28 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/2728/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Картере В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у місті Києві
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 (колегія суддів у складі: Соп'яненко О.Ю. - головуючий, Джепа Ю.А., Мартинюк С.В.)
та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 (суддя Юлдашев О.О. )
у справі № 908/2728/25
за заявою Фізична особа-підприємець Голуб Олена Олександрівна
про неплатоспроможність,
Головне управління ДПС у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) 23.04.2026 подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 в частині визнання заявленого скаржником податкового боргу у сумі 3505987,82 гривень безнадійним і таким, що підлягає списанню.
Перевіривши матеріали касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві, Верховний Суд дійшов висновку, що вказана касаційна скарга підлягає залишенню без руху з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 частині 4 статті 290 ГПК України до скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 встановлений у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до п.п. 2 п. 21 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 9 п. 21 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що розмір ставки за подання касаційної скарги на ухвали суду про результати розгляду грошових вимог кредиторів становлять 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, скаржник повинен був надати суду докази сплати судового збору за подання касаційної скарги до Верховного Суду у розмірі 9689,60 грн (3028 х 2) х 200% х 0.8 )).
Однак скаржником до касаційної скарги не додано докази про сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Зокрема, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
При цьому заявник касаційної скарги повинен враховувати, що за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України скасування судових рішень через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування конкретних норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування, яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, а також зазначити виключний (виключні) випадок (випадки), передбачений (передбачені) п.п. 1 - 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо підстави (підстав), на якій (яких) подано касаційну скаргу.
ГУ ДПС у м. Києві звертаючись з касаційною скаргою зазначає, що суд першої та апеляційної інстанції, застосувавши положення Кодексу України з процедур банкрутства без урахування спеціальних норм податкового законодавства, дійшов помилкового висновку щодо безнадійності заявленого контролюючим органом податкового боргу Голуб О.О. та його подальшого списання.
Проте касаційна скарга ГУ ДПС у м. Києві подана без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладених у п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, оскільки скаржник не зазначив підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідно до вимог ч. 2 ст. 287 зазначеного кодексу.
Крім того, аналіз положень ст. 308 ГПК України дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію про те, які судові рішення оскаржуються та які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.
Проте подана касаційна скарга зазначеним вимогам не відповідає, оскільки в порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 290 ГПК України, прохальна частина касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві не містить чітких та однозначних вимог щодо оскаржуваного судового рішення першої інстанції з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, передбачених ст.308 ГПК України. Скаржник не вказує, яке саме нове рішення він просить ухвалити стосовно ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 після скасування її в оскаржуваній частині.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у ст. 300 ГПК України, Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати вимоги особи, яка подає скаргу.
Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, суд звертає увагу скаржника на необхідність уточнити/конкретизувати вимоги касаційної скарги щодо оскаржуваних судових рішень.
Вимогами ч. 2 ст. 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене касаційна скарга ГУ ДПС у м. Києва підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 ст. 292 ГПК України із наданням скаржнику строку для усунення зазначених недоліків, шляхом зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав) у спосіб, передбачений п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, а також надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку в розмірі 9689,60 грн та уточнення вимоги касаційної скарги щодо оскаржуваних судових рішень.
Суд звертає увагу скаржника на те, що заяву про усунення недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/2728/25 залишити без руху.
2. Встановити скаржнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
3. Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду В. Картере