28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 673/1078/24
провадження № 51-393км26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024243000002513, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - 08 липня 2019 року вироком Деражнянського районного суду Хмельницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, знятого з обліку центру пробації 16 червня 2023 року у зв'язку із закінченням іспитового строку,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Вироком Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 вересня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Вирішено питання стосовно речових доказів і процесуальних витрат.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
05 серпня 2024 року близько 10:00 ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння перебував на території подвір'я будинку АДРЕСА_2 , де в нього у ході суперечки з його співмешканкою ОСОБА_8 виник злочинний умисел на протиправне заподіяння їй смерті.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, тримаючи в правій руці уламок скла, умисно наніс два удари в ділянку обличчя. Побоюючись за своє життя, потерпіла почала тікати. ОСОБА_7 , взяв із приміщення будинку кухонний ніж і, наздогнавши, умисно завдав їй одного удару в ділянку поперека, внаслідок чого потерпіла впала на землю.
У подальшому, ОСОБА_7 , перебуваючи над ОСОБА_8 , яка перебувала в положенні лежачи, кулаками обох рук умисно заподіяв їй два удари в обличчя, погрожуючи: «Я тебе вб'ю».
Однак усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, не вчинив із причин, що не залежали від його волі, оскільки до місця події прибули працівники поліції, які затримали його.
Унаслідок зазначених умисних протиправних дій ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_8 заподіяно легкі тілесні ушкодження, які спричиняють короткочасний розлад здоров'я, і тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення і перекваліфікувати з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 цього Кодексу, призначити ОСОБА_7 покарання в межах санкції цієї статті.
Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки підзахисний не мав наміру вбивати потерпілу і повинен відповідати лише за фактично заподіяні наслідки.
Стверджує, що проведені у справі за участю потерпілої ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_9 слідчі експерименти є недопустимими доказами, адже виконані без участі захисника.
Вказує також на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 404, 419 КПК України, оскільки цей суд належно не перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту про неправильну юридичну оцінку діяння ОСОБА_7 .
Письмових заперечень на касаційну скаргу від інших учасників кримінального провадження до Суду не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, а прокурор заперечував щодо її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За правилами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, указаних вимог закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.
Визнаючи ОСОБА_7 винуватим, суд першої інстанції врахував показання:
- засудженого, який не оспорював факту заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , проте стверджував про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілої;
- потерпілої ОСОБА_8 , яка зазначила, що дії ОСОБА_7 сприймала реально і вони були конкретно спрямовані на позбавлення її життя, при цьому супроводжувалися висловлюваннями: «Я тебе вб'ю». Також потерпіла зазначила, що ОСОБА_7 під час вчинення цього злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння. Знаючи, що в цьому стані він стає агресивним, побоюючись за власне життя, ОСОБА_8 виконувала всі його вказівки, ОСОБА_7 , але, коли він взяв до рук ніж та вказав йти «поза городи», зрозуміла, що це кінець і він вб'є її там. Щодо механізму та кількості спричинених їй тілесних ушкоджень потерпіла зазначила, що ОСОБА_7 вдарив її шматком скла в праву половину обличчя, а потім, коли вони йшли до його домоволодіння, ножем штрикнув зліва у поперек.Також наголосила, що залишилася жива навіть з наявними тілесними ушкодженнями лише тому, що працівники поліції приїхали швидко і запобігли вчиненню ОСОБА_7 злочину;
- свідка ОСОБА_10 (працівника патрульної поліції), який повідомив, що 05 серпня 2024 року, перебуваючи на чергуванні спільно із своїм напарником ОСОБА_11 , отримали повідомлення про вбивство та направилися за цією адресою. На місці події виявили ОСОБА_7 , який перебував в положенні сидячи над ОСОБА_8 з ножем біля горла останньої та намагався позбавити її життя. Проте він з своїм напарником спільними заходами запобігли вчинення злочину. Також свідок повідомив, що ОСОБА_7 був в стані алкогольного сп'яніння та його дії розцінювалися, як такі, що спрямовані на одне - це позбавлення життя потерпілої. Крім того, свідок зауважив, що в ході затримання ОСОБА_7 неодноразово повідомляв, що вб'є ОСОБА_8 , поводив себе агресивно, ножем пошкодив собі зап'ястя;
- свідка ОСОБА_9 , який показав, що в день події він перебував разом з ОСОБА_7 , розпивши спільно спиртні напої, попрямували за адресою проживання ОСОБА_8 . Коли прибули за даною адресою, ОСОБА_7 почав поводити себе агресивно, нецензурно виражався в сторону потерпілої. Потім обвинувачений почав бити вікна в будинку ОСОБА_8 , неодноразово промовляючи: «Вб'ю». Проникнувши всередину будинку, вдарив потерпілу частиною битого скла по обличчю. З метою припинення конфлікту свідок намагався заступитися за неї, відтягував обвинуваченого. Проте зусилля останнього були марними. Свідок сказав ОСОБА_7 , що зараз викличе поліцію. Обвинувачений у свою чергу агресивно відреагував на це, тому ОСОБА_9 , побоюючись за власне життя, покинув подвір'я ОСОБА_8 і, перебуваючи в безпеці, зателефонував на лінію 102;
- свідка ОСОБА_12 , який розповів, що є сусідом потерпілої ОСОБА_8 , 05 серпня 2024 року на територію його домоволодіння із закликами про допомогу прибігла ОСОБА_8 , яку наздоганяв ОСОБА_7 . У потерпілої на обличчі були видимі тілесні ушкодження у вигляді сильних порізів, які кровоточили. Припинивши конфлікт, свідок зателефонував на лінію 102 та повідомив про вчинення злочину.
В основу обвинувального вироку покладено і низку письмових доказів, зокрема дані протоколів огляду місця події, проведення слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , висновки судово-медичних експертиз.
Колегія суддів вважає неспроможними доводи захисника щодо недопустимості як доказів протоколів слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 у зв'язку з тим, що слідчі дії проведено без участі захисника.
Так, стаття 240 КПК України дозволяє залучати до участі в слідчому експерименті підозрюваного та захисника, тобто обов'язковість залучення до участі у слідчому експерименті захисника законодавством не передбачено. Таким чином, доводи сторони захисту не свідчать про недопустимість цього доказу.
Посилання захисника на правозастосовні позиції в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 206/6798/16-к (провадження № 51-7660км18) як на підставу до визнання протоколів слідчих експериментів недопустимими доказами, не є релевантним, оскільки у тій справі йдеться про те, що постановою слідчого за клопотанням підозрюваного в порядку ст. 49 КПК до участі у кримінальному провадженні був залучений захисник, втім чергову слідчу дію з підозрюваним слідчий провів за відсутності захисника, чим порушив вимоги процесуального закону. У даному ж провадженні захисник заперечує допустимість як доказів даних протоколів слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка, оскільки сторона захисту не брала участі в цій слідчі дії, що не є порушенням кримінального процесуального закону за наведених вище обґрунтувань.
Отже, суд першої інстанції, оцінивши всі докази з урахуванням вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні незакінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.
Колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційними скаргамизасудженого та його захисника. За результатами перегляду апеляційний суд визнав їх обґрунтованими, навівши при цьому в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.
Доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію судами діяння засудженого ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України через відсутність умислу на вбивство потерпілої колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на таке.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел прямий і непрямий. Прямий умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а непрямий - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків. Дії винуватого кваліфікуються як замах лише за наявності прямого умислу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. Цих позицій дотримується і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.
Суд першої інстанції під час оцінки діянь засудженого (з'ясування змісту і спрямованості умислу) правильно врахував їх характер, знаряддя злочину - ніж-та уламок скла, локалізацію ушкоджень - заподіяння ударів у ділянки розташування життєво важливих органів (обличчя, поперекову частину тулуба). Таким чином, досліджені судом фактичні обставини й докази дали достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 , завдаючи ударів ножем у життєво важливі органи, а також продовжуючи заподіювати удари кулаками в голову потерпілої, висловлюючи погрози вбивством, діяв з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілій, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки у вигляді її смерті і бажав їх настання, проте свій умисел не довів до кінця з причин, що він нього не залежали, оскільки був вчасно затриманий працівниками поліції, які прибули на виклик.
Ці висновки районного суду перевірив апеляційний суд, який визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга захисника не містить.
Колегія суддів акцентує на тому, що версія сторони захисту про протилежне не знайшла свого підтвердження під час судового провадження, оскільки є такою, що спрямована на уникнення відповідальності за вчинення засудженим інкримінованих йому кримінальних правопорушень та повністю спростовується встановленими судами обставинами, а також суперечить наявним у матеріалах цього кримінального провадження доказам.
Той факт, що в результаті злочинних дій засудженого потерпілій ОСОБА_8 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров'я, за обставин цього кримінального провадження не спростовує того, що ОСОБА_7 діяв з прямим умислом на заподіяння їм смерті, а є результатом недоведення його злочинного умислу до кінця.
У підсумку колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 17 КПК України винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, досліджених в суді апеляційної інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за п. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Колегія суддів перевірила матеріали провадження і встановила, що апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК України, у встановленому ст. 405 цього Кодексу порядку, належним чином розглянув доводи, викладені у апеляційній скарзі захисника, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які аналогічні доводам у його касаційній скарзі, дав на них вичерпні відповіді і з цих питань умотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливі аргументи, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.
Порушень застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено.
Суд касаційної інстанції не знаходить підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 цього Кодексу, тому відхиляє і доводи захисника щодо призначення засудженому покарання за вказаними нормами статей.
Водночас колегія суддів не вбачає підстав вважати явно несправедливим призначене місцевим судом покарання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, п. 2 ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки воно відповідає положенням статей 50, 65 цього Кодексу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України є правильною.
Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би стали безумовною підставою для скасування чи зміни судового рішення, не допущено.
З урахуванням викладеного, касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3