29 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/4135/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Литвин П.В.
відповідача - Левченко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Чус О.В., Дармін М.О.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 (суддя Татарчук В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"
про стягнення заборгованості
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 29.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ ГК "Нафтогаз України", Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ДП "Східний ГЗК", Відповідач) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 18 766 922,16 грн, з яких: 13 902 399,77 грн основного боргу, 207 575,52 грн 3 % річних, 2 525 752,92 грн пені, 1 282 157,50 грн штрафу, 849 036,45 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу №509/03/402ВО від 15.07.2024 (далі також Договір) в частині своєчасної та повної оплати за природний газ, поставлений у період з липня по грудень 2024 року. За доводами Позивача, ним у вказаний період Відповідачу поставлено природного газу на суму 63 113 081,48 грн, проте оплату останній здійснив частково на суму 49 210 681,71 грн, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 13 902 399,77 грн.
1.3. Позивач нарахував Відповідачу пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) за період з 03.09.2024 по 30.06.2025 на загальну суму 2 525 752,92 грн та штраф (ставка 7%) на загальну суму 1 282 157,50 грн на підставі положень частини другої статті 231 Господарського кодексу України.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП "Східний ГЗК" на користь ТОВ ГК "Нафтогаз України" 13 902 399,77 грн основного боргу, 207 575,52 грн 3 % річних, 837 130,84 грн інфляційних втрат.
Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 11 905,61 грн інфляційних втрат, 2 525 752,92 грн пені та 1 282 157,50 грн штрафу. Також суд відмовив у задоволенні заяви Відповідача про зменшення розміру 3% річних на 50%.
2.2. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт поставки Позивачем природного газу Відповідачу на загальну суму 63 113 081,48 грн підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними та скріпленими печатками сторін без зауважень та заперечень. Оплату за поставлений газ Відповідач здійснив частково на суму 49 210 681,71 грн, у зв'язку з чим заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 13 902 399,77 грн. Враховуючи встановлені обставини справи суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги про стягнення основного боргу, трьох відсотків річних у сумі 207 575,52 грн та інфляційних втрат у сумі 837 130,84 грн відповідно до здійсненого судом перерахунку.
Щодо відмови у стягненні пені та штрафу суд першої інстанції зазначив, що пунктом 7.1 договору сторони погодили відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України, проте конкретного розміру штрафних санкцій Договір не містить. Суд, беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування договірної санкції за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі. Також суд зазначив, що частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за порушення строків виконання негрошового зобов'язання, тоді як у даній справі йде мова саме про грошове зобов'язання, що виключає можливість застосування цієї норми до спірних відносин. Щодо інфляційних втрат суд вказав на неправильність розрахунку Позивача та стягнув такі втрати у сумі 837 130,84 грн замість заявлених 849 036,45 грн.
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ ГК "Нафтогаз України", рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 в частині відмови у стягненні 11 905,61 грн інфляційних втрат змінено, в іншій частині рішення суду залишено без змін та викладено його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 18 766 922,16 грн, з якої: 13 902 399,77 грн основного боргу, 207 575,52 грн трьох відсотків річних, 2 525 752,92 грн пені, 1 282 157,50 грн штрафу, 849 036,45 грн інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 13 902 399,77 грн основного боргу, 207 575,52 грн трьох відсотків річних, 842 817,07 грн інфляційних втрат.
Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 6 219,38 грн інфляційних втрат, 2 525 752,92 грн пені та 1 282 157,50 грн штрафу.
Відмовити в задоволенні заяви Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про зменшення розміру трьох відсотків річних на 50%.".
2.4. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено відповідальності у виді пені (ставка 0,1% від суми боргу за день) та штрафу (ставка 7%) за порушення виконання зобов'язань з оплати отриманого товару, і погодився з судом першої інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про відмову у стягненні з Відповідача пені та штрафу.
Щодо розміру інфляційних втрат апеляційний господарський суд врахував арифметичну помилку суду першої інстанції при перерахунку таких втрат та прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги Позивача в частині їх стягнення у сумі 5 686,23 грн (11 905,61 грн замість 6 219,38 грн).
2.5. В такий спосіб зміна рішення суду першої інстанції полягала виключно у зміні суми стягнутих інфляційних втрат - з 837 130,84 грн на 842 817,07 грн.
2.6. Позивач не погодився з постановою апеляційного суду та скористався правом касаційного оскарження судових рішень у справі.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 02.04.2026 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїй касаційній скарзі ТОВ ГК "Нафтогаз України" просить Суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у частинах, якими відмовлено у задоволенні позову, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення 6 219,38 грн інфляційних втрат, 2 525 752,92 грн пені та 1 282 157,50 грн штрафу, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити; в інших частинах рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
3.3. Підставами касаційного оскарження Позивач визначив необхідність відступу від висновків щодо застосування у подібних правовідносинах норми права, а саме абзацу 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 справі № 910/21298/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
За доводами Скаржника, суд касаційної інстанції у вказаних справах допустив неправильне тлумачення вказаної норми закону та застосував методику і базу обчислення санкції від вартості товарів (робіт, послуг), у той час як така база обчислення санкції не може буквально звузити санкцію і обмежити її до відповідальності виключно за порушення негрошових зобов'язань. Такий підхід у тлумаченні цієї статті, на думку Позивача, суперечить принципу "рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання" та ставить підприємства державного сектора економіки у більш вигідне становище по відношенню до підприємств приватного сектора економіки. За таких обставин Скаржник доводить необхідність відступити від наведених висновків у такий спосіб, що база обчислення санкції, яка обчислюється від вартості товарів (робіт, послуг), не може служити визначальним фактором аби визначати відповідальність лише за неналежне виконання негрошових зобов'язань.
3.4. У відзиві на касаційну скарзі Відповідач просить Суд залишити касаційну скаргу Позивача без задоволення, а оскаржувані ним судові рішення - без змін. При цьому зазначає, що частина друга статті 231 Господарського кодексу України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором, та посилається на усталену судову практику, зокрема на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 15.07.2024 між ТОВ ГК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ДП "Східний ГЗК" (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 509/03/402ВО, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачу газове паливо (природний газ), видобутий в межах території України, та/або імпортований на територію України, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.3 Договору газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для власних потреб в якості палива та/або в якості сировини, а не для продажу. Споживач є кінцевим споживачем природного газу.
Відповідно до пункту 2.1 Договору загальний обсяг постачання газу Споживачу за цим договором складає 4 000 тис. куб. метрів та здійснюється протягом періоду дії цього договору: липень 150,000 тис.куб.м, серпень 426,572 тис.куб.м, вересень 450,000 тис.куб.м, жовтень 880,940 тис.куб.м, листопад 953,660 тис.куб.м, грудень 1138,828 тис.куб.м.
Приймання-передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем протягом періоду постачання, оформляється шляхом підписання та скріплення печаткою акта приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість (пункт 2.8 Договору).
Приписами пункту 2.12 Договору встановлено, що Споживач протягом 2 робочих днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник акта, підписаний уповноваженим представником Споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.
Підписані сторонами акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.
Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна постачання газу за 1 тис. куб. м, складає:
- поставленого в липні - серпні (до 20.08.20224 включно) 13 164,60 грн, всього з ПДВ 20% - 15 797,52 грн;
- поставленого у серпні (з 21.08.2024 по 31.08.2024 включно) 14 554,75 грн, всього з ПДВ 20% - 17 465,70 грн
- поставленого у вересні (з 01.09.2024 по 25.09.2024 включно) 16 000,00 грн, всього з ПДВ 20% - 19 200,00 грн;
- поставленого з вересня (з 26.09.2024) по грудень 2024 року складає 15 464,00 грн, всього з ПДВ 20% - 18 556,80 грн.
Відповідно до пункту 3.6 Договору загальна його ціна складає 52 378 408,19 грн, крім того, ПДВ (20%)- 10 475 681,64 грн, всього разом з ПДВ 62 854 089,83 грн ( у редакції додаткової угоди №3 від 26.09.2024).
Оплата за цим Договором здійснюється Споживачем на рахунок Постачальника за відповідний розрахунковий період (місяць) в наступному порядку: 100% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу сплачується до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу (пункт 3.7 Договору).
Пункт 3.9 Договору встановлює, що остаточний розрахунок за фактично поставлений газ (у тому числі оплата вартості місячного, добового небалансу та вартості відхилення від замовленого обсягу послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи) здійснюється до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу.
Пункт 3.13 договору визначає, що оплата вартості природного газу за цим договором здійснюється Споживачем грошовими коштами у національній валюті - гривні, що перераховуються на поточний рахунок постачальника.
Згідно з пунктом 7.1 за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором винна сторона, крім суми заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції, відшкодовує сумлінній стороні заподіяні цим належним чином документально підтверджені збитки в повному обсязі.
Пунктом 12.1 Договору встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2024, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. За взаємною згодою сторін Договір може бути припинено достроково. При цьому, сторона, яка має намір розірвати Договір, письмово попереджає про це іншу сторону за 21 календарний день до запланованої дати розірвання.
4.2. У подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод до Договору (№№ 1, 2, 3 від 29.08.2024, 30.08.2024 та 26.09.2024).
4.3. Згідно наданих Позивачем доказів, він на виконання умов Договору у період з липня по грудень 2024 року передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 63 113 081,48 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, підписаними та скріпленими печатками сторін без зауважень та заперечень.
4.4. Також Позивач зазначає, що Відповідач у свою чергу оплату за поставлений природний газ здійснив частково, що підтверджується довідкою банку від 25.04.2025 про надходження коштів за період з 01.05.2023 по 24.04.2025 у сумі 49 210 681,71 грн, тому у нього виникла заборгованість перед Позивачем у розмірі 13 902 399,77 грн.
4.5. За доводами Позивача, з метою досудового врегулювання спору ним було направлено Відповідачу вимогу від 04.03.2025 про сплату заборгованості, яка залишилася не задоволеною, що порушує його права та є підставою звернення до суду з позовом у цій справі.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах, зокрема, від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, від 15.01.2026 у справі № 916/411/23, від 04.02.2026 у справі № 920/1557/24 та інших.
5.4. У справі, що переглядається, предметом спору є вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар (природний газ) та про стягнення нарахованих Позивачем пені і штрафу за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання з оплати за поставлений природний газ.
5.5. У свою чергу предметом касаційного перегляду у цій справі № 904/4135/25 є судові рішення місцевого та апеляційного суду, ухвалені за результатами вирішення спору за позовом ТОВ ГК "Нафтогаз України" до ДП "Східний ГЗК" у частинах, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог.
5.6. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо вмотивованого обґрунтування необхідності відступлення від висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 справі № 910/21298/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, колегія суддів зазначає наступне.
5.7. Як встановили суди попередніх інстанцій з огляду на правову природу укладеного між ТОВ ГК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ДП "Східний ГЗК" (Споживач) Договору постачання природного газу від 15.07.2024, кореспондуючі права та обов'язки сторін, оцінка правомірності заявлених позовних вимог має здійснюватися судами з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, та водночас передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України.
5.8. Беручи до уваги встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України та не спростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного Договору, суди обґрунтовано визнали його належною підставою для виникнення прав і обов'язків сторін, зокрема з огляду на норми статей 11, 509 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України (втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", але був чинний в період виникнення спірних правовідносин).
5.9. Так згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України, статтями 655, 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України цей обов'язок прямо закріплений і для договору поставки.
5.10. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
5.11. Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому приписи частин сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 цього кодексу встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
5.12. Зважаючи на вищевикладене правове регулювання суди попередніх інстанцій обґрунтовано виснували, що за обставинами справи Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення своєчасної оплати отриманого за Договором товару.
5.13. У свою чергу поставка природного газу Позивачем та його отримання Відповідачем підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, так само як і заборгованість останнього у розмірі 13 902 399,77 грн.
5.14. Згідно з частинами першою та другою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Частиною пергою статті 530 цього ж кодексу передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
5.15. Враховуючи викладене суд першої інстанції стягнув з Відповідача на користь Позивача заявлений основний борг та 3 % річних, і в цій частині судове рішення у касаційному порядку не оскаржується.
5.16. Щодо стягнення з Відповідача інфляційних втрат, пені та штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
5.17. За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті цього ж кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
5.18. Суди встановили, що відповідно до пункту 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором винна сторона, крім суми заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції, відшкодовує сумлінній стороні заподіяні цим належним чином документально підтверджені збитки в повному обсязі.
5.19. Господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарського кодексу України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 Господарського кодексу України).
5.20. За приписами частини третьої статті 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
5.21. Частина друга статті 193 Господарського кодексу України унормовує, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частина перша статті 216 Господарського кодексу України встановлювала, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.
Відповідно до частин першої, другої статті 217 цього ж кодексу господарськими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 Господарського кодексу України). Відповідно до частини другої цієї ж статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг) (абзац другий); - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (абзац третій).
5.22. Тлумачення приписів наведеної норми права дозволяє зробити висновок, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у виді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов: - якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; - якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; - якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховують у відсотковому відношенні розмір штраф.
Такий правовий висновок Верховний Суд України сформував у постанові від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 і його послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 справі № 910/21298/21 та інших.
У подальшому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 виснувала про відсутність підстав для відступу від такого висновку щодо застосування абзацу 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України, що також свідчить про усталеність наведеної судової практики.
5.23. Колегія суддів бере до уваги, що вищенаведені висновки суду касаційної інстанції застосували і суди попередніх інстанцій при вирішення спору у цій справі № 904/4135/25, зазначивши, що частина друга статті 231 Господарського кодексу України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором (з посиланням на пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).
5.24. Судами також обґрунтовано виснувано, що правовідношення, у якому споживач зобов'язаний оплатити отриманий товар, а постачальник має право вимагати від Споживача відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням. З огляду на викладене та беручи до уваги, що наведене сторонами не заперечується, спір у справі вирішується з урахуванням саме грошового характеру спірного зобов'язання з відповідним правовим регулюванням, а саме приписами частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
5.25. Як вже зазначалося, пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань винна сторона, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, відшкодовує сумлінній стороні заподіяні цим належним чином документально підтверджені збитки в повному обсязі.
В такий спосіб умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено відповідальності у виді пені та штрафу за порушення виконання Споживачем зобов'язань з оплати отриманого за договором товару.
5.26. Проте Позивач з посиланням на пункт 7.1 Договору та положення абзацу 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами справи) нарахував та заявив до стягнення з Відповідача пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) за загальний період з 03.09.2024 по 30.06.2025 на загальну суму 2 525 752,92 грн та штраф (ставка 7%) на загальну суму 1 282 157,50 грн, і правомірність такого нарахування є предметом касаційного перегляду у цьому провадженні.
5.27. Зважаючи на наведене правове регулювання, положення Договору та беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, Суд погоджується з мотивами судів попередніх інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин правових норм частини другої статті 231 Господарського кодексу України та, як наслідок, з відмовою у задоволені позовних вимог ТОВ ГК "Нафтогаз України" про стягнення з Відповідача пені та штрафу.
5.28. Водночас оцінивши доводи Скаржника про необхідність відступу від вищенаведених правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному.
5.29. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного закону, а також Господарського процесуального кодексу України та інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
5.30. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
5.31. З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, § 61).
5.32. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" № 76943/11, § 123).
5.33. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22.11.1995 "С. В. проти Сполученого Королівства" № 20166/92, § 36). ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).
5.34. Так, стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France, № 20153/04), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia, № 36815/03), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v. Romania, № 30658/05).
5.35. Згідно з частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Частини четверта та п'ята цієї ж статті унормовують, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Також справа може бути передана на розгляд Великої Палати, якщо суд, який переглядає справу у касаційному порядку, дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.36. За сформованим та усталеним підходом, задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх своїх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, Суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16, від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22, від 28.08.2024 у справі № 761/38813/21, від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18, від 11.03. 2026 у праві № 542/881/19.
5.37. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звуженого чи розширеного тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
5.38. Колегія суддів також зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
5.39. Отже, зміст частин другої та четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Відступ від правових позицій Верховного Суду, які були сформовані нещодавно, з одного і того ж питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, якщо такий відступ не пов'язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.
5.40. Необхідність відступу від висновків Верховного Суду, яку обґрунтовує Позивач у касаційній скарзі, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 справі № 910/21298/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
5.41. Колегія суддів зауважує, що Скаржником не наведено доводів, що свідчать, зокрема, про зміну суспільних відносин у державі чи/або їх правове регулювання з часу формування правових висновків у вказаних ним справах, від яких він пропонує відступити. Більше того, наведені правові позиції є усталеними та вже були предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду, і жодних доказів того, що рішення у зазначених справах призвели до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від них, Позивачем не наведено.
5.42. Крім того, клопотання ТОВ ГК "Нафтогаз України" не містить будь-яких посилань і на зміни суспільного контексту в період з 05.06.2024, через які застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14524/22 підхід очевидно застарів внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
5.43. Отже Скаржник, зазначаючи про необхідність відступу від висновку Верховного Суду про порядок застосування абзацу 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України, не вказує конкретних причин необхідності такого відступу, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
5.44. З огляду на зазначене, враховуючи зміст і обставини справи № 904/4135/25, подібність спірних правовідносин у цій справі до тих, щодо яких сформульовано висновки Верховного Суду у вказаних Позивачем справах, колегія суддів не вбачає необхідності у відступі від висновку про застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 справі № 910/21298/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
5.45. В такий спосіб наведена ТОВ ГК "Нафтогаз України" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування з цієї підстави рішень судів попередніх інстанцій у оскаржуваних Позивачем частинах.
5.46. Колегія суддів також зазначає, що наведені Скаржником обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах. Позиція ТОВ ГК "Нафтогаз України" не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. Із викладеного вище вбачається, що відповідні касаційні суди вже сформували відповідну практику для врахування її при розгляді подібних спорів.
Подання ТОВ ГК "Нафтогаз України" значної кількості позовів з подібним предметом спору та з аналогічних підстав також не може свідчити про наявність виключної правової проблеми як підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5.47. За вказаних обставин справи колегія суддів не вбачає правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від її висновку та/або вирішення виключної правової проблеми.
5.48. Отже, зважаючи на те, що підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржником не доведені та Судом не встановлені, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних у справі судових рішень.
5.49 В такий спосіб, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про правильне застосування судами попередніх інстанцій усталених правових висновків щодо порядку застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України та, як наслідок, про необґрунтованість касаційної скарги Позивача та про відсутність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За вимогами пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. Звертаючись із касаційною скаргою, ТОВ ГК "Нафтогаз України" не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі рішень.
6.5. Враховуючи межі перегляду справи судом касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій немає.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 у справі № 904/4135/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко