29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 204/11964/25
провадження № 61-2749св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління-служба у справах дітей в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Індюкової Тетяни Володимирівни, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Красвітної Т. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, - Управління-служба у справах дітей в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Також, у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю.
14 листопада 2025 рокуОСОБА_1 подала до Комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садочок) № 349 Дніпровської міської ради заяву, у якій вона просила без її згоди не віддавати дитину ОСОБА_2 .
Проте, 17 листопада 2025 року працівники дитячого садочка повідомили ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 без її згоди забрав дитину з дитячого садочка на прогулянку та не повернув.
За результатами звернення до правоохоронних органів встановлено, що дитина перебуває за місцем проживання своєї бабусі ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Наразі спілкування позивачки з дитиною ускладнено, батько не йде на контакт та не бажає, щоб донька спілкувалась з матір'ю. Така поведінка відповідача може призвести до руйнування нормальних психоемоційних зв'язків між ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вважає, що підтримання емоційного контакту матері з дитиною, з урахуванням предмета спору та тривалості його розгляду, є правомірним та відповідає найкращим інтересам дитини.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , на підставі статей 149, 150 ЦПК України,просила суд:
- до ухвалення судового рішення вжити заходи забезпечення позову у цій цивільній справі, шляхом визначення місця і часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її матір'ю ОСОБА_1 за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: щотижня з 08:00 ранку кожної середи до 18:00 четверга, та кожної суботи з 08:00 до 18.00 кожної неділі без присутності батька;
- зобов'язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з донькою ОСОБА_3 , своєчасно передавати дитину матері для проведення часу, відповідно до визначеного судом графіку;
- зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дитиною, в тому числі, але не виключно у спілкуванні за допомогою технічних засобів, телефоном, по відео-зв'язку тощо під час перебування дитини з батьком.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Чечелівського районного суду м. Дніпра від 27 листопада 2025 року, постановлену у складі судді Токар Н. В.,заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом встановлення побачень ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 год. 00 хв. ранку кожної середи місяця до 17 год. 00 хв. вечора кожного четверга місяця, з 09 год. 00 хв. ранку кожної суботи місяця до 17 год. 00 хв. вечора кожного неділі місяця у присутності батька ОСОБА_2 , за місцем проживання дитини, з урахуванням стану здоров'я дитини та часу відпочинку.
В іншій частині заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що зустрічі ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , у присутності батька сприятимуть відновленню та налагодженню емоційних стосунків позивачки з дитиною. Ця обставина відповідає законним інтересам батька, матері та дитини, що, своєю чергою, може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду.
Визначаючи графік зустрічей ОСОБА_1 з малолітньою дитиною, суд виходив з того, що обмеження постійного контакту з матір'ю може позбавити дитину відчуття любові та піклування рідної матері, тоді як встановлений графік має сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків позивачки з її малолітньою дочкою.
При цьому, суд першої інстанції вважав за недоцільне забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей позивачки з дитиною за допомогою відео- та телефонного зв'язку, зокрема з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм (Zoom, Skype), враховуючи вік дитини.
Водночас позивачкою не наведено обставин, які б вказували на співмірність заявленої вимоги про забезпечення позову у вигляді зобов'язання ОСОБА_2 забезпечувати безперешкодне спілкування, побачення та спільне проведення часу з дочкою ОСОБА_3 , а також своєчасно передавати дитину матері відповідно до визначеного судом графіка. Зокрема, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження наявності реальної загрози невиконання рішення суду або перешкод у ефективному захисті прав та інтересів позивачки, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що у цій частині заява задоволенню не підлягає.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 27 листопада 2025 року змінено. Абзац другий резолютивної частини ухвали Чечелівського районного суду м. Дніпра від 27 листопада 2025 року викладено у такій редакції: «Забезпечено позов шляхом встановлення побачень ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 год. 00 хв. ранку до 17 год. 00 хв. вечора кожної середи місяця, з 09 год. 00 хв. ранку до 17 год. 00 хв. вечора кожної суботи місяця у присутності батька ОСОБА_2 , за місцем проживання дитини, з урахуванням стану здоров'я дитини та часу відпочинку». В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічі позивачки ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_3 в присутності батька сприятимуть відновленню емоційного зв'язку між ними. Це відповідає інтересам дитини та обох батьків, а також запобігає ризику невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що графік зустрічей матері з донькою має відповідати інтересам дитини з урахуванням її віку. Обмеження постійного контакту з матір'ю може позбавити дитину материнського піклування, тоді як встановлення графіку має сприяти відновленню їхнього емоційного зв'язку.
Водночас, визначаючи цей графік, суд першої інстанції не врахував значну відстань між с. Чаплинка (місцем проживання дитини) та м. Дніпро (місцем проживання позивачки). З огляду на небажання відповідача та його родини надавати позивачці місце для ночівлі, вона змушена перебувати в неналежних умовах, що не відповідає найкращим інтересам дитини.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції не повною мірою встановив обставини справи та права сторін, не перевірив їхні доводи й заперечення та не надав їм належної правової оцінки, що є підставою для зміни судового рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Індюкова Т. В., подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 204/11964/25.
23 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 204/11964/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Індюкова Т. В., просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року та залишити в силі ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 27 листопада 2025 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року заявниця зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо забезпечення позову. Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій при визначенні місця зустрічей матері
з дитиною виходили з того, що дитина проживає за адресою:
АДРЕСА_1 . Однак зазначена адреса не є постійним місцем проживання дитини. На момент відкриття провадження у справі дитина мешкала разом із матір'ю у АДРЕСА_2 .
У листопаді 2025 року, під час судового розгляду справи, ОСОБА_2 самовільно змінив місце проживання дитини: під приводом прогулянки, він забрав дитину з дитячого садка та без згоди ОСОБА_1 перевіз її до своєї матері в с. Чаплинка Павлоградського районуДніпропетровської області.
ОСОБА_1 вважає, що наявність тривалого конфлікту та неприязних стосунків між сторонами зумовлює необхідність проведення зустрічей матері з донькою поза межами місця проживання дитини та без присутності батька, що забезпечить позивачці можливість вільно і без створення стресової та напруженої для дитини ситуації спілкуватися з нею.
Встановлений судом спосіб забезпечення позову, шляхом визначення побачень за місцем перебування дитини в с. Чаплинка Павлоградського району Дніпропетровської області у присутності батька є фактично недієвим для захисту прав ОСОБА_1 , оскільки відповідач усіляко ухиляється від виконання ухвали суду, створює штучні перешкоди та, користуючись ситуацією, фактично позбавляє позивачку можливості спілкуватися з дитиною.
Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій фактично обмежили ОСОБА_1 у реалізації її батьківських прав, оскільки встановлений графік дозволяє матері бачити дочку лише два дні на тиждень по 8 годин на день.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у березні 2026 року, ОСОБА_2 заперечує проти доводівкасаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Індюкової Т. В., просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого
2026 року - без змін.
Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та фактичної незгоди з постановою апеляційного суду.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Індюкова Т. В., у відповіді на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу зазначила, що відзив на касаційну скаргу є необґрунтованим та не містить належних доказів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Індюкової Т. В., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Між сторонами цієї справи виник спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ключовим питанням у спірних правовідносинах є питання адекватності заходів забезпечення позову у спорі про визначення місця проживання дитини та їх відповідності законним інтересам дитини та її батьків.
Нормативно-правове обґрунтування та загальні принципи, що стосуються забезпечення позову у спорах, пов'язаних із визначенням місця проживання дитини
Будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
На рівні внутрішнього національного законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Міжнародні правові акти визначають, що основна мета заходів забезпечення позову, які застосовуються у справах, що випливають з сімейних спорів, полягає у збереженні існуючого status quo до вирішення спору по суті.
Так, відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», закріпленого у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).
Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби з тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків і забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України); а також встановленням обов'язку вчинити певні дії (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає, встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).
Як зазначав ЄСПЛ, національні органи влади зобов'язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine»), § 79-80).
Застосування вказаних принципів у цій справі
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Згідно з витягом із реєстру територіальної громади, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03 лютого 2022 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
У межах позову ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила встановити графік побачень матері з дитиною, оскільки ОСОБА_2 самовільно змінив місце проживання дитини і позивачка фактично позбавлена можливості спілкуватись з дитиною. За результатами звернення позивачки до правоохоронних органів встановлено, що дитина перебуває за місцем проживання своєї бабусі ОСОБА_4 (матері відповідача ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 просила, зокрема, до ухвалення судового рішення вжити заходи забезпечення позову у цій цивільній справі, шляхом визначення місця і часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її матір'ю ОСОБА_1 за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: щотижня з 08:00 ранку кожної середи до 18:00 четверга, та кожної суботи з 08:00 до 18.00 кожної неділі без присутності батька.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті263 ЦПК України).
У практиці Верховного Суду сталою є позиція щодо того, що коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду:
від 03 липня 2024 року у справі № 940/448/23 (провадження № 61-6470св24), від
15 січня 2025 року у справі № 369/7253/23 (провадження № 61-15450св24), від
17 вересня 2025 року у справі № 201/10068/24 (провадження № 61-1584св25), від
11 лютого 2026 року у справі № 645/6185/25 (провадження № 61-15979св25).
Також, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що зустрічі та спілкування одного з батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (див.: постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22). Такі заходи спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Враховуючи предмет і підстави позову у цій справі, заходи забезпечення позову у даному випадку полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування малолітньої дитини з матір'ю, яка на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини змушена, внаслідок напружених конфліктних відносин із відповідачем та самовільною зміною ним місця проживання дитини, проживати окремо від дитини.
Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій при визначенні місця зустрічей матері з дитиною виходили з того, що на час розгляду справи дитина фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили заяву ОСОБА_1 шляхом встановлення графіку побачень ОСОБА_1 з її малолітньою дочкою ОСОБА_3 за місцем фактичного проживання дитини, у присутності батька ОСОБА_2 , оскільки вважали, що такі побачення будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між ними, і ця обставина відповідатиме законним інтересам як дитини, так і батька та матері, що, в свою чергу, може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Так, судом першої інстанції встановлено побачення ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , «з 09 год. 00 хв. ранку кожної середи місяця до 17 год. 00 хв. вечора кожного четверга місяця, з 09 год. 00 хв. ранку кожної суботи місяця до 17 год. 00 хв. вечора кожного неділі місяця» у присутності батька ОСОБА_2 , за місцем проживання дитини, з урахуванням стану здоров'я дитини та часу відпочинку.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши доводи батька ОСОБА_2 про невиправданість «таких довготривалих» побачень матері з дитиною, «адже фактично суд встановив можливість позивачки проживати (ночувати) в будинку відповідача», встановив наступний графік побачення ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 : «з 09 год. 00 хв. ранку до 17 год. 00 хв. вечора кожної середи місяця, з 09 год. 00 хв. ранку до 17 год. 00 хв. вечора кожної суботи місяця у присутності батька ОСОБА_2 , за місцем проживання дитини, з урахуванням стану здоров'я дитини та часу відпочинку».
Таким чином, постановою апеляційного суду, порівняно з ухвалою суду першої інстанції, суттєво скорочено час для відвідування і спілкування матері з малолітньою дитиною.
Підставою цього апеляційним судом визначено те, що судом першої інстанції не було враховано, що фактичне місце проживання дитини в с. Чаплинка є значно віддаленим від місця проживання позивачки в м. Дніпро, відповідач та інші члени його сім'ї не бажають надавати позивачці місце для ночівлі та, як зазначає сама позивачка, вона вимушена перебувати в неналежних умовах проживання, що не відповідає найкращим інтересам дитини.
Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
Як наголошує ЄСПЛ, можливість спілкування одного з батьків та дитини є основоположною частиною сімейного життя (Рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (Strand Lobben and Others v. Norway), § 202), і надзвичайно важливо, що ця можливість повинна зберігатися навіть тоді, коли стосунки між батьками розірвані (Рішення ЄСПЛ від 22 лютого 2023 року у справі «Башкіс проти Литви» (Baskys v. Lithuania), § 41).
Мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини вимушено проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування і побачення з нею, а батько, у свою чергу, не має права перешкоджати матері у цьому, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
У даному випадку першочергове значення мають «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини), для забезпечення яких має значення у тому числі і підтримання відносин з одним з батьків, з яким дитина фактично не проживає.
Навіть у випадках, коли заявник і його/її дитина не були позбавлені спілкування завдяки можливості регулярно бачитись, ЄСПЛ вважав, що кількість і якість спілкування, включно з ночівлями, спілкуванням з особливих приводів і на свята, якщо вважається, що таке спілкування відповідає найкращим інтересам дитини, має велике значення в контексті позитивного спілкування між одним із батьків - нерезидентом, і дитиною, яке може зміцнити ці стосунки задля важливого проведення часу разом (Рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2022 року у справі «Попадіч проти Сербії» (Popadic v. Serbia), 2022, § 87).
Конфлікти щодо контактів (спілкування і побачення з дитиною) за своєю природою є надзвичайно делікатними для всіх залучених сторін. Суд підкреслив, що у справах щодо опіки над дітьми та обмежень спілкування інтереси дитини повинні переважати над рештою міркувань (Рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (Strand Lobben and Others v. Norway), § 204); національні органи влади повинні дотримуватися справедливого балансу між інтересами дитини та інтересами батьків, і при цьому надавати особливого значення найвищим інтересам дитини, які, залежно від їхнього характеру та серйозності, можуть мати перевагу над інтересами батьків (див:, серед багатьох інших, Рішення ЄСПЛ від 4 вересня 2014 року у справі «Дренк проти Чеської Республіки» («Drenk v. the Czech Republic»), § 84; від 10 травня 2001 року у справі «Т. П. та К. М. проти Сполученого Королівства» («T. P. and K. M. v. the United Kingdom»), § 71; від 25 січня 2000 року у справі «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії» («Ignaccolo-Zenide v. Romania»), § 94).
З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що у таких чутливих правовідносинах, як особисті немайнові правовідносини між батьками і дитиною, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб (зокрема, батька) обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.
При цьому забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20 (провадження № 61-7368св22).
Отже, враховуючи те, що за обставинами цієї справи: мати всі три роки перебувала з дитиною у декретній відпустці, вони проживали разом і між ними був тісний контакт, проте на час вирішення справи про визначення місця проживання малолітньої дитини мати вимушена проживати окремо від дитини внаслідок напружених конфліктних відносин, які склались із батьком дитини; мати і дитина мають право на особисте спілкування, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні; відповідачем не надано суду доказів того, що спілкування позивачки з дитиною має негативний вплив на нормальний розвиток дитини і відбувається всупереч її інтересів; сприяння забезпеченню збереження емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину у зустрічах з матір'ю; законні інтереси дитини та її право на спілкування і побачення з матір'ю -в обсязі не меншому в рази, порівняно із часом спілкування з батьком, повинні мати пріоритет над побутовими незручностями, що виникають під час зустрічей дитини із матір'ю (зокрема, ночівля матері у будинку відповідача та його матері), Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Індюкової Т. В., є обґрунтованими і апеляційний суд дійшов помилкового висновку про зміну ухвали суду першої інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Установивши, що апеляційним судом змінено судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Індюкової Тетяни Володимирівни, задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року скасувати.
Ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 27 листопада 2025 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк