14 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 202/12636/25
провадження № 61-3957ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2026 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., Халаджи О. В., повний текст складений 10 березня 2026 року, у справі за позовом громадянина республіки Грузія ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до республіки Фінляндія,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у грудні 2025 року громадянин Республіки Грузія ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до республіки Фінляндія.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_4 , який народився в місті Йоесу у Фінляндії;
в червні 2024 року вони з відповідачкою розлучилися;
16 серпня 2024 року Окружним північним судом Карелії була відкрита цивільна справа 713/2024/1406 щодо опіки, місця проживання, права на зустрічі та утримання дитини. В межах цієї справи було видано Тимчасове розпорядження (захід забезпечення позову) від 31 березня 2025 року, що діє до моменту розгляду справи 713/2024/1406. Цим тимчасовим розпорядженням встановлено, що батько ОСОБА_1 має право бачитися з сином ОСОБА_5 протягом шести тижнів кожного понеділка і четверга з 16:00 по 18:30 годину, а після спливу шеститижневого строку батько має право забирати дитину з дитячого садка кожного четверга і в п'ятницю зранку повертати в дитячий садок. Оскільки Окружний північний суд Карелії відхилив інші вимоги, то дитина залишилася проживати з матір'ю;
15 вересня 2025 року ОСОБА_3 повідомила про те, що вона з дитиною покинули Фінляндію;
у зв'язку зі зміною обставин (викрадення дитини) Окружний північний суд Карелії скасував Тимчасове розпорядження від 16 серпня 2025 року та прийняв нове від 09 жовтня 2025 року, яким встановив, що ОСОБА_4 тимчасово перебуває під опікою свого батька ОСОБА_1 та проживає з батьком. ОСОБА_3 тимчасово наділяється правом опікуна - отримувати інформацію, в тому числі і конфіденційну, від державних органів і постачальників послуг. ОСОБА_4 має право зустрічатись із матір'ю двічі на тиждень протягом двох годин;
електронною поштою до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Міністерство юстиції Фінляндії надійшла заява позивача від 17 вересня 2025 року про сприяння поверненню дитини до місця її постійного проживання в Фінляндії;
07 жовтня 2025 року Міністерством юстиції України отримано інформацію від Національної поліції України, відповідно до якої дитина разом з матір'ю ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідачка одноосібно в порушення батьківських прав позивача прийняла рішення про зміну дитиною держави її постійного місця проживання. Своїми діями відповідачка порушує права дитини та позивача, зокрема, право дитини на належне батьківське виховання та право позивача на визначення місця проживання дитини;
посилаючись на те, що відповідач неправомірно здійснила незаконне вивезення та здійснює подальше протиправне утримання дитини на території України, що підпадає під дію вищевказаної Конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно з Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV, позивач через свого представника звернувся з цим позовом.
Позивач просив визнати незаконним переміщення та подальше утримання відповідачкою ОСОБА_3 на території України малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
ухвалити рішення про повернення малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в Фінляндії за адресою: АДРЕСА_2 ;
зобов'язати відповідачку повернути малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в Фінляндії за адресою: АДРЕСА_2 протягом 10-ти днів з дати виготовлення повного тексту рішення;
якщо відповідачка не поверне у встановлений строк малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Фінляндії, відібрати дитину та передати батькові ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Фінляндії;
покласти витрати, пов'язані з поверненням дитини до Фінляндії, на позивача; винести рішення у цій справі протягом шести тижнів від дати отримання цієї позовної заяви; допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Фінляндії.
Одночасно з позовною заявою представником позивача подана заява про забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що:
малолітня дитина, ОСОБА_4 , з моменту його переміщення на територію України відповідачкою ОСОБА_3 , проживає з останньою та перебуває під її повним контролем;
відповідачкою можуть чинитися активні та пасивні перешкоди в особистому спілкуванні батька з малолітньою дитиною та повністю заборонена участь батька у вихованні дитини, їх побачення;
умисними діями матері дитину фізично та морально відчужують від батька, намагаючись створити передумови, щоб дитина його забула. При цьому від батька приховується будь-яка інформація про дитину, про стан її здоров'я, про безпеку, умови проживання, харчування та інша важлива інформація;
з кожним днем, коли між батьком і дитиною відсутній будь-який контакт (спілкування, побачення), втрачаються психологічні та емоційні зв'язки між ними, дитина забуває його та відвикає від нього;
з огляду на те, що малолітня дитина поза її волею та всупереч її інтересам навмисно відчужується від батька, існують цілком реальні ризики того, що у разі якщо у справі й буде ухвалено рішення про повернення дитини до місця постійного проживання, виконати таке рішення ефективно та без завдання шкоди дитині буде неможливо;
під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції та ухвалення остаточного рішення у справі, що може тривати не один рік, психологічні та емоційні зв'язки батька та дитини можуть бути остаточно втрачені або настільки мінімізовані, що в разі задоволення позову про відібрання дитини, його неможливо буде ефективно виконати або його виконання буде утруднено, адже матір може маніпулювати дитиною і налаштовувати її для того, щоб вона або забула свого батька або ж сприймала його негативно;
у зв'язку з цим позивач просив забезпечити позов шляхом встановлення обов'язку того з батьків, з ким наразі проживає малолітня дитина, забезпечити регулярні побачення та спілкування дитини з тим із батьків, хто наразі не проживає разом з дитиною, а також надавати інформацію про дитину;
такі заходи забезпечення позову цілком збалансують процесуальні можливості сторін у справі, що одночасно буде відповідати принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві та принципу пропорційності, а також відповідатиме найкращим інтересам дитини;
за умови особистого контакту дитини з обома батьками забезпечуватиметься дотримання рівності батьківських прав обох батьків та право дитини на особисте спілкування з її батьками, а також обидві сторони у справі зможуть однаково ефективно збирати необхідні докази у справі та доводити перед судом обґрунтованість своїх позовних вимог та/або заперечень.
Просив застосувати заходи забезпечення позову, якими:
зобов'язати матір дитини ОСОБА_3 забезпечувати спілкування (контакт) малолітнього ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 шляхом відеозв'язку, телефонного, зокрема, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype в понеділок і четвер кожного тижня з 16:30 до 20:00 години;
негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батька про захворювання та заплановані/ургентні медичні втручання і лікування дитини;
завчасно (не пізніше ніж за три дні) повідомляти батька дитини про від'їзд (обставини та напрям) дитини за межі населеного пункту;
надати батьку дитини інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо, а також негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батьку дитини про факт і причини зміни чи припинення відвідування таких закладів/гуртків/секцій.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 січня 2026 року у складі судді Марченко Н. Ю. заяву про забезпечення позову задоволено. До набрання законної сили рішенням суду у справі зобов'язано матір дитини - відповідача у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ):
забезпечувати спілкування (контакт) малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає: АДРЕСА_2 ) шляхом відеозв'язку, телефонного, зокрема, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, Skype, в понеділок і четвер кожного тижня з 16:30 до 20:00 години;
негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батька про захворювання та заплановані/ургентні медичні втручання і лікування дитини;
завчасно (не пізніше ніж за три дні) повідомляти батька дитини про від'їзд (обставини та напрям) дитини за межі населеного пункту;
надати батьку дитини інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо, а також негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батьку дитини про факт і причини зміни чи припинення відвідування таких закладів/гуртків/секцій.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шевчук О. С. задоволено частково. Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 05 січня 2026 року змінено. Виключено з ухвали зобов'язання матір дитини - відповідача у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батька про захворювання та заплановані/ургентні медичні втручання і лікування дитини; завчасно (не пізніше ніж за три дні) повідомляти батька дитини про від'їзд (обставини та напрям) дитини за межі населеного пункту; - надати батьку дитини інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо, а також негайно (не пізніше ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти батьку дитини про факт і причини зміни чи припинення відвідування таких закладів/гуртків/секцій. В іншій частині ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 05 січня 2026 року залишено без змін.
Судове рішення мотивоване тим, що:
колегія суддів апеляційного суду згодна з забезпеченням позову у вигляді забезпечення спілкування (контакту) відповідачкою малолітнього сина ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 , оскільки є важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та не бере до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині;
інші види забезпечення позову, а саме повідомлення відповідачкою позивачу про захворювання та заплановані медичні втручання і лікування дитини, повідомлення батька дитини про від'їзд (обставини та напрям) дитини за межі населеного пункту та надання батьку дитини інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а тому не підлягають застосуванню.
У березні 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2026 року скасувати, ухвалуІндустріального районного суду міста Дніпра від 05 січня 2026 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
термін «Контакт з дитиною» законодавцем закріплений в Законі України «Про охорону дитинства», абзацом 21, статтею 1, а саме, «Контакт з дитиною - реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини. Водночас суд апеляційної інстанції, виключаючи обов'язок матері надавати відповідну інформацію, фактично звузив зміст поняття «контакт з дитиною» лише до формального спілкування, проігнорувавши його законодавче наповнення. Це свідчить про неповне застосування норм матеріального права, оскільки суд не врахував, що відсутність доступу до інформації унеможливлює повноцінну реалізацію батьківських прав та призводить до фактичної ізоляції батька від участі у житті дитини;
невжиття зазначених заходів призвело до порушення балансу сторін, створило ризики втрати фактичного зв'язку батька з дитиною та ускладнює досягнення мети судового розгляду у справі про її повернення. Таким чином, суд не забезпечив належного рівня захисту інтересів дитини, оскільки не врахував, що підтримання повноцінного контакту з обома батьками, включаючи інформування, є необхідною умовою їх реалізації. Правове обґрунтування обраних заходів забезпечення позову з огляду на співмірність втручання;
апеляційний суд не врахував, що виключення обов'язку інформування позбавляє батька можливості володіти актуальною інформацією про місце перебування, стан здоров'я та умови життя дитини, що не лише ускладнює підтримання змістовного контакту, але й створює додаткові ризики для ефективного виконання рішення суду у частині повернення дитини;
замість змістовної мотивувальної частини оскаржуване судове рішення в формі постанови містить єдиний мотив для виключення певних заходів забезпечення. На переконання апеляційного суду інформування позивача не є заходом, незастосування якого ускладнить, або унеможливіть виконання рішення суду. Судом не надано відповідь ані на аргументи сторони позивача, ані на доводи відповідача;
відсутність в мотивувальній частині судового рішення мотивованої оцінки аргументів кожного з учасників справи є порушенням положень пункту 3 частини 4 статті 265 ЦПК України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
Апеляційний суд встановив, що:
контакт дитини з кожним із батьків під час судового процесу є важливим, але повідомлення відповідачкою позивачу про захворювання та заплановані медичні втручання і лікування дитини, повідомлення батька дитини про від'їзд (обставини та напрям) дитини за межі населеного пункту та надання батьку дитини інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Таким чином, встановивши, що повідомлення відповідачкою позивачу про захворювання та заплановані медичні втручання і лікування дитини, повідомлення батька дитини про від'їзд (обставини та напрям) дитини за межі населеного пункту та надання батьку дитини інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.
Посилання в касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 не свідчать, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без їх урахування
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2026 року у справі за позовом громадянина республіки Грузія ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до республіки Фінляндія.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат