ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
29 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4558/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" - Панчев І.В.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" - Левицька Ю.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія"
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2026, прийняте суддею Літвіновим С.В., м. Одеса, повний текст складено 15.01.2026,
у справі №916/4558/25
за позовом: Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія"
про стягнення 582 495,95 грн
У листопаді 2025 р. Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 582495,95 грн, з яких: 452290,48 грн - основний борг, 60022,36 грн - пеня, 54760,35 грн - 7% штраф, 5813,72 грн - 3% річних та 9609,04 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором про надання послуг з перевалки вантажів №27КВ-П від 13.02.2024 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 14.11.2025 відкрито провадження у справі №916/4558/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2026 у справі №916/4558/25 (суддя Літвінов С.В.) задоволено позов; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" суму боргу у розмірі 582495,95 грн, з яких: 452290,48 грн основного боргу, 60022,36 грн пені, 54760,35 грн 7% штрафу, 5813,72 грн 3% річних, 9609,04 грн інфляційних втрат та 6989,95 грн витрат по сплаті судового збору.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" своїх зобов'язань за договором про надання послуг з перевалки вантажів №27КВ-П від 13.02.2024, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, штрафних санкцій (пені і штрафу) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2026 у справі №916/4558/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені і штрафу та ухвалити нове рішення в цій частині, яким зменшити розмір штрафних санкцій на 98% або до іншого розумного розміру на розсуд суду.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що судові спори між митницею та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" (справи №420/20288/24 та №420/37459/24) мали безпосередній вплив на можливість виконання останнім своїх зобов'язань перед позивачем з огляду на незадовільний фінансовий стан відповідача внаслідок незаконних дій митних органів, а також стверджує про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження понесення Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" збитків у зв'язку з простроченням апелянта і про те, що заявлені штрафні санкції мають характер каральної санкції, що безпідставно залишилось поза увагою місцевого господарського суду при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру пені та штрафу.
У відзиві на апеляційну скаргу №03-10/35-26 від 24.03.2026 (вх.№453/26/Д2 від 24.03.2026) Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2026 у справі №916/4558/25 - без змін, посилаючись на те, що судові спори між відповідачем та митним органом жодним чином не впливають на виконання відповідачем своїх зобов'язань, передбачених умовами договору про надання послуг з перевалки вантажів №27КВ-П від 13.02.2024, та не можуть слугувати підставою для звільнення апелянта від відповідальності за порушення відповідних зобов'язань.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 10.03.2026 у справі №916/4558/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 26.03.2026 призначено дану справу до розгляду на 29.04.2026 о 12:00.
У судовому засіданні 29.04.2026, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" підтримав апеляційну скаргу; представник Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" висловив заперечення проти її задоволення.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 залишено без розгляду додаткові письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" б/н від 29.04.2026 (вх.№453/26/Д4 від 29.04.2026).
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
13.02.2024 між Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" ("Підприємство") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" ("Клієнт") укладено договір про надання послуг з перевалки вантажів №27КВ-П (далі - договір №27КВ-П від 13.02.2024), за умовами пункту 1.1 якого Підприємство зобов'язується за завданням Клієнта здійснити перевалку (навантажувально-розвантажувальні роботи; далі - НРР) і зберігання експортних, імпортних і транзитних вантажів Клієнта в номенклатурі і обсягах, визначених у додатку №1 до договору, а також за заявкою Клієнта надає інші послуги, пов'язані з перевалкою і зберіганням вантажів, а Клієнт забезпечує завезення/вивезення вантажу до/з Підприємства і зобов'язується своєчасно оплатити Підприємству роботи (послуги).
Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору №27КВ-П від 13.02.2024 передбачені обов'язки Підприємства, зокрема, виконання НРР та інших робіт (послуг), які оплачує Клієнт за ставками, зазначеними у договорі, до переліку яких входять наведені нижче роботи (послуги):
-розкредитування залізничних документів на вагони, що прибули з вантажем. Розкредитування здійснюється за рахунок грошових коштів Клієнта (підпункт 2.1.1.1);
-приймання вантажів від перевізника, вивантаження вантажів з вагонів і інших видів транспорту, документальне оформлення їх прийому відповідно до правил перевезень вантажів, що діють на цьому виді транспорту. Датою приймання вантажу Підприємством вважається дата оформлення приймального акта (експорт, транзит з вибуття), генерального акта розвантаження судна (імпорт, транзит з прибуття) (підпункт 2.1.1.2);
-тарні і штучні вантажі приймаються підприємством за зовнішнім оглядом, за марками, з перевіркою наявності маркування на вантаж та відповідності його товаросупровідним документам, а також кількості місць і маси (обсягу), заявлених відправником у транспортних (перевізних) документах (підпункт 2.1.1.2.1);
-вантажі, що прибули на Підприємство із зазначенням у транспортному (перевізному) документі "навалом", приймаються без переважування, за масою, зазначеною відправником у транспортному (перевізному) документі. За заявкою Клієнта і за його рахунок Підприємство має право визначити масу вантажу за осадкою судна або шляхом зважування на вагах. Остаточна кількість прийнятого Підприємством імпортного навалювального вантажу визначається після його зважування на вагах (вагонних, автомобільних) при здаванні цього вантажу перевізнику (підпункт 2.1.1.2.2);
-вантажі, які прибули в пошкодженій тарі, зі слідами розкрадання або явною невідповідністю фактичної ваги вазі, зазначеній в транспортних (перевізних) документах, Підприємство приймає від перевізника із суцільним зважуванням або перерахуванням вмісту вантажних місць за участю представників перевізника, Підприємства і Клієнта. Результати перерахунку (зважування) Підприємство оформляє відповідним актом (підпункт 2.1.1.2.3);
-завантаження вантажу на судно, рухомий склад залізниці або автотранспорт силами і засобами Підприємства згідно з дорученням (експорт, транзит з вибуття) або нарядами (рознарядками) (імпорт, транзит з прибуття) Клієнта. Здача вантажу перевізнику. Завантаження суден здійснюється Підприємством до безпечної осадки з урахуванням поточного рівня води в р. Дунай, вказівок капітана морського порту Ізмаїл (підпункт 2.1.1.3);
-визначення комерційної придатності поданих під навантаження піввагонів. По заявці Клієнта згідно з його інструкціями та за його рахунок при наявності можливості здійснення допоміжних робіт, пов'язаних з підготовкою піввагонів згідно з тарифами, що діють на Підприємстві (підпункт 2.1.1.3.1);
-тарні і штучні вантажі Підприємство здає перевізнику за маркуванням, кількістю місць і вагою (обсягом), за якими вантаж був прийнятий Підприємством від перевізника. Вантажі, сформовані в транспортні пакети, Підприємство здає перевізнику шляхом перерахунку пакетів без перевірки кількості місць у пакетах та їх маси. За заявкою та за рахунок Клієнта приймання та здача тарно-штучних, пакетних вантажів може здійснюватися з перевіркою ваги (підпункт 2.1.1.3.2);
-навалювальні вантажі Підприємство здає перевізнику за масою, заявленою в транспортних (перевізних) документах, або з перевіркою маси цих вантажів згідно з правилами, встановленими на відповідних видах транспорту, з оформленням здавального акта. Здача навалювального вантажу залізниці або автоперевізнику здійснюється зі 100% зважуванням вантажу на вагонних або автомобільних вагах за заявкою Клієнта з гарантією оплати (зокрема, всіх можливих додаткових робіт) за участю представників Підприємства, прийомоздавальника станції Ізмаїл, Клієнта або сюрвейєра, найманого ним за свій рахунок, з подальшим оформленням комплекту залізничних документів на підставі наряду (рознарядки) і квитанції про результати зважування вантажу з візуванням накладних представником Підприємства (підпункт 2.1.1.3.3);
-надання Клієнту або його експедитору оперативної інформації про рух вантажу на складах Підприємства (підпункт 2.1.1.4);
-оформлення вантажних перевізних документів згідно з інструкціями Клієнта. Проведення звірки виставлених рахунків та їх оплати не рідше 1 разу на рік з оформленням актів звірок розрахунків (підпункт 2.1.1.5).
У підпункті 2.1.2 договору №27КВ-П від 13.02.2024 узгоджено, що до обов'язків Підприємства віднесено зберігання вантажів на складських площах Підприємства за умови можливості. Натурне звіряння кількості вантажів з даними обліку вантажів здійснюється Підприємством станом на перший робочий день жовтня або на прохання Клієнта (за його рахунок), з урахуванням норм природної втрати, які застосовуються у разі фактичної недостачі вантажу.
Відповідно до пункту 2.1.3 договору №27КВ-П від 13.02.2024 надання Клієнту інших послуг, пов'язаних з НРР і зберіганням вантажів, здійснюється Підприємством за окремими заявками і сплачується Клієнтом за тарифами, що діють на Підприємстві.
Згідно з підпунктом 2.3.1 договору №27КВ-П від 13.02.2024 до обов'язків Клієнта при завезенні експортних і транзитних вантажів належить, зокрема:
-забезпечувати ритмічне завезення вантажів до Підприємства відповідно до узгодженого місячного плану завезення вантажів, в справних вагонах, очищених від раніше перевезених вантажів, з комплектом залізничних документів, включаючи сертифікат якості. Зазначати у залізничній накладній повне найменування вантажу, у графі "Одержувач" (гр. 4): ДП "ІЗМ МТП" для ... (найменування вантажовласника або експедитора), ЄДРПОУ 01125815, вул. Портова, 7, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600; код одержувача (гр.5).... В іншому випадку вантаж Підприємством не приймається з віднесенням витрат за затримку вагонів (суден) на Клієнта (підпункт 2.3.1.1);
-подавати письмові заявки на завезення вантажу для розгляду Підприємством із зазначенням найменування та кількості вантажу, вантажовідправника, залізничної станції та дороги відправлення, країни призначення, реквізитів, а також, у разі потреби, технічних характеристик вантажу. При поданні заявки на завезення вантажу до Підприємства Клієнт надає попередній графік подачі суден або гарантію вивезення вантажу з Підприємства, не допускаючи перевищення норм одноразового зберігання і накопичення вантажу на складах Підприємства. Клієнт зобов'язується організувати подачу суден в узгоджені з Підприємством терміни (підпункт 2.3.1.3);
-надавати Підприємству належним чином оформлені доручення на відвантаження вантажів, засвідчені митним органом, не пізніше ніж за 24 години до прибуття судна під завантаження. Доручення, видані без реквізитів, до виконання Підприємством не приймаються з віднесенням відповідальності за простій судна і вагонів з цієї причини на Клієнта. При відвантаженні вантажів за прямим варіантом організувати їх ритмічне завезення до Підприємства у кількості, що забезпечить виконання Підприємством валової норми завантаження судна (підпункт 2.3.1.6).
В силу підпункту 2.3.2 договору №27КВ-П від 13.02.2024 при завезенні імпортних і транзитних вантажів до обов'язків Клієнта входить, зокрема:
-забезпечувати пред'явлення до завезення вантажів на Підприємство водним транспортом відповідно до підтвердженої заявки Клієнта з комплектом перевізних документів (коносамент, маніфест), в яких вказані найменування, вага, марка, характеристики вантажу згідно зі сертифікатами якості, кількості, специфікаціями, що додаються, та інших документів, що стосуються виконання вимог Державної екологічної інспекції України. Забезпечити пред'явлення до перевезення вантажів, що відповідають вимогам правил перевезень вантажів на залізничному, морському, річковому та автомобільному транспорті. Забезпечувати підготовку вантажів, що направляються в порт для транспортування з урахуванням забезпечення: чітко видимого маркування; збереження вантажу протягом перевезення та безпеки транспортного засобу; необхідної міцності упаковки (тари) для вантажів, що потребують упаковки (тари), наявність спавних місць стропування. У разі прибуття вантажів в мерзлому та/або злежаному стані, що підтверджується актом, підписаним представниками Клієнта і Підприємства, Клієнт зобов'язується відшкодувати Підприємству всі додаткові витрати, пов'язані з підривом і розпушенням вантажу всіма можливими способами, а також відшкодовує Підприємству всі можливі витрати, пов'язані з цією операцією (підпункт 2.3.2.1);
-надавати Підприємству належним чином оформлені наряди (рознарядки) на відвантаження вантажів, засвідчені митним органом. При відвантаженні навалювального вантажу в наряді (рознарядці) вказується, що допускається недовантаження вагону до максимальної вантажопідйомності не більше 3 т. Наряди (рознарядки), що не забезпечують можливість підготовки вантажів до відправлення і складання перевізних документів, видані без реквізитів, до виконання Підприємством не приймаються з віднесенням відповідальності за затримку суден і вагонів (автотранспорту) з цієї причини на Клієнта (підпункт 2.3.2.2);
-не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту фактичного надання послуг забезпечити підписання, скріплення печаткою та повернення Підприємству одного підписаного примірника акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Якщо у встановлений термін Підприємство не отримає підписаний Клієнтом акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або мотивовану відмову, роботи (послуги) вважаються такими, що прийняті з додержанням усіх умов договору (підпункт 2.3.11.)
Положеннями пункту 3.1 договору №27КВ-П від 13.02.2024 визначено, що на підставі статті 524 Цивільного кодексу України сторони домовились, що нарахування платежів за надані послуги з НРР та зберігання вантажів Підприємство здійснює по ставкам Підприємства в доларах США, вказаних у додатку до договору. Нарахування платежів за додаткові роботи (послуги), виконані Підприємством за заявкою Клієнта відповідно до пункту 2.1.3, здійснюється за тарифами, що діють на Підприємстві. Ставки в договорі наведені без урахування ПДВ, який нараховується згідно з чинним законодавством України.
За умовами пункту 3.2 договору №27КВ-П від 13.02.2024 відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України сторони погодились встановити наступний порядок визначення суми грошового зобов'язання, що підлягає сплаті Клієнтом Підприємству. За умови якщо вантажовласник, від імені якого виступає Клієнт, є резидентом України оплата робіт (послуг) Підприємства здійснюється Клієнтом у встановлені в договорі строки в національній валюті України за курсом Національного банку України (НБУ) на дату надання послуг. У разі якщо вантажовласник, від імені якого виступає Клієнт, є нерезидентом України, оплата послуг Підприємству здійснюється Клієнтом у доларах США або євро. Сума, що нараховується у доларах США і підлягає сплаті в євро, розраховується із застосуванням офіційного курсу НБУ наступним чином: сума рахунку в доларах США перераховується у національну валюту - гривню, сума у національній валюті перераховується в євро. Для розрахунків застосовується курс, що діє на 00:00 годин дати надання послуг. У разі передоплати застосовується курс, який діяв на дату зарахування валюти на поточний рахунок Підприємства. Датою надання послуг вважається: дата оформлення вантажних (перевізних) документів - коносамента (штурманської розписки), річкової накладної або здавального акта (експорт, транзит з вибуття); дата оформлення залізничної (товарно-транспортної) накладної або відвісу (імпорт, транзит з прибуття). Оплата робіт (послуг) Підприємства здійснюється Клієнтом у встановлені у цьому договорі строки з обов'язковим підписанням обома сторонами оформлених Підприємством актів приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Клієнт здійснює оплату Підприємству за НРР та інші роботи, послуги у наступному порядку: попередня оплата за НРР та подачу/прибирання вагонів у розмірі 100% від запланованого обсягу вантажу (суднової партії) за ставками, вказаними у договорі; оплата за користування вагонами, зберігання вантажу на коліях загального користування в очікуванні вивантаження згідно з рахунками Підприємства шляхом здійснення банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок Підприємства протягом 2 (двох) робочих днів з дати виставлення рахунку, але у будь-якому разі до початку здійснення вантажних операцій. Остаточне звіряння наданих послуг і остаточний розрахунок здійснюється Клієнтом згідно з рахунками Підприємства, з додаванням підтверджуючих документів (актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46, накопичувальних карток форми ФДУ-92 та інших), які попередньо направляються по електронній пошті на адресу Клієнта та в подальшому вручаються представнику Клієнта під підпис у журналі реєстрації рахунків або направляються поштою на адресу Клієнта. При цьому представник Клієнта повинен бути належним чином уповноважений для одержання від Підприємства документів для Клієнта. Остаточні рахунки формуються Підприємством в робочі дні із застосуванням курсу НБУ, що діяв на 00:00 годин дати надання послуг. Клієнт, незалежно від отримання рахунку на оплату послуг Підприємства засобами електронної пошти, зобов'язаний вжити заходи для отримання рахунків не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати фактичного надання послуг (а у випадку рахунків на попередню оплату - не пізніше ніж протягом 2 (двох) робочих днів від дати виставлення рахунку). Невжиття Клієнтом заходів щодо отримання рахунків не звільняє його від обов'язку здійснити їх оплату, не дає підстав для відстрочення оплати, не дозволяє посилатись на неотримання рахунку, як на причину несплати (або несвоєчасної оплати) послуг Підприємства. Оплата здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів Клієнта на поточний банківський рахунок Підприємства протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати виставлення рахунку. До здійснення платежів за рахунками Підприємства, а саме: зарахування грошових коштів на банківський рахунок Підприємства, до яких відносяться плата за НРР, плата за завдану шкоду, плата за надані послуги і тому подібне Підприємство залишає за собою право не приймати наступне судно Клієнта до обробки з віднесенням відповідальності за простій судна на Клієнта (пункт 3.3 договору №27КВ-П від 13.02.2024).
Пунктом 3.5 договору №27КВ-П від 13.02.2024 передбачено, що Клієнт самостійно без участі Підприємства здійснює 100% передоплату за провізні платежі ПАТ "Укрзалізниця" та відшкодовує Підприємству плату за подачу/прибирання, користування вагонами згідно з рахунками Підприємства з додаванням копій відомостей залізниці. За результатами кожного місяця Підприємство має право направити Клієнту рахунок на відшкодування Підприємству суми за подачу/прибирання вагонів, в яких протягом цього місяця надходив невідвантажений вантаж. У разі невивезення вантажу Клієнтом понад місяць, Клієнт щомісячно до 10-го числа кожного місяця, що йде за звітним, на підставі рахунків Підприємства оплачує вартість зберігання вантажів на складах Підприємства. У разі утворення надлишків навалювальних вантажів Клієнт сплачує Підприємству вартість їх зберігання за тарифами, наведеними у додатку 1.
Згідно з пунктом 4.1.1 договору №27КВ-П від 13.02.2024 сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором на умовах, викладених у договорі, і відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до підпункту 4.3.4 договору №27КВ-П від 13.02.2024 за порушення Клієнтом більш ніж на 15 (п'ятнадцять) робочих днів строків оплати, вказаних у договорі, Підприємство має право стягнути з Клієнта пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів Підприємство має право стягнути з Клієнта додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості. Оплата пені і штрафу не звільняє Клієнта від обов'язку сплатити суму заборгованості. У цьому випадку розрахунок штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення, починаючи з першого дня після спливу 5-денного строку на оплату.
В силу пункту 7.1 договору №27КВ-П від 13.02.2024 договір набирає чинності з дати підписання і діє по 31.12.2024 включно, а в частині розрахунків за роботи і послуги, що були надані по договору - до повного виконання обома сторонами своїх зобов'язань. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.
У пункті 1 додатку №1 до договору №27КВ-П від 13.02.2024 сторони узгодили наступну номенклатуру і обсяг вантажів Клієнта на 2024 рік: вантаж, вид перевезення - мінерально-будівельні вантажі (МБМ) навалом (імпорт); місячний обсяг (тис.т/місяць) +/-10% - 9,0; валова норма завантаження судна (т на добу) - 1500.
Положеннями пункту 2 додатку №1 до договору №27КВ-П від 13.02.2024 визначені умови оплати НРР та інших робіт (послуг), що виконуються Підприємством, при перевалці вантажів Клієнта, а пункту 3 - вартість зберігання вантажів.
За умовами пункту 3 додатку №1 до договору №27КВ-П від 13.02.2024 Клієнт у встановлені договором терміни оплачує Підприємству зберігання вантажів на відкритих та критих складах Підприємства за такими ставками (дол.США/т/доба):
-зберігання навалювальних вантажів (крім зернових та харчових вантажів) на відкритому складі складає: 4 доби від дати прийому вантажу - безоплатне зберігання; з 5 по 60 - 0,033; з 61 по 180 - 0,045; з 181 - 0,38 (підпункт 3.1);
-плата за зберігання надлишків навалювальних вантажів (крім зернових та харчових вантажів) стягується з першої доби від дати складання акту за такими ставками: з 1 по 60 добу - 0,033; з 61 по 180 добу - 0,045; з 181 доби - 0,38 (підпункт 3.2).
24.06.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №27КВ-П від 13.02.2024, якою пункт 2.3 додатку №1 до вказаного договору викладено у наступній редакції: "Зважування вагонів здійснюється за письмовою заявкою Клієнта при підтвердженні можливості зважування Одеською залізницею і оплачується за договірним тарифом у розмірі: 0,5 дол. США/т за одну операцію зважування за умови одночасного зважування 2 вагонів; 1,0 дол. США/т за одну операцію зважування за умови одночасного зважування 1 вагону. Плата нараховується за 1 т вантажу згідно з документами, оформленими за результатами зважування. Користування вагонами Клієнт компенсує Підприємству за фактичними витратами згідно з рахунком та відомостями залізниці. Тариф включає зважування, присутність тальмана Підприємства при зважуванні, маневрові роботи. Зважування автомашин на вагах Підприємства (брутто + тара): 200 грн/автомашина".
Додатковою угодою №2 від 09.12.2024 до договору №27КВ-П від 13.02.2024 внесено зміни до окремих пунктів вказаного договору (3.3, 3.5, 7.1, 7.4, 7.12), пролонговано останній до 31.12.2025 включно та викладено додаток №1 до цього договору у новій редакції.
Зокрема, згідно з підпунктами 3.1, 3.2 додатку №1 до договору №27КВ-П від 13.02.2024 (у редакції додаткової угоди №2 від 09.12.2024) Клієнт у встановлені договором терміни оплачує Підприємству зберігання вантажів на відкритих та критих складах Підприємства за такими ставками (дол.США/т/доба):
-зберігання навалювальних вантажів (крім зернових, харчових вантажів, залізорудних котунів та концентрату) на відкритому складі складає: 4 доби від дати прийому вантажу - безоплатне зберігання; з 5 по 60 - 0,033; з 61 по 180 - 0,045, з 181 - 0,38. Плата за зберігання надлишків навалювальних вантажів стягується з першої доби від дати складання акта за такими ставками: з 1 по 60 - 0,033; з 61 по 180 - 0,045; з 181 - 0,38;
-зберігання тарно-штучних, пакетних вантажів: 4 доби від дати прийому вантажу - безоплатне зберігання; з 5 по 120 - 0,07; з 121 - 0,15 (на відкритому складі); з 5 по 45 - 0,11; з 46 по 60 - 0,3; з 61 - 1,0 (у критому складі).
07.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" звернулося до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" щодо завезення вантажу водним транспортом з наданням коносаменту №1 від 03.06.2024 (BILL OF LADING) та маніфесту №2024/01 від 03.06.2024 (CARGO MANIFEST), про що свідчить телефонограма №262.
Відповідно до телефонограми №262 від 07.06.2024 та наданих документів на вантаж позивач погодив прибуття та обробку вантажу під найменуванням "кальцит" водним транспортом т/х "JAGUAR" у кількості 2700 т.
Відповідач надав позивачеві засвідчену митним органом рознарядку №030 від 07.06.2024 про розвантаження вантажу під найменуванням "MARMARA CALCITE 20-50 КАЛЬЦИТ" у кількості 2700 т.
Вищенаведений вантаж був взятий позивачем в обробку під навантажувально-розвантажувальні роботи з подальшим розвантаженням та прийняттям на відкритий склад ВПК "ДВР" Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт", що підтверджується генеральним актом №63 від 07.06.2024, згідно з відомостями якого прихід та вивантаження вантажу "Кальцит" у кількості 2700 т розпочалося 07.06.2024 та завершилося 09.06.2024 насипом зі зберіганням у порту.
На виконання договору №27КВ-П від 13.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" з погодженням митного органу надало Державному підприємству "Ізмаїльський морський торговельний порт" рознарядки на вивезення з території позивача вантажу "Кальцит" у загальній кількості 2539 т, а саме: №5 від 24.06.2024 на 250 т; №6 від 02.07.2024 на 350 т; №10 від 01.08.2024 на 250 т; №11 від 08.08.2024 на 15 т; №50 від 30.09.2024 на 124 т; №51 від 17.10.2024 на 25 т; №75 від 01.11.2024 на 250 т; №76 від 15.11.2024 на 220 т; №77 від 18.11.2024 на 50 т; №78 від 18.11.2024 на 150 т; №79 від 19.11.2024 на 30 т; №80 від 02.12.2024 на 300 т; №81 від 06.12.2024 на 125 т; №91 від 20.12.2024 на 300 т; №1 від 20.01.2025 на 100 т.
Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" обробило та перевантажило на транспортні засоби відповідача (з врахуванням місткості таких транспортних засобів) вантаж у загальній кількості 2537,980 т. Залишок вантажу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" на території складу порту склав 162,020 т (2700 т - 2537,98 т = 162,020 т).
На підставі договору №27КВ-П від 13.02.2024 позивач виставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" рахунки на оплату за надані послуги зі зберігання та інші послуги, а також оформив акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 911053,07 грн, зокрема: рахунок №349/11 від 27.01.2025 на суму 72155,80 грн (акт №349/11 від 23.01.2025); рахунок №373/11 від 28.01.2025 на суму 960 грн (акт №373/11 від 23.01.2025); рахунок №564/11 від 31.01.2025 на суму 95790,80 грн (акт №564/11 від 31.01.2025); рахунок №972/11 від 28.02.2025 на суму 85878,68 грн (акт №972/11 від 28.02.2025); рахунок №1593/11 від 31.03.2025 на суму 94999,50 грн (акт №1593/11 від 31.03.2025); рахунок №2012/11 від 30.04.2025 на суму 92125,50 грн (акт №2012/11 від 30.04.2025); рахунок №2389/11 від 31.05.2025 на суму 95113,56 грн (акт №2389/11 від 31.05.2025); рахунок №2639/11 від 30.06.2025 на суму 92294,39 грн (акт №2639/11 від 30.06.2025); рахунок №2955/11 від 31.07.2025 на суму 95657,96 грн (акт №2955/11 від 31.07.2025); рахунок №3292/11 від 31.08.2025 на суму 94499,06 грн (акт №3292/11 від 31.08.2025); рахунок №3676/11 від 30.09.2025 на суму 91577,82 грн (акт №3676/11 від 30.09.2025).
В якості оплати виставлених рахунків відповідач перераховував на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" грошові кошти у загальній сумі 458762,59 грн, про що свідчать платіжні доручення №2265 від 22.01.2025 на суму 128762,59 грн, №2404 від 29.04.2025 на суму 50000 грн, №2482 від 04.06.2025 на суму 100000 грн, №2545 від 02.07.2025 на суму 100000 грн, №2590 від 24.07.2025 на суму 20000 грн, №2769 від 16.10.2025 на суму 60000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що проведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" оплати позивач зараховував почергово за першою датою виставленого рахунку з подальшим закриттям рахунків відповідно до надходження коштів. Зокрема, зарахування відбулося у наступному порядку: за платіжним дорученням №2265 від 22.01.2025 на суму 128762,59 грн закрито рахунок №349/11 від 27.01.2025 на суму 72155,80 грн, рахунок №373/11 від 28.01.2025 на суму 960 грн та частково рахунок №564/11 від 31.01.2025 на суму 95790,80 грн (за яким 40144,01 грн залишок до сплати); за платіжним дорученням №2404 від 29.04.2025 на суму 50000 грн закрито залишок у розмірі 40144,01 грн за рахунком №564/11 від 31.01.2025 та частково закрито рахунок №972/11 від 28.02.2025 на суму 85878,68 грн (за яким 76022,69 грн залишок до сплати); за платіжним дорученням №2482 від 04.06.2025 на суму 100000 грн закрито залишок 76022,69 грн за рахунком №972/11 від 28.02.2025 та частково закрито рахунок №1593/11 від 31.03.2025 на суму 94999,50 грн (за яким 71022,19 грн залишок до сплати); за платіжним дорученням №2545 від 02.07.2025 на суму 100000 грн закрито залишок 71022,19 грн за рахунком №1593/11 від 31.03.2025 та частково закрито рахунок №2012/11 від 30.04.2025 на суму 92125,50 грн (за яким залишок до сплати 63147,69 грн); за платіжним дорученням №2590 від 24.07.2025 на суму 20000 грн закрито частину залишку за рахунком №2012/11 від 30.04.2025 (за яким залишок до сплати 43147,69 грн); за платіжним дорученням №2769 від 16.10.2025 на суму 60000 грн закрито залишок 43147,69 грн за рахунком №2012/11 від 30.04.2025 та частково закрито рахунок №2389/11 від 31.05.2025 на суму 95113,56 грн (за яким залишок до сплати 78261,25 грн). Інші рахунки залишені без оплати, а саме: рахунок №2639/11 від 30.06.2025 на суму 92294,39 грн; рахунок №2955/11 від 31.07.2025 на суму 95657,96 грн; рахунок №3292/11 від 31.08.2025 на суму 94499,06 грн та рахунок №3676/11 від 30.09.2025 на суму 91577,82 грн.
Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" з метою виконання договірних зобов'язань зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" направляло на адресу останнього вимоги щодо оплати послуг за зберігання вантажу, а саме: №16/ГВР/07/204-25 від 31.03.2025 на суму 132403,86 грн; №16/ГВР/07/309-25 від 28.05.2025 на суму 105360,96 грн; №16/ГВР/07/373-25 від 30.06.2025 на суму 199851,75 грн; №16/ГВР/07/484-25 від 26.08.2025 на суму 102360,80 грн; №16/07/1584-25 від 19.09.2025 на суму 98176,52 грн; №16/07/503-25 від 07.10.2025 на суму 96906,84 грн, на підтвердження чого до суду першої інстанції подано роздруківки електронних направлень та рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" надало позивачеві відповіді на вимогу №16/ГВР/07/204-25 від 31.03.2025 та на вимогу №16/ГВР/07/309-25 від 28.05.2025, якими підтвердило свої зобов'язання щодо вивезення залишку вантажу, завезеного за генеральним актом №63 від 07.06.2024, та сплати боргу після урегулювання питання щодо митної вартості товару та розмитнення залишку вантажу.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" заборгованості у загальній сумі 582495,95 грн, з яких: 452290,48 грн - основний борг, 60022,36 грн - пеня, 54760,35 грн - 7% штраф, 5813,72 грн - 3% річних та 9609,04 грн - інфляційні втрати, нараховані у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості наданих позивачем послуг за договором №27КВ-П від 13.02.2024.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" своїх зобов'язань за договором №27КВ-П від 13.02.2024 в частині повної та своєчасної оплати вартості послуг, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, штрафних санкцій (пені і штрафу) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія", звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2026 у справі №916/4558/25 виключно в частині задоволення позовних вимог про стягнення 60022,36 грн пені та 54760,35 грн 7% штрафу, посилаючись на наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 98% або до іншого розумного розміру на розсуд суду.
За умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу, зазначає наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Отже, договір №27КВ-П від 13.02.2024 став підставою виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, Цивільним кодексом України, статтею 901 якого (що міститься в главі 63 "Послуги. Загальні положення" розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право") передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
В силу частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання, тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
В силу узгоджених сторонами умов договору №27КВ-П від 13.02.2024 позивач зобов'язався за завданням відповідача здійснити перевалку (навантажувально-розвантажувальні роботи) і зберігання експортних, імпортних і транзитних вантажів відповідача в номенклатурі і обсягах, визначених у додатку №1 до цього договору, а також за заявкою відповідача надати інші послуги, пов'язані з перевалкою і зберіганням вантажів, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався забезпечити завезення/вивезення вантажу до/з позивача та своєчасно оплатити позивачу роботи (послуги), між тим, як визначалось вище, вартість наданих Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" послуг не була сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим основна заборгованість останнього за даним договором склала 452290,48 грн (розраховано наступним чином: 911053,07 грн вартості послуг за первинними документами - 458762,59 грн сплачених за рахунками = 452290,48 грн).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов'язання.
Колегією суддів враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
У підпункті 4.3.4 договору №27КВ-П від 13.02.2024 сторонами узгоджено, що за порушення Клієнтом більш ніж на 15 (п'ятнадцять) робочих днів строків оплати, вказаних у договорі, Підприємство має право стягнути з Клієнта пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів Підприємство має право стягнути з Клієнта додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості. Оплата пені і штрафу не звільняє Клієнта від обов'язку сплатити суму заборгованості. У цьому випадку розрахунок штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення, починаючи з першого дня після спливу 5-денного строку на оплату.
Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій за кожним окремим рахунком, складеним на виконання договору №27КВ-П від 13.02.2024, з урахуванням черговості проведених відповідачем часткових оплат, зазначає, що Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" у зв'язку з несвоєчасним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" прийнятих на себе зобов'язань за вказаним правомірно нараховано пеню у загальній сумі 60022,36 грн (зокрема, 765,49 грн за рахунком №564/11 від 31.01.2025 за період 11.02.2025-06.03.2025; 1807,03 грн за рахунком №564/11 від 31.01.2025 за період 07.03.2025-28.04.2025; 3573,96 грн за рахунком №972/11 від 28.02.2025 за період 11.03.2025-28.04.2025; 2324,42 грн за рахунком №972/11 від 28.02.2025 за період 29.04.2025-03.06.2025; 4356,96 грн за рахунком №1593/11 від 31.03.2025 за період 11.04.2025-03.06.2025; 1688,97 грн за рахунком №1593/11 від 31.03.2025 за період 04.06.2025-01.07.2025; 4068,67 грн за рахунком №2012/11 від 30.04.2025 за період 11.05.2025-01.07.2025; 1179,91 грн за рахунком №2012/11 від 30.04.2025 за період 02.07.2025-23.07.2025; 3078,26 грн за рахунком №2012/11 від 30.04.2025 за період 24.07.2025-15.10.2025; 10259,24 грн за рахунком №2389/11 від 31.05.2025 за період 11.06.2025-15.10.2025; 1861,12 грн за рахунком №2389/11 від 31.05.2025 за період 16.10.2025-12.11.2025; 9798,38 грн за рахунком №2639/11 від 30.06.2025 за період 11.07.2025-12.11.2025; 7636,91 грн за рахунком №2955/11 від 31.07.2025 за період 11.08.2025-12.11.2025; 5056,35 грн за рахунком №3292/11 від 31.08.2025 за період 11.09.2025-12.11.2025; 2566,69 грн за рахунком №3676/11 від 30.09.2025 за період 11.10.2025-12.11.2025) та 7% штрафу у загальній сумі 54760,35 грн (2810,08 грн за рахунком №564/11 від 31.01.2025; 6011,51 грн за рахунком №972/11 від 28.02.2025; 6649,97 грн за рахунком №1593/11 від 31.03.2025; 6448,79 грн за рахунком №2012/11 від 30.04.2025; 6657,95 грн за рахунком №2389/11 від 31.05.2025; 6460,61 грн за рахунком №2639/11 від 30.06.2025; 6696,06 грн за рахунком №2955/11 від 31.07.2025; 6614,93 грн за рахунком №3292/11 від 31.08.2025; 6410,45 грн за рахунком №3676/11 від 30.09.2025).
Жодних доводів щодо неправильності проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій апелянтом не наведено і обґрунтованість відповідних нарахувань ним не заперечується, натомість останній вказує про наявність правових підстав для зменшення пені і штрафу на 98% або до іншого розумного розміру на розсуд суду.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття "значно" є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Колегія суддів вбачає, що відповідач в якості підстав для зменшення розміру штрафних санкцій посилається на тривалість розгляду судових спорів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" та митницею, що вирішувались у судовому порядку у справах №420/20288/24 та №420/37459/24, і які, за твердженням апелянта, мали безпосередній вплив на виконання останнім своїх зобов'язань перед Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт", а також на фінансовий стан скаржника, між тим відповідно до висновків Господарського суду Одеської області, які наведені в оскаржуваному рішенні і з якими погоджується суд апеляційної інстанції, зазначені обставини самі по собі не свідчать про об'єктивну необхідність зменшення заявлених до стягнення сум пені і штрафу.
Так, частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як позивач, так і відповідач є суб'єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
Водночас, укладаючи договір, сторони погодили усі його істотні умови, у тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки проведення розрахунків.
При цьому відповідачем не доведено, що розгляд спорів між ним та митним органом, які вирішувались у судовому порядку у справах №420/20288/24 та №420/37459/24 і які стосувалися лише визначення митної вартості вантажу, призвели до унеможливлення виконання взятих на себе зобов'язань за договором №27КВ-П від 13.02.2024. Крім того, у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано належних і допустимих у розумінні процесуального закону доказів на підтвердження погіршення його фінансового становища.
Сам по собі факт участі відповідача у суміжних судових спорах не звільняє його від обов'язку належного виконання грошового зобов'язання та не є безумовною підставою для зменшення розміру неустойки. Відповідач не довів існування об'єктивного, прямого та невідворотного причинно-наслідкового зв'язку між обставинами, на які він посилається, та неможливістю виконання договірних зобов'язань у встановлені строки, що виключає можливість визнання таких обставин винятковими у розумінні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.
Окремо слід зазначити, що відповідач, будучи професійним учасником господарських правовідносин, діяв на власний ризик, усвідомлюючи як умови договору, так і наслідки їх порушення. Відсутність належних доказів вжиття ним усіх залежних заходів для своєчасного виконання зобов'язання виключає підстави для пом'якшення відповідальності.
Участь у митних спорах, так само як і можливі затримки у митному оформленні чи визначенні митної вартості товарів, є передбачуваними та типовими ризиками підприємницької діяльності у сфері зовнішньоекономічних операцій. Приймаючи рішення про укладення договору, відповідач мав усвідомлювати наявність таких ризиків та враховувати їх при плануванні своєї господарської діяльності і виконанні договірних зобов'язань.
Більше того, відповідачем не доведено, що зазначені митні спори призвели до блокування його рахунків, арешту коштів чи інших юридичних або фактичних обмежень, які унеможливлювали проведення розрахунків із позивачем. За відсутності таких доказів твердження про вплив спорів з митним органом на виконання грошового зобов'язання є припущеннями та не можуть бути покладені в основу зменшення розміру відповідальності.
Грошове зобов'язання за своєю правовою природою є таким, що підлягає виконанню незалежно від результатів інших господарських операцій боржника, його взаємовідносин із третіми особами чи ефективності його комерційної діяльності. Невиконання або неналежне виконання контрагентами відповідача своїх обов'язків, як і наявність спорів із державними органами, не може покладатися на кредитора та не є безумовною підставою для пом'якшення відповідальності боржника за порушення договірних зобов'язань.
Посилання відповідача на зовнішні обставини, які нібито вплинули на його фінансовий стан, не можуть бути прийняті судом як належне обґрунтування винятковості випадку, оскільки такі обставини мають загальний економічний характер і є типовими ризиками підприємницької діяльності. Перекладення таких ризиків на кредитора суперечило б принципам справедливості та рівності сторін у зобов'язанні, а також фактично означало б покладення негативних наслідків господарської діяльності боржника на іншу сторону договору.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що запровадження в Україні правового режиму воєнного стану саме по собі не звільняє суб'єктів господарювання від обов'язку належного виконання грошових зобов'язань та не є безумовною підставою для зменшення розміру неустойки. Воєнний стан має загальний характер і однаковою мірою впливає на всіх учасників господарських правовідносин, а тому не може розцінюватися як виняткова обставина саме для відповідача без доведення конкретного та безпосереднього впливу на можливість виконання ним спірного зобов'язання.
Щодо твердження апелянта про те, що позивачем не надано доказів заподіяння йому збитків зі сторони відповідача, і про те, що заявлені штрафні санкції мають характер каральної санкції, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає у тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Отже, з урахуванням конкретних обставин даної справи, нарахування пені та штрафу, розмір яких сторонами спору було погоджено у договорі, має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника, у зв'язку з чим доводи апелянта про протилежне є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи економічну ситуацію у країні, розуміє, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього, між тим у даному випадку розмір нарахованих пені та штрафу є розумним, пропорційним до розміру основного боргу та не може вважатися надмірним. Зокрема, розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій є співмірним із сумою основного боргу, тривалістю прострочення виконання зобов'язання та характером допущеного порушення, у зв'язку з чим, виходячи з обставин цієї конкретної справи, пеня та штраф у сукупності забезпечують баланс інтересів сторін, компенсуючи кредитору негативні наслідки несвоєчасного отримання належних йому грошових коштів.
В свою чергу, можлива відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).
Так, стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, враховуючи, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про недоведеність відповідачем існування достатніх та переконливих підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та, як наслідок, про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" 60022,36 грн пені та 54760,35 грн 7% штрафу.
Заявлене відповідачем зменшення розміру штрафних санкцій на 98% фактично нівелювало б саму правову природу неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та відповідальності за його порушення. Такий підхід суперечив би принципу обов'язковості договору, закріпленому у статті 629 Цивільного кодексу України, та створював би необґрунтовані переваги для боржника, який порушив зобов'язання у господарських правовідносинах.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 60022,36 грн пені та 54760,35 грн 7% штрафу.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 15.01.2026 у справі №916/4558/25 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2026 у справі №916/4558/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська стивідорна компанія".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 30.04.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук