28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 185/8155/25
провадження № 61-5212ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на ОСОБА_3 , яка навчається у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка,
в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з дати досягнення дитиною повноліття і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23 років, та стягнути з відповідача
на її користь аліменти на ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно за минулий період з 01 жовтня 2024 року до 01 липня 2025 року.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 25 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, позов задоволено частково.
Вирішено стягувати щомісячно з ОСОБА_2 аліменти на повнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь матері ОСОБА_1
у розмірі 1/6 частини від усіх видів його доходу до закінчення навчання
ОСОБА_3 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка -
30 червня 2029 року, а у разі продовження навчання - до закінчення терміну навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-х років (
ІНФОРМАЦІЯ_2 ), починаючи стягнення з 23 липня 2025 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовлено в задоволенні іншої частини позову.
20 квітня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року,
у якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року в частині відмови у стягненні аліментів за минулий період і ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову в цій справі є стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, та стягнення аліментів на дитину за минулий період.
Враховуючи зазначене вище, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Переглядаючи справи в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявницею
у касаційній скарзі не наведено.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки заявниця подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню,
у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 17 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара