29 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та захисником ОСОБА_6 , який використовував власний технічний засіб в системі «EasyCon», матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року застосовано, зокрема, відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 11 лютого 2025 року включно.
Таке рішення суд, врахувавши те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які, згідно ст. 12 КК України, належать до особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання на строк до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, характер та обставини вчинення кримінальних правопорушень, а також дані про особу обвинуваченого, який не одружений, утриманців не має, офіційно не працює, раніше не судимий, його вік та стан здоров'я, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ризик переховування обвинуваченого від суду з огляду на покарання, яке йому загрожує у випадку встановлення судом його винності, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений офіційно не працевлаштований та не має постійного джерела доходу, та ризик незаконного впливу на свідків, які судом ще не допитані, і тому визнав необхідним застосувати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ___________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2758/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 1 ст. 255 КК України Доповідач ОСОБА_1
доведеним ризикам, та з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення, яке пов'язане з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, з врахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, не визначив розмір застави у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду незаконною та такою, що постановлена неповноважним складом суду, з порушенням вимог КПК України, законодавства щодо територіальної юрисдикції та правил підсудності, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_9 , з порушенням правил територіальної юрисдикції, без присутності одної з підозрюваних та її адвоката, було продовжено строки досудового розслідування, чим було порушено порядок розгляду клопотання про продовження строків досудового розслідування, що згідно усталеної практики ККС у складі ВС є грубим порушенням норм КПК України і вочевидь призведе до визнання вказаної ухвали незаконною, що в свою чергу за принципом плодів отруйного дерева призведе до визнання всіх доказів, отриманих після 19.02.2024 року (повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 19.12.2024), недопустимими. Проте вищевказаний факт залишився поза уваги в оскаржуваній ухвалі.
Що стосується обґрунтованості підозри, то вказує на те, що ОСОБА_7 сам видав наркотики - відмітка в протоколі обшуку, на відео чітко визнав, що приймав-відправляв поштові відправлення; показав на своєму телефоні, який в подальшому був вилучений, з якого абонента отримував дані про відправлення та отримання поштових посилок; кваліфікація ст. 255 та ст. 305 немає об'єктивних даних, які б переконали об'єктивного спостерігача, що особа вчинила чи причетна саме до вищевказаних правопорушень.
Таким чином, зазначає, що на рівні кримінально-процесуальної доктрини визнано необхідність оцінки саме обґрунтованості підозри у контексті вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
При цьому щодо обґрунтованості підозри звертає увагу на те, що в жодному протоколі НСРД відносно ОСОБА_7 відсутні будь які електронні носії з відео чи аудіо, які б могли вказати на причетність його підзахисного до інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Також зазначає, що органом досудового розслідування, за підтримки прокурора, були грубо порушені вимоги ст. 216 КПК України, оскільки з моменту затримання та повідомлення про підозру ОСОБА_7 (19.12.2023) і до направлення матеріалів до суду, вказане кримінальне провадження не було направлено до органів Служби безпеки України з невідомих і для сторони захисту причин (ст. 305 КК України - підслідність слідчих СБУ).
Окрім цього, зазначає, що посилання прокурора у клопотанні на те, що у випадку відсутності обраного запобіжного заходу ОСОБА_7 буде переховуватись від органів слідства, може змінити місце мешкання в місті Києві, виїхати за межі території України чи на непідконтрольну Україні територію та ухилятись таким чином від суду, є лише його припущенням, яке не підтверджене жодним доказом чи навіть інформацією про наміри ОСОБА_7 на вищевказані дії.
Вказує й на те, що на протязі всього досудового розслідування п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України вказувався у всіх клопотаннях про продовження строків тримання під вартою, а у даному клопотанні відсутній, що безумовно підтверджує той факт, що на даний момент ризики зменшились.
Також зазначає, що посилання прокурора у клопотанні на те, що ОСОБА_7 для уникнення кримінальної відповідальності, може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, є лише припущенням, оскільки у даному провадженні у всіх НСРД та протоколах допитів відсутнє будь яке посилання, пригадування чи обговорення про ОСОБА_7 , тому йому немає на кого впливати, окрім цього, не вказано на кого саме впливати і яким чином. При цьому, після виконання вимог ст. 290 КПК України встановлено, що у справі взагалі відсутні будь які електронні носії з відображенням ОСОБА_7 , а також відсутні будь які дані (НСРД) в інших протоколах відносно інших підозрюваних відносно його підзахисного.
Щодо пункту 4 ч. 1 ст. 177КПК України, то він викладений лише в якості перерахування його, але не розписаний взагалі у клопотанні прокурором.
Отже, вважає, що вищевикладені ризики є уявними та прогнозовані органом досудового розслідування без підстав взагалі, лише на припущеннях прокурора. Проте, незважаючи на це, місцевим судом вказані факти залишені поза увагою і не знайшли свого відображення в оскаржуваній ухвалі.
Окрім цього, звертає увагу на те, що у наданому суду клопотанні про продовження строку тримання під вартою взагалі не вказано та не доведено доказами, що суду неможливо застосувати до ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, що є грубим порушенням вимог ст. 194 КПК України. Єдиною підставою, якою прокурор обґрунтовує неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу є те, що ОСОБА_7 нібито скоїв особливо тяжкий злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 12 років, що, відповідно до усталеної практики ЕСПЛ, не може бути причиною застосування самого суворого запобіжного заходу.
Також звертає увагу на те, що станом на час та дату розгляду вказаного клопотання у КПК внесені зміни до ст. 72 КК України, та законодавець встановив співвідношення строків позбавлення волі і строків домашнього арешту (3 до 1), що дає підстави застосувати до його підзахисного цілодобовий домашній арешт.
Вказує й на те, що ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва про обшук квартири по АДРЕСА_1 , постановлена не на адресу проживання гр. ОСОБА_7 , а за іншою адресою, тобто обшук квартири АДРЕСА_2 проводився не на підставі ухвали слідчого судді, а як невідкладний.
Отже, вважає, що вищевказані незаконні дії органу досудового розслідування призвели до того, що обшук в квартирі АДРЕСА_2 проведено незаконно, в подальшому не легалізовано, що згідно усталеної практики ККС у складі ВС призведе до визнання самого обшуку як дії, протоколу обшуку та всіх вилучених речей очевидно недопустимими доказами.
Також зазначає, що у матеріалах кримінального провадження є протоколи про результати проведення НСРД, а саме візуального спостереження за місцем, які були проведені без ухвали слідчого судді, що вказує на грубі порушення вимог ч. 3 ст. 269 КПК України, оскільки у протоколах НСРД від 27.10.2023 зафіксовано результати проведення НСРД, а не їх початок, та не вказано, що НСРД розпочато на підставі постанови слідчого, а зафіксовано його результати.
Окрім цього, до матеріалів клопотання не приєднано будь яких документів, які б вказували на виконання вимог щодо легалізації вказаної НСРД прокурором.
Вказує й на те, що внесення відомостей про кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_7 в ЄРДР через великий проміжок часу після фіксації правопорушень, тобто з порушенням встановленої процедури, є грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства України, та матиме наслідком визнання доказів недопустимими.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_7 фактично затримали без складання протоколу за ст. 208 КПК України, під час якого вилучені предмети, які є предметом злочину, оскільки з відеозапису обшуку від 19.12.2023 вбачається, що ОСОБА_7 був затриманий одразу після заходу поліції в квартиру, закований в кайданки ззаду, весь обшук ОСОБА_7 знаходився в кайданках, йому не було роз'яснено його прав, як затриманому, в тому числі не свідчити проти себе.
Також зазначає, що сторона захисту звертала увагу суду, що ОСОБА_7 був побитий в Київському слідчому ізоляторі через його расову належність одразу після його прибуття до СІЗО, у зв'язку з чим органом досудового розслідування до ОСОБА_7 застосовані заходи безпеки і він був переведений за ініціативою слідства до Ізолятора тимчасового тримання, де оперативними працівниками, які супроводжують вказане кримінальне провадження, до ОСОБА_7 були висунуті вимоги, згідно яких він повинен підтвердити та визнати всі факти, які викладені в його повідомлені про підозру, а у разі невиконання вказаних вимог, ОСОБА_7 пообіцяли відмінити заходи безпеки та повернути його в ту саму камеру до расистів.
Між тим, так і відбулось, незважаючи на той факт, що слідчим суддею в ухвалі було зафіксовано факт застосування заходів безпеки до ОСОБА_7 , однак через три дні після постановлення вищевказаної ухвали, ОСОБА_7 був повернутий в Київський слідчий ізолятор, де і був неодноразово побитий, про що відомо прокурору і суду, що свідчить про наявність ознак дискримінації через расову належність, які передбачені п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та є недопустимим, і як наслідок одного з нападів, в даний час Європейським судом з прав людини винесено рішення «Узу проти України» з питань порушених прав ОСОБА_7 на ґрунті расової приналежності.
Окрім цього, посилається й на те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не були враховані характеризуючи матеріали на ОСОБА_7 , а саме, що ОСОБА_7 народився в м. Донецьк, навчався у учбовому закладі, але не закінчив, оскільки в 2014 році разом з матір'ю та братами був вимушений переїхати до Маріуполя, а в подальшому до Києва, де його матір придбала постійне житло, в якому і постійно проживав ОСОБА_7 , який зареєструвався як тимчасово переміщена особа, мав постійне місце роботи офіціантом в «Міністерство шаурми».
Також зазначає, що у даному випадку, в порушення норм ст. 199 КПК України, сторона обвинувачення взагалі не відобразила вказану інформацію у своєму клопотанні, а суд не відобразив в оскаржуваній ухвалі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання сторони захисту, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , Дніпровським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12022100000000953 по обвинуваченню ОСОБА_10 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про застосування обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , вид та міру покарання, що загрожує йому у випадку визнання винуватим, характер та обставини вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також дані про особу обвинуваченого, його вік та стан здоров'я, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ризик переховування обвинуваченого від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення та незаконного впливу на свідків, і тому визнав необхідним застосувати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою,оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти доведеним ризикам, та з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення, яке пов'язане з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, з врахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, не визначив розмір застави у кримінальному провадженні.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у їх вчиненні, а також конкретні обставини кримінального провадження, поставлені у провину обвинуваченому, та приймаючи до уваги всі наявні у матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який не має міцних соціальних зв'язків, офіційно не працює, його вік та стан здоров'я, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків, і враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу застосованого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається в апеляційній скарзізахисник ОСОБА_20 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності застосування обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Твердження захисника ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності ризиків переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, оскільки посилання прокурора у клопотанні на те, що у випадку відсутності обраного запобіжного заходу ОСОБА_7 буде переховуватись від органів слідства, може змінити місце мешкання в місті Києві, виїхати за межі території України чи на непідконтрольну Україні територію та ухилятись таким чином від суду, є лише його припущенням, яке не підтверджене жодним доказом чи навіть інформацією про наміри ОСОБА_7 на вищевказані дії, є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, які переконливо доводять існування ризику втечі, який, з урахуванням вищенаведених обставин, є досить високим, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_7 під вартою, щоб завадити цьому.
Не можуть бути взятими до уваги і посилання захисника ОСОБА_6 на безпідставність доводів прокурора про те, що ОСОБА_7 для уникнення кримінальної відповідальності може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, так як у даному провадженні у всіх НСРД та протоколах допитів відсутнє будь яке посилання, пригадування чи обговорення про ОСОБА_7 , тому йому немає на кого впливати, окрім цього, й не вказано на кого саме впливати і яким чином, оскільки дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду і докази ще не досліджені, не допитані свідки, показання яких суд сприймає безпосередньо, а тому, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, існує велика ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_7 , усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує, може незаконно впливати на них, зокрема шляхом погроз, з метою змусити змінити показання.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що єдиною підставою, якою прокурор обґрунтовує у клопотанні наданому суду неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу є те, що ОСОБА_7 нібито скоїв особливо тяжкий злочин, не заслуговують на увагу, оскільки висновок суду про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою ґрунтується на наявності сукупності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 про необґрунтованість підозри, недотримання вимог КПК України стороною обвинувачення під час досудового розслідування, порушення правил підслідності та підсудності кримінального провадження, доведеність або недоведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, недопустимість та неналежність наявних у справі доказів, то зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам сторони захисту в цій частині. Не вправі давати таку оцінку доказам на даній стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки така оцінка може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині не ґрунтуються на вимогах закону.
Наведені захисником ОСОБА_6 дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема те, що ОСОБА_7 народився в м. Донецьк, навчався у учбовому закладі, який не закінчив, оскільки в 2014 році разом з матір'ю та братами був вимушений переїхати до Маріуполя, а в подальшому до Києва, де його матір придбала постійне житло, в якому і постійно проживав ОСОБА_7 , який зареєструвався як тимчасово переміщена особа, мав постійне місце роботи, самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення встановлених судом ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, зважаючи на конкретні обставини висунутого обвинувачення, характер та тяжкість діянь, які йому інкримінуються, і покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим у їх вчиненні.
Щодо доводів захисника ОСОБА_6 про те, що утримання ОСОБА_7 у Київському слідчому ізоляторі, де він був неодноразово побитий, має ознаки дискримінації через расову належність, то вони не можуть свідчити про неможливість застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою за наявності встановлених судом обґрунтованих ризиків неможливості забезпечення його належної процесуальної поведінки та виконання процесуальних обов'язків.
Посилання захисника ОСОБА_6 на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Узу проти України» з питань порушених прав ОСОБА_7 на ґрунті расової приналежності, у будь-якому випадку не спростовують висновків суду про те, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу, не минули та продовжують існувати на даний час, і вказана обставина не може бути безумовною правовою підставою для зміни запобіжного заходу.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року, якою застосовано, зокрема, відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 11 лютого 2025 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3