з порушенням вимог законодавства, що свідчить про наявність ознак протиправності оскаржуваних рішень.
Крім того, представник позивача посилається на наявність ризику настання для позивача негативних та невідворотних наслідків, зокрема можливості його переміщення, направлення до зони бойових дій, що створює загрозу життю та здоров'ю, а також обмежує свободу пересування та волевиявлення.
Також зазначено, що у разі невжиття заходів забезпечення позову навіть у випадку задоволення позову виконання судового рішення може бути ускладненим, а поновлення порушених прав позивача - фактично неможливим.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та клопотання про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Приписами ч.1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено шляхом, зокрема, забороною відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Суд зазначає, що сама ж лише незгода позивача з рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Суд зазначає, що передумовою вжиття заходів забезпечення позову, є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також, врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Разом з тим, незгода позивача із діями та бездіяльністю відповідачів, а також посилання на можливість настання для нього несприятливих наслідків у майбутньому, самі по собі не свідчать про існування реальної, безпосередньої та неминучої загрози порушення його прав до ухвалення рішення у справі по суті.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Судом враховується правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі №826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо "очевидності" ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Оцінюючи доводи заявника, суд зазначає, що посилання представника позивача на можливість настання негативних наслідків у вигляді направлення позивача до зони бойових дій, загрози його життю та здоров'ю, обмеження свободи пересування та волевиявлення є загальними та не підтверджують існування реальної, безпосередньої та неминучої загрози порушення прав позивача саме на момент розгляду клопотання.
При цьому, доводи щодо наявності ознак протиправності оскаржуваних рішень потребують дослідження під час розгляду справи по суті, оцінки доказів та встановлення фактичних обставин, а тому не можуть бути покладені в основу висновку про очевидність протиправності у розумінні ст.150 КАС України.
Окремо суд звертає увагу, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову не є достатньо визначеними.
Так, у клопотанні про забезпечення позову позивач просить зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак не зазначає реквізитів такого наказу (номер, дату його прийняття), що унеможливлює ідентифікацію відповідного акта та фактичне виконання ухвали суду у разі її постановлення.
Крім того, вимога про заборону відповідачам та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо подальшого проходження позивачем військової служби, реалізації рішення про його призов, переміщення, направлення або залучення до виконання обов'язків військової служби є неконкретизованою та фактично спрямованою на повне зупинення проходження позивачем військової служби.
Застосування таких заходів забезпечення позову фактично призведе до вирішення спору по суті до його розгляду, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову та є неприпустимим.
Посилання представника позивача на судову практику інших судів, зокрема щодо можливості застосування заходів забезпечення позову у справах, пов'язаних із мобілізацією, не можуть бути безумовною підставою для задоволення заявленого клопотання.
Суд зазначає, що наведені у клопотанні судові рішення прийняті за інших фактичних обставин справ, з урахуванням досліджених у них доказів, а відтак не можуть бути застосовані до даного спору.
При цьому, як убачається зі змісту клопотання, представник позивача обмежився формальним посиланням на окремі судові рішення без належного обґрунтування подібності правовідносин та без доведення тотожності фактичних обставин справи.
Суд також враховує, що питання застосування заходів забезпечення позову вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин саме цієї справи, наданих доказів та доводів сторін, а не лише з огляду на існування окремих судових рішень у подібних категоріях справ.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності передбачених ст.150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а заявлені вимоги про забезпечення позову є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Виходячи з завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що у клопотанні про забезпечення позову позивачем не наведено беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, чи ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав, а також інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; або є очевидними ознаки протиправності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, такими діями або бездіяльністю.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення позову.
Керуючись приписами ст. ст. 90, 150, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Н.А. Полях