27 лютого 2026 року Справа № 915/873/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Савка К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Березовського Руслана Миколайовича, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Фізичної особи-підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича, АДРЕСА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2 )
про стягнення коштів за безоплатне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 229 087, 89 грн.
Представники сторін у судове засідання не з'явились.
До Господарського суду Миколаївської області звернулась Миколаївська міська рада з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Березовського Руслана Миколайовича та Лаврентьєва Олександра Васильовича кошти в сумі 229 087, 89 грн. за безоплатне користування з 01.04.2020 по 01.01.2025 земельною ділянкою площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 126-а (отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UA588999980314000611000014483).
Позивач просить суд стягнути з відповідачів на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 3 436, 31 грн.
20.06.2025 до Господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 9272/25 від 20.06.2025) на виконання вимог ухвали суду від 11.06.2025. До заяви про усунення недоліків додано уточнену позову заяву, в якій позивач просив суд стягнути в рівних частинах з Фізичної особи-підприємця Березовського Руслана Миколайовича та Фізичної особи-підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 229 087, 89 грн. за безоплатне користування з 01.04.2020 по 01.01.2025 земельною ділянкою площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 126-а (отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UA588999980314000611000014483).
Позивач просить суд стягнути з відповідачів на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 3 436, 31 грн.
29.10.2025 та 12.12.2025 на адресу Господарського суду Миколаївської області від позивача за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшли дві ідентичні за змістом заяви про зміну предмета позову (вх. № 15203/26 від 29.10.2025 та № 17692/25 від 12.12.2025), в яких позивач просить суд змінити предмет позову по справі № 915/873/25, зазначивши наступне:
1. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Березовського Руслана Миколайовича на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 114 543, 95 грн. за безоплатне користування з 01.04.2020 по 01.01.2025 земельною ділянкою площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 126-а (отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UA588999980314000611000014483).
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 114 543, 95 грн. за безоплатне користування з 01.04.2020 по 01.01.2025 земельною ділянкою площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 126-а (отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UA588999980314000611000014483).
Позивач просить суд стягнути з відповідачів на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради сплачений судовий збір за подачу позову в сумі 1 718, 16 грн. з кожного.
Заява позивача Миколаївської міської ради відповідно до ст. 46 ГПК України прийнята судом до розгляду, про що зазначено в протоколі судового засідання від 15.01.2026.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2025 позовну заяву (вх. № 8587/25 від 06.06.2025) Миколаївської міської ради до відповідача Фізичної особи-підприємця Березовського Руслана Миколайовича, до відповідача Фізичної особи-підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича про стягнення коштів за безоплатне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 229 087, 89 грн. залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 29.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.08.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, ухвалено розгляд справи здійснювати в розумний строк, передбачений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання по справі на 10.11.2025.
Підготовче засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 10.11.2025, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на лікарняному з 10.11.2025 по 20.11.2025 (включно).
В період з 24.11.2025 по 08.12.2025 (включно) суддя Олейняш Е. М. перебувала у вимушеній позаплановій відпустці за сімейними обставинами.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2025 (з урахування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2025) призначено підготовче засідання на 15.01.2026.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2026, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 27.02.2026.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання 27.02.2026 не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в порядку ст. 120 ГПК України. Ухвали суду по даній справі направлено судом до електронного кабінету позивача Миколаївської міської ради.
27.02.2026 до Господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява (вх. № 2690/26 від 27.02.2026), в якій позивач просив дане засідання проводити без участі представника позивача. В заяві позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує.
Клопотання про розгляд справи без участі представника Миколаївської міської ради судом задоволено (ч. 3 ст. 196 ГПК України).
Відповідачі явку повноважних представників в жодне підготовче/судове засідання не забезпечили.
Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2025, від 29.08.2025, від 22.12.2025, від 25.12.2025 та від 15.01.2026, направлені на адреси відповідача Фізичної особи-підприємця Березовського Руслана Миколайовича, АДРЕСА_1 та відповідача Фізичної особи-підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича, АДРЕСА_2 , повернуті до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема, місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем) (п. 5 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
В рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України».)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Ухвали Господарського суду Миколаївської області у даній справі надсилались на адресу відповідача Фізичної особи-підприємця Березовського Руслана Миколайовича, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ), яка вказана у позовній заяві та відомостях з ЄДРЮОФОПГФ.
Ухвали Господарського суду Миколаївської області у даній справі надсилались на адресу відповідача Фізичної особи-підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича, АДРЕСА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2 ), яка вказана у позовній заяві та відомостях з ЄДРЮОФОПГФ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідачів про розгляд справи та можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 27.02.2026 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.
З 31.03.2020 ОСОБА_1 з розміром частки 1/2 та Лаврентьєву О.В. з розміром частки 1/2 належить право спільної часткової власності на нежитлову будівлю площею 417, 2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , яка розташована на земельній ділянці загальною площею 700 кв.м. (кадастровий номер 4810137200:16:024:0005).
В період з 31.03.2020 по 01.01.2025 фактичними користувачами земельної ділянки площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005, на якій розташований нежитловий об'єкт нерухомого майна, є відповідачі, які не сплачували кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Відповідачі не є власником земельної ділянки і постійними землекористувачами земельної ділянки, у зв'язку із чим не є платниками плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для них є орендна плата.
Земельна ділянка, на якій розташовано належне відповідачам нерухоме майно, належить до комунальної власності, розпорядником якої є Миколаївська міська рада.
Позивачем здійснено розрахунок недоодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання відповідачами земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 31.03.2020 до 01.01.2025, який становить 229 087, 89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 14, 144 Конституції України, ст. 15-17, 377, 1212 ЦК України, ст. 14, 269, 287 ПК України, ст. 12, 19, 83, 120, 126, 206 ЗК України, ст. 3, 58, 128, 173 ГК України.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідачів.
Відповідачами не подано в порядку ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
22.08.2007 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Тамразовим Е. Б. (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 30.08.2007 за № 5127.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору Миколаївська міська рада на підставі рішення від 04.07.07 № 13/69 передає, а ФОП Тамразов Ерік Борисович приймає в оренду для обслуговування магазину з кафетерієм та літнім майданчиком по вул. Очаківській, 126-а / Центральний район/.
Відповідно до п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 700 кв. м, у тому числі 499 кв.м. під капітальною забудовою, 160 кв.м. під проходами та проїздами, та 41 кв.м. під земельними насадженнями, без права передачі її в суборенду.
Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходяться споруди та будівлі.
Відповідно до п. 3.1 договору договір діє до 16.10.13. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування магазину з кафетерієм та літнім майданчиком.
Відповідно до п. 5.2 договору цільове призначення земельної ділянки - землі комерційного використання.
Відповідно до п. 12.3 договору дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до п. 14.1 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.08.2007 за № 040700100454.
Відповідно до плану земельної ділянки, який є додатком до договору, земельна ділянка має кадастровий номер 4810137200:16:024:0005.
На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв а оренду земельну ділянку по вул. Очаківській, 126-а для обслуговування магазину з кафетерієм та літнім майданчиком загальною площею 700 кв.м., про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки від 30.08.2007.
Суду не подано доказів продовження / поновлення строку дії договору.
Отже, договір припинив свою дію 16.10.2013, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Судом встановлено, що з 06.11.2006 (дата державної реєстрації права власності) по 31.01.2020 (дата відчуження нерухомого майна) Тамразову Еріку Борисовичу на праві власності (частка власності 1/1) належало нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, крамниця загальною площею 417, 2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер майна 6319433) (номер запису 114 в книзі 2) (інформаційна довідка № 425214564 від 02.05.2025).
В подальшому 31.03.2020 вищевказане нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу було відчужено та набуто у власність відповідачами.
Так, відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (інформаційна довідка № 425214564 від 02.05.2025) право спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1154963248101, а саме: нежитлова будівля, крамниця загальною площею 417, 2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано:
- 31.03.2020 за ОСОБА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі частки 1/2 на підставі договору купівлі-продажу № 548 від 31.03.2020 (дата державної реєстрації права власності 31.03.2020, номер відомостей про речове право 36134729);
- 31.03.2020 за ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі частки 1/2 на підставі договору купівлі-продажу № 548 від 31.03.2020 (дата державної реєстрації права власності 31.03.2020, номер відомостей про речове право 36134290).
Отже, починаючи з 31.03.2020 власниками вищевказаного об'єкту нерухомого майна є ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) (розмір частки 1/2) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (розмір частки 1/2).
Відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 № 7/3 “Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва» зі змінами розмір річної орендної плати для обслуговування об'єктів нерухомості, у яких здійснюється: торгівля, громадське харчування та побутові послуги; технічне обслуговування автомобілів; виробнича діяльність; інша діяльність складає 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Рішення органу місцевого самоврядування також розміщено на офіційному сайті Миколаївської міської ради https://mkrada.gov.ua/documents/2889.html.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 02.05.2025 право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,07 га з кадастровим номером 44810137200:16:024:0005 за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано за Миколаївською міською радою.
Рішенням Миколаївської міської ради № 52/18 від 10.07.2019 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва.
Рішення набрало чинності 01.01.2020 (п. 1 рішення).
Рішення органу місцевого самоврядування також розміщено на офіційному сайті Миколаївської міської ради https://mkrada.gov.ua/documents/32020.html.
Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 176/351-21 від 06.08.2021 (дата формування витягу 06.08.2021) нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 загальною площею 700 кв.м. складає 1 757 679, 00 грн.
Відповідно до інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 6-28-0.22-18/71-25 від 13.01.2025 “Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік» коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059; 2010 рік - 1,0; 2011 рік - 1,0; 2012 рік - 1,0; 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь), 2023 рік - 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь).
Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік становить 1,12 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).
Вищевказана інформація також розміщена на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2024-rik/.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку розмір безпідставно збережених коштів (неодержана орендна плата) за безоплатне використання відповідачами земельної ділянки за 01.04.2020 по 01.01.2025 становить 229 087, 89 грн., виходячи з розміру 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки, а саме:
1) за період з 01.04.2020 до 01.01.2021 (9 місяців) нараховано 39 547, 78 грн.
2) за період з 01.01.2021 до 01.01.2022 нараховано 52 730, 37 грн.
3) за 2022 орендна плата не нараховувалась з посиланням на п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Прикінцеві положення" ПК України;
4) за період з 01.01.2023 до 01.01.2024 нараховано 66 703, 92 грн.
5) за період з 01.01.2024 до 01.01.2025 нараховано 70 105, 82 грн.
Відповідно до інформації № 339/5/14-29-24-02-03 від 10.01.2025 Головного управління ДПС у Миколаївській області відповідно до бази даних контролюючого органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 2020 по 2024 роки податкову звітність по орендній платі за землю з фізичних осіб до ГУ ДПС у Миколаївській області не надавали, сплата та заборгованість по вказаному податку відсутня.
12.12.2024 Миколаївська міська рада зверталась до відповідачів з листом “Про плату за землю» № 23679/02.02.01-22/12/3/24 від 12.12.2024, в якому просила сплатити 229 087, 89 грн. безпідставно збережених коштів (збитків) за період користування земельною ділянкою з 01.04.2020 до 01.01.2025.
Факт направлення листа № 23679/02.02.01-22/12/3/24 від 12.12.2024 на адресу відповідачів підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
4.1. Правове регулювання використання землі та плати за землю.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізуються через право постійного користування або право оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (в редакції від 21.02.2020) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. “е» ч. 1 ст. 141 ЗК України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17; постанова КГС ВС від 14.02.2019 № 922/1019/18).
На момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель право оренди земельної ділянки у продавця ще не виникло (ст. 125 ЗК України), а тому не могло перейти до покупця (постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).
В силу імперативних вимог ст. 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами ст. 120 цього Кодексу та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди (постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).
Відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", так і заміну сторони у зобов'язанні (постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).
При укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова КГС ВС від 14.02.2019 № 922/1019/18).
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі передбачено й статтею 206 ЗК України.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття “земельний податок» та “орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
4.2. Правове регулювання кондикційних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17; постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18; постанова КГС ВС від 27.02.2019 у справі № 913/661/17).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 ЦК України можуть бути застосовані тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Зокрема, договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.
З огляду на викладене необхідною передумовою для застосування судом до спірних правовідносин сторін положень глави 83 ЦК України є встановлення відсутності договірного характеру таких правовідносин, зокрема внаслідок їх припинення (постанова КГС ВС від 21.12.2023 № 910/11210/22).
В пунктах 75, 78, 90-94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц сформульовано такі висновки щодо застосування положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України та статей 120, 125 Земельного кодексу України:
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України".
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду в п. 63-65 постанови від 20.11.2018 № 922/3412/17.
Аналогічну правову позицію також наведено у постановах Верховного Суду від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18 та у справі № 922/595/18.
У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц; від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17; від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Отже, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17).
4.3. Правове регулювання нормативної грошової оцінки.
Відповідно до п. 289.1 ст. 289 ПК України та ч. 1 ст. 13 Закону України “Про оцінку земель» для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, яка являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України “Про оцінку земель»).
Відповідно до абз. 1-3 ст.13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції від 17.10.2019) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:
розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років;
розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".
Відповідно до ч. 1. 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
Відповідно до абз. 1 п. 271.2 ст. 272 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.
Водночас обов'язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (частина перша статті 13 Закону № 1378-IV). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає приписам частини другої статті 632 ЦК України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування (п. 101, 102, 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22; п. 121 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок (постанова ВП ВС від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17, а також у постанові КГС ВС від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18).
Врахувавши особливості правовідносин з оренди земель державної та комунальної власності, які характеризуються наявністю імперативних елементів, у пунктах 118-122 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду здійснила системний аналіз Законів № 161-XIV, № 1378-IV і ПК України та дійшла висновку, що зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності призводить до зміни розміру орендної плати. При цьому технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, затверджує орган місцевого самоврядування відповідним рішенням без узгодження з орендарем земельної ділянки. Натомість в орендаря земельної ділянки державної або комунальної власності з моменту введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки.
З огляду на це Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок щодо застосування у сукупності статей 5, 13 Закону № 1378-IV, статті 21 Закону № 161-XIV та пункту 271.2 статті 271 ПК України, зроблений у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 635/4233/19, про те, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
Натомість Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов'язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов'язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки (п. 122-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня 2014 року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня 2014 року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку (п. 45 постанови КАС ВС від 19.12.2024 у справі № 560/853/20).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
За таких обставин касаційна інстанція вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що: 1) чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; 2) витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Викладеним повністю спростовуються покладені в основу оскаржуваної постанови висновки апеляційного суду про те, що: 1) позивач на підставі наявного у справі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.05.2019 довів обґрунтованість розрахунку безпідставно збережених коштів лише за період з 31.05.2019 по 31.07.2019, остаточний розмір яких за вирахуванням сплаченого Товариством земельного податку за цей період становить 22905,80 грн; 2) натомість стосовно попереднього періоду (з 01.08.2016 по 30.05.2019) Міськрада не надала до суду належних доказів на підтвердження здійсненого розрахунку, а саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель; 3) позивач не навів у суді першої та апеляційної інстанції посилань на жодний нормативно-правовий акт, який дозволяв би розраховувати суму орендної плати за земельну ділянку за періоди до дати формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, використовуючи при цьому дані, вказані у витягу, при визначенні розміру орендної плати за попередні періоди (п. 51-52 постанови КГС ВС від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).
Відповідно до приписів п. 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата) (п. 134-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов'язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов'язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначаються щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18)).
З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанова ВС від 29.01.2019 у справі № 922/536/18).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення з власників об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав (без правовстановлюючих документів) земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.
Як вказано вище, 22.08.2007 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Тамразовим Е. Б. (орендар) 22.08.2007 укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 30.08.2007 за № 5127, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 04.07.07 № 13/69 передала, а ФОП Тамразов Ерік Борисович прийняв в оренду для обслуговування магазину з кафетерієм та літнім майданчиком по вул. Очаківській, 126-а / Центральний район/ земельну ділянку загальною площею 700 кв. (п. 1.1., 2.1 договору). Договір діяв до 16.10.2013 (п. 3.1 договору).
Суду не подано доказів продовження/поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки як в порядку ч. 1-5 ст. 33 Закону України “Про оренду землі», так і в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України “Про оренду землі», шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору або укладення додаткової угоди до договору в судовому порядку.
Отже, договір оренди землі припинив свою дію 16.10.2013, у зв'язку із закінченням строку його дії.
Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки № 425214564 від 02.05.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1154963248101, а саме: нежитлова будівля, крамниця загальною площею 417, 2 кв.м. за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Очаківська (Варварівка), 126-а зареєстровано:
- 31.03.2020 за Лаврентьєвим О.В. (код РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі частки 1/2 на підставі договору купівлі-продажу № 548 від 31.03.2020 (дата державної реєстрації права власності 31.03.2020, номер запису 36134729);
- 31.03.2020 за Березовським Р.М. (код РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі частки 1/2 на підставі договору купівлі-продажу № 548 від 31.03.2020 (дата державної реєстрації права власності 31.03.2020, номер запису 36134290).
Об'єкт нерухомого майна розташований на сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 44810137200:16:024:0005. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 02.05.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 44810137200:16:024:0005 площею 0,07 га розташована за адресою АДРЕСА_3 .
Враховуючи відсутність у продавця нерухомого майна на момент його відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно (крамниця), в суду відсутні підстави для тверджень про перехід такого права оренди до покупців нерухомого майна (відповідачів) за правилами ст. 120 ЗК України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі". Тобто, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до набувачів (відповідачів) не перейшло.
Суду не подано доказів оформлення відповідачами права користування спірною земельною ділянкою.
Отже, відповідачі починаючи з 31.03.2020 (дата набуття права власності на об'єкт нерухомого майна) використовують земельну ділянку без оформлення права користування останньою та не сплачують кошти за користування нею (орендну плату за землю), тобто безпідставно зберігають кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно відповідачів Лаврентьєва О.В. (розмір частки 1/2) та Березовського Р.М. (розмір частки 1/2), що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Суд, встановивши факт використання відповідачами ФОП Лаврентьєвим О.В. та ФОП Березовським Р.М. земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів з 31.03.2020, а також безпідставне збереження відповідачами коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів ст. 1212-1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, відповідачі ФОП Лаврентьєв О.В. та ФОП Березовський Р.М. в період з 01.04.2020 по 01.01.2025 (період визначено позивачем) використовували земельну ділянку без оформлення права користування останньою та не сплачували орендну плату за землю, тобто безпідставно зберігали кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спільне нерухоме майно відповідачів ФОП Лаврентьєва О.В. та ФОП Березовського Р.М., що порушує права Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку розмір безпідставно збережених коштів (неодержана орендна плата) за безоплатне використання відповідачами ФОП Лаврентьєвим О.В. та ФОП Березовським Р.М. земельної ділянки за період з 01.04.2020 по 01.01.2025 становить 229 087, 89 грн., виходячи з розміру 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки.
Судом також встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва" від 10.07.2019 № 52/18, яке набрало чинності 01.01.2020, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва, яке (рішення) є обов'язковим до виконання на відповідній території (абз. 1 ст. 144 Конституції України).
Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06.08.2021 № 176/351-21 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 становить 1 757 679, 00 грн.
Матеріали справи не містять доказів зміни базової вартості земель міста Миколаєва в період з 01.01.2020 по теперішній час та, як наслідок, зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 загальною площею 700 кв.м.
Перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що розрахунки здійснено позивачем арифметично правильно, відсоток (ставка) орендної плати здійснено відповідно до діючих у вищевказаних періодах рішень ради, із правильним застосуванням нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (на основі даних, взятих з витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки) з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років згідно даних Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Отже, як вказано вище, розмір безпідставно збережених коштів (неодержана орендна плата) за безоплатне використання відповідачами ФОП Лаврентьєвим О.В. та ФОП Березовським Р.М. земельної ділянки за період з 01.04.2020 по 01.01.2025 становить 229 087, 89 грн., а враховуючи, що відповідачі є власниками об'єкту нерухомого майна на праві спільної часткової власності в розмірі частки кожний, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів суми безпідставно збережених коштів (неодержана орендна плата) за безоплатне використання земельної ділянки порівну з кожного.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Позов підлягає задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 1 718, 15 грн. стягнути з відповідача ФОП Березовського Руслана Миколайовича на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 1 718, 16 грн. стягнути з відповідача ФОП Лаврентьєва Олександра Васильовича на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Березовського Руслана Миколайовича, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) (отримувач УК у м. Миколаїв/Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UA588999980314000611000014483):
- 114 543, 95 грн. (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок три грн. 95 коп.) - коштів за безоплатне користування з 01.04.2020 по 01.01.2025 земельною ділянкою площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 126-а.
3. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича, АДРЕСА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) (отримувач УК у м. Миколаїв/Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UA588999980314000611000014483):
- 114 543, 94 грн. (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок три грн. 94 коп.) - коштів за безоплатне користування з 01.04.2020 по 01.01.2025 земельною ділянкою площею 700 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:16:024:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 126-а.
4. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Березовського Руслана Миколайовича, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 04056612) (банк отримувача ДКСУ м. Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок № UA448201720344230028000027733):
- 1 718, 15 грн. (одна тисяча сімсот вісімнадцять грн. 15 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Лаврентьєва Олександра Васильовича, АДРЕСА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 04056612) (банк отримувача ДКСУ м. Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок № UA448201720344230028000027733):
- 1 718, 16 грн. (одна тисяча сімсот вісімнадцять грн. 16 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
6. Накази видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 28.04.2026
Суддя Е.М. Олейняш