28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 697/252/25
провадження № 51-592км26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
засудженої ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 серпня
2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 08 грудня
2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250340000335, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Керецьки Свалявського району Закарпатської області, яка зареєстрована та проживає в
АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Вступ
ОСОБА_8 01 листопада 2024 року приблизно о 11:20, керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Focus», у стані легкого алкогольного сп?яніння, рухаючись проїзною частиною автодороги сполученням
«Миронівка-Канів-Софіївка», порушила вимоги пп. «а» п. 2.9, пунктів 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху та допустила наїзд на нерухому перешкоду у вигляді дерева.
Порушення водієм ОСОБА_8 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язкуз виникненнямдорожньо-транспортної пригоди та отриманням потерпілою ОСОБА_9 середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень,що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння і засудив ОСОБА_8 за ч. 1
ст. 286-1 КК України.
Цим же вироком вирішено заявлений цивільний позов та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Апеляційний суд після розгляду скарги захисника засудженої залишив вирок місцевого суду без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, захисник засудженої подав касаційну скаргу, в якій просить пом'якшити їй покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням та змінити судові рішення щодо неї в частині оскаржуваного нею цивільного позову.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 серпня
2025 року засуджено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Також прийнято рішення стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 :
- 13 331 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
- 80 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- 20 000 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватою у тому, що вона
01 листопада 2024 року приблизно о 11:20, керуючи технічно справним автомобілем марки«Ford Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час руху перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння (концентрація алкоголю в крові зумовлювала легкий ступінь алкогольного сп'яніння), грубо порушуючи вимоги
пп. «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, рухаючись проїзною частиною автодороги сполученням «Миронівка-Канів-Софіївка», проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміну, а саме, будучи заздалегідь об'єктивно поінформованою про наближення до ділянки проїзної частини з радіусом заокруглення ліворуч у напрямку руху автомобіля, що позначена дорожніми знаками 1.2, 1.4.1, 1.4.2 Правил дорожнього руху не впевнилася в безпеці свого руху та не обрала безпечної швидкості керованого нею транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, втратила керування транспортним засобом, виїхала за межі правого краю проїзної частини, де допустила наїзд на нерухому перешкоду у вигляді дерева, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, які належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров?я, і легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вказана дорожньо-транспортна пригода та отримання потерпілою ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров?я, перебувають у прямому причинному зв?язку з порушенням водієм ОСОБА_8 вимог пп. «а» п. 2.9, пунктів 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін. При цьому закрив апеляційне провадження за скаргою прокурора у зв'язку з відмовою від неї.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню з метою її звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить пом'якшити їй покарання шляхом застосування ст. 79 КК України з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням і змінити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення цивільного позову на користь потерпілої.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що саме звільнення від відбування покарання з іспитовим строком із застосуванням ст. 79 КК України відповідатиме меті покарання, оскільки засуджена має чотирьох малолітніх дітей, одна з яких не досягла семирічного віку, визнала свою вину, щиро розкаялася у скоєному, частково відшкодувала потерпілій завдану вчиненим нею кримінальним правопорушенням шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання, вперше вчинила необережне кримінальне правопорушення. Тому, на його думку, оскаржувані судові рішення в частині призначення засудженій покарання є незаконними і необґрунтованими, оскільки належним чином не були враховані всі перелічені вище обставини.
Водночас захисник указує на незаконність судових рішень щодо підзахисної в частині вирішення заявленого цивільного позову на користь потерпілої у зв'язку з тим, що розмір грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогувизначено неправильно.
Позиції інших учасників судового провадження
Учасники судового провадження заперечень на касаційну скаргу
захисника не подавали.
У судовому засіданні засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу, а прокурор та представник потерпілої заперечували щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, правова кваліфікація її дій у касаційній скарзі
не оспорюються.
Доводи касатора про необґрунтоване визначення судами першої та апеляційної інстанцій розміру моральної шкоди, стягнутої із засудженої на користь потерпілої, колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як визначено ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Установивши доведеність винуватості ОСОБА_8 , місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив позовні вимоги потерпілої ОСОБА_9 , стягнув із засудженої на її користь, крім іншого,
80 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
При цьому, як убачається з мотивувальної частини рішення місцевого суду, розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій цей суд установив, повною мірою врахувавши характер вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, глибину та тривалість моральних і фізичних страждань потерпілої, пов'язаних із вчиненням щодо неї протиправних дій засудженої, зокрема те, що унаслідок ДТП потерпіла була вимушена лікуватися, перенесла оперативне втручання, яке вимагало відновлення здоров'я та його нормалізацію, що порушило звичайний ритм життя.
Також, виходячи при цьому з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд урахував конкретні обставини провадження і докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні, діяв на власний розсуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди визначено на засадах розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням фізичних і моральних страждань потерпілої, конкретних обставин справи, наслідків вчиненого злочину і визнавати його необґрунтовано завищеним підстав немає.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про безпідставність стягнення в цьому кримінальному провадженні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі
20 000 грн колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Такі витрати складаються у тому числі з витрат на правову допомогу (п. 1 ч. 1
ст. 118 КПК України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України розмір процесуальних витрат належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують
з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що, як установив місцевий суд, у матеріалах кримінального провадження наявні копія договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом ОСОБА_6 та потерпілою ОСОБА_9 від 26 грудня 2024 року № 56, копія ордера серії СА № 1038354, додаток до вказаного вище договору від
30 грудня 2024 року № 1, акт приймання-передачі виконаних робіт з надання професійної правничої допомоги від 20 липня 2025 року, рахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 20 липня 2025 року та квитанція до прибуткового касового ордера від 22 липня 2025 року № 56. Відповідно до вказаних документів загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яка була надана адвокатом ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_9 , становить
80 000 грн (т. 1, а. п. 33, 56, 57; т. 3, а. п. 3-6).
Проте подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Урахувавши конкретні обставини цього кримінального провадження, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов переконання, що витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на складність справи, підготовку процесуальних документів, витрачений адвокатом час та на положення ст. 141 ЦПК України, а тому розмір витрат на професійну правову допомогу підлягав зменшенню до 20 000 грн.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів.
Наведене вище узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 26 червня 2024 року (справа № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
Стосовно доводів захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування ст. 79 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженій покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Що стосується призначення покарання, то за правилами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 ст. 65 КК України регламентовано, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Згідно приписів ч. 1 ст. 79 КК України у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов'язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
У касаційній скарзі захисник стверджує про явну несправедливість призначеного засудженій покарання та наполягає на можливості її виправлення без реального відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 79 КК України, оскільки засуджена має дитину віком до семи років.
Зі свого боку колегія суддів нагадує, що особа не може бути звільнена від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, якщо вона вчинила, зокрема, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При цьому колегія суддів акцентує на тому, що спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням є звільнення на підставі ст. 79 КК України, зокрема жінок, які мають дітей віком до семи років.
Передбачене ст. 79 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням є проявом гуманізму до засудженої та її дитини. Відповідно до ч. 1 цієї статті таке звільнення від покарання допускається тільки: 1) щодо вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) при призначенні їм покарання у виді обмеження волі, а також у виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд покладає на засуджену обов'язки відповідно до ст. 76 цього Кодексу (ч. 2 ст. 79 КК України).
Закон прямо не передбачає інших обмежень, крім зазначених вище, за наявності яких суд не може застосовувати звільнення від відбування покарання з випробуванням до вказаних категорій жінок.
Однак застосування цього виду звільнення від покарання є правом, а не обов'язком суду.
При цьому для застосування вказаної норми права законодавець визначив відповідні підстави: формально-юридичні (що містяться безпосередньо у ст. 79 КК України і стосуються певних ознак особи) та оціночні (індивідуальні особливості конкретного кримінального провадження, характер дій винної особи, її спосіб життя тощо). Встановлення оціночних підстав є елементом реалізації дискреційних повноважень суду.
Тож колегія суддів зауважує, що для правильного застосування ст. 79 КК України суд має встановити не тільки факт наявності на утриманні жінки дитини віком до семи років, але й дати належну оцінку тяжкості та обсягу вчинених суспільно небезпечних діянь, усім даним про особу обвинуваченої, з'ясувати, чи сприяє її спосіб життя забезпеченню інтересів дитини.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то з них убачається те, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визначаючи вид та розмір покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженої, яка до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивну характеристику за місцем проживання, перебування на утриманні чотирьох малолітніх дітей, наявність лише однієї пом'якшуючої покарання обставини, а саме часткове відшкодування матеріальної шкоди у сумі 10 000 грн, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Тож суд дійшов висновку про призначення засудженій основного та додаткового покарань за ч. 1 ст. 286-1 КК України в мінімальних межах, передбачених санкцією вказаної норми закону. При цьому суд не вбачав підстав для застосування положень ст. 69 КК України під час визначення засудженій покарання.
У свою чергу колегія суддів не убачає підстав ставити під сумнів встановлені судами обставини, а також призначене засудженій покарання, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Водночас встановлено, що засуджена ОСОБА_8 має чотирьох малолітніх дітей, одній з яких не виповнилося сім років, а саме ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Варто зазначити, що, оцінюючи наявність підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів виходить з того, що закріплення ст. 79 КК України в кримінальному законодавстві зумовлено тим, що закон ставить інтереси дитини, її виховання вище, ніж негайне виконання покарання.
Як вже згадувалося вище, а саме те, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів. Отже, у розумінні законодавця каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_8 засуджена за вчинення нетяжкого кримінального правопорушення при наявності чотирьох малолітніх дітей, одній з яких не виповнилося семи років, тобто вона є багатодітною матір'ю, те, що відносно до наслідків її вина є необережною, позитивно характеризується за місцем свого проживання, де мешкає разом із своїм чоловіком та дітьми.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що під час судового провадження засуджена визнала свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні.
З огляду на наведене вище колегія суддів вважає, що виправлення
ОСОБА_8 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З урахуванням цих обставин, на думку колегії суддів, з метою забезпечення права малолітніх дітей засудженої на зростання в сімейному оточенні останню за можливе звільнити від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України зі встановленням іспитового строку.
Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в разі вчинення засудженою ОСОБА_8 протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення чи порушення правил, встановлених органами пробації, вирок суду буде звернутий до виконання, а її направлено в місця несвободи для відбування призначеного покарання.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.
Оскаржувані судові рішення в частині призначення основного покарання підлягають зміні шляхом застосування до ОСОБА_8 положень ст. 79 КК України зі звільненням від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.
Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 серпня
2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині призначення покарання змінити.
На підставі ст. 79 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, установивши засудженій іспитовий строк тривалістю 3 роки. На підставі частин 1 і 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті судові рішення щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3