Справа № 182/5646/25
Провадження № 2/0182/1671/2026
Іменем України
24.04.2026 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом адвоката Усачова Олександра Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про зменшення розміру аліментів-
В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява адвоката Усачова Олександра Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_3 , про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 182/6967/15-ц від 09.11.2015 року було постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до повноліття дітей. При цьому, його довіритель 12 січня 2017 року уклав шлюб з ОСОБА_7 , з якою вони проживають однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_8 , яка перебуває на повному утриманні позивача. Таким чином, на утриманні позивача перебуває троє неповнолітніх дітей і він зобов'язаний надавати усім дітям рівне матеріальне забезпечення. Сплата аліментів у раніше встановленому розмірі (1/3 доходу на двох дітей) ставить дітей позивача у нерівне матеріальне становище. Після відрахування аліментів на утримання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , утримання доньки ОСОБА_11 здійснюється за залишковим принципом, що прямо порушує її права та принцип рівності прав усіх дітей на утримання батьками. Критичне погіршення стану здоров'я та необхідність значних витрат на лікування, згідно з консультаційним висновком спеціаліста КЗ «Університетська лікарня» ДДМУ від 14 серпня 2025 року, оскільки позивачу встановлено діагноз: «Двобічний АНГСК. Згинально-привідна контрактура правого кульшового суглоба. Виражений больовий синдром». 14.03.2025 року позивачу вже було проведено операцію з ендопротезування лівого кульшового суглоба та наразі рекомендовано планове оперативне лікування - ендопротезування правого кульшового суглоба. Це захворювання потребує значних фінансових витрат на саму операцію, медикаменти та подальшу тривалу реабілітацію, що є об'єктивним погіршенням матеріального становища позивача. Окрім цього, представник позивача вказує, що на позивача покладено обов'язок утримувати непрацездатну матір ОСОБА_12 , яка потребує матеріальної підтримки. Згідно з консультаційним висновком від 14 серпня 2025 року, їй встановлено діагноз «Двобічний гонартроз» та рекомендовано планове оперативне лікування - ендопротезування правого колінного суглоба. Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, позивач зобов'язаний утримувати непрацездатних батьків та цей обов'язок створює додаткове суттєве навантаження на його бюджет. Крім цього, представником позивача до позову було надано довідку про доходи, яка свідчить, що за період з лютого по липень 2025 року позивачу було нараховано 671 343 грн. 26 коп., утримано аліментів на суму 166 061 грн. 00 коп., а середньомісячний дохід позивача становить близько 111 890 грн. 00 коп., однак, він є вкрай нестабільним, про що свідчать значні коливання щомісячних нарахувань. Значна частина доходу складається з нерегулярних виплат, які не є гарантованими. Тому, на підставі викладеного, представник позивача змушений звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2015 року з 1/3 частини до 1/8 частини, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішення суду законної сили. Окрім цього, просить ухвалити рішення, яким зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2015 року з 1/3 частини до 1/8 частини, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішення суду законної сили.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.39-40).
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення (а.с.42), своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, скористалась та на адресу суду від її представника ОСОБА_13 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає наступне. В позовній заяві позивач та його представник просить суд зменшити розмір аліментів з 1/3 частини до 1/8 від усіх видів заробітку, але не менше розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посилаючись на народження дитини в іншому шлюбі, погіршення здоров'я та матеріального стану і утримання непрацездатної матері. Ознайомившись з посиланням позивача на вищезазначені обставини, представник відповідача вважає їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, з огляду на наступне. Згідно наданої довідки про доходи позивача, вбачається, що його матеріальний стан, порівняно з періодом, коли були присуджені аліменти на користь відповідачки на утримання їх спільних дітей (2015 рік), навпаки, покращився. Наданий позивачем консультаційний висновок щодо стану здоров'я не підтверджує погіршення матеріального стану останнього. Позивачем не підтверджено належними доказами, що хвороба, якщо така має місце, потребує значних витрат, зокрема, позивачем не надано квитанцій/чеків на придбання ліків та/або медичних препаратів, квитанцій/чеків, які б підтверджували значні витрати заощаджень позивача на лікування. Поряд з цим, до позову не надано рекомендацій та відповідних приписів лікарів, які б підтверджували необхідність у придбанні лікарських препаратів. Таким чином, посилання позивача на зміну матеріального стану та сімейного стану, що позбавляє його можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, є необґрунтованими, оскільки належними та допустимими доказами позивач не підтвердив погіршення його майнового стану, утримання непрацездатної матері, а зміна його сімейного стану народження дитини від іншого шлюбу та її утримання не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Таким чином, представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с.43-47).
Представник позивача своїм правом, визначеним цивільно - процесуальним законодавством, скористався та подав до суду відповідь на відзив, згідно якого послався на обставини, викладені в позовній заяві. Крім цього, зазначає, що всі посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву є хибними, оскільки позивач має дохід військового службовця, під час воєнного стану, в тому розмірі, який визначений законодавством, проте, даний розмір є розміром, який носить тимчасовий характер. Виплати (бойові) не є сталим заробітком з високим ризиком. При цьому, стан здоров'я позивача потребує лікування, а неподання чеків може лише свідчити про те, що операційне втручання ще попереду. Тому, на підставі викладеного, представник позивача позовні вимоги підтримує та на задоволенні позову наполягає (а.с.51-53).
Представник відповідача ОСОБА_14, у відповідності до ст.180 ЦПК України, подав до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно якого послався на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити (а.с.58-59).
Третя особа - ОСОБА_3 - про розгляд справи була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення (а.с.42), своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, не скористалась, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надала.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
У відповідності до ч.2 ст.51 Конституції України та статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Приписами ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дітей і проживання батьків окремо від них не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дітей.
Відповідно до ст.5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11), кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов'язки по утриманню та матеріальному забезпеченню дітей, а, отже, не тільки позивач, але й відповідач зобов'язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15-16). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 182/6967/15-ц від 09.11.2015 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 були стягнуті аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до повноліття дітей.
Представник позивача як на підставу звернення до суду з даним позовом посилається на те, що його довіритель 12 січня 2017 року уклав шлюб з ОСОБА_7 , про що свідчить актовий запис № 21, складений 12 січня 2017 року Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.13). Від шлюбу мають доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.14), яка також перебуває на його утриманні. Окрім цього, позивач як на підставу позову зазначає, що, окрім дітей, на його утриманні перебуває і його мати, яка не працює, а він як син, у відповідності до вимог чинного законодавства, зобов'язаний її утримувати.
Суддя ознайомившись з викладеними обставинами та підставами звернення до суду з позовом, приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Таким чином, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими.
Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7 ст.7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст.141 СК України, батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, в тому числі, і щодо її утримання.
Згідно § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (п.п.3, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України»).
При визначенні розміру аліментів суддя враховує рівність прав та обов'язків батьків щодо дітей, у відповідності до ст.141 СК України.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Отже, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, закон надає право платнику аліментів звернутися до суду про зміну розміру аліментів.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Так, представник позивача, звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, посилається на те, що з його довірителя стягуються аліменти в примусовому порядку на утримання дітей від першого шлюбу. Однак, позивач одружився вдруге та має на своєму утриманні дитину від іншого шлюбу, яка також потребує матеріального забезпечення. Проте, той факт, що позивач на даний час має трьох неповнолітніх дітей, у суду сумніву не викликає. В той же час, стороною позивача належних та допустимих доказів щодо утримання дитини від другого шлюбу надано не було, оскільки відповідними доказами це не підтверджується, а рішення суду, виконавчий лист чи судовий наказ, а також постанови про примусове стягнення по іншим виконавчим документам до матеріалів справи долучено не було. Тобто, всі посилання та твердження позивача щодо погіршення його майнового стану у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу, без долучення відповідних доказів на підтвердження даних обставин, не може бути підставою для зменшення аліментів дитини від першого шлюбу. Фактично, викладені позивачем обставини свідчать про те, що всі посилання носять суту формальний характер та не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів на дитину, народжену в іншому шлюбі.
Крім цього, судом до уваги не приймається й посилання представника позивача щодо утримання своєї непрацездатної матері, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої, третьої статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Відповідно до статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено частиною першою статті 204 СК України.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку, в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу
Обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.
Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків, необхідно враховувати, що таке право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за умови непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Майновий стан дітей впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов'язку утримувати матір, батька.
Натомість, з матеріалів справи не вбачається та в ході розгляду даної справи не встановлено, що мати позивача, у відповідності до матеріалів справи, зокрема, довідок чи висновків, має ряд захворювань, є непрацездатною (досягла загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи), які позбавляють останню можливості отримувати дохід або в будь-якому іншому випадку при наявності перешкод в отриманні певного доходу, пов'язаного зі станом здоров'я, отримувати дохід, гарантований державою, у вигляді пенсії. Тобто, викладені обставини, без належного доведення та підтвердження не можуть свідчити про те, що у ОСОБА_1 на утриманні перебуває непрацездатна мати, яка потребує матеріальної допомоги.
Статтею 192 СК України передбачена можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому, такі положення закону не виключають одночасного настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійної, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Проте, окремо факт народження ще однієї дитини не змінює сімейний стан та не свідчить про погіршення матеріального стану.
Сама по собі обставина того, що розмір щомісячних доходів позивача більший за розмір доходів відповідача при рівності інших умов (вік, стан здоров'я, матеріальний стан) не може впливати на баланс рівності обов'язку батьків щодо дитини, а лише може бути стимулюючою обставиною для відповідача вживати заходів щодо збільшення власних доходів, що за таких умов, може бути підставою для зміни розміру стягуваних аліментів у майбутньому.
Тому, суд, також, враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, а особливо на перших роках її життя, у зв'язку з чим, певним чином, з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку матір.
Також, судом до уваги не приймається й посилання представника позивача на ту обставину, що його довіритель змушений нести додаткові витрати, пов'язані з його лікуванням, оскільки, в розумінні вимог ст.76-78, 80, 89 ЦПК України, стороною позивача дані обставини не доведені.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства, а також той факт, що стороною позивача не доведено, що його майновий стан змінився, при цьому, будь-який розрахунок, щодо часток стягуваних аліментів, а в даному випадку на трьох дітей, суду надано не було, тобто, фактично, з матеріалів справи вбачається, що відносно позивача, відкрите єдине виконавче провадження щодо стягнення аліментів на користь відповідачки по справі на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини, а будь-які інші докази та наявність інших виконавчих проваджень, згідно яких можливо були здійснити та застосувати розмір часток, позивачем, надано не було. Тобто, стороною позивача не надано та не підтверджено належними та допустимими доказами погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу, а також перебування на його утриманні непрацездатної матері. При цьому, суддя зазначає про те, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини, порівняно з іншою.
До таких висновків дійшов Верховний суд у Постанові від 16.09.2020 року, справа № 565/2071/19.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно статтей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Тому, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для застосування ст.192 СК України, шляхом зменшення розміру аліментів, внаслідок чого в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.191, ч.1 ст.192 СК України, ст.ст.10, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог адвоката Усачова Олександра Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про зменшення розміру аліментів - відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал