Апеляційне провадження № 22-ц/824/7616/2026
Справа № 756/4235/25
Іменем України
27 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Тихої О.О. у м. Києві у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У березні 2025 року позивач ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором № 4245758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 грудня 2023 року станом на 26 серпня 2024 року у розмірі 88250 грн., яка складається з 12400 грн. заборгованості за кредитом, 75850 грн. заборгованості за нарахованими процентами, покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивував тим, що відповідно до укладеного договору № 4245758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 грудня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , відповідач отримала кредит у розмірі 12400 грн. строком на 360 днів шляхом переказу на її платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою ІТС первісного кредитора, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з якими він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отримання кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 11/20/2023 викладені для загального доступу в мережу інтернет на сайті https://credit7.ua/pro-nas/.
26 серпня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» уклали договір факторингу № 26/08/2024, відповідно до умов якого право вимоги за договором № 4245758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 грудня 2023 року перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
Відповідач не повернула своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, в зв'язку з чим заборгованість за кредитним договором станом на 26 серпня 2024 року становить 88250 грн., що складається з 12400 грн. заборгованості за кредитом, 75850 грн. заборгованості за нарахованими процентами, відповідно до п. 1.4 кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом за період з 26 грудня 2023 року по 26 серпня 2024 року включно.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року позов ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором № 4245758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 грудня 2023 року у розмірі 72230 грн., витрати по сплаті судового збору 1982,73 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8185 грн., в решті позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення процентів у розмірі 59830 грн. та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року в частині стягнення процентів у розмірі 59830 грн. та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8185 грн., ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити суму стягнутих процентів до 12400 грн., а в задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що проценти в розмірі 59830 грн. є каральними, непропорційними (майже 500 % від суми позики) та нараховані з порушенням спеціальних норм щодо обмеження процентних ставок. На вказані правовідносини поширюються вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ, яким встановлено імперативне обмеження максимального розміру денної процентної ставки. Нарахування процентів за ставкою 2,5 % в день прямо суперечить меті вказаного Закону та принципу справедливості.
Також заперечувала щодо стягнення з неї 8185 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони не підтверджені як витрати саме на професійну допомогу адвоката та базуються на неналежному доказі - акті приймання-передачі наданих послуг № 44 від 03 лютого 2025 року, складеного до договору про надання юридичних послуг № 02/08/2024 від 02 серпня 2024 року. Даний акт є неспівмірним зі складністю справи, не містить деталізації робіт щодо її справи та стосується підготовки позовних заяв згідно реєстру № 1, що свідчить про конвеєрний характер послуг ФОП, а не про індивідуальну професійну допомогу адвоката в розумінні ст. 137 ЦПК України.
Вказувала, що суд першої інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права, обмежившись лише загальною нормою ст. 1054 ЦК України, та не застосувавши імперативні обмеження, встановлені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пояснювала, що оскільки кредитний договір № 4245758 був укладений 26 грудня 2023 року, на нього розповсюджується дія п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», який встановлює обов'язкове поступове зниження денної процентної ставки (не більше 1 % у фінальному етапі). Легітимізувавши ставку 2,5 % на день, що призвело до нарахування 59830 грн. процентів при тілі кредиту 12400 грн. (понад 480 % від суми позики), суд фактично проігнорував положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким передбачено, що умови договору про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації є несправедливими та нікчемними, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Вказувала, що прийнятий судом розрахунок заборгованості за договором є неналежним доказом у розумінні ст. 77 ЦПК України, даний документ не може вважатися допустимим підтвердженням розміру боргу, оскільки базується на нікчемних в силу закону умовах про «лихварські» проценти (2,5 % на день).
В порушення ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не здійснив належної оцінки розрахунку заборгованості з позиції його законності. Суд проігнорував той факт, що математичне нарахування суми у 59830 грн. прямо суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. Оскільки сам розрахунок є похідним від несправедливих та нікчемних умов договору згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», він не має доказової сили для встановлення реального та законного обсягу її зобов'язань.
Аналогічно, неналежним доказом вважала акт приймання-передачі наданих послуг № 44 від 03 лютого 2025 року, який суд поклав в основу стягнення витрат на правничу допомогу. Даний акт не містить жодної деталізації робіт щодо неї як відповідача, а лише констатує підготовку позовних заяв згідно реєстру № 1 на загальну суму 100000 грн., що унеможливлює перевірку реальності та співмірності витрат саме у цій справі.
Зазначала, що надавши пріоритет формальному змісту документів позивача, а саме розрахунку заборгованості та акту приймання-передачі наданих послуг, суд першої інстанції проігнорував імперативні засади законодавства та пішов у розріз із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, згідно з яким правосуддя за своєю суттю не може сприяти збагаченню однієї сторони через легітимізацію каральних нарахувань. Вимога позивача про стягнення суми процентів згідно з наданим розрахунком, що у п'ять разів перевищує основний борг, у поєднанні з необґрунтованими витратами на «конвеєрну» підготовку позовів згідно з актом № 44 свідчить про очевидне зловживання правом у розумінні ч. 3 ст. 13 ЦК України з метою отримання надприбутку за рахунок споживача.
Посилалася на невірне застосування судом норм щодо розподілу судових витрат, оскільки стягнувши з неї 8185 грн. витрат на правничу допомогу, суд проігнорував вимоги ст. 137 ЦПК України.
Вказувала, що згідно з платіжною інструкцією № 1989 від 06 лютого 2025 року, отримувачем коштів є ФОП ОСОБА_2 , що підтверджує характер цих витрат як звичайних господарських витрат фінансової установи на юридичний аутсорсинг, а не як професійної правничої допомоги адвоката, що здійснює незалежну професійну діяльність (постанова Верховного Суду у справі № 826/2689/15). Крім того, всупереч ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд не врахував критерії розумності та співмірності: в матеріалах справи відсутній деталізований звіт про час, витрачений саме на її справу, а стягнення значної суми за підготовку типового шаблону в межах масового реєстру позовів є процесуально необґрунтованим. Таким чином, судом не було дотримано вимог ч. 4 ст. 263, ч. 4 ст. 265 ЦПК України щодо обґрунтованості судового рішення.
Судом першої інстанції було прийнято як доказ акт приймання-передачі наданих послуг № 44 від 03 лютого 2025 року, сторонами даного акта є ТОВ «ФК «Укрглобал Фінанс» та ФОП ОСОБА_2 . Проте за приписами ст. 137 ЦПК України відшкодуванню підлягає лише допомога адвоката. Адвокатська діяльність не є підприємницькою, а ці статуси є різними (постанова Верховного Суду у справі № 826/2689/15). Оплата на ФОП підтверджує, що це є господарські витрати позивача, а не професійна правнича допомога.
Вказувала, що в акті № 44 зазначено лише загальну суму 100000 грн. за підготовку позовних заяв про стягнення заборгованості з боржників ТОВ «ФК «Укрглобал Фінанс, згідно реєстру № 1, проте у матеріалах справи відсутній будь-який деталізований звіт про час, витрачений адвокатом саме на її справу, або обґрунтування вартості послуг конкретно щодо неї як відповідача. Це є порушенням ч. 3 ст. 137 ЦПК України та суперечить практиці Верховного Суду (справа № 755/9215/15-ц). Стягнення 8185 грн. на підготовку типового шаблону в межах масового реєстру є очевидно неспівмірною.
Вказувала, що відповідно до постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, такі витрати не підлягають розподілу як судові витрати, а акт ФОП є недопустимим доказом в розумінні ст. 78 ЦПК України.
Також у резолютивній частині рішення судом допущено грубу суперечність, оскільки цифрами вказано 8185 грн., а текстом - чотири вісім тисяч сто вісімдесят п'ять, і така невизначеність порушує принцип правової визначеності та робить рішення фактично невиконуваним у порядку виконавчого провадження.
Від ТОВ «ФК «Укрглобал Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги щодо правомірності розрахунку відсотків та застосування Закону України № 3498-ІХ, щодо несправедливості розміру процентів за користування кредитом та порушення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», посилався на свідому та добровільну згоду відповідача з усіма умовами договору на момент його укладання, на невикористання позичальником права відмовитися від договору протягом 14 днів згідно ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», зазначав, що чинне законодавство України не містить заборони адвокату здійснювати професійну діяльність та отримувати винагороду як самозайнята особа чи ФОП (за відповідним КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права»). Оплата гонорару на рахунок ФОП, який одночасно має статус адвоката і підтвердив свої повноваження належними документами (свідоцтвом та ордером), повністю узгоджується зі сталою судовою практикою, а в позові наведено обґрунтування відшкодування витрат на правову допомогу.
Крім того, суд першої інстанції виконав свій обов'язок щодо перевірки співмірності, застосувавши ч. 2 ст. 141 ЦПК України, зменшив суму до відшкодування з 10000 грн. до 8185 грн. відповідно до відсотка задоволених вимог.
Щодо наявності описки в резолютивній частині рішення, вказував, що граматична помилка не впливає на законність судового рішення по суті та не є підставою для його скасування в порядку ст. 376 ЦПК України.
За складання та подання відзиву на апеляційну скаргу просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал Фінанс», у розмірі 3000 грн., на підтвердження чого до суду буде надано завірену копію акту приймання-передачі наданих послуг, завірену копію платіжної інструкції про сплату витрат на правничу допомогу.
ОСОБА_1 направила відповідь на відзив на апеляційну скаргу, вважала викладені у відзиві доводи юридично неспроможними, наводила власні аргументи щодо незаконності нарахування процентів поза межами строку дії договору за ставкою 2,5 % на день після закінчення строку кредитування, щодо безпідставності стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8185 грн., щодо неналежності розрахунку як доказу та порушення правил його оцінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 26 грудня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4245758 в електронному вигляді (а. с. 17 - 30).
Згідно з п. 1.2 Договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 12 400,00 грн.
Відповідно до п. 1.3. кредит надається строком на 360 днів.
Умовами договору передбачено тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка становить 2,50% в день (п. 1.4.1); орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає за стандартною ставкою за весь строк кредиту 99 923,40% річних (п.1.5.1); орієнтовна загальна вартість кредиту на дату складення Договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 124 000 грн.
Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 (п. 2.1. Договору).
Відповідальність сторін передбачена розділом 6 Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4245758 від 26 грудня 2023 року.
Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 71947 від 26 грудня 2023 року підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який було направлено ОСОБА_1 26 грудня 2023 року на її мобільний номер телефону та в подальшому введено останньою у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Лінеура Україна».
Згідно інформаційної довідки №1085-2808 від 28 серпня 2024 року, наданою ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року, Товариством було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 26 грудня 2023 року о 13:07:10 на загальну суму 12400 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 324869547, призначення платежу: зарахування 12400 грн. на карту НОМЕР_1 (а. с. 36).
26 серпня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» укладено договір факторингу № 26/08/2024, за умовами якого до ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами, укладеними з ТОВ «Лінеура Україна», зокрема за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4245758 від 26 грудня 2023 року, укладеним з ОСОБА_1 , згідно витягу з реєстру боржників (а. с. 38 - 46).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, загальна сума заборгованості за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4245758 від 26 грудня 2023 року становить 88 250 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 12 400 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 75 850 грн. (а. с. 31 - 35).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов'язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не надав доказів належного виконання ним зобов'язань за дослідженим договором, а тому права позивача як кредитора, до якого перейшло право вимоги, підлягають захисту шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує, що відповідачем рішення суду першої інстанції в частині обставин укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не оскаржувалось, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що погоджується зі стягненням з неї тіла кредиту в розмірі 12400 грн., оскільки ця сума відповідає фактично отриманим коштам, а рішення суду першої інстанції оскаржується нею лише в частині процентів за користування кредитом та стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначені Законом України «Про споживче кредитування».
Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» виконало взяті на себе договірні зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного договору кредиту, що не заперечується відповідачем, однак відповідач порушила взяті зобов'язання за кредитним договором та має заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на користь якого було відступлено право вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу від 26 серпня 2024 року № 26/08/2024. Застосувавши Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту 12400 грн., а також відсотки за користування кредитом у розмірі 59 830,00 грн., розмір яких складається із 36 890 грн. (відсотки, зазначені у розрахунку за період з 26 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року, які відповідають перехідним положенням Закону України «Про споживче кредитування») + 22 320 грн. (12 400 грн.*1,5%*120 днів) + 620,00 грн. (12 400,00 грн.*1%*5 днів).
Апеляційний суд відхиляє помилкові доводи відповідача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права, обмежившись лише загальною нормою ст. 1054 ЦК України, та не застосувавши імперативні обмеження, встановлені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, з огляду на те, що вказані твердження прямо суперечать мотивувальній частині рішення.
Так, суд першої інстанції не задовольняв вимоги позивача про стягнення відсотків, а самостійно здійснив перерахунок заборгованості, застосувавши поетапне зниження максимальної денної процентної ставки відповідно до п. 17 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи зазначене, апеляційний суд не може погодитися з хибними доводами апеляційної скарги, що прийнятий судом розрахунок заборгованості за договором є неналежним доказом у розумінні ст. 77 ЦПК України, даний документ не може вважатися допустимим підтвердженням розміру боргу, оскільки базується на нікчемних в силу закону умовах про «лихварські» проценти (2,5 % на день).
У мотивувальній частині рішення чітко наведено власний відповідний розрахунок, зроблений судом: 59830 грн. = 36890 грн. (відсотки, зазначені у розрахунку за період з 26 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року, які відповідають перехідним положенням Закону України «Про споживче кредитування») + 22320 грн. (12400 грн. * 1,5% * 120 днів) + 620 грн. (12400,00 грн. * 1% * 5 днів).
Разом із тим, оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким передбачено, що умови договору про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації є несправедливими та нікчемними, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, апеляційний суд враховує, що під час розгляду справи суд першої інстанції дійсно не спростував доводів ОСОБА_1 про те, що при сумі кредиту 12400 грн. максимальна сума до повернення не може перевищувати 24800 грн. (12400 грн. х 2 = 24800 грн.), а вимога позивача про стягнення 88250 грн. є неправомірною і може бути розцінена як спроба неправомірного збагачення.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредитором застосовувалася відсоткова ставка у розмірі 2,5 % за кожен день користування кредитними коштами. При цьому, умовами договору (п. 4.10) передбачено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк кредиту 99923,40 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 124000 грн.
Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (12400 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 24800 грн., яка складається з: 12400 грн. - тіло кредиту та 12400 грн. - проценти за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд враховує таке.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» надано:
Копію договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02 серпня 2024 року, укладеного ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» та виконавцем ФОП Руденком К.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2412 від 23 жовтня 2018 року, видане на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 18 від 23 жовтня 2018 року, за умовами п. 1.1 якого виконавець, який має право на заняття адвокатською діяльністю, зобов'язується надати замовнику наступні юридичні послуги: складання проектів процесуальних документів, складання листів, адвокатських запитів, претензій, заперечень, позовних заяв, пояснень, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, представництво інтересів замовника у органах державної влади та місцевого самоврядування, а замовник зобов'язується прийняти такі послуги та оплатити їх в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором. Згідно п. 3.1 договору, вартість послуг виконавця становить 10000 грн. за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника замовника; згідно п. 3.4 договору замовник оплачує виконавцю послуги шляхом перерахування коштів на банківський рахунок виконавця протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідного акта наданих послуг (а. с. 67 - 68).
Копію акту приймання-передачі наданих послуг № 44 від 03 лютого 2025 року до договору № 02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02 серпня 2024 року, підписаного замовником ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» та виконавцем ФОП Руденком К.В. про те, що у відповідності до умов договору виконавець надав, а замовник прийняв послуги загальною вартістю 100000 грн. за підготовку позовних заяв про стягнення заборгованості по боржникам ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» згідно реєстру № 1 від 03 лютого 2025 року (а. с. 48);
Копію витягу з реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 44 від 03 лютого 2025 року до договору № 02/08/2024, згідно якого вартість послуги за підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором № 4245758 про надання споживчого кредиту від 26 грудня 2023 року та клопотання про витребування доказів складає 10000 грн. (а. с. 47);
Копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії, виданого Руденку К.В. (а. с. 70).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 826/2689/15, що отримувачем коштів є ФОП ОСОБА_2 , що підтверджує характер цих витрат як звичайних господарських витрат фінансової установи на юридичний аутсорсинг, а не як професійної правничої допомоги адвоката, що здійснює незалежну професійну діяльність, при цьому адвокатська діяльність не є підприємницькою, а ці статуси є різними, апеляційний суд враховує, що зазначене питання не досліджувалось в межах постанови Верховного Суду у справі № 826/2689/15, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, а тому доводи є необґрунтованими.
Натомість, у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 922/1747/19, додатковій ухвалі Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі 910/7304/20 викладено правові висновки про те, що порядок оформлення адвокатом рахунку для оплати наданих ним послуг та оподаткування грошових доходів фізичної особи-підприємця та самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за ставками внеску до бюджету перебуває поза межами предмету дослідження питання витрат на професійну правничу допомогу; позивачем у своєму запереченні на заяву відповідача щодо розподілу судових витрат не обґрунтовано, яким чином факт перерахування коштів адвокату як фізичній особі-підприємцю нівелює наявність у нього статусу адвоката.
Документи, надані позивачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, відповідають вимогам, встановленим ч. 3 ст. 137 ЦПК України.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц викладено правовий висновок, згідно якого «При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення».
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 посилалася на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (а. с. 89), просила відмовити позивачу у стягненні з неї судових витрат.
Разом із тим, судом першої інстанції запереченням відповідача не надано жодної оцінки.
Апеляційний суд також враховує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Апеляційний суд враховує, що правнича допомога ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» надається адвокатом Руденком К.В. на підставі договору № 02/08/2024 року, який стосується необмеженого кола судових справ, що також підтверджується змістом акту приймання-передачі наданих послуг № 44 від 03 лютого 2025 року, оплата здійснюється в межах реєстру № 1 та стосується надання послуг за підготовку позовних заяв про стягнення заборгованості боржників ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
При цьому правнича допомога по складанню позовних заяв за електронними кредитними договорами є однотиповою, такі справи не є складними.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, яким витрати на правничу допомогу було стягнуто в розмірі 8185 грн. виходячи лише із пропорційності задоволених позовних вимог, є передчасними та помилковими.
Керуючись принципами справедливості і верховенства права, а також враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру заборгованості, стягнутої судом першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс», до 1000 грн., що відповідатиме вимогам пропорційності, розумності та справедливості.
Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасувати судове рішення лише в частині стягнення процентів у розмірі 59830 грн. та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8185 грн., як просила відповідач у апеляційній скарзі, оскільки заборгованість в резолютивній частині рішення стягнута з відповідача на користь позивача єдиною підсумковою сумою 72230 грн. без виділення складових заборгованості.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 59830 грн., а також в частині стягнення витрат на правничу допомогу ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 24800 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12400 грн., заборгованості за процентами в розмірі 12400 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
За подання позовної заяви ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3634,64 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила зменшити розмір процентів за користування кредитом до 12400 грн., і дані вимоги були задоволені апеляційним судом, тому понесені нею судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 3634,64 грн. підлягають компенсації шляхом стягнення їх з позивача.
Разом із тим, за наслідками апеляційного перегляду позов залишається задоволеним на 28 % (з відповідача стягнуто 24800 грн. із заявлених до стягнення 88250 грн.), а тому сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 678,27 грн.
Шляхом взаєморозрахунку з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2956,37 грн. (3634,64 грн. - 678,27 грн.)
Апеляційний суд враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив за складання та подання відзиву на апеляційну скаргу просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал Фінанс», у розмірі 3000 грн., на підтвердження чого до суду буде надано завірену копію акту приймання-передачі наданих послуг, завірену копію платіжної інструкції про сплату витрат на правничу допомогу, проте станом на час прийняття даної постанови таких документів надано не було, в зв'язку з чим клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу апеляційним судом не вирішується.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (м. Київ бульвар Вацлава Гавела 4 код ЄДРПОУ 41915308) заборгованість за договором № 4245758 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 грудня 2023 року у розмірі 24800 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2956,37 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.