Справа № 130/3423/24
Провадження № 22-ц/801/721/2026
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.
Доповідач:Ковальчук О. В.
28 квітня 2026 рокуСправа № 130/3423/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником - адвокатом Довбишем Олександром Леонідовичем, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 08 січня 2026 рокуу м. Жмеринкасуддею цього суду Порощуком П.П., дата складання повного тексту судового рішення не відома,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08.08.2010 року по 24.05.2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначила, що шлюбні відносини між сторонами припинилися за два місяці до розірвання шлюбу, з того часу будь-яку участь у вихованні дочки відповідач ОСОБА_2 не приймав.
06.04.2022 року позивач ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . Дочка проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 та вітчимом ОСОБА_4 , за зареєстрованим місцем проживання по АДРЕСА_1 . Позивач самостійно, за допомогою чоловіка та своїх батьків, забезпечує дочку всім необхідним.
05.03.2020 року судовим наказом Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки стягуються аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20.02.2020 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому за період з 01.04.2024 року по 31.10.2024 року боржником ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки не сплачувалися. Станом на 05.11.2024 року у ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 05.05.2020 року по 31.10.2024 року становить 50 912, 75 грн.
Позивач наголошувала, що батько з дитиною не спілкується, з сім'єю не проживає, на батьківські збори у школу, де навчається дитина, не з'являвся, успіхами дитини не цікавиться, знаходиться за кордоном. Фактично батько дочки майже протягом шести років не займався її вихованням, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, її вихованням та утриманням (добровільно) не займається, з дочкою не спілкувався взагалі. Неповнолітня ОСОБА_5 батька майже не пам'ятає, коли бачилися в останнє не пам'ятає, батько їй не телефонує, крім стягнених аліментів жодної іншої допомоги на її утримання він не надавав і не надає. Її вихованням та утриманням займається виключно мати ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 .
На підставі наведеного, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо їхньої дочки.
08.01.2026 рокурішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Довбиша О.Л. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що маються значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник наголошує, що відповідач з 2022 року проживає у Німеччині, а тому у нього виникають вагомі складнощі у фізичному спілкуванні з дитиною. При цьому, як слідує із правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.08.2025 року у справі № 562/3383/24, сам по собі факт перебування відповідача за кордоном під час воєнного стану в Україні не може свідчити про те, що він свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Крім того, апелянт вказує, що позиція відповідача про те, що незалежно від прийнятого судом рішення він буде вважати себе батьком ОСОБА_3 та допомагати їй, висловлена в судовому засіданні, підтверджує факт того, що ОСОБА_2 любить свою доньку і хоче їй допомагати та виконувати свої батьківські обов'язки.
В суді першої інстанції були допитані свідки - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 які є бабою і дідом ОСОБА_3 та пояснили суду, що позивач ОСОБА_1 створює перешкоди для спілкування дитини з ними і з батьком, зокрема змінила номер телефону дитини, щоб останні не змогли контактувати з нею. На переконання ОСОБА_2 , раптова зміна номеру телефону дитини не є випадковістю чи самостійним рішенням доньки, а є цілеспрямованою дією матері, спрямованою на повну ізоляцію дитини від батька. Враховуючи вік дитини (11 років), вона перебуває у повній фінансовій та побутовій залежності від матері. Придбання нової SIM-картки, її активація та регулярне поповнення рахунку неможливі без відома та фінансової участі матері. Тому приховування нового номеру телефону від батька свідчить про умисне створення штучних перешкод у їх спілкуванні.
При цьому відповідач ОСОБА_2 бажає спілкуватись з дитиною, брати участь у її вихованні, активно заперечує проти позбавлення його батьківських прав та з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини, зокрема в частині її права на спілкування з батьком та збереження зв'язків із сім'єю, можна дійти висновку про відсутність законних підстав для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, адже фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо доньки в суді першої інстанції не встановлено, а позивачем не доведено.
Також, як зауважує скаржник, з висновку Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту інтересів дитини, а також в чому саме проявляється умисне ухилення батька від виконання батьківських обов'язків з урахуванням постійного проживання в іншій державі, що є віддаленим від місця проживання дитини. Враховуючи викладене, вважає, що висновок Органу опіки та піклування не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова С.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В заперечення проти апеляційної скарги зазначає, що зібраними позивачем і дослідженими судом доказами встановлено, що батько не приймає участі у вихованні та утриманні своєї дитини. Той факт, що ОСОБА_2 з 2022 року проживає за кордоном не спростовує того, що відповідач не займався вихованням своєї дитини ще з 2019 року.
Також зауважує, що позивач не відмовляла відповідачу у надані номеру телефону дочки, оскільки останній взагалі про це не просив.
Крім того, на думку адвоката Смірнова С.М., сплата аліментів, тобто прийняття участі апелянтом в утриманні дитини, на регулярній основі почалося лише після звернення позивача до суду з даним позовом, що привернуло увагу ОСОБА_2 до даного питання і він почав виплачувати наявну заборгованість зі сплати аліментів
Таким чином, представник позивача переконаний, що враховуючи те, що відповідачу не чинилися перешкоди брати участь у вихованні дочки, він самостійно ухиляється від виконання батьківських обов'язків, і зважаючи на висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер і є повним, суд встановив, що позивач довів та надав суду докази, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити з таких підстав.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08.08.2010 року по 24.05.2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 23.04.2019 року рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області розірвано (а.с.9).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю дитини записана ОСОБА_1 (а.с.11).
05.03.2020 року судовим наказом Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області вирішено стягувати аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.02.2020 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19).
06.04.2022 року позивач ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.11).
Із довідки Жмеринського ВДВС у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) № 54132 від 19.11.2024 року вбачається, що боржником ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки за період з 01.04.2024 року по 31.10.2024 року не сплачувалися (а.с.20).
Відповідно до роз'яснення Жмеринського ВДВС у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) № 50220 від 05.11.2024 року станом на 05.11.2024 року у ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 05.05.2020 року по 31.10.2024 року становить 50 912, 75 грн (а.с.21).
Як вбачається із довідки квартального комітету № 377 від 15.11.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 та вітчимом ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
За характеристикою з місця проживання, ОСОБА_1 проживає разом з дочкою ОСОБА_8 та чоловіком ОСОБА_4 , разом виховують та забезпечують дочку всім необхідним, скарг від сусідів та мешканців кварталу на порушення ними громадського порядку не було, ведуть здоровий спосіб життя (а.с.13).
Відповідно до характеристики Комунального закладу «Жмеринський ліцей № 1» від 19.11.2024 року дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 4-Б класі, батько дитини із дитиною не спілкується, з сім'єю не проживає, з класним керівником на зв'язок не виходив, на батьківські збори не з'являвся, знаходиться за кордоном (а.с.14).
Згідно із довідкою Комунального закладу «Жмеринська дитячо-юнацька спортивна школа» № 224 від 15.11.2024 року дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається на відділенні легкої атлетики з вересня 2024 року, батько дитини із дочкою не спілкується, з сім'єю не проживає, у вихованні участі не бере, з тренером на зв'язок не виходить (а.с.15).
Відповідно до довідки закладу позашкільної освіти «Центр позашкільної роботи» № 128 від 18.11.2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує гурток студії сучасної спортивної хореографії «Грація» з 01.09.2021 року, батько дитини із дочкою не спілкується, з сім'єю не проживає, у вихованні участі не бере, з керівником студії зв'язку не підтримує та успіхами дитини не цікавиться (а.с.16).
Як вбачається із наданої керівником дитячого центру розвитку «Лідер» ОСОБА_9 інформації, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує дитячий центр з 03.09.2018 року, батько дитини не бере активної участі в житті та вихованні дитини, він не здійснює регулярних візитів до дитини, не бере участі в її розвитку чи освітньому процесі в дитячому центрі, що підтверджується відсутністю його взаємодії з адміністрацією закладу та педагогами (а.с.17).
Відповідно до відповіді КНП «Жмеринський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Жмеринської міської дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в сімейного лікаря ОСОБА_10 , дитина не перебуває на диспансерному обліку, декларацію з сімейним лікарем укладала мати, під час відвідування сімейного лікаря супроводжує дитину тільки мати та вітчим. Батько жодного разу на огляд з дитиною до сімейного лікаря з приводу захворювань, профілактичних оглядів, вакцинації не звертався (а.с.18).
Згідно із висновком органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області № 53 від 13.02.2025 року, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним (а.с.63-65).
Також у суді першої інстанції було допитано свідків.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він є батьком ОСОБА_1 . Неповнолітня ОСОБА_3 є його внучкою. Відповідач ОСОБА_2 тривалий час перебуває за кордоном, з дитиною не спілкується, вихованням не займається, не допомагає.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що він є хресним батьком ОСОБА_3 , яка дружить з його дочкою, часто приходить у гості і залишається ночувати у них вдома. Ніколи дитина не говорила, що батько до неї телефонував, дуже болісно переносить байдужість батька до її життя. Проживає з матір'ю та вітчимом.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що перебували в дружніх стосунках з ОСОБА_14 та ОСОБА_1 . На теперішній час займається вихованням неповнолітньої ОСОБА_3 , цікавиться її життям, утримує її лише матір та вітчим. Батько ОСОБА_14 дитиною не цікавиться, не спілкується.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона є матір'ю відповідача ОСОБА_2 . Неповнолітня ОСОБА_3 є її внучкою, до недавнього часу з дитиною не мають можливості спілкуватися, в неї змінений номер телефону. Вважає, що позивач ОСОБА_1 створює перешкоди для спілкування дитини і з батьком, і з ними.
Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він є батьком відповідача ОСОБА_2 . Неповнолітня ОСОБА_3 є його внучкою. Раніше вони вільно спілкувалися з нею. Тепер з нею немає зв'язку, мабуть змінений номер телефону. Після розлучення ОСОБА_2 допомагав по можливості, потім до початку війни він виїхав до Польщі, передавав передачі, які він відносив до ОСОБА_1 . Навіть за проханням сина ОСОБА_2 перераховував кошти за її перебування в таборі. Вважає, що позивач ОСОБА_1 створює перешкоди для спілкування дитини і з батьком і з ними.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що батько дитини не займається вихованням дочки, не цікавиться її життям та духовним розвитком, дитина проживає з вітчимом та матір'ю, які беруть участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачу не чинилися перешкоди брати участь у вихованні дочки, він самостійно ухиляється від виконання батьківських обов'язків, і зважаючи на висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер і є повним, суд вважав, що позивач довів та надав суду докази, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав, які безспірно свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дочки, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, більше того, змінити поведінку батька у кращу сторону на даний час неможливо, що безпосередньо підтверджено під час судового розгляду і тому, дійшов висновку, що існують всі законні підстави для задоволення позову.
Однак, апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.
Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалась на те, що останній ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, не цікавиться життям доньки, матеріально її не забезпечує, не проявляє інтересу до дитини, не цікавиться його станом здоров'я, не турбується про фізичний і духовний розвиток.
Тобто правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначив саме п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 300/908/17, від 12.09.2023 року у справі № 213/2822/21.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19).
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно із ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд вважає, в матеріалах справи відсутні достатні, належні та допустимі докази, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, відтак суд першої інстанції необґрунтовано вважав, що наявні правові підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
Суду не надано доказів застосування до відповідача будь-яких засобів попередження та впливу. Так, немає жодних документально підтверджених відомостей, що з відповідачем уповноважені служби або представник навчального закладу проводили роз'яснювальні бесіди про необхідність змінити свою поведінку, або йому направлялися відповідні листи, як і відсутні докази притягнення його до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків, внесення відповідачу попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків тощо.
Натомість матеріалами справи підтверджується, що відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав стосовно своєї доньки, та виявляє бажання спілкуватися з нею.
Також варто зазначити, що висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області № 53 від 13.02.2025 року, яким було визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення ч. 6 ст. 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Наявний у матеріалах справи висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, оцінки можливих причин ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. До того ж, не зазначено, яка робота проведена з відповідачем чи взагалі така робота проводилася.
Вказаний висновок є недостатньо мотивованим та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення.
Таким чином, наданий висновок судом визнається необ'єктивним при вирішенні питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Між тим, за встановленими обставинами даної справи, застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, буде надмірним, адже позивач не довів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав. Ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено й протиправної поведінки батька відносно дитини, які б давали підстави для висновку про негативний та шкідливий вплив відповідача на доньку, тоді як позбавлення дитини спорідненості з батьком матиме негативний вплив на нормальний, гармонійний, всебічний розвиток дитини та її самоусвідомлення.
За наведеними у справі обставинами не доведено, що відповідач не спроможний надавати батьківську опіку та виховання, а змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо.
До того ж, наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 569/7082/24).
Тим більше, що на момент надання вищевказаного висновку органу опіки і піклування заборгованість зі сплати аліментів відповідачем була погашена, про що зазначено у цьому висновку (а.с. 65).
Також апеляційний суд звертає увагу на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у справі «Mandet v. France», зокрема, що 11 років бездіяльності батька не розглядалось Європейським судом як обставина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Навпаки, суд зазначив, що існує потенційна вигода майбутніх дитячо-батьківських відносин, оскільки поновлення цього зв'язку надає дитині можливість отримати більше, ніж втратити.
Крім того, на переконання апеляційного суду, сам факт звернення відповідача до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції свідчить про те, що на даний час ОСОБА_2 проявляє інтерес до своєї дитини, бажає приймати участь у її вихованні.
Натомість суд першої інстанції зазначеного не врахував та, не встановивши всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 відмовити.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23.10.2024 року у справі № 464/2040/23, від 06.03.2024 року у справі № 317/2256/22, від 09.06.2023 року у справі № 591/6037/21).
Відтак, з урахуванням обставин цієї справи, апеляційний суд вважає за потрібне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання доньки - ОСОБА_3 .
Крім того, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Отже, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Довбишем Олександром Леонідовичем, задовольнити.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької областівід 08 січня 2026 рокускасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_4 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816, 80 грн.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. М. Шемета
О. Ю. Береговий