29 квітня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/449/26
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 5654/26 від 21.04.2026 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне виробничо-технічне підприємство» (54028, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Троїцька, буд. 240А; код ЄДРПОУ 14310796) про видачу судового наказу щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Голуб Дениса Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості в розмірі 12350,37 грн. у порядку ст. 147-156 ГПК України, -
21 квітня 2026 року до Господарського суду Миколаївської області через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне виробничо-технічне підприємство» про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Голуба Дениса Сергійовича заборгованості в розмірі 12350,37 грн.
Заяву обґрунтовано неналежним виконанням ФОП Голуб Д.С. умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.08.2018 р. №4/18 та договору на відшкодування витрат балансоутримувача (орендодавця) на утримання нерухомого майна - нежитлових приміщень і надання комунальних послуг від 13.08.2018 р. №В2/18 в частині повної та своєчасної оплати за вказаними договорами за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року, внаслідок чого у боржника утворилась заборгованість в розмірі 12350,37 грн., що заявлена до стягнення.
Так, наказне провадження відповідно до частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідно зі ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктами 3 та 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до заяви про видачу судового наказу додаються копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості та інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Південне виробничо-технічне підприємство» на підтвердження правомірності заявлених вимог було надано суду копії:
- договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №4/18 від 13.08.2018 р. з додатком - актом приймання-передавання орендованого майна від 13.08.2018 р. (далі - договір оренди);
- договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна-нежитлових приміщень і надання комунальних послуг №В2/18 від 13.08.2018 р. (далі - договір на відшкодування витрат);
- претензії №496 від 13.10.2025 р. з додатками: рахунки-фактури №СФ-0000151 від 31.12.2021 р. на суму 4900,18 грн., №СФ-0000006 від 31.12.2022 р. на суму 3953,60 грн., №СФ-0000019 від 23.02.2022 р. на суму 3788,23 грн., акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000165 від 31.12.2021 р. на суму 4900,18 грн., №ОУ-0000006 від 31.01.2022 на суму 3953,60 грн., №ОУ-0000019 від 23.02.2022 на суму 3788,23 грн.;
- в якості доказів направлення претензії від 13.10.2025 р. опис вкладення у цінний лист №540310087770, поштову накладну №5403100087770 та фіскальний чек.
Наразі заявник зазначає, що у боржника наявна заборгованість за вказаними договорами за зобов'язаннями грудня 2021 року - лютого 2022 року у розмірі 12350,37 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та відповідними рахунками.
Так, заявник зазначає, що за вказаний період за зобов'язаннями з орендної плати заборгованість орендаря (боржника) становить 6065,31 грн., а саме: за грудень 2021 р . - 1993,72 грн., за січень 2022 р. - 2019,64 грн., за лютий 2022 р. - 2051,95 грн.; за зобов'язаннями з відшкодування витрат заборгованість становить 6285,06 грн., а саме: за грудень 2021 р. - 2614,82 грн., за січень 2022 р. - 1933,96 грн., за лютий 2022 р. - 1736,28 грн.
Відповідно до п. 10.1. договору оренди цей договір укладено на строк 2 роки 364 дні, що діє з 13.08.2018 до 12.08.2021 р. включно.
Згідно з п. 10.4. договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов протягом одного місяця після закінчення строку його чинності договір продовжується за згодою сторін на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору, при обов'язковій наявності дозволу суб'єкта уповноваженого управляти майном.
Відповідно до умов п. 1.1. договору на відшкодування витрат балансоутримувач на платній основі здійснює господарське обслуговування, експлуатацію і капітальний ремонт орендованого нерухомого майна - нежитлових приміщень, надає комунальні послуги, а також утримує прибудинкову територію, а орендар відшкодовує балансоутримувачу витрати пропорційно займаної площі будівлі.
Пунктом 4.7. договору на відшкодування витрат передбачено, що балансоутримувач на початку кожного місяця слідуючого за звітним подає орендареві рахунки на сплату за господарське обслуговування нежитлових приміщень, комунальні та інші послуги, а останній перераховує кошти не пізніше 12 числа наступного місяця на поточний рахунок балансоутримувача.
Згідно з п. 4.1. договору на відшкодування витрат вартість господарського обслуговування одного квадратного метра орендованого нежитлового приміщення визначається калькуляцією договірної ринкової ціни, яка складається із середньомісячних експлутаційних витрат, на ремонт і технічне обслуговування обладнання і мереж і таке інше, і погоджується з орендарем. Калькуляція затверджується балансоутримувачем.
Відповідно до п. 4.3 договору на відшкодування витрат оплата за електроенергію та опалення проводиться по показаннями лічильників, а при їх відсутності по середньозваженій величині витрат електроенергії в залежності від потужності обладнання, змінності роботи, часу роботи і таке інше з урахуванням втрат активної і реактивної енергій.
Пунктом 4.4. договору на відшкодування витрат оплата за воду і водовідведення проводиться в залежності від чисельності працівників орендаря та норм використання води на одного працівника на один робочий день (зміну).
Згідно з п. 4.5. договору на відшкодування витрат оплата енергоносіїв проводиться по тарифам енергопостачальних підприємств.
Таким чином, судом встановлено, що відповідно до умов договору договір оренди припинив свою дію 12.08.2021 р. у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений. Доказів продовження строку дії договору (додаткового договору та дозволу суб'єкта уповноваженого управляти майном на укладення додаткового договору), відповідно до п. 10.4 договору оренди заявником не надано. Відтак, заявник просить стягнути заборгованість з боржника, яка виникла за зобов'язаннями зі сплати орендної плати за період з грудня 2021 по лютий 2022, тобто поза межами дії договору.
При цьому зі змісту заяви випливає, що зобов'язання з відшкодування витрат балансоутримувача з обслуговування орендованого нерухомого майна є похідними, та ґрунтуються на наявності укладеного між сторонами договору оренди.
Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вартості послуг, про відшкодування яких заявлено у вказаній заяві (водопостачання та водовідведення, електроенергія, госпобслуговування), які визначені умовами п.п. 4.1-4.5., зокрема: погоджена з орендарем вартість господарського обслуговування одного квадратного метра орендованого нежитлового приміщення, показання лічильників за електроенергію та опалення, чисельності працівників орендаря для відшкодування витрат за воду і водовідведення.
Наразі у поданій заяві стягувач зазначає, що рахунки та акти здачі-прийняття послуг були направлені боржнику повторно разом з претензією від 13.10.2025 р. Однак, позивачем не подано доказів направлення боржнику вперше вказаних рахунків та актів у відповідності до умов п. 4.7. договору на відшкодування витрат.
Разом з цим, судом враховано, що наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000165 від 31.12.2021 р. на суму 4900,18 грн., №ОУ-0000006 від 31.01.2022 на суму 3953,60 грн., №ОУ-0000019 від 23.02.2022 на суму 3788,23 грн. не підписані боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За таких обставин, з огляду на відсутність підписаних обома сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000165 від 31.12.2021 р. на суму 4900,18 грн., №ОУ-0000006 від 31.01.2022 на суму 3953,60 грн., №ОУ-0000019 від 23.02.2022 на суму 3788,23 грн., а також враховуючи припинення дії договору оренди 12.08.2021 р. (доказів зворотного матеріали заяви не містять), відповідно факт надання заявником послуг з оренди та споживання боржником комунальних послуг у спірний період підлягає доведенню.
Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають враховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором). До того ж, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення безспірної грошової заборгованості.
Однак, заявлена Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне виробничо-технічне підприємство» заборгованість у зв'язку із порушенням боржником строків здійснення оплати за вказаними договорами не може вважатися безспірною, оскільки така заборгованість заявлена стягувачем без підтвердження належними доказами її безспірності. Адже, в даному випадку суду необхідно досліджувати надані заявником докази, надавати їм оцінку та перевірити правильність та обґрунтованість нарахування спожитих боржником комунальних послуг за спірний період. Натомість діюче процесуальне законодавство встановлює, що під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Судовий наказ може бути видано за наявності відповідного письмового договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а заявник в свою чергу має обґрунтувати свої вимоги та надати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.
Відтак, зважаючи на те, що заявником не надано належних документів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано заявлену грошову вимогу, та відповідно не доведено виникнення або порушення права такої вимоги.
Відповідно до п.п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо, зокрема заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 152 ГПК України).
Отже, з огляду на те, що заявлена Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне виробничо-технічне підприємство» вимога про стягнення з ФОП Голуб Д.С. заборгованості в розмірі 12350,37 грн. не відповідає вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України, відповідно суд відмовляє у видачі судового наказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
За приписами ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 147-148, п. 3 ч. 1 ст. 152, ст.ст. 153, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Південне виробничо-технічне підприємство» про видачу судового наказу щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Голуб Дениса Сергійовича заборгованості в розмірі 12350,37 грн. відмовити.
2. Повідомити заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою; заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Ухвалу підписано 29.04.2026 року.
Суддя Л.М. Ільєва