29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 522/9011/25
провадження № 61-1434св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ),
заінтересована особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Вакуліна Валерія Валеріївна, на ухвалу Приморського районного суду
м. Одеси від 01 жовтня 2025 року у складі Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У квітні 2025 року громадянин Республіки Польщі ОСОБА_1 через представника - адвоката Вакуліну В. В. звернувся до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - рішення районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15 травня 2024 року та підлягає виконанню, в частині здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , боржник - ОСОБА_3 .
Клопотання обґрунтоване посиланням на те, що рішенням районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20, за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , було вирішено питання про здійснення батьківських прав над їх неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Окружного суду у Варшаві, VI Відділ цивільний сімейний апеляційний суд, Сімейна секція ІІ інстанції від 15 травня 2024 року у справі
№ CA 841/23 було відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20. Зазначене судове рішення набрало законної сили та підлягає виконанню з урахуванням положень Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми 1980 року та договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року.
З огляду на наведене та ураховуючи уточнення заявлених вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати в Україні та надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення районного суду для столичного міста Варшави, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20, яке набрало законної сили 15 травня 2024 року та підлягає виконанню, яким вирішено:
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 957,00 злотих за юридичне представництво;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 720 злотих витрат, у тому числі 1 457,00 злотих на юридичне представництво;
- доручити здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батькові ОСОБА_1 , обмеживши батьківські права матері лише до отримання інформації про стан здоров'я та навчання малолітньої;
- визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_5 з її батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня
2025 року, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Вакуліної В. В. відмовлено в повному обсязі.
29 січня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Вакуліна В. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Вакуліна В. В., задоволено частково.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні клопотанням представника ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - Вакуліної В. В. про визнання рішення районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20 в частині здійснення батьківських прав над неповнолітньою ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено без змін.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в частині вирішення клопотанням представника ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - Вакуліної В. В. про надання дозволу на виконання рішення районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20 в частині стягнення судових витрат скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення клопотання. Надано дозвіл на виконання рішення районного суду для столичного міста Варшава, VI Відділу сім'ї та неповнолітніх від 09 серпня 2023 року у справі VI Nsm 948/20
(з урахуванням постанови Окружного суду у Варшаві, VI Цивільний сімейний апеляційний відділ Сімейна секція ІІ від 15 травня 2024 року) в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 957,00 злотих, у тому числі 1 457,00 злотих на юридичне представництво, а також 720,00 злотих витрат на процесуальне представництво в апеляційному провадженні, разом із законними відсотками за затримку в здійсненні оплати, за час від дати набрання чинності судовим рішенням іноземного суду до дня оплати.
Спірні правовідносини стосуються вирішення спору між батьками малолітньої ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо батьківської опіки над нею.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 19 липня 2019 року разом із матір'ю
ОСОБА_3 перетнули кордон Республіка Польща - Україна. З того часу постійно знаходяться на території України. Дитина зареєстрована та проживає з матір'ю за адресою: кв.
АДРЕСА_1 .
25 грудня 2021 року у справі №522/97/20 постановою Одеського апеляційного суду, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, визнано незаконним утримання на території України неповнолітньої ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Варшава, Республіка Польща, та зобов'язано ОСОБА_3 повернути неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до місця постійного проживання у
АДРЕСА_2 . Справа вирішувалася у порядку Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснюється примусове виконання у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 27 липня 2022 року виконавчого листа № 522/97/20, що виданий 15 червня 2021 року Приморським районним судом
м. Одеси про зобов'язання ОСОБА_3 повернути неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до місця постійного проживання в
АДРЕСА_2 .
Зазначене судове рішення залишається невиконаним.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема: право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей, основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня
2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення
від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Вихованок проти України» від 07 жовтня 2021 року, заява № 12962/19, встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо невиконання судового рішення про побачення стягувача з дитиною, недостатньої діяльності виконавців та органів у справах дітей.
У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником.
Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків.
Подібні проблеми також висвітлені у рішеннях ЄСПЛ у справах: «Вишняков проти України» від 24 липня 2018 року, заява № 25612/12, «Швець проти України»
від 23 липня 2019 року заява № 22208/17, «Бондар проти Україна», від 17 грудня 2019 року, заява № 7097/18, та у справі від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19 та № 42767/19.
Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхнього виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає; не можна виключати застосування санкцій у випадку неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживають діти (рішення ЄСПЛ у справах «Пріцция проти Угорщини», заява № 20255/12, пункти 36 та 37, від 11 червня 2013 року, з подальшими посиланнями; а також «Феррарі проти Румунії», заява № 1714/10, пункт 49, від 28 квітня 2015 року).
Відповідно до статті 2 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди), до якої приєдналася України на підставі Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV, договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.
Згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року Кабінету Міністрів України визначено у тримісячний строк з дня прийняття цього Закону порядок виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками.
Відповідно до вимог частини першої статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який, зокрема, регулює правовідносини, які виникають у зв'язку з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України,заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.
Згідно з пунктом «а» частини третьої статті 15 цього Закону Кабінет Міністрів України видає в межах своєї компетенції акти на виконання заходів загального характеру.
Колегія суддів бере до уваги надскладний сучасний період, у той же час звертає увагу на закріплений у Конституції України європейський та євроатлантичний курс України і те, що принцип обов'язковості виконання судового рішення є складовою принципу правової визначеності, а отже і верховенства права. Забезпечення дотримання інтересів дитини, визначених судовим рішенням, є одним з ключових завдань правової держави.
Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
У частині першій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Окрема ухвала надсилається відповідним державним органам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню (частина шоста статті 262 ЦПК України).
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що наявні підстави для постановлення у справі, що переглядається у касаційному порядку, окремої ухвали з метою звернення уваги Кабінету Міністрів України на необхідність вдосконалення урегулювання процедури виконання судових рішень у справах про повернення дітей до місця постійного проживання у порядку, передбаченому Гаазькою конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, а також необхідність виконання постанови Одеського апеляційного суду 25 грудня 2021 року у справі №522/97/20.
Керуючись статтею 260, 420 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Звернути увагу Кабінету Міністрів України на необхідність удосконалення нормативно-правових актів з метою усунення наведених у цій ухвалі недоліків на стадії примусового виконання судових рішень про повернення дітей до місця постійного проживання у порядку, передбаченому Гаазькою конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, забезпечення реального виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Встановити двомісячний строк для надання відповіді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович