21 квітня 2026 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_9 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 02.03.2026,
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 02.03.2026 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.15 ч.2 ст.258, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 30.04.2026 включно, без визначення розміру застави.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 обвинувачуються, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Також наразі обвинувачені показань суду не давали та судом не досліджувалися матеріали кримінального провадження, що не виключає мотивацію для незаконного впливу на свідків.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_6 подав в інтересах ОСОБА_9 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та змінити ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем її реєстрації та постійного проживання, або визначити заставу як альтернативний запобіжний захід.
В обґрунтування своїх вимог, захисник зазначає, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою. Звертає увагу, що жодних нових доказів та нових підстав для продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суду разом з клопотанням надано не було. Вважає, що сторона обвинувачення у своєму клопотанні не вказала жодного об'єктивного доказу на підтвердження наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Наголошує, що ОСОБА_9 є раніше не судимою, має на утриманні двох малолітніх дітей, має постійне місце проживання та роботи, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків, а тому домашній арешт цілком може забезпечити виконання обвинуваченою покладних на неї обов'язків.
Захисник ОСОБА_7 подала в інтересах ОСОБА_8 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_8 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за місцем проживання або визначити розмір застави.
В обґрунтування своїх вимог, захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що зазначені у клопотанні ризики ґрунтуються лише на припущеннях. Звертає увагу, що ОСОБА_8 раніше не судима, має двох неповнолітніх дітей та постійну роботу, позитивно характеризується за місцем проживання. Зауважує, що ОСОБА_8 через наявне захворювання потребує медичного спостереження, що неможливо здійснити в умовах слідчого ізолятора.
Обвинувачена ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати їй більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Звертає увагу, що вона раніше не судима, не притягувалась до кримінальної та адміністративної відповідальності, має міцні соціальні зв'язки, на її утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, має постійне місце проживання, за яким добре характеризується. Вказує, що стороною обвинувачення не доведено існування ризику переховування від суду. Зазначає про відсутність ризику незаконного впливу на свідків, оскільки вони вже допитані. Стверджує, що вона не вчиняла інкримінованих їй кримінальних правопорушень і зацікавлена в розгляді кримінального провадження, а тому відсутній ризик перешкоджання кримінальному провадженню. Звертає увагу, що відсутність судимості виключає наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , тяжкість пред'явленого обвинувачення, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, стадію судового розгляду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг щодо необхідності визначення застави, апеляційний суд приймає до уваги обставини кримінальних правопорушень, що інкримінуються обвинуваченим, зокрема вчинення злочину проти основ національної безпеки України, та вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції, яким заставу не визначено.
Таке рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 4 ст. 183 КПК України, підстав для визначення застави колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331,404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 02.03.2026, якою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , продовжено строк тримання під вартою до 30.04.2026 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3