28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 953/7697/24
провадження № 51-1418ск26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду міста Харкова від 29 вересня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 січня 2026 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 4 ст. 286-1, ч. 1 ст. 382 КК, і
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду міста Харкова від 29 вересня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим та призначено покарання за: ч. 1 ст. 135 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років; за ч. 1 ст. 382 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік 5 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 січня 2026 року вказаний вирок місцевого суду змінено в частині зарахування ОСОБА_5 у строк покарання строку попереднього ув'язнення.
В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Судовими рішеннями встановлено, що 24 червня 2024 року приблизно о 16:50 год на ділянці автодороги «Харків - Київ - Довжанський» ОСОБА_5 , якого постановою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2023 року було позбавлено права керування транспортними засобами на 1 рік, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем «ВАЗ 21051», номерний знак НОМЕР_1 , рухався в населеному пункті зі швидкістю понад 50 км/год, не врахував дорожню обстановку, не обрав таку швидкість руху і такі прийоми керування, які б дозволяли постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, проявив неуважність, не маючи перешкод технічного характеру, не переконався у безпеці руху, допустив неконтрольований рух власного автомобіля на праве узбіччя по ходу руху, з подальшим наїздом на перешкоду у вигляді пластикового стовпчика, а також допустив неконтрольований рух автомобіля на ліве узбіччя до кювету, де автомобіль перекинувся на дах. ОСОБА_5 не переконався чи потребують пасажири автомобіля медичної допомоги, не викликав бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, не відвіз потерпілих до найближчого лікувального закладу, а залишив їх у небезпеці, безпорадному стані та зник з місця події. Внаслідок ДТП пасажири ОСОБА_6 та ОСОБА_7 загинули на місці.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог захисник зазначає, що дії засудженого помилково кваліфіковано за ч. 4 ст. 286-1 КК, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні результати проведення дослідження на вміст алкоголю біологічного середовища або крові ОСОБА_5 , а, отже, на переконання сторони захисту, відсутні докази його перебування у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення кримінального правопорушення. Стверджує, що місцевим та апеляційним судами не було досліджено та надано належної оцінки обставинам наявності чи відсутності в крові засудженого 0,2 проміле алкоголю, а тому дії ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 286 КК. Захисник вказує, що кваліфікація дій засудженого за ч. 4 ст. 286-1 КК позбавляє його можливості вступити до лав ЗСУ для виконання військового обов'язку, про що він неодноразово зазначав у судах попередніх інстанцій.
Мотиви Суду
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Рішення судів щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 1 ст. 382 КК, в касаційній скарзі не оскаржуються.
Аргументи касаційної скарги захисника полягають у незгоді з кваліфікацією дій засудженого за ч. 4 ст. 286-1 КК, оскільки сторона захисту вважає, що відсутні докази перебування ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення кримінального правопорушення, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 286 КК.
Суди попередніх інстанцій досліджували доведеність факту перебування засудженого в стані алкогольного сп'яніння і, оцінюючи сукупність доказів, прийшли до висновку про підтвердження перебування засудженого у такому стані.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 , яка також їхала у автомобілі під керуванням засудженого в момент ДТП, повідомила, що перед керуванням транспортним засобом ОСОБА_5 , разом з нею та ОСОБА_6 , вживав алкогольні напої (горілку та пиво). Свідок розповіла куди і з ким їхала вона та засуджений, хто перебував за кермом автомобіля. Після зупинки автомобіля, засуджений з ще одним пасажиром вийшли із автомобіля для того, щоб покурити. В ході розмови чоловіків вона почула, що вони збиралися курити «солі». Надалі ОСОБА_6 почала кричати на ОСОБА_5 за вживання наркотичних засобів. Далі ОСОБА_5 сів за кермо, а ОСОБА_6 почала кричати «куди ти гониш». Як сталася ДТП вона не пам'ятає, а коли прийшла до тями бачила тільки два трупи.
Наведене узгоджується з показами свідка ОСОБА_9 , який в ході свого допиту пояснив, що 24 червня 2024 року, тобто в день ДТП, у засудженого були ознаки сп'яніння, тому він погодився підвезти його по справах. Однак далі ОСОБА_5 сам сів за кермо автомобіля у стані алкогольного сп'яніння.
Висновком експерта від 26 червня 2024 року № 16/2435-С/2024 встановлено, що в крові трупа ОСОБА_6 виявлений етиловий спирт в кількості - 4,08 %. Іншим висновком експерта від 23 липня 2024 року № 10-12/2059-С/24 також встановлено, що така концентрація етилового спирту в крові трупу ОСОБА_6 відповідає тяжкому отруєнню алкоголем.
У виписці від 28 червня 2024 року № 550 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, містяться пояснення, написані особисто засудженим про те, що він 24 червня 2024 року курив «сіль».
ККС ВС у своїх постановах неодноразово наголошував, що факт перебування особи у стані алкогольного сп'яніння доводиться не тільки безпосереднім висновком експерта, але й сукупністю зібраних непрямих доказів.
У суду немає сумнівів у правильності висновків судів попередніх інстанцій про перебування засудженого в стані сп'яніння та в правильності кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 286-1 КК.
Доводи касаційної скарги у своїй більшості аналогічні за змістом з доводами, які були наведені стороною захисту в апеляційній скарзі та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, за результатом якої визнані безпідставними.
Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, місцевий та апеляційний суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК.
Бажання засудженого вступити до лав ЗСУ для виконання військового обов'язку не може бути підставою для перекваліфікації його дій на ч. 3 ст. 286 КК.
З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду міста Харкова від 29 вересня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 січня 2026 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3