1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2026 року,
за участі:
в режимі відеоконферецзв'язку
прокурора ОСОБА_7 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 та накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку 25 лютого 2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- Системний блок чорного кольору AMD Ryzen 7 5800X 8-Core Processor S/
N:00331_10000_00001_AA942 - 1 шт.;
- iPhone 17 Pro, IMEI: НОМЕР_1 - 1 шт.;
- Сім-карти мобільних операторів «Vodavone» та «Київстар» у к-сті 27 шт.;
- Банківська картка «Райффайзен Банк» № НОМЕР_2 ;
- Банківська картка «Кредобанк» № НОМЕР_3 ;
- Флеш-накопичувач «Wibrond» 32 GB - 1 шт.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене 25 лютого 2026 року в ході проведення обшуку майно.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначив, що копію оскаржуваної ухвали слідчого судді отримано лише 20 березня 2026 року, у відповідь на неодноразові адвокатські запити та клопотання, апеляційну скаргу направлено через підсистему «Електронний суд» 25 березня 2026 року. Відтак, апелянт вважає, що строк на апеляційне оскарження дотримано.
Зазначає, що докази на підтвердження того, що вилучене майно, яке належить ОСОБА_5 було предметом, засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення , що це майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин,що встановлюються під час кримінального провадження, а отже вилучене майно не відповідає жодному критерію речового доказу, визначеному положеннями ст. 98 КПК України.
Звертає увагу на те, що власник майна ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, а докази про його причетність до інкримінованого кримінального правопорушення відсутні.
На думку апелянта, ризики, передбачені ст. 170 КПК України, відсутні.
Вказує, що накладений арешт на майно, належне ОСОБА_5 , не відповідає принципу пропорційності та є безпідставним обмеженням його права власності
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, відділом детективів з розслідування кримінальних проваджень у інвестиційній сфері Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72024102400000032 від 17 травня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 203-2 КК України.
Клопотання прокурора мотивоване тим, що під час досудового розслідування виявлено низку нелегальних (неліцензованих) онлайн-платформ гемблінгу та беттінгу, а також сайти-дзеркала, у тому числі російських брендів онлайн-казино, які функціонують на території України та використовують банківський сервіс Р2P-переказів та платіжну інфраструктуру вітчизняних банківських установ у якості платіжного рішення.
Встановлено, що контролери та менеджери вказаних нелегальних онлайн- платформ використовують банківський сервіс P2P-переказів в спеціально налаштованих платіжних формах на підконтрольних їм веб-ресурсах для отримання платежів від гравців таких онлайн-платформ на банківські картки, емітовані вітчизняними банківськими установами та оформлені на підставних осіб (т.зв. «дропи»).
За версією органу досудового розслідування до прийому грошового трафіку залучено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який здійснює вказану діяльність за адресою свого фактичного проживання із використанням комп?ютерної техніки та мобільних телефонів, наданих організаторами протиправної схеми.
25 лютого 2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 04 лютого 2026 року за місцем проживання
ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено:
- Системний блок чорного кольору AMD Ryzen 7 5800X 8-Core Processor S/
N:00331_10000_00001_AA942 - 1 шт.;
- iPhone 17 Pro, IMEI: НОМЕР_1 - 1 шт.;
- Сім-карти мобільних операторів «Vodavone» та «Київстар» у к-сті 27 шт.;
- Банківська картка «Райффайзен Банк» № НОМЕР_2 ;
- Банківська картка «Кредобанк» № НОМЕР_3 ;
- Флеш-накопичувач «Wibrond» 32 GB - 1 шт.
Постановою заступника керівника відділу детективів Підрозділу детективів територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_8 від 26 лютого 2026 року вказане вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 72024102400000032 від 17.02.2024.
27 лютого 2026 року прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого під час проведення обшуку 25 лютого 2026 року, за місцем проживання ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2026 року клопотання прокурора задоволено.
З вказаним рішенням колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 72024102400000032 про накладення арешту на вилучені предмети, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для арешту вказаного в клопотанні прокурора майна.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Посилання апелянта на те, що вилучене майно не відповідає ознакам, передбаченим ст. 98 КПК України, не заслуговують на увагу.
Вказане майно постановою заступника керівника відділу детективів Підрозділу детективів територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_8 від 26 лютого 2026 року,обґрунтовано визнано речовим доказом у кримінальному провадженні,що слугує підставою для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
У зазначеній постанові, слідчим зазначено, що вилучене майно містить інформацію, яка досліджується у кримінальному провадженні та має для нього значення, є предметом доказування у кримінальному провадженні, а отже зазначені речі є джерелом доказів.
Доводи апелянта про те, що власник майна ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого у даному кримінальному провадженні не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення п. 1 ч.ч 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що арешт майна належного ОСОБА_5 , не відповідає принципу пропорційності та є безпідставним обмеженням його права власності є необгрнутованими, оскільки доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга власника представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2026 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 759/4883/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Справа № 11сс/824/3535/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК