29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 334/8491/24
провадження № 61-3403св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області Кузьмина Анна Сергіївна в інтересах Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області, Енергодарської міської ради, Виконавчого комітету Енергодарської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргузаступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Онищенка Е. А., Подліянової Г. С., від 10 лютого 2026 року, і виходив з такого.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У жовтні 2024 року перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області Кузьмина А. С. в інтересах Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області, Енергодарської міської ради, Виконавчого комітету Енергодарської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку зворотної вимоги (регресу).
2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, задоволено позов ОСОБА_2 до Енергодарського міського голови та Виконавчого комітету Енергодарської міської ради. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду
від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22 набрало законної сили 18 жовтня 2023 року. Вказаним судовим рішенням визнано протиправним та скасовано розпорядження Енергодарського міського голови № 394-ос від 20 грудня
2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу, державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради з 21 грудня 2021 року та стягнуто з Виконавчого комітету Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
3. Виконавчим комітетом Енергодарської міської ради, після набрання рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22 законної сили, здійснено 27 жовтня 2023 року виплату на користь ОСОБА_2 основної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 360 940,48 грн, а також нараховано податок на доходи фізичних осіб - 80 707,23 грн та 6 725,60 грн - військовий збір. Оскільки ОСОБА_1 , як головною посадовою особою територіальної громади та особою, з вини якої відбулось протиправне звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу, державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради, у зв'язку з винесенням протиправного розпорядження № 394-ос «Про звільнення ОСОБА_2 », не відшкодовано шкоду, понесену Виконавчим комітетом Енергодарської міської ради, та враховуючи той факт, що Енергодарською міською військовою адміністрацією, Енергодарської міською радою та Виконавчим комітетом Енергодарської міської ради, як виконавчим органом міської ради, що представляє інтереси відповідної територіальної громади, не вжито заходів у судовому порядку щодо відновлення порушених інтересів держави, прокурор звернувся до суду з вказаним позовом.
4. З урахуванням зазначеного, прокурор просив стягнути з ОСОБА_1
у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області матеріальну шкоду, завдану виплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 448 373,31 грн, судовий збір у розмірі 5 380,48 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області матеріальну шкоду, завдану виплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у розмірі 448 373,31 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що невжиття уповноваженими органами жодних заходів протягом розумного строку після того, як стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, у прокурора були наявні підстави для здійснення представництва з дотриманням порядку, визначеного у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Посилання відповідача на застосування до спірних правовідносин порядку відшкодування шкоди, визначеного у статті 82 Закону України «Про державну службу», судом не взято до уваги, оскільки вказаною правовою нормою регулюються правовідносини між керівником та працівником, який заподіяв шкоду підприємству, вона не регулює відносин, які є предметом розгляду у цій справі: між підприємством та керівником. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
7. Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Енергодарської міської ради задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2025 року у цій справі скасовано. Провадження у справі за позовом першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області Кузьминої А. С. в інтересах Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області, Енергодарської міської ради, Виконавчого комітету Енергодарської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку зворотної вимоги (регресу) закрито.
8. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у випадку вирішення спору щодо зобов'язання ОСОБА_1 відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання ним службових/посадових обов'язків, перед судом має поставати питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності його дій. Подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків. Оскільки цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а оскаржуване судове рішення - скасуванню.
Узагальнені доводи касаційної скаргита її рух у суді касаційної інстанції
9. 16 березня 2026 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» звернувся доВерховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
10. Підставами касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції прокурор зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 676/2149/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 760/1270/20, від 12 січня 2022 року у справі № 161/10391/21, від 07 червня 2023 року у справі № 760/1270/20, від 20 вересня 2023 року у справі № 490/2518/22, від 29 січня 2025 року у справі № 953/6366/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
11. У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що фундаментальне та виняткове значення цієї справи також полягає у тому, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані приписи статей 134, 237 КЗпП України,
статті 1191 ЦК України, статей 2, 4, 13, 19 ЦПК України, статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19, частини п'ятої статті 21, частини четвертої
статті 46 КАС України.
12. Прокурор звертає увагу на те, що правовідносини між сторонами у цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень. У справі, яка переглядається, не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 з публічної служби, оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22, що набрало законної сили. Предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин. За своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір у цій справі є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 334/8491/24.
14. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
15. У поданому відзиві на касаційну скаргу Енергодарська міська рада посилається на те, що подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
16. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питанням реалізації правового статусу особи -
ОСОБА_1 , який перебуває на посаді публічної служби - голови Енергодарської міської ради, очолює виконавчий комітет Енергодарської міської ради, від моменту його обрання на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17. Розпорядження Енергодарського міського голови від 20 грудня 2021 року № 394-ос «Про звільнення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 звільнена з посади начальника відділу, державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради.
18. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, задоволено позов ОСОБА_2 до Енергодарського міського голови та Виконавчого комітету Енергодарської міської ради.
19. Вказаним судовим рішенням визнано протиправним та скасовано розпорядження Енергодарського міського голови № 394-ос від 20 грудня
2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу, державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради з 21 грудня 2021 року та стягнуто з Виконавчого комітету Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
20. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22 набрало законної сили 18 жовтня 2023 року.
21. Виконавчим комітетом Енергодарської міської ради, після набрання рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22 законної сили, здійснено 27 жовтня 2023 року виплату на користь ОСОБА_2 основної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 360 940,48 грн, а також податок на доходи фізичних осіб - 80 707,23 грн та 6 725,60 грн - військовий збір.
Позиція Верховного Суду
22. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення.
23. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
24. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
25. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
26. Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
27. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність
(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та
№ 29465/04).
28. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
29. Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
30. Наведене дає підстави для висновку про те, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.
31. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
32. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина перша статті 125 Конституції України).
33. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
34. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
35. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
36. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
37. Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
38. Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
39. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
40. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
41. Частинами другою, четвертою, п'ятою статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
42. Тобто суб'єкт владних повноважень наділений правом звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю та у випадках, визначених законом.
43. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
44. Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства будь яка справа з огляду лише на її суб'єктний склад.
45. Разом з тим частиною п'ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
46. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.
47. У справі, яка переглядається, позов про відшкодування шкоди пред'явлено з посиланням на те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду
від 03 липня 2023 року у справі № 280/516/22, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року визнано протиправним та скасовано розпорядження Енергодарського міського голови № 394-ос від 20 грудня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу, державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради з 21 грудня 2021 року та стягнуто з Виконавчого комітету Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 448 373,31 грн, у зв'язку із її незаконним звільненням за вказаним розпорядженням.
48. Право позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 із займаної посади, закріплено у статтях 134 та 237 КЗпП України, на які, серед іншого, посилався прокурор у позовній заяві.
49. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
50. Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
51. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
52. Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
53. Відповідно до положень статті 80 Закону України «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, серед іншого, до посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
54. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) наведено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
55. У справі, яка переглядається, не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 з публічної служби, оскільки незаконність розпорядження міського голови про звільнення, а отже і незаконність такого звільнення вже встановлена вищезгаданими судовими рішеннями у справі № № 280/516/22. Предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування заподіяної незаконним звільненням шкоди в порядку регресу, і така справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
56. З огляду на зазначене, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір в цій справі є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
57. При цьому сам по собі той факт, що майнова шкода завдана позивачу - суб'єкту владних повноважень під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.
58. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 591/8512/15-ц (провадження № 61-5368св18), від 04 серпня 2021 року у справі № 208/13/20 (провадження № 61-5626св21), від 07 червня 2023 року у справі № 760/1270/20, від 09 жовтня 2024 року у справі № 394/438/22 (провадження № 61-17029св23), від 29 січня 2025 року у справі № 953/6366/23 (провадження № 61-8554св24), 14 травня 2025 року у справі № 444/3023/22 (провадження № 61-18361св23).
59. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
60. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
61. З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до вказаного суду.
62. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду задовольнити.
2. Постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2026 року скасувати, справу передати на новий розгляд Запорізького апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович