27 квітня 2026 року м. Київ справа №320/58899/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві , в якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивача протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивача викладене у листі відповідача від 05.02.2024 №4292-3762/М-02/8-2600/24 та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії позивачу з дати її припинення на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести осучаснення та перерахунок пенсії відповідно до сказаного в її заяві.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.12.1991 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України. Позивач вказує, що на виконання постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 15.12.2016 у справі №755/12509/15-а пенсійним органом призначено їй пенсію за віком з 18.12.2014 та яка виплачувалась на особистий рахунок позивача до 2021 року. Позивач зазначає, що звернулась через свого представника із заявою через електронний портал Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії, однак відповідачем було відмовлено у поновлені виплати пенсії та рекомендовано звернутись особисто до будь-якого сервісного центру пенсійного органу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий органом 2ISR, 17.09.2021.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 15.12.2016 у справі №755/12509/15-а визнано протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_2 та зобов'язано Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_2 з 18 грудня 2014 року в розмірах відповідно до чинного законодавства на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Ухвалою Київський апеляційний адміністративний суд від 27.02.2017 у справі №755-12509/15-а апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишено без задоволення, постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2016 року залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через електронний портал із заявою про поновлення виплати пенсії, яка була нотаріально посвідчена та апостильована.
До заяви було додано:
- апостильоване та нотаріально завірене свідоцтво про зміну прізвища;
- апостильований та нотаріально завірений паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги;
- належним чином завірене свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю
Листом від 05.02.2024 №4292-3762/М-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, про відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії, адже позивачу необхідно особисто звернутись до пенсійного органу.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій закріплені у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відносини з приводу припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані статтею 46 Закону України №1058-IV.
Згідно зі статтею 49 Закону № 1058-IV Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з статтею 51 Закону України № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, та друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що оспорюються, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелами права та обов'язкові для виконання Україною, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Аналізуючи наведені положення Закону, суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 відсутні законодавчі підстави для припинення виплати пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, а отже, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії. З цього часу органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, суд вважає, що виплата пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, оскільки це суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".
Частиною 2 статті 49 Закону України № 1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як було встановлено судом та зазначено вище, позивач через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через електронний портал із заявою про поновлення виплати пенсії, яка була нотаріально посвідчена та апостильована. Однак відповідачем було відмовлено у поновленні пенсії з підстав не особистого звернення до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та документами, що посвідчують особу.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), а також поновлення виплати пенсій, врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1.
Згідно з п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про поновлення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).
Таким чином, законодавцем передбачено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється на підставі заяви пенсіонера. При цьому, відсутні вказівки на те, що пенсіонер повинен особисто звернутися до органу ПФУ та позбавлений можливості подати особисто підписану ним заяву та належні документи через свого представника, який діє на підставі нотаріальної довіреності, або надіслати таку особисто підписану заяву засобами поштового зв'язку.
Крім того, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 №280/4551/21 прийшов до висновку, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Також, Верховний Суд у справі №757/12134/14-а (постанова від 20.02.2018) дійшов висновку про можливість подання заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, та дійшов висновку, що у Порядку №22-1 відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №200/8218/20-а від 14.07.2023, №229/4165/17 від 21.12.2020, №489/473/17 від 09.06.2021.
Отже, відмовляючи позивачу у поновленні пенсії з підстав не звернення особисто до територіального органу ПФУ, відповідач діяв неправомірно.
Враховуючи вище викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у поновленні пенсії за віком підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги в частині поновленні пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, відповідно до вимог Порядку №22-1 пенсійний орган зобов'язаний був прийняти до розгляду заяву про поновлення позивачу пенсії та розглянути її по суті.
Суд зазначає, що пенсійний орган не розглянув заяву позивача про призначення (переведення) пенсії у належному порядку, встановленому Порядком №22-1. Зокрема, замість здійснення передбачених пунктом 4.2 Порядку №22-1 дій щодо заяви позивача, Відповідач фактично підмінив процедуру, скерувавши у відповідь на звернення представника позивача Лист від 05.02.2024 №4292-3762/М-02/8-2600/24.
Враховуючи вище викладене, суд зазначає, що оскільки заява позивача про поновлення виплати пенсії відповідачем фактично не розглядалась по суті, а була відхилена за формальними підставами (подача заяви не особисто заявником), ефективним захистом прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про поновлення виплати пенсії, з урахуванням висновків суду.
Водночас, щодо позовної вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення, суд відмовляє у задоволенні даної вимоги, оскільки лист від 05.02.2024 за вих. №4292-3762/М-02/8-2600/24 має лише інформаційний характер, а не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Щодо вимог позивача про виплату пенсії позивача з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів та провести осучаснення та перерахунок, суд зазначає, що дані вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що відповідач ще не ухвалював рішення щодо розгляду заяви позивача щодо поновлення пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо поновлення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.). за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних поноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.