08.04.2026 м.Дніпро справа №910/799/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)
суддів: Демчини Т.Ю., Кошлі А.О.
з секретарем судового засідання Хомеріки Ю.С.
за участю представників сторін:
від апелянта Грамчук М.О., самопредставництво (в режимі відеоконференції)
від відповідача Бакула К.Ф., самопредставництво (в режимі відеоконференції)
розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 (суддя Лєскіна І.Є.) у справі
за позовом: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» (69035, м.Запоріжжя, вул.Заводська, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 03345716)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ-Ресурс» (03061, м.Київ, проспект Відрадний, буд. 95-Ю, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37580981)
про стягнення 2 908 239 грн 85 коп.
Короткий зміст і підстави позовної заяви.
Позивач Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ-Ресурс» про стягнення заборгованості у розмірі 2 908 239 грн 85 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем договорів оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.01.2012 та №680/1/112 від 01.07.2013, у частині сплати орендних платежів за період березень 2022 року - листопад 2024 року у розмірі 2 804 979 грн 81 коп та 103260 грн 04 коп відповідно.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Суд установив, що об'єкти оренди розташовані в селі Лугівка Токмацької міської територіальної громади Запорізької області, які відповідно до наказів Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та Міністерства розвитку громад і територій, віднесені до територій, які є тимчасово окупованими з 26.02.2022. Із моменту окупації використання об'єктів оренди суб'єктом господарювання, зареєстрованим на території України, у способи, які б не суперечили законодавству України, були відсутні.
Судом взято до уваги листування між позивачем та відповідачем, за змістом якого відповідач послідовно повідомляв про відсутність можливості використовувати орендовані приміщення з огляду на обставини повномасштабного вторгнення та окупації.
Перебування населеного пункту, де розташовані об'єкти оренди, в окупації, унеможливлювало використання таких із метою, для досягнення якої вони взяті в оренду, що, відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, звільняє відповідача від обов'язку з оплати орендної плати за спірний період (березень 2022 року - листопад 2024 року).
Суд відхилив доводи позивача про те, що орендар, підписавши додаткові угоди до договорів оренди, був обізнаним про умови воєнного стану та окупації, отже, відповідач свідомо визнав те, що він продовжує використовувати об'єкти оренди. Цивільне законодавство України не містить положень, які б беззаперечно пов'язували внесення змін до договорів, у частині строку їх дії, до фактичного виконання таких договорів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
05.01.2026 Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025, у якій просить скасувати це рішення повністю та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ-Ресурс» на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» заборгованість за період березень 2022 року - листопад 2024 року за договором оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.07.2013 у розмірі 103260 грн 04 коп. та заборгованість за договором оренди нежитлових приміщень №680/1/112 від 01.07.2013 у розмірі 2 804 979 грн 81 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на 05.01.2026 строк договорів закінчився, проте орендоване майно відповідачем позивачу не повернуто. При цьому, ризик випадкової загибелі або ушкодження майна несе відповідач. На думку, апелянта, лише сам лише факт введення воєнного стану в Україні не є беззаперечним доказом щодо неможливості відповідачем користуватися орендованим майном за договорами, оскільки воєнний стан в країні було введено 24.02.2022, проте після цієї дати орендовані приміщення відповідачем використовувались за призначенням, що підтверджується підписаними з боку відповідача без заперечень та зауважень актами надання послуг за лютий - травень 2022 року за вказаними договорами.
Крім того, додаткові угоди про продовження строку дії договорів були підписані сторонами 09.06.2024, тобто у період дії оголошеного воєнного стану в країні. Укладаючи зазначені вище додаткові угоди 09.06.2024 орендар, відповідач у справі, повинен був дотримуватись принципу «належної обачності», а саме, перед їх укладанням передбачити, зокрема таку обставину, як введення воєнного стану в країні, та можливі її наслідки, однак, вказаного не зроблено.
Отже, орендар не може посилатися на форс-мажорні обставини, які існували на момент укладання додаткових угод до договорів та які можна було передбачити, оскільки міг і повинен був за певної обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, що пов'язані з введенням воєнного стану, зважаючи на те, що на момент укладення зазначених додаткових угод по всій території України вже було введено воєнний стан.
Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції, щодо того, що відповідач не мав можливості користуватися спірними приміщеннями, хоча і підписав додаткові угоди до договорів оренди, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження такого користування. При цьому, цивільне законодавство України не містить положень, які б беззаперечно пов'язували внесення змін до договорів, в частині строку їх дії, до фактичного виконання таких договорів.
За доводами позивача, матеріали судової справи взагалі не містять доказів які б надав відповідач про те, що він не використовує об'єкти оренди. Рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на допущеннях пов'язаних із оголошенням воєнного стану та окупацією, проте, окреме рішення Кабінету Міністрів України про встановлення економічних обмежень щодо ведення господарської діяльності на території с. Лугівка Токмацької міської територіальної громади Запорізької області відсутнє.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції не досліджено та не надано правової оцінки наступним обставинам: відповідачем не повернуто орендоване майно, а тому договірні зобов'язання не припинені, на відміну від строку дії договору. Викладене свідчить про невиконання відповідачем договірних зобов'язань.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ-Ресурс» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що суд правильно встановив, що об'єкти оренди розташовані у селі Лугівка, яке з 26.02.2022 перебуває на тимчасово окупованій території. Відповідач не має доступу до майна та не може його використовувати, про що неодноразово повідомляв позивача численними листами.
Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає. Такими обставинами є тимчасова окупація та законодавча заборона ведення господарської діяльності на окупованій території, що підтверджується сертифікатами ТПП, наказом про припинення експлуатації об'єкта та іншими доказами.
Направлення рахунків та актів саме по собі не є доказом фактичного надання послуги. Відповідач не підписував спірні акти, надавав мотивовану відмову від їх підписання, а акти за березень-травень 2022 року містять лише факсимільне відтворення підпису за відсутності письмової згоди сторін на його використання.
Підписання додаткових угод про продовження строку договорів не свідчить про фактичне використання майна, а було зумовлене наміром відновити діяльність після деокупації. Апелянт не надав жодного доказу реального користування відповідачем орендованим майном у спірний період. Клопотання про зупинення провадження задоволенню не підлягає, оскільки Велика Палата Верховного Суду повернула справу №280/5808/23 без розгляду.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), судді: Демчина Т.Ю., Кошля А.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025, витребувано матеріали справи №910/799/25 з Господарського суду Запорізької області.
23.02.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2026 надійшли матеріали справи №910/799/25.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2026 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 призначено у судовому засіданні 08.04.2026 о 14 год 30 хв.
Разом з апеляційною скаргою, апелянт подав клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі №910/799/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.
На обґрунтування цього клопотання апелянт зазначив, що у справі №280/5808/23 Велика Палата Верховного Суду мала розглянути питання щодо необхідності окремого рішення Кабінету Міністрів України для застосування обмежень, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
З приводу цього колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2026 у справі №280/5808/23 справу повернуто колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у зв'язку з відсутністю підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ця інформація є публічною та загальновідомою, міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Отже, на даний час на розгляді Великої Палати ВС відсутня справа №280/5808/23, до розгляду якої позивач просив зупинити провадження у справі. Підстави для зупинення провадження у справі №910/799/25, які передбачені пунктом 7 частини першої статті 228 та пунктом 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України відсутні. Отже, клопотання апелянта про зупинення апеляційного провадження задоволенню не підлягає.
08.04.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Між АТ «Запоріжгаз» та ТОВ «ГАЗ-РЕСУРС» 01.01.2012 укладено договір оренди нежитлових приміщень №282/3/59 та 01.07.2013 та договір оренди нежитлових приміщень №680/1/112 (далі - Договір №282/3/59 та Договір №680/1/112 відповідно, разом Договори).
Відповідно до пункту 1.1. Договору №282/3/59 Орендодавець зобов'язується передати, у строкове платне користування три нежитлових приміщення: приміщення для сторожів площею 9,5 кв.м., приміщення для майстрів площею 23,2 кв.м. т; приміщення для директорів площею 13,6 кв.м., інвентарний номер А361-01, загальні площа орендованих приміщень 46,3 кв.м. (далі по тексту - майно), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с.Лугівка, вул. Польова, 1, для здійснення Орендарем статутної діяльності, а Орендар зобов'язується прийняти його в користування та оплачувати Орендодавцеві орендну плату.
Згідно з пунктом 2.1. Договору №282/3/59 майно, яке орендується, передається Орендареві протягом 2-х (двох) робочих днів з моменту підписання сторонами даного договору.
Передача орендареві майна оформляється актом приймання-передачі, який підписується вповноваженими представниками Орендодавця та Орендаря (пункт 2.2 Договору №282/3/59).
Орендна плата перераховується Орендарем на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним місяцем (пункт 3.3 Договору №282/3/59).
У випадку закінчення строку договору або його розірвання, Орендар зобов'язується повернути орендоване майно в 3-х денний строк з моменту закінчення (розірвання) договору в належному стані, але не в гіршому, чим під час передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу (пункт 6.6 Договору №282/3/59).
Ризик випадкової загибелі або ушкодження майна несе Орендар (пункт 6.10 Договору №282/3/59).
Майно, вважається повернутим Орендарем Орендодавцеві після підписання акту приймання-передачі (пункт 7.1. Договору №282/3/59).
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з цим Договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пункт 8.1. Договору №282/3/59).
Пунктом 8.2. Договору №282/3/59 визначено, що за несвоєчасне перерахування орендної плати Орендар сплачує Орендодавцеві пеню в розмірі 0,1 % від суми несвоєчасно перерахованої орендної плати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Цей Договір діє з 01.01.2012 до 31.12.2012. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди за один місяць до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, які були передбачені договором (пункт 9.1. Договору №282/3/59).
Договір №282/3/59 підписано в редакції протоколу узгодження розбіжностей, який є невід'ємної частиною договору.
03.01.2012, на виконання умов Договору №282/3/59 між ПАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» підписано акт приймання-передачі до договору оренди нежитлових приміщень, без застережень та зауважень.
До договору №282/3/59 укладено Додаткову угоду №1 від 22.05.2019, відповідно до пункту 1 якої, в преамбулі, тексті та реквізитах укладеного Договору і додатках до нього Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», скорочена назва ПАТ «Запоріжгаз» в усіх відмінках замінено на Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної истеми «Запоріжгаз», скорочена назва АТ «Запоріжгаз».
18.07.2019 до договору №282/3/59 укладено Додаткову угоду №2, відповідно до пункту 1 якої, Сторони домовилися внести зміни до пункту 9.1. Договору та викласти його в наступній редакції: «Цей договір діє з 18.07.2019 до 17.06.2022, але не більше 2 років 11 місяців».
09.04.2020 до Договору №282/3/59 укладено тристоронню Додаткову угоду №3 до договору №282/3/59 між АТ «Запоріжгаз», ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» та ТОВ «Газ-Ресурс», відповідно до пункту 1 якої, сторони домовились викласти преамбулу Договору в наступній редакції: «Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз», надалі Орендодавець, з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ-Ресурс», надалі Орендар, з другої сторони, далі - Сторони, а окремо - Сторона, уклали цей договір про наступне.»
Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди №3 до Договору №282/3/59 усі права та обов'язки первісного Орендаря ТОВ «Залоріжспецтрансгаз» припиняють свою дію і переходять до нового Орендаря ТОВ «Газ-Ресурс» з моменту підписання акту приймання-передачі орендованого майна між Сторонами.
Відповідно до пункту 5 Додаткової угоди №3 до Договору №282/3/59 разом з майном первісний Орендар надає новому Орендарю оригінали наступних документів: примірник Договору оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.01.2012, з додатком 1 на 5 арк.; акт приймання-передачі до договору оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.01.2012 на 1 арк.; протокол розбіжностей до договору оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01,01.2012 на 1 арк.; протокол узгодження розбіжностей до договору оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.01.2012 на 1 арк.; додаткова угода №1 від 22.05.2019 до договору оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.01.2012 на 1 арк.; додаткова угода №2 від 18.07.2019 до договору оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.01.2012 на 1 арк.
Дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами, є невід'ємною частиною Договору №282/3/59 від 01.01.2012 та складена в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін (пункт 8 Додаткової угоди №3 до Договору №282/3/59).
Між АТ «Запоріжгаз», ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» та ТОВ «Газ-Ресурс» 24.04.2020 підписано акт приймання-передачі майна до договору оренди нежитлових приміщень №282/3/59 від 01.01.2012, без застережень та зауважень.
09.06.2022 між АТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Газ-Ресурс» укладено додаткову угоду №4 до договору №282/3/59, відповідно до пункту 1 якої сторони домовились внести зміни у пункт 9.1. Договору та викласти його в наступній редакції: « 9.1. Цей договір діє з 17.06.2022 до 16.05.2025 включно».
Дана додаткова угода набирає чинності з 17.06.2022 і є невід'ємною частиною Договору №282/3/59 та складена в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін (пункт З Додаткової угоди №4 до Договору №282/3/59).
На виконання Договору №282/3/59 (із урахуванням додаткових угод) АТ «Запоріжгаз» на адресу ТОВ «Газ-Ресурс» у період з березня 2022 року до листопада 2024 року позивач направляв рахунки та акти наданих послуг.
Окрім цього, 01.07.2013 між ПАТ «Запоріжгаз та ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» було укладене договір оренди нежитлових приміщень №680/1/112 (далі - Договір №680/1/112.
Відповідно до пункту 1.1. Договору №680/1/112 Орендодавець зобов'язується передати, з строкове платне користування будівлі, споруди та обладнання Токмацької ГНС (далі -майно), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацькиї район, с.Лугівка, вул. Польова, 1, для здійснення Орендарем статутної діяльності, а Орендар зобов'язується прийняти його в користування та оплачувати Орендодавців орендну плату.
Згідно з пунктом 2.1. Договору №680/1/112 майно, яке орендується, передається Орендареві протягом 2-х (двох) робочих днів з моменту підписання сторонами даного договору.
Орендна плата перераховується Орендарем на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним місяцем (пункт 3.3 Договору №680/1/112).
У випадку закінчення строку договору або його розірвання, повернути орендоване майно в 3-х денний строк з моменту закінчення (розірвання) договору в належному стані, але не в гіршому, чим під час передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу (пункт 6.6. Договору №680/1/112).
Ризик випадкової загибелі або ушкодження майна несе Орендар. Майно, вважається повернутим Орендарем Орендодавцеві після підписання акту приймання-передачі (пункти 6.10, 7.1 Договору №680/1/112).
Пунктом 8.2. Договору №680/1/112 визначено, що за несвоєчасне перерахування орендної плати Орендар сплачує Орендодавцеві пеню в розмірі 0,1% від суми несвоєчасно перерахованої орендної плати за кожний день прострочення.
Цей Договір діє з 01.07.2013 до 30.06.2014. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди за один місяць до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, які були передбачені договором (пункт 9.1. Договору №680/1/112).
На виконання умов Договору №680/1/112 між ПАТ «Запоріжгаз» та ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» 01.07.2013 підписано акт приймання-передачі до договору оренди нежитлових приміщень, без застережень та зауважень.
До договору №680/1/112 було укладено Додаткову угоду №1 від 22.05.2019, відповідно до пункту 1 якої в преамбулі, тексті та реквізитах укладеного Договору і додатках до нього Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», скорочена назва ПАТ «Запоріжгаз» в усіх відмінках замінити на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз», скорочена назва АТ «Запоріжгаз».
18.07.2019 до договору №680/1/112» укладено Додаткову угоду №2, відповідно до пункту 1 якої Сторони домовилися внести зміни до пункту 9.1. Договору та викласти його в наступній редакції; «Цей договір діє з 18.07.201 до 17.06.2022, але не більше 2 років 11 місяців».
09.04.2020 до Договору №680/1/112 укладено тристоронню Додаткову угоду №3 між АТ «Запоріжгаз», ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» та ТОВ «Газ-Ресурс», відповідно до пункту 1 якої, сторони домовились викласти преамбулу Договору в наступній редакції «Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз», надалі: Орендодавець, з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Ресурс», надалі Орендар, з другої сторони, далі - Сторони, а окремо - Сторона, уклали це договір про наступне.»
Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди №3 до Договору №680/1/112 усі права та обов'язки первісного Орендаря ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» припиняють свою дію і переходять до нового Орендаря ТОВ «Газ-Ресурс» з моменту підписання акту приймання-передачі орендованого майна між Сторонами.
Відповідно до пункту 5 Додаткової угоди №3 до Договору №680/1/112 разом з майно: первісний Орендар надає новому Орендарю оригінали наступних документів примірник Договору оренди нежитлових приміщень №680/1/112 від 01.07.2013, додатком 1 на 4 арк.; акт приймання-передачі до договору оренди нежитлових приміщень №680/1/112 від 01.07.2013 на 1 арк.; додаткова угода №1 від 22.05.2019 до договору оренди нежитлових приміщень №680/1/112 на 1 арк. додаткова угода №2 від 18.07.2019 до договору оренди нежитлових приміщень №680/1/112 від 01.07.2013 на 1 арк.
Дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами, невід'ємною частиною Договору №680/1/112 від 01.07.2013 та складена в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожне із сторін (пункт 8 Додаткової угоди №3 до Договору №680/1/112).
Між АТ «Запоріжгаз», ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» та ТОВ «Газ-Ресурс» 24.04.2020 підписано акт приймання-передачі майна до договору оренди нежитлових приміщень №680/1/112 від 01.07.2013, без застережень та зауважень.
09.06.2022 укладено додаткову угоду №4 до договору №680/1/112, відповідно до пункту 1 якої сторони домовились внести зміни у пункт 9.1. Договору та викласти його в наступній редакції: « 9.1. Цей договір діє з 17.06.2022 до 16.05.2025.
Дана додаткова угода набирає чинності з 17.06.2022 і є невід'ємною частино Договору №680/1/112 та складена в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін (пункт 3 Додаткової угоди №4 до Договору №680/1/112).
На виконання Договору №680/1/112 від 01.07.2013 АТ «Запоріжгаз» на адресу ТОВ «Газ-Ресурс» протягом березня 2022 - листопада 2024 року направляв рахунки та акти наданих послуг. Відповідач ці рахунки не оплатив.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Змістом частини 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до вимог статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами частин 1, 2, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Водночас, частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Верховний Суд у постановах від 22.05.2019 у справі №914/1248/18, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17 виклав правовий висновок про те, що для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 вказано, що у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
Підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, які визначених процесуальним законодавством. Отже, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
У такий спосіб підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Колегією суддів апеляційного господарського суду враховано, що згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Спір у цій справі стосується наявності або відсутності у відповідача обов'язку сплачувати орендну плату за період з березня 2022 року по листопад 2024 року.
Колегія суддів зазначає, що вирішення цього спору потребує встановлення двох взаємопов'язаних обставин: по-перше, чи дійсно відповідач був об'єктивно позбавлений можливості користуватися орендованим майном; по-друге, чи є ці обставини такими, за які відповідач не відповідає.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 та наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, село Лугівка Токмацької міської територіальної громади Запорізької області, де розташовані орендовані об'єкти, є тимчасово окупованим з 26.02.2022. Зазначені нормативно-правові акти є публічними та загальновідомими, а тому не потребують окремого доказування в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, однак з особливостями, встановленими цим Законом. Статтею 13 цього Закону передбачено, що на тимчасово окупованій території не допускається діяльність, яка може завдати шкоди інтересам держави, її територіальній цілісності, незалежності та суверенітетові.
З 03.03.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» №2108-IX, яким Кримінальний кодекс України доповнено статтею 111-1 «Колабораційна діяльність». Відповідно до цієї статті ведення будь-якої господарської діяльності на тимчасово окупованій території, в тому числі з використанням об'єктів нерухомості, може бути кваліфіковано як кримінальне правопорушення, якщо така діяльність здійснюється в інтересах держави-агресора або з використанням умов окупації.
Отже, з 26.02.2022 відповідач об'єктивно не міг законно використовувати орендоване майно, яке є предметом договорів оренди нежитлових приміщень №680/1/112, №282/3/59 та, яке розташоване на тимчасово окупованій території. Будь-яке використання такого майна було б не лише фактично неможливим через відсутність доступу (територія перебуває під контролем збройних формувань російської федерації, що є загальновідомим фактом), але й юридично неможливим через пряму заборону, яка встановлена законами України.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів, які повинен був надати відповідач, про те, що він не використовує об'єкти оренди, оскільки відсутність такої можливості підтверджена іншими доказами:
- сертифікати Запорізької торгово-промислової палати №2300-23-3686 та №2300-23-3687 від 25.08.2023, якими засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості користування майном за адресою: Запорізька область, Пологівський (Токмацький) район, село Лугівка, вулиця Польова, будинок 1, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та тимчасовою окупацією Токмацької міської територіальної громади;
- наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ-Ресурс» №3-1/о від 28.02.2022 про тимчасове припинення експлуатації Токмацької газонаповнювальної станції з метою збереження життя та здоров'я людей;
- лист Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №62046/6/26-15-07-05-07 від 27.10.2022, яким підтверджено прийняття рішення на підставі повідомлення відповідача про втрату та неможливість вивезення первинних документів та комп'ютерного обладнання з тимчасово окупованої території; численні листи відповідача на адресу позивача, починаючи з червня 2022 року і до січня 2025 року, у яких відповідач систематично та недвозначно повідомляв про відсутність доступу до орендованого майна та неможливість його використання.
Отже, відповідач виконав свій процесуальний обов'язок щодо доказування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Посилання позивача на те, що майно не повернуто, не є доказом фактичного використання, оскільки об'єктивна неможливість повернення майна через його перебування на окупованій території є загальновідомою обставиною. Колегія суддів наголошує, що відповідач не має ані фактичної, ані юридичної можливості користуватися об'єктом оренди або повернути майно позивачу. Така неможливість є об'єктивною та не залежить від волі відповідача.
Щодо доводів апелянта про те, що сторони підписали додаткові угоди про продовження строку дії договорів оренди до 16.05.2025 вже після введення воєнного стану (09.06.2022), і відповідач, діючи з належною обачністю, повинен був передбачити неможливість використання майна, то колегія суддів вважає цей довід помилковим з огляду на таке.
Цивільне законодавство України не встановлює правила, згідно з яким підписання додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди у період воєнного стану автоматично позбавляє орендаря права на звільнення від орендної плати на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України. Такого правового наслідку закон не передбачає.
З листування між сторонами, зокрема, з листа відповідача №77/1/16 від 06.06.2022 вбачається, що відповідач, пропонуючи продовжити строк дії договорів, прямо повідомляв позивача про неможливість використання майна через окупацію та про свій намір відновити діяльність після деокупації. Отже, відповідач діяв добросовісно, інформуючи позивача про реальний стан справ. Позивач, підписуючи додаткові угоди, був обізнаний про відсутність у відповідача доступу до майна, однак все одно погодився на продовження договірних відносин. У такій ситуації посилання позивача на принцип належної обачності, який, на думку апелянта, мав застосовуватися виключно до відповідача, є необґрунтованим та суперечить принципу рівності сторін.
Продовження строку дії договорів оренди є окремим правочином, який не змінює та не скасовує дії частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України. Ця норма продовжує застосовуватися до відносин сторін незалежно від того, чи була укладена додаткова угода про продовження строку, чи договір діяв на умовах автоматичної пролонгації. Сам по собі факт продовження строку не створює для відповідача обов'язку сплачувати орендну плату за майно, яке він об'єктивно не може використовувати.
Апелянт посилається на те, що відсутнє окреме рішення Кабінету Міністрів України про встановлення економічних обмежень щодо ведення господарської діяльності на території села Лугівка Токмацької міської територіальної громади Запорізької області, а тому, на думку апелянта, рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на допущеннях. Колегія суддів відхиляє цей довід з огляду на таке.
Правові підстави для звільнення від орендної плати передбачені не статтею 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (яка регулює питання переміщення товарів та обмеження господарської діяльності), а частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України. Ця норма не вимагає наявності будь-якого окремого рішення Кабінету Міністрів України, оскільки для її застосування достатньо встановити факт об'єктивної неможливості використання майна через обставини, за які орендар не відповідає. Такою обставиною є, зокрема, тимчасова окупація території, де розташоване майно.
Колегія суддів звертає увагу на правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2025 року у справі №908/1162/23. У цій постанові Об'єднана палата дійшла висновку, що для застосування положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не вимагається окремого рішення Кабінету Міністрів України, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь (і, відповідно, інших населених пунктів) є загальновідомим фактом, що не потребує доказування. Об'єднана палата відступила від протилежного висновку, який містився в деяких інших постановах Верховного Суду, та підтвердила, що загальновідомий факт окупації є достатньою підставою для застосування обмежень, передбачених цим Законом. Хоча підставами для звільнення від орендної плати у цій справі є не стільки обмеження господарської діяльності, а фактична неможливість доступу до майна. Такий висновок підтверджує загальний підхід, що тимчасова окупація території є загальновідомим фактом, який не потребує підтвердження спеціальним рішенням Кабінету Міністрів України у кожному окремому випадку.
Щодо застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та судової практики.
Колегія суддів наголошує, що частина шоста статті 762 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, яка встановлює підставу для звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає. Ця норма не потребує доведення форс-мажорних обставин у розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки перелік обставин, зазначених у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України, є ширшим та включає, зокрема, випадки, спричинені безпосередньо вольовими діями орендодавця або третіх осіб. Такий висновок неодноразово підтверджувався Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 Велика Палата ВС зазначила, що підставою для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин. При цьому обставини, які зазначені у цій нормі, не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця.
Перебування населеного пункту, де розташований об'єкт оренди, в окупації, проведення активних бойових дій безумовно унеможливлює використання об'єкта оренди з метою, для досягнення якої він взятий в оренду. Саме по собі зберігання у приміщеннях об'єкта оренди майна відповідача у цьому випадку пов'язане з неможливістю його переміщення в інше місце з огляду на окупацію відповідної території та проведення активних бойових дій, що, відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, звільняє відповідача від обов'язку зі сплати орендної плати за відповідний період.
Фактичні обставини цих справ є подібними: орендоване майно розташоване на території, яка була тимчасово окупована внаслідок збройної агресії російської федерації; орендар не мав доступу до майна та не міг його використовувати; орендодавець вимагав сплати орендної плати за період окупації. У всіх цих справах Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.
У цій справі встановлено, що відповідач з незалежних від нього причин (тимчасова окупація території, відсутність доступу до майна, законодавча заборона на ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території) був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном протягом усього спірного періоду. За таких обставин відповідач на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України має право на звільнення від обов'язку сплачувати орендну плату за цей період.
Відповідач надав достатні та належні докази на підтвердження факту тимчасової окупації території, де розташоване майно, та відсутності доступу до цього майна. Ці докази не спростовані позивачем. Позивач, у свою чергу, не надав жодного доказу фактичного використання відповідачем орендованого майна у спірний період.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату за період з березня 2022 року до листопада 2024 року на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України. Відповідно, позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ-Ресурс» заборгованості у розмірі 2 908 239 гривень 85 копійок є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо заперечень відповідача про спірність підписання актів надання послуг за лютий - травень 2022 року за вказаними договорами, то апеляційним судом це питання не досліджується, оскільки у матеріалах справи наявні докази оплати відповідачем орендної плати за лютий 2022 року, а починаючи з 26.02.2022 відповідач об'єктивно не міг використовувати орендоване майно, яке є предметом договорів оренди нежитлових приміщень №680/1/112, №282/3/59, оскільки з цього часу територія на якій розміщене нерухоме майно позивача була окупована і відповідач фактично вже не міг ним користуватися.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 269, 275, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.12.2025 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 30.04.2026.
Головуючий суддя О.І. Кучеренко
судді Т.Ю. Демчина
А.О. Кошля