справа №760/4912/24 Головуючий у І інстанції - БукінаО.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/1530/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
29 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
установив:
У лютому 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що27.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг №2105830874761 «Стандартний».
Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Відповідно до пп. 1.2., 1.3. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 17 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Згідно п. 1.9. договору, граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік.
Відповідно до п. 1.10. договору позичальник сплачує товариству комісію, пов'язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі за його юридичне оформлення, у розмірі 560 грн. Комісія не нараховується та не підлягає стягненню з позичальника у разі, якщо позичальник повертає суму кредиту та сплачує нараховані проценти у термін, зазначений в договорі.
ТОВ «Служба миттєвого кредитування» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у встановленому розмірі.
Також, 27.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг №21058315311395 «Стандартний».
Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Відповідно до пп. 1.2., 1.3. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 17 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Згідно п. 1.9. договору, граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік.
Відповідно до п. 1.10. договору позичальник сплачує товариству комісію, пов'язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі за його юридичне оформлення, у розмірі 132 грн. Комісія не нараховується та не підлягає стягненню з позичальника у разі, якщо позичальник повертає суму кредиту та сплачує нараховані проценти у термін, зазначений в договорі.
ТОВ «Служба миттєвого кредитування» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у встановленому розмірі.
01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 відступило йому, ТОВ «Коллект Центр», право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
Крім того, 01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105831531395 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 відступило йому, ТОВ «Коллект Центр», право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105831531395 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 «Стандартний» від 27.02.2021 та договором про надання фінансових послуг №2105831531395 від 27.02.2021 у розмірі 65048 грн., суму судового збору в розмірі 3028 грн. та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 17000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 «Стандартний» від 27.02.2021 та договором про надання фінансових послуг №2105831531395 «Стандартний» від 27.02.2021 у розмірі 65048 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей .
Належними доказами щодо отримання кредиту, а також наявності заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором можуть бути лише виписки по рахункам позичальника, або касовий документ - заява про видачу готівки (видатковий касовий ордер) і лише в разі, якщо останні відповідають вимогам до оформлення таких документів.
У свою чергу, розрахунки заборгованості доданий позивачем до його позовної заяви не є документом первинного бухгалтерського обліку.
Отже, позивачем не доведено факт надання йому грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Кредитним договором-1 та -2.
Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази здійснення оплати ТОВ «Коллект Центр» за права вимоги по кредитних договорах по ньому, як позичальнику, тобто ТОВ «Коллект Центр» ще не набуло права вимоги до нього.
На підтвердження цього є відсутність доказів його повідомлення про перехід права вимоги до ТОВ «Коллект Центр». Поміж того, Договір відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року є недійсним в силу закону.
Просив суд, скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
На вказану апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що заперечення відповідачем факту укладення договору та отримання кредитних коштів є недоречними, оскільки відповідач частково сплачував заборгованість по обох кредитах, що свідчить про визнання факту укладення договору, отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування. Відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов'язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит.
Вказує, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
Зазначає, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою визнання договору факторингу недійсним. Єдиним наслідком такого неповідомлення є ризик для кредитора у вигляді можливості виконання боржником свого обов'язку на користь попереднього кредитора. І це більше стосується добровільного виконання зобов'язання, а не стягнення з боржника сум в примусовому порядку.
Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг №2105830874761 «Стандартний».
Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Відповідно до пп. 1.2., 1.3. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 17 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Згідно п. 1.9. договору, граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік.
Відповідно до п. 1.10. договору позичальник сплачує товариству комісію, пов'язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі за його юридичне оформлення, у розмірі 560 грн. Комісія не нараховується та не підлягає стягненню з позичальника у разі, якщо позичальник повертає суму кредиту та сплачує нараховані проценти у термін, зазначений в договорі.
Крім того, 27.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг №21058315311395 «Стандартний».
Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Відповідно до пп. 1.2., 1.3. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 17 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Згідно п. 1.9. договору, граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік.
Відповідно до п. 1.10. договору позичальник сплачує товариству комісію, пов'язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі за його юридичне оформлення, у розмірі 132 грн. Комісія не нараховується та не підлягає стягненню з позичальника у разі, якщо позичальник повертає суму кредиту та сплачує нараховані проценти у термін, зазначений в договорі.
ТОВ «Служба миттєвого кредитування» свої зобов'язання за договорами №2105830874761 та №2105831531395 від 27.02.2021 виконало належним чином, перерахувавши грошові кошти у розмірі 7300 грн. відповідачу.
01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
Крім того, 01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105831531395 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105831531395 від 27.02.2021, що укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем.
Таким чином, право вимоги за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 «Стандартний» від 27.02.2021 та за договором про надання фінансових послуг «Стандартний» №2105831531395 від 27.02.2021, перейшло до ТОВ «Коллект Центр», що підтверджується Договором №10-01/2023 від 10.01.2023 та актом прийняття-передачі Реєстру боржників за Договором №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року, позивач є новим кредитором боржника - відповідача.
Судом встановлено, що відповідач, порушуючи умови договору, свої зобов'язання в частині погашення заборгованості за кредитом належним чином не виконав.
Сума заборгованості за договором про надання фінансових послуг №2105830874761 «Стандартний» від 27.02.2021 становить 61638,40 грн. в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн., заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 57638,40 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 34640, грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн., заборгованість за відсотками - 30640,00 грн.
Сума заборгованості за договором про надання фінансових послуг №2105831531395 «Стандартний» від 27.02.2021 становить 50851,68 грн. в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 3300 грн., заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 47551,68 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 30 408,00, грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3300 грн., заборгованість за відсотками - 27108 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено договір про надання фінансових послуг у спосіб, передбачений Законом України «Про електронну комерцію». Встановивши, що відповідач пройшов процедуру ідентифікації в системі та підписав договір одноразовим ідентифікатором, суд визнав правочин укладеним у письмовій формі. Суд дійшов висновку, що позивач довів факт передачі коштів позичальнику шляхом надання довідки платіжного оператора про безготівковий переказ на вказану в договорі картку. Судом встановлено, що право грошової вимоги перейшло до ТОВ «Коллект Центр» на підставі належно оформлених договорів факторингу та відступлення прав вимоги. Враховуючи відсутність доказів погашення заборгованості з боку відповідача, суд визнав вимоги про стягнення тіла кредиту та відсотків обґрунтованими. Суд також виходив із того, що відповідач не надав власного контррозрахунку та не спростував обставини, на які посилався позивач.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред'явлення будь-якої вимоги.
Судом встановлено факт укладення 27.02.2021 договорів №№2105830874761, 21058315311395, які підписано в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписані електронним підписом позичальника через одноразові ідентифікатори (Q1 та G1), що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.
Доказів того, що персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від імені відповідача, останнім суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.
Отже, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 27.02.2021 правочинів - договорів про надання фінансових послуг (кредиту), та їх підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
Щодо доводів про недоведеність факту видачі кредиту на рахунок відповідача та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини1 та 2 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо надання коштів, позивачем надано довідки (звіти) платіжного оператора ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (адресовані первісному кредитору ТОВ «Служба МК»), за змістом яких27.02.2021 о 10:38:05 та 27.02.2021 о 10:46:05 здійснено успішні перекази 4000 грн. та 3300 грн. на картку категорія Visa, емітент Райффайзен банк аваль, номер карти № НОМЕР_1 . Призначення платежу визначено як зарахування коштів за договорами№№2105830874761, 21058315311395.
Станом на лютий 2021 року регулювання операцій з електронними платіжними засобами здійснювалося Постановою НБУ №705 від 05.11.2014, п. 8 розділу VII якої було передбачено, що документи за операціями повинні містити реквізити, дозволені правилами безпеки платіжної системи. Водночас апеляційна скарга не містить відповідних доводів та належного правового обґрунтування, які б давали підстави для висновку про те, що застосоване у звіті платіжного оператора маскування реквізитів платіжного засобу не відповідало правилам безпеки відповідної платіжної системи (Visa) або суперечило встановленим вимогам щодо захисту інформації під час здійснення переказу коштів.
Отже, сукупність даних звітів, а саме ідентичність номерів договорів, точний час операції, суми 4000 грн. та 3300 грн. та збіг маскованих цифр картки з реквізитами в договорі, дає суду підстави за стандартом більшої переконливості вважати факт отримання коштів відповідачем доведеним (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Відповідно до положень ст .ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Надавши докази успішної транзакції на картку, вказану відповідачем, позивач виконав свій обов'язок. Водночас, відповідач, будучи власником рахунку, мав безперешкодний доступ до банківської виписки, проте не надав її суду на спростування факту зарахування коштів, що розцінюється судом як відсутність доказів на підтвердження його заперечень.
Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки заборгованості не є документами первинного бухгалтерського обліку, а тому позивачем не доведено факт надання грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Кредитним договором-1 та -2, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок».
Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку.
Таким чином, відповідачем не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.
У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ні первісний кредитор, ні позивач не є банками та на них не розповсюджується дія Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів.
Отже, твердження відповідача в частині ненадання позивачем виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку не заслуговують на увагу.
Позивач об'єктивно позбавлений можливості надати такі виписки, оскільки не є банком в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Крім того, посилання відповідача на постанови Національного Банку України, в тому числі на Положення про організацію бухгалтерського обліку в Банках України є недоречним, оскільки положення стосуються банків, а не небанківських фінансових установ. Відповідно, не заслуговують на увагу і посилання відповідача на практику Верховного Суду, яка стосується стягнення заборгованості, кредитором за якими є банки.
Щодо доводів скаржника про неповідомлення його про заміну кредитора, колегія виходить із положень ст. 516 ЦК України, згідно з якими заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Верховний Суд у справі №727/2790/25 вказав, що відсутність повідомлення боржника про відступлення права вимоги не звільняє його від обов'язку виконання зобов'язання. Це положення спрямоване на захист боржника від подвійного стягнення, а не на звільнення від боргу. Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про здійснення ОСОБА_1 сплати на рахунок первісного кредитора (ТОВ «Служба миттєвого кредитування») або проміжного кредитора, право позивача на стягнення заборгованості є безумовним, ОСОБА_1 залишається зобов'язаною особою.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 підтверджена належними доказами (кредитними договорами, звітами платіжного оператора про перерахування 4000 грн. та 3300 грн. на картку № НОМЕР_1 ), факт переходу права вимоги - послідовним ланцюгом факторингу. Розрахунки заборгованості відповідають умовам договорів щодо платності кредиту та здійснений в межах строку кредитування (1 рік), що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо обмеження нарахування процентів строком дії договору. Заперечень щодо арифметичної правильності, як і контррозрахунку відповідачем не подано.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2025 року та у зв'язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба