29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 129/3627/25
провадження № 61-5048ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,
У провадженні Гайсинського районного суду Вінницької області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
10 листопада 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою, в якій просила допустити її до участі у даній справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; прийняти її позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та Краснопільської сільської ради про встановлення фактів, що мають юридичне значення та визнання заповіту недійсним; у зв'язку із вступом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд справи розпочати спочатку.
Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , про залучення як третьої особи із самостійними вимогами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, у зв'язку з чим позовну заяву з додатками ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та Краснопільської сільської ради про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання заповіту недійсним повернуто позивачу.
Не погодившись із вказаної ухвалою, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2026 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У квітні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Щодо оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції прийнято апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про залучення як третьої особи, із самостійними вимогами, яка не підлягає апеляційному оскарженню відповідно до статті 353 ЦПК України.
Вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія судів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
У статті 52 ЦПК України зазначено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Після вступу у справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку.
Необхідною умовою набуття статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору є дотримання таких критеріїв як: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб'єктний (позовні вимоги можуть бути пред'явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).
Тобто, право на пред'явлення позовної заяви третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не є абсолютним, подаючи позовну заяву заявник повинен дотримуватися вимог ЦПК України щодо форми, змісту, строку подання, а також порядку її подання.
Такий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 753/8006/20.
За змістом статті 195 ЦПК України, до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження, застосовуються положення статей 193 і 194 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом (частина третя статті 193 ЦПК України).
У частинах першій, другій статті 194 ЦПК України зазначено, що зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статей 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина четверта статті 185 ЦПК України).
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику (частина третя статті 194 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19 зазначено, що «прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним. При цьому вищевказаною нормою процесуального закону визначено дві альтернативні ознаки зустрічного позову: або взаємопов'язаність первісного та зустрічного позовів, що зумовлює їх спільний розгляд, зокрема, коли обидва позови виникають з одних правовідносин; або їх взаємовиключність, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов, який прийнятий судом для спільного провадження з первісним позовом, повинен знайти вирішення у виді загального рішення, яке має містити відповідь на обидві заявлені вимоги (як позивача, так і відповідача). Задоволення зустрічного позову спричиняє відмову в задоволенні первісного позову, однак не виключає можливості як задоволення обох вимог, так і однієї повністю, а іншої частково».
Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у наступному: обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному та правильному вирішенню спору, взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; вимоги за зустрічним та первісним позовами можуть зараховуватись; задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року в справі № 459/1490/21.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 910/2987/18 (провадження № 12-24гс19) та Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 237/3566/17 (провадження № 61-13886св21) вказано, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним; подаючи зустрічну позовну заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.
Відмовляючи у залученні третьої особи до участі у справі та повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день розгляду справи вже є рішення суду, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, з тих же підстав та з тим же предметом спору.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що ОСОБА_3 , одночасно з поданням заяви про вступ у справу як третьої особи заяви подано до Гайсинського районного суду Вінницької області позовну заяву через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС, яка прийнята судом та очікує на реєстрацію. Суд першої інстанції дослідив лише надані позивачкою ОСОБА_1 докази та не надав належної оцінки поданій 10 листопада 2025 року ОСОБА_3 позовної заяви у контексті положень статті 52 ЦПК України. Суд мав оцінити подану ОСОБА_3 заяву і, лише у випадку подання її з недотриманням вимог ЦПК України щодо форми, змісту, строку чи порядку її подання, постановити ухвалу про повернення такої заяви на підставі статі 185 ЦПК України або на підставі частини третьої статті 193 ЦПК України.
Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо того, що ухвала Гайсинського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2026 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про залучення як третьої особи із самостійними вимогами та повернення позовної заяви, не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до вимог частин четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Щодо оскарження ухвали Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року.
Відповідно до статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Касаційний суд при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами глави 2 розділу V ЦПК України «Касаційне провадження».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Ухвала апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження не входить до переліку судових рішень, які можуть бути предметом оскарження у касаційному порядку в контексті положень пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України, тому вказана ухвала Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи те, що Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року, ухвала Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року не підлягає касаційному оскарженню окремо від рішення суду, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись пунктом 1 частини другої, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник