СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2/759/3486/26
ун. № 759/25638/25
19 лютого 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Журибеда О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шило М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Нивки Парк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд,
У провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Нивки Парк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 100001, 97 грн. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 35000,00 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31.10.2025 у справі відкрито провадження за правилами спощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.11.2025 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву до якого остання долучила платіжну існтрукцію №5310214430858180 від 06.11.2025 року на суму 10001,97 грн.. з призначення платежу: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог п. 2) ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що провадження у даній справі необхідно закрити, оскільки відсутній предмет спору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1) ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно частини 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, стороною позивача має бути надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та докази здійснення стороною таких витрат. Проте, всупереч вищезазначеному, суду не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акту приймання правничої допомоги, подання яких є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, квитанції або іншого платіжного документу, який підтверджує про фактичну оплату професійної правничої допомоги адвоката.
Натомість, позивачем надано лише копію договору про надання правничої допомоги від 11.03.2025 року №2/п, укладеного між адвокатом Мартинюк Н.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «КК «нивки Парк» та акт надання послуг №2 від 20.03.2025 року на підтвердження надання юридичних послуг з зупроводу судової справи у суді першої інстанції відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідно до позиції Верховного Суду у справі № 922/2604/20, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Отже, враховуючи, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактично понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3500 грн. 00 коп. не підлягають стягненню у зв'язку з їх недоведеністю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 133, 142, 206, 255, 256, 260-261, 352-354 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір»,
Закрити провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Нивки Парк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Нивки Парк» у частині стягненні витрат на професійну правничу допомоги- відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Суддя О.М. Журибеда