м. Чернівці
21 квітня 2026 року Справа № 926/390/26
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу
за позовом першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Чернівці (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Конституційна, 69, код ЄДРПОУ 02910120) в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України (01010, місто Київ, вул. Михайла Омельяновича-Павленка, 9, код ЄДРПОУ 00024360),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Буковинська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (58025, м. Чернівці, вул. Крижанівського Богдана, 21 А, код ЄДРПОУ 00729868),
до відповідачів:
1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) Державного підприємства «Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (58026, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 00729876)
про визнання договору зберігання майна недійсним та повернення приміщення,
представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача-1 - не з'явився;
від відповідача-2 - не з'явився;
від третьої особи - не з'явився;
прокурор - Кацап-Бацала Ю.М.
І. Стислий виклад позовних вимог.
Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Чернівці в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України в якому просить:
1) визнати недійсним договір зберігання майна від 02.10.2017, укладений між Державним підприємством дослідним господарством «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, в особі ліквідатора Рабанюка В.С. та ФОП ОСОБА_1;
2) ОСОБА_1 повернути державі в особі Національної академії аграрних наук України частину приміщення столярного цеху з інвентарним номером 44, за адресою: АДРЕСА_3, а саме: кімнату з окремим входом площею 72 кв м та приміщення столярного цеху площею 171 кв м, які передані на підставі договору відповідального зберігання від 02.10.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівниками Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області в період з 09.01.2024 по 29.03.2024 (із періодами зупинення) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України. Ревізія проводилась за період з 01.07.2021 по 31.12.2023, якою встановлено ряд порушень, що відображені в акті ревізії від 05.04.2024 № 07-03/3.
В ході ревізії, за результатами проведення комісійного обстеження будівель, які знаходяться на балансі БДСГДС ІСГКР НААН України, встановлено факти використання окремих господарських будівель та споруд сторонніми особами, в т.ч. ОСОБА_1 для здійснення власної господарської діяльності, зокрема, нежитлових приміщень столярного цеху з інвентарним номером 44, для оброблення деревини в АДРЕСА_2 згідно договору, теперішню адресу АДРЕСА_3 присвоєно 14.02.2019 рішенням виконавчого комітету ЧМР № 69/3.
Разом з цим, встановлено, що дозволи на використання майна, що знаходиться в оперативному управлінні БДСГДС ІСГКР НААН України та у власності держави в особі НААН України, не надавалися.
Також, з даного приводу, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024266010000139 від 09.05.2024 з попередньою кваліфікацією ч. 1 ст. 364 КК України окружною прокуратурою зібрано матеріали, які свідчать про незаконне, безоплатне користування суб'єктами господарювання задля здійснення власної підприємницької та іншої діяльності, окремих господарських споруд НААН України, що являються державною власністю та які перебувають у оперативному управлінні БДСГДС ІСГКР НААН України.
Так, 02.10.2017 між ліквідатором підприємства-банкрута ДП ДГ «Центральне» та на той час ФОП ОСОБА_1 укладено договір зберігання майна щодо нежитлових приміщень, столярного цеху, зокрема: кімнати з окремим входом площею - 72 кв м та приміщення столярного цеху площею - 171 кв м, які знаходяться за адресою м. Чернівці вул. АДРЕСА_2 (згідно договору), (теперішня адреса: АДРЕСА_3 ) власником яких являється НААН України.
Вказаний договір зберігання майна підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків його недійсності на підставі ч. ч. 1, 2, 5 ст. 202, 203, ст.ст. 215, 216, 235 ЦК України, оскільки договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 638 ЦК України, є удаваним правочином, а передне за недійсним договором майно підлягає поверненню.
У відзиві на позов ОСОБА_1 повністю визнав позовні вимоги, зазначив, що під час укладення договору зберігання майна від 02.10.2017 та під час отримання за актом приймання-передачі приміщень, визначених предметом договору, йому не було відомо про те, що вказаний договір укладається з порушенням вимог законодавства. При укладенні договору ліквідатором не було повідомлено, що укладення будь-яких договорів зберігання чи оренди потребують обов'язкового погодження з Національною академією аграрних наук України і що власником цих приміщень є держава. Наміру використовувати державне майно, якщо це порушує вимоги закону, він не має, відтак зобов'язується звільнити приміщення та повернути позивачу після прийняття судом рішення, оскільки на даний час виконати вказані дії складно через несприятливі погодні умови. У зв'язку з визнанням позову просив суд не стягувати з нього судовий збір або зменшити його розмір до мінімального.
Позивач у своїх поясненнях вказав, що в статуті ДПДГ «Центральне», а саме: 4.11 визначено, що господарству забороняється без дозволу НААН України безоплатно передавати в будь-якій формі закріплене за ним державне майно іншим установам, організаціям, підприємствам, а також громадянам. Оплачувана передача іншим установам, підприємствам, організаціям та громадянам будівель, споруд, житла та інших приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших основних засобів директором господарства може здійснюватись в установленому законодавством порядку та лише з дозволу Президії Академії. Також, п. 4.17 передбачено, що господарство може з дозволу Президії Академії та в установленому нею порядку здавати в оренду нерухоме майно та приміщення, які закріплені за господарством Академією і тимчасово не використовуються в науково-дослідних, виробничих та інших господарських цілях на вигідних для господарства умовах, керуючись чинним законодавством України про оренду державного майна.
Пунктом 2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157 забороняється передавати державне та комунальне майно в безоплатне користування або позичку.
В ході ревізії, за результатами проведення комісійного обстеження будівель, які знаходяться на балансі БДСГДС ІСГКР НААН України, встановлено факти використання окремих господарських будівель та споруд сторонніми особами, в т.ч. ОСОБА_1, для здійснення власної господарської діяльності. 02.10.2017 між ліквідатором підприємства-банкрута ДП ДГ «Центральне» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір зберігання майна щодо нежитлових приміщень, столярного цеху, зокрема: кімнати з окремим входом площею - 72 кв.м. та приміщення столярного цеху площею - 171 кв.м., які розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. АДРЕСА_2, власником яких є НААН України.
Дозволи на використання майна, що знаходиться в оперативному управлінні БДСГДС ІСГКР НААН України та у власності держави в особі НААН України, не надавалися. Триваюче правопорушення щодо використання державного майна без будь-яких правових підстав, є перешкодою для власника майна щодо передачі його в оренду іншим особам у відповідності до вимог чинного законодавства, на конкурсній основі та на вигідних умовах для НААН України та БДСГДС ІСГКР НААН України, оскільки приміщення не є вільним, використовується ФОП ОСОБА_1 у своїй діяльності на підставі договору без будь-яких правових підстав упродовж тривалого часу, що є порушенням цивільного законодавства України та інтересів держави в цілому.
Враховуючи вищенаведене, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню. Просить провести розгляд справи № 926/390/26 за відсутності представника Національної академії аграрних наук України у судовому засіданні.
Відповідач-2 та третя особа своїм правом на подання відзиву та пояснень на позов не скористалися.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2026 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.
Ухвалою від 04.02.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 03.03.2026, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Буковинську державну сільськогосподарську дослідну станцію Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, зобов'язав прокурора протягом двох днів з моменту отримання даної ухвали надіслати третій особі копію позовної заяви та доданих до неї документів в електронний кабінет. Позивачу запропоновано надати суду пояснення по суті позовних вимог, відповідачам встановлено строк для подання відзиву, позивачу та прокурору запропоновано надати відповідь на відзив, а третій особі - пояснення по суті позову.
06.02.2026 Окружною прокуратурою міста Чернівці через систему «Електронний суд» надано докази направлення позовної заяви з додатками третій особі в електронний кабінет.
20.02.2026 відповідачем ОСОБА_1 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому він позов визнає, просить не стягувати з нього судовий збір або зменшити його розмір до мінімального.
02.03.2026 від Національної академії аграрних наук України через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення на позов, які просить врахувати при ухваленні рішення, розгляд справи провести за відсутності представника позивача.
Ухвалою від 03.03.2026 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 18.03.2026.
За наслідками підготовчого засідання суд постановив ухвалу від 18.03.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 21.04.2026.
Сторони та третя особа явку своїх представників в судове засідання 21.04.2026 не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх електронні кабінети та трекінгом Укрпошти, про причини неявки суд не повідомили.
Частиною четвертою статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 , частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Згідно статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
З матеріалів справи не вбачається, що визнання позову ОСОБА_1 суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, а тому суд приймає заяву відповідача про визнання позову.
За таких обставин та ураховуючи, що відповідач визнає позовні вимоги, а третя особа просить розглянути справу без її участі, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних матеріалів без участі представників сторін та третьої особи.
Суд заслухав вступне слово прокурора, яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, у зв'язку з визнанням ОСОБА_1 позову просила стягнути з останнього 50% судового збору та повернути з Державного бюджету України 50 % судового збору. Далі суд перейшов до дослідження матеріалів справи та судових дебатів.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
З'ясувавши обставини, на які прокурор та позивач посилаються як на підставу своїх вимог, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.
02 жовтня 2017 року між Державним підприємством дослідним господарством «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН в особі ліквідатора Рабанюка В.С., що діяв на підставі ухвали Господарського суду Чернівецької області від 05.09.2017 у справі №5027/805-б/2012 (надалі - Замовником) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1, свідоцтво про державну № 492394 від 10.01.2005, (надалі - Зберігач) укладено договір зберігання майна, за умовами якого Замовник передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання нежитлові приміщення, а саме кімната з окремим входом площею 72 кв.м. за адресою: м. Чернівці, вул. АДРЕСА_2, та приміщення столярного цеху площею 171 кв.м., що належать Замовнику згідно балансу (пункт 1.1 Договору).
Згідно з пункту 2.1 Договору передача майна підтверджується складанням акту приймання-передачі, який являється невід'ємною частиною даного договору.
У пункті 3.1 Договору визначено, що Замовник має право в будь-який час зажадати від Зберігача повернення його майна, яке передане на зберігання.
Відповідно до пункту 3.2 Договору Замовник зобов'язаний відшкодувати Зберігачеві фактичні витрати понесені ним на збереження та утримання майна, повідомити Зберігача про всі недоліки переданого майна, забрати майно від Зберігача після закінчення строку зберігання.
Згідно з пунктом 3.3 Договору Зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів для збереження майна, дбати про передане на зберігання майно як про своє власне, у разі використання предмета договору оплачувати за його користування, повернути майно на першу вимогу замовника в 5-и денний термін.
Пунктом 3.4. Договору передбачено, що Зберігач має право залучити третіх осіб для зберігання даного майна та у разі необхідності використовувати дане приміщення.
У пункті 4.1 Договору сторони дійшли згоди, що Зберігач в рахунок вартості послуг за зберігання даного майна має право використовувати приміщення.
Відповідно до пункту 4.2 Договору оплата вартості за зберігання майна та його використання відображається в акті звірки взаємних розрахунків.
У разі використання нежитлового приміщення Зберігач повинен оплатити фактичну вартість за користування предметом договору, згідно акту звірки взаємних розрахунків, що складається щомісячно до 5-го числа наступного місяця. В актах звірки зазначається термін та площа використання (пункт 4.3 Договору).
Відповідно до пункту 4.4 Договору розрахунки між сторонами по цьому договору здійснюються у готівковій або безготівковій формі.
Згідно з пунктом 5.1 Договору у разі втрати (розкрадання) переданого на зберігання майна Зберігач зобов'язується вжити заходів щодо відшкодування нестачі майна за цінами згідно переліку.
Пунктом 5.2 Договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань, якщо таке невиконання викликане обставинами, що не залежать від волі сторін. Сторона зобов'язана письмово повідомити другу сторону про настання таких обставин з вказівкою на офіційне джерело інформації про них.
Договір набирає чинності з дня його підписання та укладається терміном на 1 місяць, якщо жодна сторона за п'ять днів до закінчення дії договору письмово не повідомить про намір його припинити, даний договір продовжується на один місяць (пункт 6.1 Договору).
Судом встановлено, що договір підписано ліквідатором ДПДГ «Центральне», скріплено печаткою ДПДГ «Центральне» та підписано зберігачем ФОП ОСОБА_1
Факт передачі Державним підприємством дослідним господарством «Центральне» ФОП ОСОБА_1 нежитлових приміщень, а саме кімната з окремим входом площею 72 кв.м. за адресою: м. Чернівці, вул. АДРЕСА_2, та приміщення столярного цеху площею 171 кв.м., підтверджується актом приймання-передачі майна на зберігання від 02.10.2017.
Постановою президії Національної академії аграрних наук України від 22.12.2016 протокол №22 «Про безоплатну передачу основних засобів з балансу Державного підприємства «Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської станції НААН» на баланс Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН постановлено погодитись з пропозицією Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН щодо безоплатної передачі основних засобів з балансу Державного підприємства «Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН на баланс Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН, засвідченою підписом президента Я.М. Газало та Віце-президента - головного вченого секретаря А.С. Заришняк та скріплено печаткою.
В Додатку до Постанови Президії НААН від 22.12.2016 (протокол №22) затверджено перелік наявного нерухомого майна, яке передається з балансу Державного підприємства «Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН» на баланс Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН, де в пункті 30 зазначається столярний цех, інвентарний номер 44, первинна балансова вартість 53 028,94 грн, залишкова балансова вартість 3 674,07 грн.
Актом приймання-передачі основних засобів, затвердженого директором Буковинської ДСГДС НААН від 18.07.2018 ДПДГ «Центральне» БДСГДС ІСГКР передає Буковинській ДСГДС НААН на підставі наказу, розпорядження постанова Президії НААН від 22.12.2016, протокол №22, Нказ №1 Буковинської ДСГДС від 16.01.2017 «Про передачу основних засобів» столярний цех за інвентарним номером 44, первісна (переоцінена) вартість 53 028,94 грн, сума 53 028,94 грн, площа 346,5 м.кв., розташований за адресою: м. Чернівці, вул. АДРЕСА_2, що засвідчено підписами голови комісії, членів комісії, ліквідатора ДПДГ «Центральне» С.В. Рабанюк та директора БДСГДС В.Д. Осадчук.
Рішенням Чернівецької міської ради № 69/3 від 14.02.2019 присвоєно поштову адресу, погоджено склад новозбудованих індивідуальних будинковолодінь на території міста Чернівці після проведення інвентаризації та після прийняття їх в експлуатацію: АДРЕСА_3 - будівлі столярного цеху літ. В загальною площею 346,50 кв.м.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 457914986 від 23.12.2025 будівля столярного цеху загальною площею 346,5 м.кв., розташований по АДРЕСА_3 в м. Чернівці Чернівецької області, на праві власності належить Національній академії аграрних наук України, розмір частки: 1, на підставі витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-1515095, виданий 19.08.2019, видавник Фонд державного майна України; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50214407 від 13.12.2019.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5600570042023 від 31.08.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7310136900:52:001:0105, розташована за адресою: Чернівецька область, Чернівецький район, АДРЕСА_3, цільове призначення - 01.09 для дослідних і навчальних цілей, площею 1,5349, на праві постійного користування земельною ділянкою належить Чернівецькій державній сільськогосподарській дослідній станції Української академії аграрних наук м. Чернівці згідно з державним актом від 10.02.1993 А 000001 на підставі рішення Чернівецької місько ради №58/2 від 02.09.1993.
Відповідно до пункту 88 розділу 9 Статуту Національної академії аграрних наук України (в редакції від 07.04.2016, зареєстрованого 27.07.2016, чинного на момент укладення спірного договору) (далі - Статут НААН) майновий комплекс НААН складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів (далі об'єкти майнового комплексу), які перебувають на балансі НААН і наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, закріплені державою за НААН в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, одержаних в результаті фінансово-господарської діяльності, чи набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
Згідно з пунктом 89 розділу 9 Статуту НААН використання державного майна, переданого Національній академії аграрних наук, здійснюється з урахуванням норм Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академічних наук та статусу їх майнового комплексу» та чинного законодавства.
Пунктом 90 розділу 9 Статуту НААН, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об'єктів, ефективно їх використовує та розпоряджується у межах, визначених законодавством. Власником створених об'єктів права інтелектуальної власності є НААН та підпорядковані їй наукові установи.
Відповідно до підпункту 2 пункту 74 розділу 8 Статуту НААН у віданні НААН перебувають підприємства та організації: дослідні господарства, експерементальні і дослідні виробництва, інші підприємства, які забезпечують виконання завдань Академії.
Згідно з пунктами 1.1, 1.3 Статуту Державного підприємства дослідного господарства «Центральне» Буковинського інституту агропромислового виробництва УААН від 12.10.2004 (дата державної реєстрації: 13.10.2004, дата державної реєстрації змін 06.06.2012) (далі - Статут ДПДГ «Центральне») Державне підприємство дослідне господарство «Центральне» Буковинського інституту агропромислового виробництва УААН підпорядковується Державному підприємству УААН (далі - господарство) безпосередньо підпорядковане Буковинському інституту агропромислового виробництва УААН (надалі - інститут).
Загальне підпорядкування: Українській академії аграрних наук (надалі - академія) як органу по управлінню державним майном, закріпленим а господарством.
Відповідно пункту 4.1 статті 4 Статуту ДПДГ «Центральне» використання земельних ділянок та майна, переданих державою у безстрокове безоплатне користування академії, здійснюється відповідно до законодавства України, Статутів Академії та Інституту, а також цього статуту. Порядок володіння та користування земельними ділянками і майном та питаннями, пов'язаними з вилученням землі, погоджується Президією Академії.
Пунктом 4.8 статті 4 Статуту ДПДГ «Центральне» передбачено, що майно господарства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі господарства.
Відповідно до пункту 4.9 статті 4 Статуту ДПДГ «Центральне» майно господарства є державною власністю і закріплене за ним Українською академією аграрних наук на праві господарського відання.
Здійснюючи це право, господарство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном згідно з чинним законодавством, Статутом академії та накової установи, якій воно підпорядковане і цим Статутом відповідно до мети і статутних завдань Господарства.
Згідно з пунктом 4.11 статті 4 Статуту ДПДГ «Центральне» господарству забороняється без дозволу Академії безоплатно передавати в будь-якій формі закріплене за ним державне майно іншим установам, організаціям, підприємствам, а також громадянам.
Оплачувана передача іншим установам, підприємствам, організаціям та громадянам будівель, споруд, житла та інших приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших основних засобів директором господарства може здійснюватися в установленому законодавством порядку та лише з дозволу Президії академії.
Пунктом 4.17 статті 4 Статуту ДПДГ «Центральне» визначено, що господарство з дозволу Президії Академії та в установленому нею порядку здавати в оренду нерухоме майно та приміщення, які закріплені за господарством Академією і тимчасово не використовується в науково-дослідних, виробничих та інших господарських цілях на вигідних для господарства умовах, керуючись чинним законодавством України про оренду державного майна.
Відповідно до Рапорту Чернівецької окружної прокуратури від 21.11.2024, Чернівецькою окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42024266010000139 від 09.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України.
У цьому рапорті зазначається, що відповідно до інформації Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області під час проведення ревізії з 09.01.2024 по 29.03.2024 окремих питань фінансово-господарської діяльності Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, проведено обстеження будівель, які знаходяться на обліку та балансі останньої.
Проведеним обстеженням нерухомого майна встановлено факти використання окремих господарських споруд сторонніми особами, для здійснення власної господарської діяльності, зокрема ОСОБА_1 (столярний цех для обробки деревини). Одночасно встановлено, що дозволи на використання особами нерухомого майна у власних потребах не видавалися.
03.11.2025 Чернівецька окружна прокуратура звернулася до ОСОБА_1 (№53-116-2647ВИХ-25 53-97-797-25) з проханням надати інформацію та належним чином посвідчені копії документів, зокрема договорів (минулих, які втратили чинність, та діючих на даний час), актів приймання-передачі чи будь-яких інших документів, які підтверджують підстави використання приміщень столярного цеху за адресою: АДРЕСА_3 (колишня АДРЕСА_2), що належить Національній академії аграрних наук України (згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та перебувають на балансі Буковинської ДСГДС ІСГК НААН України, копії наявних дозволів чи погоджень, а також інших листувань з Національною академією аграрних наук України щодо можливого використання такого майна.
15.05.2024 Чернівецька окружна прокуратура звернулася до Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (№52-4546ВИХ-24) з проханням надати посвідчені копії документів в тому числі: договори зберігання майна, укладені у 2018 році з ДПДГ «Центральне», зокрема: ОСОБА_1 (столярний цех для обробки деревини) та будь-які інші договори чи документи, на підставі яких вказані особи використовують приміщення вказані в даному листі.
23.07.2024 Буковинська державна сільськогосподарська станція інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України повідомила Чернівецьку окружну прокуратуру, про те, що у квітні 2024 року ревізійною групою на підставі направлень на проведення ревізії № 9 та № 10 від 08.01.2024, № 51 від 16.02.2024, виданих начальником Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області Перепічкою П.Ю., була проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Буковинської Державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України за період з 01.07.2021 по 31.12.2023, за наслідком якої було складено акт № 07-33/3 від 05.04.2024.
Ревізія прийшла до висновку, що окреме майно Буковинської дослідної станції використовується без укладення договорів оренди між Буковинською дослідною станцією, яка наділена правом оперативного управління та суб'єктами, які використовують дане майно в порушення п. 2 ст. 9 Закону України від 03.10.2019 №157, що свідчить про неефективне використання площею 14308, м.кв. первісною вартістю 8010 0 тис. грн. та залишковою вартістю 5488,80 тис. грн. та втрата доходів.
Також у листі зазначено, що факт перебування приміщень на балансі Дослідної станції не означає наявності правомочності власника, в тому числі можливості передачі приміщень в оренду з метою одержання прибутку. Керівником Дослідної станції вжиті заходи щодо належної державної реєстрації права власності та права постійного користування за вказаним майном.
ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.
Згідно з частинами 1- 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (постанови Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права.
Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення «про людське око» (напоказ) іншого правочину (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22).
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним (постанови Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).
Як уже зазначалося, предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами, який на їх переконання є договором зберігання майна, в той час як прокурор і позивач наполягають на тому, що це удаваний правочин, який насправді є договором оренди державного майна.
Надаючи правову кваліфікацію природі оспорюваного правочину у контексті наведених доводів, суд, проаналізувавши положення статей 936, 937, 938, 942, 943, 946, 947, 949, 950, 953, 955, 956, 957, 959, 961 Цивільного кодексу України, статті 294 Господарського кодексу України, дійшов висновку про те, що для договору зберігання характерними є такі ознаки: здійснення передачі речі поклажодавцем зберігачу; зберігання речі саме зберігачем особисто або ж передання її для цього іншій особі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду; наявність у зберігача обов'язку з повернення речі в схоронності за спливом строку зберігання або на першу вимогу поклажодавця; внесення плати за зберігання за оплатним договором; наявність відповідальності зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі. У разі ж якщо договір зберігання, укладається з професійним зберігачем, який здійснює свою діяльність як товарний склад, договір зберігання має й додаткові ознаки, а саме: обов'язок товарного складу оглянути товар; право поклажодавця оглядати товар або його зразки, брати проби протягом усього часу зберігання; обов'язок для товарного складу видавати складські документи.
Проте, як установив суд, спірні правовідносини сторін, що склалися між ними, під вказані ознаки не підпадають. За оспорюваним договором ДПДГ «Центральне» фактично передає нерухоме майно, визначене для певного замовника, з правом його використання за плату.
Отже, за умовами оспорюваного договору передано правомочності володіння і користування майном, тобто фактичне панування над річчю та юридично забезпечену можливість такого панування, що охоплюється правовою природою саме орендних правовідносин, а не правовідносин, що виникають за договорами зберігання. Волевиявлення сторін при укладенні оспорюваного договору було направлено не на зберігання державного майна, а на користування підприємцем державним майном для власних потреб.
Підтвердженням такого висновку слугує і визначені у пункті 4.2, 4.3 Договору умови щодо оплати вартості за зберігання майна та його використання, оскільки притаманна така умова саме правовідносинам з оренди державного та комунального майна.
З огляду на наведене, вбачається спрямованість волі сторін оспорюваного договору на встановлення інших цивільно-правових (орендних) відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим договором про зберігання, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин щодо найму нерухомого майна, яке належить до державної власності.
За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір в дійсності є удаваним правочином і правовідносини сторін за ним є орендними та регулюються, зокрема, спеціальним Законом України Про оренду державного та комунального майна, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України (на час укладення договору), а також відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.
У зв'язку з викладеним та з огляду також на існування принципу publicum privatorum pactis mutari non potest (публічне право не може бути змінено приватними угодами) відсутня можливість застосовування у цьому випадку принципу «свободи договору». Суд наголошує на тому, що використання принципу «свободи договору» за наявності чіткого правового регулювання конкретних правовідносин не може бути використано для уникнення необхідності його дотримання, а приватно-правові інструменти не повинні створювати ілюзію дотримання законодавства та добросовісності дій учасників договірних відносин.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Стаття 216 Цивільного кодексу України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався.
Отже, у відповідача відпала підстава користуватися спірним майном та виник обов'язок щодо його повернення, що ним не заперечується.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що наміру використовувати державне майно, якщо це порушує вимоги закону, він не має, відтак зобов'язується звільнити приміщення та повернути позивачу після прийняття судом рішення, оскільки на даний час виконати вказані дії складно через несприятливі погодні умови.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).
Надаючи оцінку ефективності та належності обраному прокурором способу захисту порушених прав держави, слід зазначити, що у наведеному випадку заявлення власником вимоги про визнання недійсним правочину одночасно у поєднанні із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторного позову) на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, за відсутності доказів звільнення нерухомого майна товариством, відповідає критеріям ефективного способу захисту, визначеним усталеною практикою Верховного Суду, а саме: 1) застосування такого способу захисту реально відновить наявне суб'єктивне право, яке порушене; 2) обраний спосіб захисту відповідає характеру правопорушення; 3) застосування такого способу захисту відповідає цілям судочинства; 4) застосування такого способу захисту не суперечить принципам верховенства права; 5) застосування такого способу захисту не суперечить принципу пропорційності та процесуальної економії, зокрема, не породжує стан невизначеності та не спонукає позивача до повторного звернення за захистом до суду.
Зважаючи на визнання договору зберігання майна від 02.10.2017, укладеного між ДПДГ «Центральне» та ФОП ОСОБА_1 недійсним, та те, що відповідач не повернув вказане нерухоме майно, при цьому належних доказів щодо підтвердження правомірності користування приміщеннями суду не надав, то вимога позивача про звільнення відповідачем нежитлових приміщень є належним чином доведеною та обґрунтованою.
V. Висновок суду щодо юрисдикції спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 наведено такі правові висновки:
«Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18)».
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.12.2017 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Таким чином, зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, що пов'язані з наслідками недійсності договору зберігання майна від 02.10.2017, з урахуванням вищевикладеного, перейшли до фізичної особи ОСОБА_1
VІ. Наявність підстав для звернення прокурора за захистом інтересів держави.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України «Про прокуратуру».
За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
У відповідності до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом, а саме позивачем жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Щодо визначення у даній справі позивача, інтереси якого представляє прокурор, судом встановлено, що Національна академія аграрних наук України (НААН) - це самоврядна наукова організація, заснована на державній власності, що є державною організацією, створена як неприбуткова державна бюджетна установа відповідно до п. 1 р. 1 Статуту Національної академії аграрних наук України (в новій редакції) від 15-23.04.2021 (зареєстровано 20.08.2021 №2947/5).
Згідно з пунктом 2 розділу 1 Статуту Національної академії аграрних наук України (в новій реакції) від 15-23.04.2021 НААН є правонаступником Української академії аграрних наук, яка заснована Постановою Ради Міністрів УРСР від 22.09.1990 №279 (ЗП УРСР, 1990 р, №10, ст. 59) на базі Південного відділення ВАСГНІЛ.
Оспорюваний договір зберігання майна від 02.10.2017 укладений між Державним підприємством дослідним господарством «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України в особі ліквідатора Рабанюка В.С. та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі №5027/805-б/2012 від 08.02.2021, яке набрало законної сили 03.03.2021, за позовом Державного підприємства Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства до Національної академії аграрних наук України, Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України про визнання незаконним та скасування рішення у межах справи №5027/805-б/2012 за заявою управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях до державного підприємства Дослідне господарство Центральне про визнання банкрутом у задоволенні позову відмовлено та встановлено наступне.
30.06.1999 року Постановою Президії Української академії аграрних наук оформленою протоколом № 13 прийняте рішення про створення на базі частини земель та майна виробничого підрозділу Чернівецької державної сільськогосподарської дослідної станції державного дослідного господарства на самостійному балансі з правами юридичної особи, підпорядкувавши його станції.
Вказаною Постановою затверджено назву новоствореного господарства - Державне дослідне господарство «Центральне» Чернівецької державної сільськогосподарської дослідної станції УААН».
24.02.2000 року було зареєстроване Державне підприємство «Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільськогосподарського господарства Карпатського регіону Національної Академії аграрних наук України на баланс Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної Академії аграрних наук України, про що здійснено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань про включення за №10381200000000282, присвоєно ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за №00729876.
Згідно пункту 1.3 Статуту ДП ДГ «Центральне» підприємство підпорядковане безпосередньо Буковинській державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України; загальне підпорядкування - Національній академії аграрних наук України, як органу по управлінню державним майном.
У відповідності до пункту 4.9 Статуту ДП ДГ «Центральне», майно ДП ДГ «Центральне» є державною власністю і закріплене НААН на праві господарського відання.
З метою забезпечення діяльності підприємства НААН був створений статутний капітал ДПДГ «Центральне» в розмірі 4 449 000,00 грн, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В рахунок внеску в статутний капітал НААН передало майно та інші активи на загальну суму 4 449 000,00 грн за цінами на момент реєстрації позивача. Перелік активів, що були передані позивачу, визначені протоколом розподілу основних засобів і основних оборотних пасивів і активів між Буковинським інститутом агропромислового виробництва і Державним дослідним господарством «Центральне» на виконання наказу Української академії аграрних наук №126 від 6 грудня 1999 року станом на 1 січня 2000 року.
Частиною 4 статті 75 ГПК встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
За приписами частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі № 910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» №24465/04 від 19.02.2009, «Пономарьов проти України» №3236/03 від 03.04.2008).
Обставини, встановлені при розгляді справи №5027/805-б/2012, а саме відносно того, що Національна академія аграрних наук України є органом, уповноваженим управляти майном ДП «Дослідне господарство «Центральне» є доведеними в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а в матеріалах справи відсутні докази, які б спростували зазначене.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 344/12305/18 зроблено висновок про те, що «118. Оскільки НАН України та галузеві академії наук наділені повноваженнями щодо управління об'єктами права державної власності, що належать до сфери їх управління, тобто на основі законодавства здійснюють управлінські функції, то прокурор має повноваження на представництво інтересів держави в особі НАН України та галузевих академій наук, що відповідає приписам частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, за винятком спорів щодо об'єктів власності Українського народу, що визначено частиною першою статті 13 Конституції України, від імені якого право власника здійснюють уповноважені державні органи в межах своєї компетенції.»
Щодо дотримання прокурором порядку звернення до суду з указаним позовом суд зазначає таке.
29.10.2025 Окружна прокуратура міста Чернівці звернулася до Національної академії аграрних наук України ( лист №53-116-2513ВИХ-25 53-97-797-25) з проханням надати інформацію, чи вживалися НААН заходи щодо усунення порушень інтересів держави та припинення неправомірного використання ФОП ОСОБА_1 окремих господарських споруд, зокрема столярного цеху для обробки деревини за адресою: АДРЕСА_3, для здійснення власної діяльності, в тому числі шляхом звернення до суду.
У відповідь на вказаний лист Національна академія аграрних наук України повідомила Окружну прокуратуру міста Чернівці (лист № 14-105 від 11.12.2025), що академії не відомі обставини та підстави використання ОСОБА_1 столярного цеху для обробки деревини. Просить на виконання вимог, передбачених ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» здійснити представництво держави в суді шляхом звернення до суду з обгрунтованою позовною заявою, оскільки Національна академія аграрних наук України не в повній мірі володіє доказами, які зібрано прокурором.
12.12.2025 Окружна прокуратура міста Чернівці повідомила Національну академії аграрних наук (лист №53-116-3817ВИХ-25) про підготовку позовної заяви для звернення до суду в інтересах НААН у зв'язку з відсутністю намірів звернення до суду у останньої.
Відтак, прокурор звернувся до суду в інтересах Національної академії аграрних наук України (позивача), яка є державною неприбутковою бюджетною установою. Майно ДПДГ «Центральне» (відповідача 2) є державною власністю і закріплене НААН (позивача) на праві господарського відання. Спірне майно передано ФОП ОСОБА_1 (відповідачу 1) на підставі договору зберігання майна від 02.10.2017, який є предметом спору у цій справі.
Як наслідок, прокурор звертався до позивача з письмовими зверненнями про підготовку позовної заяви для звернення до суду щодо усунення порушень інтересів держави, в тому числі шляхом звернення до суду, на що прокурором отримано від позивача відповідь, в якій останній зазначає, що не заперечуватиме у разі наявності підстав щодо представництва інтересів держави в суді прокуратурою, при цьому інші заходи щодо захисту спірного державного майна позивачем не вживалися.
З огляду на викладене, судом встановлено право прокурора представляти інтереси позивача з метою захисту прав інтересів держави щодо володіння спірним майном та дотримання статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
VІІ. Висновки суду.
За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що спірний договір зберігання майна містить ознаки та істотні умови, які передбачені для договорів оренди державного майна, а тому цей правочин є удаваним та таким, що укладений з перевищенням повноважень ліквідатором банкрута ДПДГ «Центральне» - без дозволу НААН України. Таким чином, у зв'язку з порушенням при укладенні спірного договору утримання державного майна вимог Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 638 ЦК України, вказаний договір підлягає визнанню недійсним.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 використовує частину державного майна, переданого на підставі оспорюваного договору без правовстановлюючих документів та без згоди власника цього майна, вказане є підставою для повернення спірного майна його власнику - державі в особі Національної академії аграрних наук України.
VІІІ. Розподіл судових витрат.
Чернівецькою обласною прокуратурою за подання позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 5 324,80 грн згідно платіжної інструкції № 82 від 28.01.2026.
Під час розгляду справи прокурор заявлено про повернення 50 % судового збору у зв'язку з визнанням позову відповідачем-1 та стягненням решти судового збору на користь прокуратури.
Відповідно до приписів частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» та частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахуванням того, що позовні вимоги заявлено до двох відповідачів, при цьому до відповідача-1 заявлено дві вимоги (про визнання договору недійсним та повернення майна), а до відповідача-2 одну вимогу (про визнання договору недійсним), суд з урахуванням визнання позову до початку розгляду справи по суті лише ОСОБА_1, вирішив повернути Чернівецькій обласній прокуратурі 50 відсотків судового збору (пропорційно до заявлених та задоволених позовних вимог), сплаченого прокуратурою при поданні позову, що складає 1 996,80 грн, решту судового збору в сумі 1 996,80 грн покласти на відповідача-1 та 1331,20 грн покласти на відповідача-2 у відповідності до статті 129 ГПК України.
Про понесення інших судових витрат сторони не заявляли.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір зберігання майна від 02.10.2017, укладений між Державним підприємством дослідним господарством «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, в особі ліквідатора Рабанюка В.С. (код ЄДРПОУ 00729876) та ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
3. ОСОБА_1 повернути державі в особі Національної академії аграрних наук України частину приміщення столярного цеху з інвентарним номером 44, за адресою: АДРЕСА_3, а саме: кімнату з окремим входом площею 72 кв м та приміщення столярного цеху площею 171 кв м, які передані на підставі договору відповідального зберігання від 02.10.2017.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. М. Кордуби, 21 А, код ЄДРПОУ 02910120, р/р у форматі IBAN - UA378201720343110001000004946; банк - ДКСУ м Київ, МФО - 820172) 1 996,80 грн судового збору.
5. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Центральне» Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (58026, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 00729876) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. М. Кордуби, 21 А, код ЄДРПОУ 02910120, р/р у форматі IBAN - UA378201720343110001000004946; банк - ДКСУ м Київ, МФО - 820172) 1331,20 грн судового збору.
6. Повернути Чернівецькій обласній прокуратурі (58001, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. М. Кордуби, 21 А, код ЄДРПОУ 02910120, р/р у форматі IBAN - UA378201720343110001000004946; банк - ДКСУ м Київ, МФО - 820172) з Державного бюджету України 1 996,80 грн судового збору, сплаченого за подання позову згідно з платіжною інструкцією № 82 від 28 січня 2026 року.
7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 30 квітня 2026 року.
Суддя І.В. Марущак